Як досвід Польщі та зміни до закону допоможуть косівській кераміці, килимарям і вишивальницям

Петриківський розпис, косівська кераміка, борщівські та решетилівські вишиванки — за кожним із цих та багатьох інших визначень самобутньої творчості українців у всіх регіонах постає багатовимірна барвиста історія краси та копіткої мистецької праці.

І тільки переходять вони у пріснувате узагальнення «Народні художні промисли. Традиції. Розвиток. Експорт» - інтерес багатьох притуплюється. Як створити гармонійне поєднання часто неперевершених рукотворних робіт і законів ринкової економіки, та ще й під час повномасштабної російсько-української війни, — про це, зокрема, вели мову на щорічному VI міжнародному форумі «Креативна Україна», який відбувся цього разу з акцентом-меседжем «Сила стійкості».

Законодавчі ініціативи помічні для залучення інвестицій

Народні художні промисли — це унікальний сектор, який має великий потенціал як креативна індустрія (хоча формально, за законом 2001 року, не належить до неї), та продовжує формувати традиції і підсилювати ідентичність української нації. «Ми маємо розуміти, скільки майстрів знаходиться в регіонах та як їх об’єднувати, як з ними співпрацювати і на яких умовах. Тобто держава і майстер. І так само, як їм допомагати розвиватися», - каже голова Офісу розвитку креативних індустрій Міністерства культури та інформаційної політики України Уляна Хром’як.

Нещодавно міністерством на громадське обговорення були винесені зміни до Закону України «Про народні художні промисли», які стоять у пріоритеті законодавчої роботи Верховної Ради України на 2023 рік. Зокрема, передбачається впровадження Реєстру майстрів, запропоновано нові визначення і норми про маркування продукції та про географічне походження виробів народних художніх промислів.

Уточнюється навіть засадниче: хто ж такий - майстер народного художнього промислу? У запропонованій Порівняльній таблиці до проєкту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про народні художні промисли» читаємо: «майстер народного художнього промислу – особа, яка створює і виготовляє вироби народного художнього промислу з дотриманням традицій народного мистецтва на умовах трудового/цивільно-правового договору з юридичною особою/фізичною особою-підприємцем або як самозайнята особа (фізична особа-підприємець або особа, яка провадить незалежну професійну діяльність)».

До 29 грудня всі охочі можуть вносити зауваження і пропозиції до проєкту змін від Міністерства культури та інформаційної політики до Закону України «Про народні художні промисли». Їх обіцяють розглянути, результати консультацій з громадськістю розмістити на офіційному веб-сайті МКІП.

Зі слів Уляни Хром’як, Офіс розвитку креативних індустрій Міністерства культури та інформаційної політики України від початку повномасштабної війни намагався бути з майстрами в контакті, тому що всім було складно психологічно й економічно. Зокрема, проводили вебінари, щоби майстри вчилися розвивати свій бізнес.

«Усі креативні індустрії потребують структурування бізнесу. З якою метою? Для того, щоб іноземні інвестори розуміли їхню фінансову звітність. І вони далі розвивали свій бізнес не тільки в Україні, а й за кордоном», - пояснює Уляна Хром’як.

Чи включать до шкільної програми курс знайомства з креативними індустріями?

Народний депутат Дмитро Нальотов нагадав, що 2021 рік Генеральною Асамблеєю ООН був названий Міжнародним роком креативної економіки для сталого розвитку. І це підтверджує важливість розвитку креативних індустрій для України, навіть в умовах, коли повномасштабна війна росії на наших територіях стала перепоною для будь-якого розвитку.

«Ми розуміємо, що художні промисли не робляться швидко. Їх не можна просто взяти і купити або швидко створити, виділивши на це великі бюджети. Народні художні промисли — це щось на зразок гарно витриманого вина, коли технології та практики передаються поколіннями. Досі на сьогодні в Україні є практики, коли дідусь заготовляє онуку глину для гончарної справи. Або висаджує дерева з розумінням того, що знадобиться правильний матеріал для різьблення», - каже Дмитро Нальотов.

Національним, а інколи й міжнародним надбанням культурної спадщини стають вироби, в які вкладені майстерність, сенси, символи. На сьогодні Косівська кераміка (Івано-Франківщина) та Петриківський розпис (Дніпровщина) є в Репрезентативному списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО, відповідно з 2019 та 2013 років.

Роль держави — підтримка, збереження та надання інструментів для розвитку народних художніх промислів. Рік тому, у грудні, Кабінет Міністрів схвалив концепцію програми розвитку народних художніх промислів на 2022-2025 роки, розроблену Міністерством культури та інформаційної політики України. У документі народні промисли вперше представили як сектор креативних індустрій. Першим пунктом у комплексному підході до розвитку сектору значиться саме вдосконалення нормативно-правової бази.

«Закон має не просто обіцяти митцям допомогу, а має чітко давати відповідь, як її отримати, і які механізми можна туди закласти, - резюмує Дмитро Нальотов. - Закон має працювати як на культурний, так і на фінансовий результати».

Слушною є пропозиція запровадити у шкільну програму навчальний курс з креативних індустрій. Він точно має щонайменше розширити тематику занять із профпідготовки учнів. Бо навіть борщ цікавіше вчитися готувати на занятті не з назвою «домоустрій», а знаючи, що цьогоріч на 5-му позачерговому засіданні Міжурядового комітету з охорони нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО було внесено елемент «Культура приготування українського борщу» до Списку нематеріальної культурної спадщини, що потребує негайної охорони.

Після реанімації можливий успіх

Регіон, який акумулював у собі чи не найбільше різновидів народних традицій, - Гуцульщину представила на секторальному модулі «Народні художні промисли. Традиції. Розвиток. Експорт» шостого міжнародного форуму «Креативна Україна-2022» Марія Гринюк. Кандидатка мистецтвознавста, заслужена діячка мистецтв України з містечка Косів добре знає проблеми творчої праці хранителів давніх ремесел, тієї ж косівської кераміки.

Народні промисли розвивалися на базі традицій, які формувалися століттями в різних осередках у тих чи інших регіонах. Пані Марія Гринюк обговорення теми у рамках форуму у воєнному 2022 році сприймає як реанімацію художніх промислів, яка не буде можливою без розуміння ключових слів і понять.

«Насамперед, що має бути, - це сировина, ремесло, осередок, етнос. Етнос — це місцевий майстер, ремісник, який несе у собі все: від любові до краю і технології, які знає. Далі — реклама, популяризація. Без них - нікуди. Й обов’язково — просвіта», - каже Марія Гринюк. І акцентує на тому, що коли хоч один зі складників випадає з процесу, — втрачається час, який дуже складно потім надолужити.

Керамістка-науковець на прикладі Польщі пояснює, що треба дуже ретельно для різних вікових груп — від садочка до поважного віку — цікаво доносити інформацію про цінність і неповторність своїх народних художніх промислів.

«Я об’їздила всю Польщу. За менталітетом ця країна до нас дуже подібна. Я дуже люблю цю країну. І по всій Польщі я дивилася, як розвивається культура і як фактично там дбають про неї, - розповіла мистецтвознавиця. - Вони ставлять акцент на просвіті. І далі кооперація, акумуляція — без чого неможливо, навіть якщо є приватний бізнес.

Як науковець я розумію як розвивались народні промисли ще в ХІХ столітті. Я очевидець - як це було в 1970-1980-ті роки ХХ століття. І маю вам сказати: там у нас були такі багаті села! Такі багаті люди! Дуже багаті, багаті і середняки, які, займаючись промислами, могли дати собі раду і нормально жити. Саме в кількох селах, де були розвинені народні промисли. Ми розуміємо, що приватний бізнес був заборонений. Все акумулювалося в цехах, артілях, об’єднаннях».

Нині сучасні технології дають можливість реалізувати майстрам свою продукцію самостійно. Однак потрібне спілкування у різних модераціях.

Зовсім несподівано для далеких від народних промислів людей звучить фраза Марії Гринюк: «Слов’янськ є столицею промислової кераміки України, бо давав гончарну глину іншим в усій Україні».

Влітку на Івано-Франківщину для керамічного цеху у Косові доставили обладнання для перемелювання глини з місцевого кар'єра. Фільтрувальні плити вдалося привезти зі Слов'янська на Донеччині. Обладнання потрібне для повноцінного виробництва косівської мальованої кераміки, зокрема кахлів та облицювальних плит.

Це був проєкт, який Косівська регіональна організація Національної спілки художників України готувала з Міністерством культури та інформаційної політики, Офісом з розвитку креативних індустрій, донорами. Обладнання (фільтрувальні плити виготовили у Сєвєродонецьку на заводі, якого вже немає) планували придбати ще за два місяці до великої війни. Після 24 лютого - початку повномасштабної фази російсько-української війни - це стало нагальним завданням.

Досвід Польщі також підштовхнув до того, що у селі Старий Косів, що на Франківщині, у липні 2021 року почали закладати фундамент будівництва культурно-мистецького центру "Дзбан", присвяченого косівській кераміці. Відбувалося це у рамках програми «Велике будівництво». Такі осередки мають бути саме там, де розвиваються народні промисли, щоби давати прибуток для розвитку художніх ремесел.

Велика війна поставила на паузу не один проєкт. Утім митці намагаються, однак, творити і тримати культурно-креативний фронт.

Валентина Самченко