«Подаруй мені смак сонця»: як юні артисти грають дорослі п'єси
У Національному центрі театрального мистецтва ім. Леся Курбаса в Києві відбулася прем'єра п'єси Олександра Вітра «Подаруй мені смак сонця» у виконанні юних акторів Театральної майстерні «кАРТопля Free».
…Режисер закінчує вступне слово, заповнена зала – у темряві. На сцені одне за одним з'являються головні герої Ліззі, Кекс, Байкал, Пуф і Лія. Це домашні улюбленці, яких доля звела на розвалинах зруйнованого ракетою будинку. Господарі кішки-сфінкса Ліззі лежать мертві за рогом, таксу Пуфа господар покинув, коли сам втік в евакуацію, дім черепахи Лії перетворило на цеглини пряме влучення російської ракети. А вуличному коту Кексу нема кого втрачати. У німецької вівчарки Байкала – своя трагедія: він родом із місця події, але ще цуценям його були вивезли до Росії, де він потрапив на службу до поліції. І зі своїм господарем – службовцем РФ – він повернувся «зачищати територію», по суті вбивати своїх. Після чергового вибуху і він залишився один.
Поки тварини голодні й розгублені, вони намагаються вирішити, як бути далі. Ліззі відмовляється вірити, що це реальність, а не сон, Пуф виправдовує свого господаря, Байкал виправдовується сам. Кекс і Лія залишаються з більш-менш холодною головою.
То що ж робити? Тікати? Немає сенсу, бо не відомо куди. Тварини доходять висновку, що найкращим варіантом буде підірвати міст, так загарбники принаймні не рушать до села. Він уже замінований. Нікому не сказавши, черепаха пішла підривати міст – вона пережила вже дві війни, може, й цього разу пощастить? Міст зруйновано. Лії немає. А інші герої намагаються відчути, яке на смак те тепле сонце, подароване ціною життя одного з них.
Але кінцівка щаслива – Лія повертається і запевняє, що її фарту вистачить на всіх. Тож смак сонця у виконанні акторів виявився надією на життя і на мир.
«Я не міг уявити, наскільки буде вдалою постановка дорослої п'єси в дитячому театрі. Наші діти за цей рік подорослішали, вони спроможні говорити серйозні речі. І сьогодні я помітив, що батьки дивляться виставу не як батьки (тільки на свою дитину), а як глядачі – зі справжніми сльозами та щирим сміхом», – каже автор п'єси Олександр Вітер (Мірошниченко).
Устами акторів-дітей порушуються теми болю втрати, самопожертви, хоробрості, права вибору, співіснування з винуватцями трагедій, надії.
Достатньо дорослу за смислом історію артисти Театральної майстерні «кАРТопля Free» мріяли поставити ще з літа 2022 року, каже режисер Віталій Лук'янов. Але час від часу не вистачало то одного, то іншого персонажа.
«Діти, і дуже наші за духом діти, приходили... і йшли кожен зі своїх дуже об'єктивних причин. В однієї – ЗНО, в іншого – психолог», – згадує режисер.
Але наприкінці зими 2023 року юні актори, за згодою їхніх батьків, стали до роботи. Роль кішки Ліззі виконала Злата-Марія Лемещук, кота Кекса – Дана Пасменко, німецьку вівчарку Байкала – Володимир Рябець, таксу Пуфа зіграв Матвій Коваль, а черепаху Лію – Альона Піддубецька.
Вловлювали смак сонця актори протягом 2,5 місяця репетицій. Водночас 1,5 місяця пішло на виготовлення костюмів.
Репетиції також не проходили, «як по маслу»: діти по черзі хворіли, наймолодший з акторів, - виконавець ролі Пуфа навіть потрапив до лікарні з запаленням легенів. Через повітряні тривоги працювати подекуди доводилося в холодному підвальному укритті, не пристосованому до цього. Але, попри труднощі, проєкт не скасували.
«І я от не знаю, чи то клята війна зробила дітей дорослішими, чи то через те, що нас було небагато цього року, і діти отримали майже індивідуальні заняття.
Але нам усім (включно з дітьми) так кортіло зануритися в цю історію і дійти до кінця це випробування», – підкреслює режисер.
І таки наполегливість дала свої плоди: зібрався аншлаг. За дві доби місця на виставу розлетілися «по своїх», навіть не було сенсу викладати прем'єрну афішу вистави.
Світлана Ткачук, Київ
Фото – Геннадій Мінченко
