Життя і смерть в золотій пекторалі

Скіфська пектораль не була на виставці у Європі в складі колекції «Крим – золотий острів у Чорному морі», вона взагалі ніколи не залишала межі України, її виявили у скіфському кургані Дніпропетровщини, а не Криму, але саме її зображенням супроводжували практично усі матеріали про перемогу України в боротьбі за експонати кримських музеїв у судовому спорі з РФ в Амстердамському суді.

Чому пектораль, яка зберігається в "золотій коморі" і час від часу виставляється на огляд у Скарбниці Національного музею історії України (раніше – Музей історичних коштовностей) в Києві, помилково асоціюють з кримською колекцією скіфського золота. Можливо, тому, що саме вона на слуху при згадці словосполучення «золото скіфів». Але, ймовірно, виною тому - вкрай поверхневі знання про історію унікальної знахідки століття, світової сенсації початку 1970-х, експонат №1 Музею історії України.

Сьогодні Укрінформ за допомогою наукового співробітника Скарбниці Національного музею історії України, кандидата історичних наук Юрія Полідовича розповість про те, як 50 років тому була знайдена золота пектораль, які смисли несе цей шедевр елліно-скіфського мистецтва і чому для скіфів вона була уособленням і атрибутом наділеної богами влади.

РОБОТИ НА ТОВСТІЙ МОГИЛІ ПОЧАЛИСЯ НЕВІДКЛАДНО

Відкриттю знаменитої скіфської пекторалі, виявленої в кургані Товста Могила, що у місті Покров (раніше – Орджонікідзе) Дніпропетровської області, передувало багато випадкових щасливих обставин. По-перше, директором гірничо-збагачувального комбінату, на території якого розташовувався курган, був Григорій Середа – великий любитель історії свого краю. Для нього курган за залізничним депо його комбінату був не просто височиною, яка заважає розвитку і розширенню виробництва, а таємничим об'єктом, що потребує вивчення і розсекречування.

Ще у 1969 році на розкопках кургану Гайманова могила в Запорізькій області він зустрівся з археологами і розповів їм, що на території його підприємства є цікавий об'єкт, і якщо вони погодяться взятися його розкопати, він допоможе у цьому. Зазвичай "червоні директори" у колишньому СРСР могли наказати копати або рівняти землю саме там, де їм потрібно, Середа ж давав повний карт-бланш археологам. У ті часи знайти спонсора археологічного розкопу було дуже важко, а вже господаря такого підприємства, який, як це було у 1960-70-х, розпоряджався не лише своїм комбінатом, а й інфраструктурою всього населеного пункту, – було справжньою удачею.

Це розумів археолог і поет-дисидент Борис Мозолевський – друга магічна особистість, яка вплинула на приголомшливі результати розкопок у Товстій могилі. Він був серед археологів на Гаймановій могилі, і внутрішнє передчуття підказувало йому, що Товста могила таїть в собі грандіозне відкриття.

Початку розкопок передував сірий дощовий день у травні 1971 року. Середа зателефонував Мозолевському і сказав, що у нього простоює техніка в кар'єрі, і він може на місяць віддати її археологам. "Якщо згодні почати роботи, я готовий укласти договір з Інститутом археології. Вирішуйте", - сказав Мозолевському Середа.

І Борис Мозолевський, не відкладаючи, відразу наступного дня поїхав до тодішнього Орджонікідзе, роботи почалися невідкладно.

ЧИМ БУВ ЦІКАВИЙ КУРГАН

Сам курган, висотою 8 і діаметром 60 метрів, не вирізнявся особливо великими розмірами і у порівнянні з царськими курганами на території України, наприклад з Чортомлицьким і Олександропольським, які сягали 20-метрової висоти, виглядав скромно. На фоні будівель того часу і залізничного депо комбінату він виділявся своєю округлою, «товстенькою», не конусоподібною формою. Саме через форму за ним закріпилася назва Товста могила.

Перед розкопками археологи встановили, що курган відноситься до IV століття до нашої ери, цього часу відповідала і загальна схема поховання, і виявлені там знахідки.

Однак, знахідки свої Товста могила відкрила не відразу. Центральне поховання, якому передував невеликий коридор, було виявлено на глибині 60 метрів. Похоронна камера, до якої клали тіло царської особи, була досить просторою - до 4 м довжиною і 2 метри заввишки. Кімната була перекрита дошками та іншим матеріалом, а зверху був насип, який археологи вивчали з кінця березня до початку травня. Коли повністю розчистили майданчик під насипом, вони дійшли висновку, що знаходяться на місці центральної, тобто чоловічої або колективної могили, що від неї йде вхід до бічної гробниці – ймовірно, жіночої. Крім того, з центральною гробницею було пов'язано ще кілька могил – звичайних ям, де були поховані коні і конюхи, які їх супроводжували. Археологи також виявили, що з поверхні кургану до центральної гробниці йшов грабіжницький хід, який був викопаний ще у давнину. Такі ходи були характерними практично для всіх скіфських поховань.

"Хто і з якою метою грабував гробницю, невідомо. Можливо, це робилося з метою наживи, щоб перепродати десь в Ольвії або Пантікапеї, оскільки самі скіфи награбованим золотом не користувалися б. А можливо, в цих грабежах був ритуальний сенс – про це ми можемо лише здогадуватися", - розповів Юрій Полідович.

Отже, центральна гробниця виявилася повністю розграбованою, що дуже розчарувало Мозолевського, але він не втрачав надії, адже залишалося бічне поховання. До пошуків скіфських скарбів приєднався фахівець-скіфолог Євген Черненко, а також лаборанти-музейники і навіть приїхала фахівець з Німеччини Рената Ролле.

ЗОЛОТО ЯК ОЗНАКА БЛИЗЬКОСТІ ДО БОГІВ

І, нарешті, в бічній могилі археологи побачили перший результат своїх зусиль. Виявлену ними жіночу могилу з дитячим похованням вони вирізали монолітом і доставили до Києва, в музей.

Жіноче поховання в Товстій могилі було унікальним - його знайшли у первозданному вигляді, абсолютно не розграбованим і не пошкодженим природними факторами – таке сталося у нас вперше і розцінювалося, як велика удача. Загадкою жіночого поховання для археологів залишилася зігнута в коліні нога скелета, який був без слідів органіки. Приголомшила велика кількість золотих платівок, на яких, якщо придивитися, було видно отвори – через них вони нашивалися на одяг жінки.

Золоті пластини були нашиті на передню частину вбрання, ними також була прикрашена накидка – рядки пластин тягнулися від голови до пояса. Нашивні пластини також прикрашали взуття жінки.

Серед прикрас - намисто сіро-блакитного кольору з непрозорого скла грецького виробництва - дуже цінна на ті часи річ. Ще кілька прикрас за головою жінки були заховані, як то кажуть, "про запас". Виявлені також сережки у вигляді жінки, яка сидить на лев'ячому троні, у вигляді богині звірів, з руками, піднятими у молитовній позі, браслети пластинчасті і складальні у вигляді намистин на руках і зап'ястях, різноманітні підвіски. Крім того, впадало в очі, що на кожному пальці жінки було по золотому персню. Вельможні жінки носили від 6 до 10 перснів, і тут був повний комплект. Але дивувало ось що: чому, попри те, що скіфська мода на ювелірні вироби передбачала велику різноманітність візерунків, зображень звірів і рослинних орнаментів, персні на пальцях цієї жінки були простими, без малюнків. Можливо, у цьому був сенс і певна хитрість, припустив Юрій Полідович.

І пояснив так. Поруч з покійною був знайдений ще один предмет - бронзове дзеркало з ручкою, що розсипалася. Бронзові дзеркала почали використовуватися ще у Стародавньому Єгипті і були популярними серед скіфів. Вони виконували свою функцію завдяки тому, що бронза після ретельного полірування починала віддзеркалювати. Так само і персні - вони були зроблені зі скіфського золота найвищої якості, відполіровані і блищали на сонці, як маленькі дзеркальця.

"У такому золотому вбранні вона виходить до людей на сонці в степу в образі сонячної жінки-богині. У цьому був сенс золотих прикрас, тому що золото скіфами сприймалося як духовна цінність. Вони, звичайно, розуміли, що золото має і матеріальну цінність, за такий набір треба було віддати кілька табунів коней, десяток отар овець – коштував він дорого. Але самі скіфи цінували золото як щось таке, що об'єднує їх зі світом богів... Можливо, ця жінка була служителем богів. І ці персні підкреслювали це", - пояснив Полідович.

Поруч із жінкою була похована дитина років чотирьох, дівчинка чи хлопчик – невідомо, археологи також не змогли визначити, чи була дитина її. Високою є ймовірність того, що там похована сім'я, і археологам хотілося б в це вірити, але доказів цього немає. У жіночій гробниці неподалік, в окремій ямі, було поховано також четверо слуг.

Усі ці знахідки надзвичайно цінні, вони створюють цілісну картину життя скіфів, допомагають зрозуміти рівень розвитку суспільства, побачити багато контекстів. І припустити, ким була ця скіф'янка, яка, попри молодість, а їй було лише 25 років, заслужила такі високі почесті і повагу одноплемінників. Сьогодні вона постає перед нами в образі сонячної жінки.

БІЧНА МОГИЛА: ЗНАХІДКИ І ВІДКРИТТЯ

Під час робіт у бічній гробниці, завдяки збереженим контурам коліс воза, на якому відбувався останній шлях покійної, археологам вдалося відновити загальний вигляд самого воза. Крім того, дивом зберігся фрагмент центральної частини колеса – маточини. Чітко видно, що в основу колеса входили 12 спиць і стрижень, яким кріпилися до маточини обидва колеса. Ще збереглися залізні скоби, які скріплювали частини колеса. З'ясувалося, що висота коліс була 1,20 м, товщина 5 см. На возі по кутах були встановлені довгі жердини, на яких кріпилися навершя. Як уявляли собі скіфи, віз, на якому жінку доставляли до місця поховання, мав повезти її далі – до Країни Мертвих. І ці навершя мали полегшити довгий і важкий шлях.

Навершя в основі мали залізну кульку, яка при русі воза видавала звуки, які ніби відганяли нечисту силу і демонів, що оточували душу як в земному, так і в потойбічному світі.

Спеціально для похоронної процесії скіфи створювали прикраси для коней, які перевозили віз з покійним. Це були, наприклад, різні бляшки із зображеннями стилізованих птахів та інших істот, а також фігурками сонячної, тобто, божественної символіки, які, за задумом скіфів, мали допомогти коням подолати перешкоди в дорозі. Таким чином, скіфи прирівнювали коней до птахів, здатних піднятися над землею, і навіть до дельфінів, здатних подолати морську безодню.

Загалом у кургані було дві могили коней – в одній були знайдені срібні прикраси, в другій - золоті. У похованні коней в Товстій могилі був також виявлений унікальний широкий шкіряний нагрудник, прикрашений 14-ма бронзовими пластинами у вигляді півмісяця і безліччю дзвіночків, що відганяють демонів. Такий предмет ніде раніше не зустрічався.

ПЕРЕДЧУТТЯ, ЩО ЗБУЛИСЯ

Усі відкриття, зроблені в бічній могилі, не присипляли передчуття Бориса Мозолевського, що головне відкриття – попереду. Саме ним він керувався, коли повернувся до камери центральної гробниці і відновив там розкопки. Від самого початку він був упевнений і говорив про це – не могли розбійники забрати всі цінності, напевно, щось залишилося. І ось 21 червня вдень під час розкопок його рука зустрілася з чимось гострим - це була золота пектораль. Вона була знайдена за 10 см від місця, де розбійники розворушили більшу частину цінностей в основній похоронній камері, не помітивши те, що було заховано в коридорі. Поруч із пектораллю був знайдений ще один предмет царської відзнаки - меч у піхвах, обкованих золотом.

Чому все-таки їх не знайшли грабіжники? Археологи припускають, що крім того, що вони були заховані в коридорі, де ніколи нічого не знаходили, ймовірно, зверху на ці предмети впала земля і присипала їх. Цінності збереглися чудово, а Юрій Полідович докладно розповів нам про пектораль.

Пектораль - безумовний шедевр ювелірного мистецтва Греції (була зроблена саме там і увібрала в себе всі знання і навички ювелірного мистецтва того часу), вона, тим не менш, за змістом і сенсами була виключно скіфською.

Золота пектораль (з лат. pectus "груди") - не просто нагрудна прикраса, вона була символом влади скіфського царя і зроблена на його замовлення.

У діаметрі пектораль становить трохи більше 30 см, її вага - 1149 грам, зроблена з золота найвищої проби.

Але не тому, що пектораль замислювалася як дорогоцінна річ, підкреслює Полідович, а тому, що усі фігурки на пекторалі, а їх 49, можна зробити лише з золота найвищої проби, оскільки воно більш плавке і технічно здатне досконало зобразити дрібні деталі фігурок, вираз емоцій на обличчях людей, напругу м'язів на тілі тварин, пір'я на крилах грифонів.

"Усе це при збільшенні виглядає бездоганно і природно. Таке могло дозволити тільки золото найвищої проби, яке не втрачає своїх якостей при будь-якому збільшенні", - підкреслив скіфолог.

Загалом на ювелірній прикрасі близько 160 різних деталей.

Наконечники пекторалі були виконані за аналогією з наконечниками на тодішніх шоломах - на них є шарніри, які легко рухалися і були нескладними в експлуатації. Пектораль легко надягалася і прилягала до грудей і плечей її власника. Вона використовувалася приблизно 15-20 років, деякі фігурки були пошкоджені, і видно, що прикраса ремонтувалася.

ЩО ЗОБРАЖЕНО НА ПЕКТОРАЛІ

В основі виробу - 4 кола у вигляді скручених джгутів, при цьому кожен наступний був закручений у протилежний бік, що, на думку авторів роботи, мало задавати певний ритм маятника і відображати динаміку і драматизм кожної сцени, зображеної на пекторалі.

У вироба три яруси: верхній – відображає світ земного життя, нижній – світ смерті, а середній – об'єднує два цих світи рослинним орнаментом.

Самі яруси, виготовлені у вигляді трубок, виявилися порожніми всередині - це показала виконана у Німеччині рентгенограма, що цілком логічно, оскільки "розвантажує" і без того важку прикрасу. Крім того, завдяки рентгенограмі вдалося дізнатися, що всередині яруси з'єднані половинками, які були загнані одна в іншу і так майстерно зашліфовані і відполіровані, що побачити це неможливо навіть при багаторазовому фотозбільшенні.

У центрі нижнього ярусу двічі зображена сцена нападу двох грифонів на коня. Далі - лев і пантера полюють на кабана, поруч – пантера нападає на оленя. Потім слідує сцена, де собака женеться за зайцем і завершується картина двома степовими конячками. За словами скіфолога, у цьому ярусі, де панує смерть, ллється кров і правлять хижаки, описуються події, які, здавалося б, людина не сприймає емоційно і відкидає як чужі. Але якщо уважно придивитися, в цих трагічних сценах можна побачити щасливий кінець.

"Подивіться, в центрі сцена, де два грифони напали на коня, хижаки його вже загризли і кінь впав, схиливши голову, він мертвий. А поруч стоїть інший кінь, він намагається грифона кусати за лапу, бореться за своє життя. Далі лев і пантера нападають на кабана, але пантера тільки готується до стрибка, ніби роздумує, чи варто стрибати на цього страшного звіра. Тобто, спостерігається динаміка від апофеозу смерті до боротьби за життя і до відступу смерті і, врешті-решт, до перемоги життя. Це видно по кінцевій сцені, де заєць тікає від хижака у протилежний бік, розриваючи коло смерті. А ще далі - дві конячки, пара - це історія про продовження життя, про його протистояння смерті і безперервності буття", – прокоментував фахівець.

У верхньому ярусі, який уособлює життя, в центрі – загадкове зображення двох чоловіків, які відклали в бік свою зброю і оголені по пояс чи то майструють щось з овечої шкіри, чи то ділять шкуру тварини. У фахівців-скіфологів найрізноманітніші трактування цієї сцени. Одні кажуть, що це ремісники на тлі мирного сільського життя, інші – що це жерці, які проводять свій ритуал, пов'язаний з передачею влади. Треті пов'язують цю сцену з міфом про золоте руно, що уособлює нові сили і енергію, необхідні царям для завоювання або утримання влади.

За сценою з овечою шкурою бачимо корову з телям, кобилу з лошам, юнака біля овечок, козу з козенятами і пташок з обох боків. Динаміка простежується у зображенні різних істот і в різних подіях.

Загалом сюжети в обох ярусах створюють картину від народження до смерті, і навпаки – від смерті до продовження життя. Так, за мудрим уявленням скіфів, життя і смерть йдуть по колу, переходять одне в одне. І, як розповідає нам пектораль, запорукою продовження життя та існування Всесвіту є баланс цих двох речей.

Його створює середній ярус пекторалі, в якому від центру в різні боки розходяться пагони рослини – дерева життя. Вони в'ються і закручуються спіралями – це символ безсмертя. На них зображені квіти - це символ нового народження. Середній ярус - це територія богів, які гарантують нескінченність життя завдяки енергії народження і смерті. Щоб так і відбувалося, підказує нам пектораль, сповнена міфічних і філософських смислів, у людей повинен бути такий правитель, який надягає цей атрибут влади, предмет царської гідності і бере на себе відповідальність за людей.

Коли роботи на кургані Товста могила завершилися, усі знайдені цінності, а їх більше тисячі, були передані до українських музеїв, і питання передачі їх до російських музеїв, зокрема до Ермітажу, як це було раніше прийнято, не піднімалося.

Пекторалі присвячено безліч наукових статей і її дослідження триває. Покійний нині Борис Мозолевський випустив книгу "Скіфський степ", Національний банк України у 2019 році в серії "Національні скарби України" викарбував монету, присвячену пекторалі. Ювелірна прикраса стала символом відродження і багатства України. Пектораль сьогодні для світу і кожного з нас – немов послання людству з глибини століть, золотий доказ унікальності та ідентичності України, яка відстоює свої цінності у сучасному світі.

Зера Аширова, Київ