З чого сміялися запорожці Рєпіна?
Фонди Харківського художнього музею налічують понад 20 оригінальних робіт відомого живописця Іллі Рєпіна, але ця картина, звичайно, є найвідомішою. Полотно "Запорожці пишуть листа турецькому султану" привертає увагу багатьох поціновувачів образотворчого мистецтва.
Як відомо, картина Рєпіна з такою ж назвою зберігається і в Росії, у Санкт-Петербурзькому музеї.
Своїми думками про цінність харківського полотна Рєпіна з кореспондентом Укрінформу поділилася завідуюча відділом українського мистецтва Харківського художнього музею, член Національної спілки художників України Ольга Денисенко.
- Обидві роботи - не що інше, як варіанти задуманої Рєпіним картини на тему російсько-турецького конфлікту через панування над Причорномор'ям. Конфлікт розтягнувся на кілька століть, включно з Кавказькою та Кримською війнами. І навіть в ході Першої світової війни російським урядом розглядалася можливість оволодіння Константинополем і морськими протоками.
Однак, кожен з варіантів є самостійним полотном, зі своїми виразними ознаками, які торкнулися і образів героїв картини. Скажу більше. Картина, яка зберігається у Харківському музеї, ховає в собі родзинки і секрети, яких не знайдеш у першому варіанті. Наприклад, хто відповість на питання, що означає дуже непроста, з потаємним змістом посмішка писаря на нашій картині, яка дозволяє вважати цей персонаж однією зі знакових фігур, зображених на полотні. Адже писар у першому варіанті - ввічливий виконавець замовлення, який всього лише прислухається до того, що відбувається.
ЛИСТ ЗАПОРОЖЦІВ ТУРЕЦЬКОМУ СУЛТАНУ - ФАКТ ЧИ ВИГАДКА?
- Щоб зрозуміти мотиви написання цього листа, доведеться згадати історію. У 1676 році султан Османської імперії Мегмед IV відправляє на Хортицю 15 тисяч своїх вояків. Уночі вони проникають на територію коша, вирізають охорону в надії знищити весь кіш, мовляв, на різдвяні свята козаки добре гуляють, а потім міцно сплять. Але, завдяки щасливому випадку, один із козаків виглянув у вікно і побачив ворогів. Підняті по тривозі козаки миттєво зорієнтувалися і накрили непрошених гостей вогнем з мушкетів і знарядь. Практично все турецьке військо було перебито: ворогові не допомогли стріли, які ламалися об дубові стіни козацьких будівель. Живими залишилося лише 1,5 тисячі вояків.
Після цього розгрому і походу в Крим отаман Іван Сірко пише відповідь турецькому султану – дуже ввічливу і дипломатичну, яка закликає до миру і добросусідства. Лист демонструє високий інтелектуальний рівень цього представника козацької еліти, який звертається до султана з повним розумінням і усвідомленням історичних реалій. Водночас більш відомою є відповідь Запорізького коша як зразок "низової", сміхової культури, яка і отримала велику популярність у народі.
Якщо говорити про доблесть запорізьких козаків, треба згадати, що Мегмед IV після цього розгрому не втихомирився і у 1683 році оголосив війну Австрійській імперії. Тоді багатьом на Заході було зрозуміло, що у Відні вирішується доля європейських країн, бо султан задумав створити на території Європи, яку він називав «золотим яблуком», свою державу. І тоді польський король Ян Собеський запропонував залучити до участі в поході проти турків запорізьких козаків. Він не дарма цінував їхні високі бойові якості: у битві під Віднем турецька армія зазнала нищівної поразки: 15 тисяч вояків були вбиті або поранені, 5 тисяч взяті в полон. На честь звитяги запорожців, які допомогли Європі, у 2013 році у Відні встановлено пам'ятник козакам...
Рєпін добре знав текст саме "низового" листа з часів своєї юності у рідному Чугуєві Харківської області. Лист настільки зацікавив художника, що у 1880 році він почав першу серію етюдів до задуманої картини "Запорожці пишуть листа турецькому султану", причому для харківського варіанту вирушив шукати відповідні типажі на Кубань.
Коли про задум художника дізнався український дослідник запорізького козацтва, професор Дмитро Яворницький, він став головним історичним консультантом картини, надав йому в користування власну колекцію зброї козацької доби, курильні люльки, саф'янові козацькі чоботи і навіть кварту справжньої козацької горілки. Рєпін робив замальовки у Катеринодарі (нині Краснодар) і сусідніх станицях, у тому числі в Пашковській, яка існує і сьогодні вже як передмістя Краснодара і аеропорт. До речі, на одній з вулиць міста встановлена скульптурна композиція на тему картини Рєпіна. Це фотолокація, де кожен бажаючий може стати «учасником» цього дійства.
Є письмові свідчення, які ми, дослідники творчості Рєпіна, збираємо з різних джерел, включно з науковими працями та популярними публікаціями. Так, відомо, що, захоплюючись козаками, Рєпін писав про те, які вони браві, сильні і водночас миролюбні: в історії немає жодних свідчень про їхню участь у жорстоких каральних операціях. Наприклад, попри те, що під час Кавказької війни козаки мали справу з дуже сильним противником, який був озброєний до зубів, вони у разі перемоги нікому і ніколи не мстилися. Також відомо, що в листі до історика мистецтв Володимира Стасова Рєпін писав про козаків: «Чертовский народ! Никто на всем свете не чувствовал так глубоко свободы, равенства и братства. Во всю жизнь Запорожье осталось свободно, ничему не подчинилось!»
Згодом, вже після завершення картини, Рєпін писав: "Наше Запорожье меня восхищает свободой, подъемом рыцарского духа. Удалые силы народа отреклись от житейских благ и основали равноправное братство на защиту лучших принципов веры православной и личности человеческой. И вот эта горсть удальцов, конечно, даровитейших людей своего времени, благодаря этому духу разума усиливается до того, что не только защищает Европу от восточных хищников, но грозит даже их сильной тогда цивилизации и от души хохочет над их восточным высокомерием".
Художник працював над першим полотном розміром 2х3 метри понад 10 років – з 1880 по 1891 рік. Перший завершений ескіз маслом з'явився у 1887 році. Рєпін подарував його Дмитру Яворницькому, який пізніше продав його колекціонеру Третьякову, і він досі знаходиться у Третьяковській галереї. Основний, можна сказати, класичний варіант картини був завершений у 1891 році. Картина мала значний успіх на виставках в Росії і за кордоном – у Чикаго, Будапешті, Мюнхені, Стокгольмі. У 1892 році імператор Олександр III придбав її за 35 тис. рублів, і це була перша в Росії справді царська плата художнику за його роботу. Відомо, що картина залишалася у царському зібранні до 1917 року, а після революції її передали до Фонду Російського музею. Наш харківський варіант був придбаний Третьяковим і у 1933 році переданий до Харкова.
ВАРІАНТИ КАРТИНИ ЗАДУМАНІ ОДНОЧАСНО
- Думку мистецтвознавців про те, що обидва варіанти картини задумані одночасно, підтверджує той факт, що Рєпін почав працювати над "Запорожцями", які зберігаються у Харківському музеї, в Петербурзі у 1889 році. Тобто тоді, коли ще не був завершений основний варіант, навіяний зустрічами на Кубані, де зберігся бойовий дух козацтва: кожен третій козак ходив на війну з турками, кожен четвертий брав участь у Кримській війні 1855 року.
За чотири роки роботи над харківським варіантом, – розповідає Ольга Денисенко, – змінилася композиція картини, зменшився розмір, але це не вплинуло на її величезну художню цінність як самостійного полотна авторства Рєпіна.
Порівнюючи з першим варіантом, зникли або додалися певні фігури. Так, зник козак у білому вбранні з капюшоном, байдужий до загального дійства, зате колоритний козак у папасі висунувся на перший план: він сміється, і саме це багато в чому створює загальний настрій картини, хоча зник інший козак, що теж сміявся. Загальний настрій картини став більш емоційним. Поряд з наявними у першому варіанті зображеннями згорнутого жовто-блакитного прапора, відомого своїм золотим і небесним кольором від часів князювання Володимира, а також піки, обгорнутої схожими на бойовий прапор червоно-чорними стрічками, з'явилося зображення прийнятого у Запорізькій Січі зелено-червоного і біло-червоно-чорного прапорів. У нашому варіанті також дотримана символіка кольорів вбрання запорожців - це переважно червоно-малиновий колір, типовий для вояків. За низкою ознак саме цей варіант картини вважається більш історично достовірним.
ОБРАЗИ ЗАПОРОЖЦІВ ЗМАЛЬОВАНІ З РЕАЛЬНИХ ОСІБ
- Серед людей, які позували художнику, були відомі особистості, – пояснює Ольга Денисенко.
Зокрема, для фігури писаря Рєпін обрав історика Дмитра Яворницького. Саме він на картині по-особливому реагує на текст листа, який йому диктують козаки: в його хитру посмішку вкладені і знущання, і глибинна впевненість у непереможності запорожців. Натурником для образу отамана Сірка став генерал Михайло Драгомиров. Для образів козаків в обох картинах Рєпіну позували і відомий українофіл, колекціонер і меценат Василь Тарновський-молодший - це образ похмурого козака, і внучатий племінник композитора Михайла Глінки – образ Андрія, молодшого сина Тараса Бульби. Образ старшого сина - Остапа - змальований з керівника класу батального живопису в Академії мистецтв Миколи Кузнєцова – грека за національністю. Для товстуна, який зображував самого Тараса Бульбу, прототипом став професор Петербурзької консерваторії Олександр Рубець. Є версія, що для цього персонажа також позував журналіст, побутописець московського купецтва Володимир Гіляровський, відомий як дядько Гіляй... Похмурий, худий, високий довговусий козак, який виглядає з-за Тараса Бульби, - це соліст Маріїнського театру Федір Стравінський. Підстрижений під горщик бурсак, який ще не встиг відростити вуса, – художник Порфирій Мартинович. Напівоголений козак-картяр (оголятися вимагали наявні на Січі правила серйозної картярської гри, щоб не можна було заховати карти за пазуху і в рукави) - це педагог народної школи Костянтин Білоновський, або, за іншою версією, - український драматург, харків'янин Марко Кропивницький. В образі козака Голоти зображений кучер Василя Тарновського Нікішка. Художник, якого захоплювала його щербатість, одноокість, нетверезість і смішливість, встиг замалювати його, коли вони разом з Тарновським переправлялися через Дніпро на поромі...
СМІХ ЯК УСЕПЕРЕМАГАЮЧА СИЛА
- Щодо сміху, який став знаковою прикметою картини, то він відтворений Рєпіним також під враженням від зустрічей з чумаками на території Харківщини поблизу Чугуєва, – розповідає Ольга Денисенко.
За її словами, на одному з ярмарків Рєпін, як він пише у своїх спогадах, "задремал под монотонное журчание слов чумака-рассказчика, а проснулся от оглушительного смеха. Чумак, разливавший горилку, только что закончил смешную историю о черте, которого выпороли чумаки, и все хохотали до слез... Чумаки изнемогали от хохота, визжали тонкой фистулой, хрипели, кашляли, давились смехом, не в силах выговорить хоть слово".
Багато років потому, пише художник, коли він працював над "Запорожцями", все ще згадував регочучих чумаків. На картині сміється не лише писар (до слова, для того, щоб розсмішити серйозного Дмитра Яворницького, Рєпіну довелося показати йому журнал з карикатурами), але і старий козак, посічений бойовими шрамами, який сидить поруч з ним, і голий до пояса козак, але всіх заглушає сивоусий полковник у червоній кіреї і білій папасі...
- Не можна без посмішки дивитися на цю потужну фігуру, яка уособлює дух запорожців, які знаються не лише на військовому озброєнні, а й вправно глузують з противника. Ми пишаємося нашими "Запорожцями", це визнане надбання Харкова, його візитна картка, яка входить до списку найкращих туристичних маршрутів міста. Приходьте частіше до музею і самі в цьому переконаєтеся, - каже наостанок завідуюча відділом українського мистецтва Харківського художнього музею Ольга Денисенко.
До слова, фонди Харківського художнього музею налічують понад 20 тисяч творів мистецтва, у тому числі понад два десятки оригінальних робіт Іллі Рєпіна, і це значне зібрання робіт художника в Україні.
5 серпня, в день народження Іллі Рєпіна (1844-1930), у Чугуєві Харківської області завершився 22-й міжнародний пленер "Рєпін – художник, закоханий в Україну", присвячений 30-річчю Незалежності України. Три тижні поспіль художники з різних областей України, а також китайського міста Шеньян, працювали у мальовничих місцях регіону, зустрічалися з місцевими жителями, брали участь у майстер-класах. Їхні роботи поповнять колекцію творів мистецтва, які були створені під час рєпінських пленерів на Харківщині. За весь період пленерів у них взяли участь до 200 художників, а їх географія охоплює більше ніж 50 міст з 9 країн.
До 177-ї річниці від дня народження Рєпіна студенти харківських вишів розробили проєкт туристичної зони "Музейний квартал" у Чугуєві, яка об'єднує музей-садибу Рєпіна, художню галерею та інші місця, пов'язані з життям і творчістю видатного земляка.
У 2011 році на Харківщині відновлена заснована у 1960-х рр. премія імені Іллі Рєпіна. Більшість робіт лауреатів цієї премії представлено в колекції Чугуївського художньо-меморіального музею Рєпіна.
Світлана Лігостаєва, Харків
