Муза Бориса Лятошинського і таємниці будинку Роліт
У відомому київському будинку Роліт (Богдана Хмельницького, 68), який радянська влада будувала для «робітників літератури», а насправді для концентрованого контролю за творчими людьми – на найпомітнішому місці при вході висить табличка-барельєф з датами життя композитора Бориса Лятошинського. З дня його народження 3 січня виповнилося 130 років.
Неординарний талант народженого у Житомирі Бориса Лятошинського проявився вже в підлітковому віці. А прискіплива увага до нього радянських цензорів бере початок з часів, коли він був причетним у 1922 – 1925 роках до відділу (асоціації) Музичного товариства імені Миколи Леонтовича, яке створили після вбивства чекістом автора музики знаменитого «Щедрика».
У 1930-х Бориса Лятошинського звинуватили у націоналістичному формалізмі. Сталося це після постановок у трьох театрах його опери за твором Івана Франка «Захар Беркут»: в Одесі вистава мала цю назву, у Києві – «Беркути», а в Харкові – «Золотий обруч».
Укрінформ у квартирі-музеї композитора розпитав у хранительки його творчого спадку Тетяни Гомон, голови «Фундації Лятошинського», чи були в доробку музиканта відверто прорадянські твори та з ким з іменитих мешканців Роліту спілкувалися Лятошинські? І що робити з музичними творами композитора, написаними у радянський період до російськомовних текстів?
ЗАБОРОНИ ЦЕНЗОРІВ, «КОБЗАР» ШЕВЧЕНКА, РОМАНСИ І ОПЕРА «ЩОРС»
Нині 7-поверховий будинок з назвою Роліт, який має фасадну («панську) частину, на вулиці Богдана Хмельницького і трохи пізнішу бокову прибудову (по вулиці Михайла Коцюбинського) у Києві не привертає особливої уваги. Хоча від початку вважався елітним. Архітектурний проєкт його парадної секції розробив видатний зодчий і художник Василь Кричевський. А боковий фасад, мінімалістичний – у стилі модного 100 років тому конструктивізму.
На тепер Роліт є рекордсменом за кількістю меморіальних табличок: їх 29 – бо з часу заселення у 1934 році тут жили понад 100 митців. Найвідоміші прізвища, напевно: Олесь Гончар та Максим Рильський.
Один із центральних барельєфів біля вхідних дверей – композитору Борису Лятошинському.
Піднімаємося на другий поверх, щоб дізнатися таємниці квартири №63. Уже на сходовому майданчику чуємо звуки фортепіано й альта. У робочому кабінеті маестро, якого не стало у 1968 році, – грали піаністка Тетяна Гомон, керівниця «Фундації Лятошинського», та альтистка Національного ансамблю солістів «Київська камерата» Валентина Буграк.
Рояль Бориса Лятошинського весь час у робочому стані і звучить, розповіла Тетяна Гомон. Тут, у кабінеті композитора, багато книг і фотографій.
Дещо вибивається із переважно навколомузичних видань – раритетний «Кобзар» на робочому столі. Хоча все стає на свої місця, коли згадати, що Борис Лятошинський на слова Тараса Шевченка писав романси, кантату «Заповіт» і музику до біографічного неоднозначного радянського фільму 1951 року режисерів Ігоря Савченка, Олександра Алова та Володимира Наумова.
Під композиторським роялем в робочому кабінеті стоять кілька валіз із паперами Бориса Миколайовича. У шухлядах – теж ноти і партитури. Тетяна Гомон показує кілька аркушів – і ми на власні очі бачимо напис цензора з 1920-х років – «Запрещено» на нотах одного з романсів на вірш німецького поета Генріха Гейне.
Борис Лятошинський цей момент так описував своєму учителю, який став у житті другом, Рейнгольду Глієру: «Мають надрукувати ще чотири романси, але один виявився на думку цензора (людини, мабуть, дуже розумної, яка за порадою Козьми Пруткова «дивиться в корінь», контрреволюційним (або в усякому разі таким, який не відповідає сучасній ідеології)».
Серед творчості Бориса Лятошинського знаходимо навіть оперу з назвою «Щорс» («Полководець»), написану в 1937 році. Втім цей твір, постановки якого створили в Києві, Одесі, Дніпрі (тоді Дніпропетровську) і Вінниці, – радянська система досить швидко забракувала з тієї причини, що у п’яти діях головний герой має лише дві арії, а переважає у ній народнопісенний матеріал. Хор співає, зокрема «Гей, завдали окупантам» та «Козака несуть» (обробку цієї думи робив Микола Леонтович).
У квартирі у Роліті на старій канапі лежить адресований професору Лятошинському конверт із Відня, на якому зазначена адреса – вулиця Леніна. Цей топонім у Києві встигли поміняти швидко, ще у 1993 році – на Богдана Хмельницького.
Спочатку, у 1918 році, Борис Лятошинський закінчив юридичний факультет Київського університету. А ще через рік – консерваторію по класу композиції, і залишився там викладачем музично-теоретичної дисципліни. Відтоді продовжувалася його викладацька робота. Звання професора композитору присвоїли у 1935 році.
Борис Лятошинський народився у російській імперії, а помер – у радянській, констатує Тетяна Гомон. Це пояснює нинішнє дещо відсторонене ставлення до потужного українського російськомовного композитора, якому довелося жити і творити у тоталітарній системі кремлівської диктатури.
ЯК БОРИС ЛЯТОШИНСЬКИЙ ФОРМУВАВ КИЇВСЬКИЙ МУЗИЧНИЙ АВАНГАРД
Борис Лятошинський свого часу зумів задати тренд на модернізм в українській музиці і зростив покоління музичних шістдесятників – «Київський авангард». Композитор зумів зібрати у своїй творчості романтичні впливи попередників та наповнив нішу багаторічної відсутності симфонізму в українській музиці, яка виникла внаслідок спеціально вибудованої Росією політики концентрації у себе, в найбільших містах, митців і мистецтва з усіх примусово об’єднаних територій.
У 1950-1960-х композитор і викладач Борис Лятошинський їздив на фестиваль «Варшавська осінь». Із Польщі привозив ноти і багато інформації про нові мистецькі течії. Також він був членом журі декількох конкурсів, в тому числі конкурсу квартетів у Бельгії.
Потяг професора до нового, в свою чергу – і це загальновизнано у музичному середовищі – формували яскравих учнів метра симфонічної і камерної музики: Леоніда Грабовського, Івана Карабиця, Лесю Дичко, Валентина Сильвестрова, Євгена Станковича та інших. Борис Лятошинський побував у Польщі, Чехії, Болгарії, Італії, Франції, Великобританії, Німеччині, Австрії, Швейцарії, Швеції.
«Я не уявляю ситуації у період повномасштабної російсько-української війни, коли б можна було виконувати твори українських митців, написані російською мовою, – каже голова «Фундації Лятошинського» Тетяна Гомон. – Одночасно ми не маємо нічого приховувати з біографій митців радянського періоду».
Першу збірку романсів 1920-х років авторства Бориса Лятошинського у період Незалежності України видали тільки у 2015 році, до попереднього, 120-річного ювілею композитора. Там були переважно переклади, зроблені ще за життя автора. До тієї збірки ввійшли 39 творів, більш як два десятки яких до того були невідомі.
Деякі романси уже після 2022 року переклав Максим Стріха, коли після повномасштабного нападу Росії збільшилася зацікавленість українською культурою закордоном. Мати на вибір тексти кількома мовами – це важливо у нинішніх умовах для зарубіжних виконавців, переконана Тетяна Гомон.
Загалом за понад півстоліття творчої діяльності Борис Лятошинський написав, за останніми даними, 170 творів. Серед них опери, симфонії, симфонічні поеми, увертюри, оркестрові сюїти, фортепіанні концерти, романси (зокрема, на твори Івана Франка), кантати, обробки народних пісень, музика до театральних постановок і кінофільмів. І ще зробив з десяток редакцій та оркестровок опер, балетів і менших творів інших авторів: зокрема, Миколи Лисенка та Рейнгольда Глієра. Кілька музичних творів, серед яких мазурка і вальс для фортепіано, композитор написав ще в 15 років. Їх з успіхом виконували ще у Житомирі.
На переконання доцентки Київської муніципальної академії музики імені Рейнгольда Глієра Тетяни Гомон, нічого відверто пропагандистсько-радянського у творчості Бориса Лятошинського немає, окрім сумнозвісного епізоду з написанням у 1939 році разом з Максимом Рильським «Урочистої кантати» на честь ювілею Сталіна. Хранителька спадщини композитора спростовує інформацію, що рукопис твору втрачено; він знаходиться в архіві.
МАЕСТРО І МАРГАРИТА: 51 РІК ПОДРУЖНЬОГО ЖИТТЯ І БАГАТО ЛИСТІВ
«Моя мрія – видання переписки Бориса Лятошинського з дружиною Маргаритою, яка охоплює період від початку їхніх відносин у 1910-х роках», – каже Тетяна Гомон. Композитор писав багато листів: коханій, а потім дружині, колегам. Є навіть листи з лікарні, де Лятошинський помер у віці 73 роки.
Як майбутній юрист став композитором? 18-річного здібного юнака, який уже рік навчався у Київському університеті, у 1913 році запросили приватно навчати гармонії фактично однолітку (народжену 1894 року) вже студентку музичного закладу Маргариту Царевич, яка мріяла бути оперною співачкою. А через кілька років – у квітні 1917 – молоді люди обвінчалися.
Ще до зустрічі з майбутнім чоловіком Маргарита записувала у своєму щоденнику враження від віршів бельгійсько-французького письменника Моріса Метерлінка, який став лауреатом Нобелівської премії у 1911 році. А через десятиліття Борис Лятошинський створить романси на його поезії.
Описовий портрет процесу творчості 18-річного Бориса Лятошинського залишив польський диригент Ольгерд Страшинський, каже Тетяна Гомон. Основною рисою він виокремлював вимогливість до себе в роботі до педантизму, що нагадувало мистецтво ювеліра.
Ольгерд Страшинський писав, що добре пам'ятає, як Лятошинський любив аналізувати твори великих композиторів, захоплювався формою. «Це був Майстер і за втіленням гармонії та контрапункту, він завжди зважав на форму своїх творів. Так було і в останні роки його життя, і за 50 років до цього», – згадував Страшинський.
Разом Борис Лятошинський та Маргарита Царевич-Лятошинська (1894–1982) разом прожили 51 рік. Хоча цивільний шлюб взяли аж у 1963 році. Дружина була солісткою Київської філармонії та Українського радіо, а також педагогом по класу вокалу Київського музичного училища імені Глієра. А найперше – головною музою ранньої творчості композитора та всього його подальшого життя.
За доньку подружжю була з 5-річного віку племінниця – Ія Сергіївна Царевич (1928 – 2010). Ія Сергіївна стала піаністкою, викладала у Київській консерваторії і зберігала разом з Маргаритою Лятошинською спадок Бориса Миколайовича.
В одній з кімнат квартири Лятошинських у Роліті тепер стоять два піаніно. Одне за життя композитора було з ним у невеликому будинку-дачі у Ворзелі поблизу Києва. Інший інструмент – племінниці Ії.
Поміж родинних предметів є новий цінний експонат – створений в 2023 році невеликий графічний портрет композитора.
Його намалював відомий український художник Матвій Вайсберг, який мешкав з батьками у цьому ж письменницько-мистецькому будинку.
А у невеликій вітальні квартири-музею Бориса Лятошинського на стіні висить український прапор. І стоїть скриня з секретом, на яку спочатку не звертаєш увагу, бо вона чимось заслана. Виявляється, там – сувої прижиттєвих афіш концертів, в яких виконувалися твори композитора.
КОСМОС ЛЯТОШИНСЬКОГО: ПРОЗВУЧИТЬ РАНІШЕ ЗАБОРОНЕНА СИМФОНІЯ Й ОБРАНІ ТВОРИ 60 РОКІВ ТОМУ
У 130-й день народження Бориса Лятошинського у Києві розпочинається новий фестиваль його музики «Liatoshynsky Space 2025», який планують робити щороку. Триватиме до 26 січня, крайня подія відбудеться у квартирі-музеї знакового українського композитора у Роліті. Засновниками фестивалю стали Національна філармонія України та «Фундація Лятошинського», розповідає її керівниця Тетяна Гомон.
Нині, коли Україна набуває суб’єктності у міжнародному культурному просторі, творчість Бориса Лятошинського репрезентує виразну конкурентоздатну самобутність української музики ХХ століття. Найпопулярніші твори композитора: симфонічна балада «Гражина», Третя симфонія, Слов’янський концерт, Український квінтет – дедалі частіше потрапляють у концертні програми українських та міжнародних інституцій, окремих виконавців та приватних ініціатив.
Життя і творчість Бориса Лятошинського вписані у період двох світових воєн, а ми живемо одинадцятий рік в умовах російсько-української війни. Тому відкривається ще один ракурс для пізнання й аналізу українського мистецтва у різні часи та різних контекстах. Тому в назві фестивалю з’явилося слово «space», що означає «космос». П’ять подій фестивалю представлять широкий контекст становлення української культури і демонструватимуть зв’язок минулого із сьогоденням.
Перший концерт – «Пам’ять. Камерна музика». Звучатимуть ті ж твори, що й на ювілейному концерті композитора 60 років тому; зокрема, «Український квінтет». Програму на 3 січня 1965 року дбайливо складав сам Борис Лятошинський. Виконавці – камерний ансамбль «NotaBene chamber group», а також Валентина Буграк і Тетяна Гомон, з якими Укрінформ зустрівся в Роліті. Передуватиме концерту дискусія «Українська культура під час світової кризи: шляхи порятунку і самозбереження».
У концерті «Ідентичності. Симфонічна музика #1» звучатиме Друга симфонія Бориса Лятошинського, яку в 1937 році вщент розкритикували і заборонили її виконання. А експерти дискутуватимуть навколо питання «Радянське чи українське? Українське мистецтво радянського періоду». Серед спікерів буде правозахисник Максим Буткевич, який став у 2022 році військовослужбовцем ЗСУ і з 21 червня потрапив в полон; звільнений у жовтні 2024-го.
Після чергової ідеологічної розправи 1951 року Борис Лятошинський почав писати Фортепіанний концерт «Слов’янський», який знаменував повернення композитора до творчості. Його представлять у програмі «Усвідомленість. Симфонічна музика #2». Соліст – Максим Шадько.
Завершуватиметься фестиваль «Liatoshynsky Space 2025» концертом «Дім. Фортепіанна музика #2» в кабінеті-музеї Бориса Лятошинського. Звучатиме музика не лише господаря помешкання, а і його відомих учнів: Валентина Сильвестрова і Віталія Годзяцького. Соліст – Євген Громов.
Голова «Фундації Лятошинського» Тетяна Гомон каже, що в родини композитора у Роліті від початку був привілей: сусіди ніколи не скаржилися на те, що з 63-ї квартири линула музика. Лятошинські з іншими в будинку спілкувалися не часто. Найближчими були Рильські. Поверхом вище жив Олесь Гончар.
Валентина Самченко, Київ
Фото Сергія Чузавкова і надані «Фундацією Лятошинського»
