Що почитати: 15 книг про цю війну
Антологія "Війна 2022: щоденники, есеї, поезія", впорядник Володимир Рафєєнко
Фото: ВСЛ
24 лютого відбувся черговий акт російської агресії — повномасштабне вторгнення, що змінило життя не тільки України, а й усього світу. Війна принесла українцям багато горя, жаху, непоправних втрат, проте на тлі страшних випробувань укріпилися жага Перемоги та віра в неї. Нова воєнна реальність породила феномен нової літератури, що є не тільки рефлексією на ті чи інші події, а передусім реалістичним змалюванням боротьби українців за свій дім, землю, незалежність.
В антології «Війна 2022», яку впорядкував Володимир Рафєєнко, зібрано фрагменти щоденників, есеї та вірші сучасних українських письменників.
«77 днів лютого. Україна між двома символічними датами російської ідеології війни», Reporters
Фото: The Ukrainians
У дитинстві вона не могла зрозуміти, чому люди у фільмах про блокаду Ленінграда постійно лежать. А коли Маріуполь узяли в облогу росіяни, і вона з чоловіком багато днів прожила без води, їжі й тепла під постійними обстрілами, зрозуміла — коли лежиш, то економиш сили та енергію.
У «77 днів лютого» увійшли репортажі, написані журналістками українського видання Reporters у період між 23 лютого і 9 травня — двома символічними датами в російській мілітарній ідеології. Вторгнення російських військ в Україну зупинило лік днів і відкинуло українців у міжчасся, де досі триває лютий — місяць початку великої війни. У цьому міжчассі і в цих відвертих історіях є біль, страх, ненависть, подекуди відчай. Та головне — надія. Це оголений нерв і чесний голос нової української дійсності, який журналістки і авторки Reporters зафіксували із перших вуст.
Антологія «Воєнний стан», впорядники Євгенія Лопата, Андрій Любка
Фото: Meridian Czernowitz
«2022-й рік уже став історією. Ця цифра назавжди закарбована в нашій пам’яті… Важливо, щоб правдива історія цього року не загубилася. Щоб вона звучала у світі українським голосом, щоб вона збереглася у видатних творах для майбутніх поколінь. Бо правда – це один із найточніших різновидів зброї. Тому хочу подякувати українським письменникам та письменницям за те, що тримають культурний фронт, доказом чого слугує ця антологія», - Головнокомандувач Збройних сил України генерал Валерій Залужний в передмові до антології.
У цьому виданні зібрано 50 нових текстів провідних українських інтелектуалів, серед яких:
Алім Алієв, Софія Андрухович, Юрій Андрухович, Володимир Аренєв, Станіслав Асєєв, Мирослава Барчук, Андрій Бондар, Христина Венгринюк, Юрій Винничук, Тамара Горіха Зерня, Ярослав Грицак, Тамара Гундорова, Лариса Денисенко, Любомир Дереш, Сергій Жадан, Оксана Забужко, Пітер Залмаєв, Катерина Калитко, Вахтанг Кебуладе, Макс Кідрук, Олег Коцарев, Євгенія Кузнєцова, Дмитро Лазуткін, Андрій Любка, Юрій Макаров, Роман Малиновський, Олександр Михед, Костянтин Москалець, Юлія Мусаковська, Олеся Островська-Люта, Юлія Паєвська (Тайра), Світлана Поваляєва, Ігор Померанцев, Віталій Портников, Марʼяна Прохасько, Тарас Прохасько, Валерій Пузік, Володимир Рафєєнко, Микола Рябчук, Мар’яна Савка, Григорій Семенчук, Ірина Славінська, Елеонора Соловей, Людмила Таран, Ганна Улюра, Ірина Фінгерова, Ірина Цілик, Артем Чапай, Артем Чех, Володимир Шейко.
На обкладинці використано картину Матвія Вайсберга «Янгол ЗСУ» (2022).
«Найдовша подорож», Оксана Забужко
Фото: Видавництво "Комора"
Що лишається письменникові, коли війна висмикує його з робочого кабінету і виносить у повітря, в чужу країну, в наскрізне «ніде» між небом і землею, ставлячи на паузу?.. Пам’ять. Мова. Запас нерозказаних історій.
У своєму новому есеї, написаному для західної публіки, Оксана Забужко розглядає витоки сьогоднішньої російсько-української війни у двох часових вимірах — тридцятилітньому і трьохсотлітьому, перемежовуючи їх власними спогадами про те, як необлічима сума людських воль здатна змінити хід історії.
Фото: 24.02
«24.02» – це щоденник війни із самісінького серця країни. Книжка розповідає невигадану історію про компанію молодих людей, які опинилися посеред війни без власного на те бажання. Про те, як кожного з них «морозило» чи то від страху, чи то від холоду, коли десь поруч влучала ракета й лунав потужний вибух, який вибивав шибки та вмикав сигналізації.
За словами Андрія Мероника, «історію пишуть переможці, тому часто це її спотворює». «Головною метою цього щоденника, – підкреслює автор, – було зафіксувати джерело, де можна прочитати цю історію з перших уст, хто б потім і як її не переписував. Ці записки – щирі та суб’єктивні. З них можна робити певні корисні неофіційні висновки та зберегти для майбутнього все таким, яким воно було».
«Над прірвою. 200 днів російської війни», Володимир Горбулін, Валентин Бадрак
Історики підрахували, що зараз Україна веде 23-тю війну за свою незалежність проти агресивної Росії-Московії. І ця, 23-тя, війна виявилася найбільш кривавою.
Книжка "Над прірвою. 200 днів російської війни" про ключові епізоди перших двохсот днів українського спротиву: синтез подій, рішень, досягнень, провалів. У ній реалізовані зусилля щодо пошуку відповіді, як така масштабна війна з безпрецедентними за розмахом жахливими руйнуваннями міст, масовими вбивствами, звірячими катуваннями і ґвалтуваннями цивільних беззбройних людей стала можливою.
Як сталося, що Україна спромоглася встояти проти російської навали й не впала за три дні, як очікували самі окупанти і навіть спецслужби західних країн?
Як сталося, що «друга армія світу» зазнала в Україні низки поразок, була змушена тікати з Київщини, Чернігівщини, Сумщини, Харківщини та частково з інших ділянок фронту й за п'ять місяців неперервних штурмів не досягла оголошених цілей?
«Лютий лютий 2022. Свідчення про перші дні вторгнення», Дар'я Бура, Євгенія Подобна
Фото: Верховна Рада України
24 лютого 2022 року українці прокинулись в іншій реальності: небо розривало ревіння російських винищувачів, на українські міста летіли російські ракети, станції метро перетворились в укриття. В цій новій реальності більше не існувало поняття абсолютної безпеки.
Перші дні війни були дуже емоційними і страшними. Коли не знаєш, що робити, не встигаєш за новинами. А через ці новини не можеш нічого робити…
Щоб не дозволити нікому переписати нашу історію, вплести те, чого не існувало, як роблять росіяни, коли на чорне кажуть біле, ми вирішили зібрати спогади людей про перші дні повномасштабної війни. Щоб пам’ятати...
«З любов'ю — тато», Валерій Пузік
Фото: Валерій Пузік
Він міг показувати сину світ, навчати і просто бути поруч. Натомість пішов захищати свою державу у російсько-українській війні. Та попри виснажливі воєнні будні головний герой не забуває бути батьком. Так виникає ця книжка — розмова із сином, який залишається далеко, але водночас завжди поруч — у самому серці.
Тут немає батальних сцен чи описів боїв. Валерій Пузік намагається продемонструвати, що навіть у час найжорстокіших війн у центрі всього — людина. Він веде читача уламками спогадів, рефлексіями сьогодення і мріями про майбутнє, створюючи власну фронтову реальність.
Ця книжка — це тут і зараз, у якому перебувають тисячі солдатів на війні. Це живий нерв, який не дозволяє залишатися байдужим до всього, що тебе оточує. Це вузька стежка над прірвою, яку потрібно пройти, щоб врешті побачити світло — своїх дітей, своїх рідних і свою мирну країну.
Фото: Yakaboo Publishing
«Незламні» — книга про українок, про силу українського духу, про жіночу єдність, про стійкість, коли треба покинути домівку і рятувати сім’ю, а потім країну, про якості, які українки відкрили в собі з початком війни, про те, як вони допомагають армії та мріють відновлювлювати країну.
До збірки увійшли 30 історій жінок-військових, парамедиків, волонтерів, засновниць фондів і притулків, адвокатів, які представляють права українського народу у різних країнах, про жінок, які організовують марші, щоб голос України почули всюди.
«Котик, Півник, Шафка», Олександр Михед
Фото: ВСЛ
Котик, Півник і Шафка наче й казкові, але водночас дуже справжні – врятовані й збережені у зруйнованій російськими обстрілами Бородянці під Києвом. Готові боротися і попереджати про небезпеку, у цій казці вони оберігають всесвіт однієї родини – бабусі Лізи, дядька Андрія і онуки Соні – родини, яка покоління за поколінням циклічно проживає історію і врешті стає сильнішою, ніж будь-коли. Нагріта теплом дідусевих рук Шафка, подарований на свято Півник і врятований Котик втілюють силу й незламність, бережуть рід і дарують надію. Це надія на майбутнє, у якому рани будуть заліковані, але пам’ять про скоєне зло житиме у віках. У майбутньому, після нашої перемоги.
«#Маріуполь #Надія», Надія Сухорукова
Фото: Лабораторія
«Це місто мого дитинства, моєї любові, мого щастя. Я бачила його різним, але ніколи не думала, що побачу його мертвим».
Здавалося, що це неможливо. Проте місяцями весь світ у прямому ефірі спостерігав, як російська армія знищує Маріуполь. Холод, голод, страх, зруйновані будинки і близькість смерті — усе це стало реальністю мешканців міста після початку блокади. Серед тих, кому довелося пережити цей жах, була і авторка цієї книжки Надія Сухорукова.
Не впасти у відчай Надії вдалося лише завдяки власному щоденнику. День за днем вона фіксувала події у місті, яке повільно перетворювалося на попіл та руїни. Відверто і до болю емоційно, вона показує Маріуполь очима його мешканки. Але насамперед — демонструє силу надії, яку неможливо знищити навіть найпотужнішими бомбами.
Ілюстрації у книжці створені іншим мешканцем Маріуполя — художником-графіком Даніілом Немировським. Це його власна візуальна рефлексія пережитого в Маріуполі.
«Чужа-своя-рідна», Ірина Феофанова
Фото: ВСЛ
Героїні збірки новел «Чужа-своя-рідна» — звичайні українські жінки, життя яких перевернулося догори дриґом із початком повномасштабного вторгнення держави-агресора росії на територію України. Ірпінь, Буча, Ізюм, Херсон, Маріуполь — це міста, звідки героїні — самі, з малими дітьми або й цілими родинами — утікають у пошуках притулку й спокою. Про їхні переживання — часто затаєні для найближчих — авторка розповідає щиро і співчутливо, часом з нотками легкого гумору й суму.
Книжка, сповнена реалістичних описів і життєвих діалогів, зацікавить широке коло читачів. Особливо тих, хто почуває у серці глибокий жаль до кожного українця та українки, які через війну втратили дім, друзів і рідних.
«Після 24-го», Владислав Івченко
Фото: Оксана Ускова
«Я вибачаюся, але війна почалась».
З таких слів для письменника Владислава Івченка почалося 24 лютого. День, коли життя змінилося назавжди. Вже в черзі до військкомату він усвідомив, що у нього тепер є власна історія про початок війни. «У моєї бабусі була така, у моїх батьків – не було, і я був певен, що не буде і в мене».
«Після 24-го» – це добірка оповідань та ритмізованої прози про війну, фіксація того, що ми пережили і переживаємо зараз. Про тих, хто готовий померти за свободу, і тих, хто готовий виживати будь-якою ціною, про коханців та закоханих, про втрати, такі гіркі, що хочеться вити від болю, і про сміх, який тримає при здоровому глузді. Про зраду і страх, про тих, хто в тилу, і тих, хто на фронті. Щось узяте з життя, щось — вигадане. Попереджаю: дуже часто те, що здаватиметься вам реальною історією, виявиться вигадкою, і навпаки.
Автор не намагається зараз відрефлексувати все, що відбувається, чи дати відповіді на всі ті питання, які у нас виникли після 24-го, бо, зрештою, це й неможливо в наш час. Попри це література – все ж надійний спосіб проговорити і приборкати свої страхи, як і поповнити запаси ненависті, яка нам ще знадобиться для перемоги.
«Мінлива хмарність з проясненнями», Світлана Поваляєва
Фото: Оксана Ускова
Нова книжка поезій Світлани Поваляєвої – складна комбінація етюдів із життя в тилу і на фронті. Війна, кохання, постійне чекання, надія, втрати. Степи й окопи, оманливий затишок дому та свист ракет над головою, захисники і вороги. Свої та чужі. Макабрична історія, яку ми проживаємо щодня. Час, який не обирали. Земля, за яку готові триматися до скону. Втрати, від яких зводить щелепу. «Війна — не звитяга, а просто життя, як є».
«Мінлива хмарність з проясненнями» присвячена молодшому синові Світлани, Романові Ратушному. Він брав участь у боях за Київ та в деокупації Київської області, визволяв Тростянець і воював на Сумщині. Загинув у бою під Ізюмом 8 червня 2022 року.
«Я любитиму тебе до скону, рідний, — нехай усі мої вірші належать тобі, нехай люди пам’ятають тебе ще й у такий спосіб — коли відкриватимуть цю книжку», — Світлана Поваляєва.
«Люди з дієсловами», Катерина Калитко
Фото: Катерина Калитко
«Люди з дієсловами» – історія про ниткоподібний пульс міжлюдської довіри, на якому тримається співіснування. Про його вгасання й повернення. Про любов, яка ніколи не обирає, але завжди визначає. Про глибину пам'яті та різкість упізнавання. Про те, що іменники без дієслів нічого не варті. І про поезію як територію правди й відваги - особливо щемкої, коли приходить велика війна.
