Майбутній транзитний контракт: на “зради” і “перемоги” розрахуйся!
Постачання російського газу до Європи українською газотранспортною системою продовжаться. Україна зберігає статус транзитної держави. Київ і Москва за посередництва Єврокомісії узгодили основні параметри майбутньої угоди. Технічні “нюанси” доопрацьовують на рівні суб’єктів господарювання – ТОВ “Оператор ГТС України” і “Газпрому” – із тим, аби щонайпізніше 29 грудня підписати документ. Про це розповіли в суботу на брифінгу міністр енергетики і захисту довкілля Олексій Оржель та виконавчий директор НАК “Нафтогаз України” Юрій Вітренко. Самі посадовці оцінюють результати перемовин доволі оптимістично. Експерти більш обережні в оцінках. А ось користувачі соцмереж традиційно розділилися на тих, хто вже волає про “зраду”, святкує “перемогу”, або прагматично зазначає: “за нинішніх обставин “прийнятно”, а як буде далі – побачимо”...
Спробуймо узагальнити, що вже відомо про майбутній контракт, а також проаналізувати, як його оцінюють в Україні – передусім, в експертному середовищі.
Угода України й РФ: позитиви і сподівання
Після згаданого брифінгу Оржеля і Вітренка на урядовому сайті оприлюднили протокол українсько-російських домовленостей щодо газового транзиту.
За оцінками фахівців, більш-менш однозначні “плюси” майбутнього контракту для нашої країни, судячи із оприлюдненої інформації, такі:
1. Транзит усе-таки буде! На тлі тривалих розмов про те, що Кремль, аби покарати Україну, за жодних обставин не збереже прокачування палива нашою територією (навіть, собі на шкоду), й “жахалок” про газ для українців по 13 гривень “за куб” і щорічні трьохмільярдні бюджетні втрати, це – либонь, головна перемога. Що важливо також не лише з точки зору економічної вигоди і можливостей подальшої безпроблемної експлуатації, а не консервації чи – не дай, Боже – ліквідації нашої ГТС, а й із огляду на питання безпеки. Адже раніше експерти неодноразово попереджали: повністю відмовившись від транспортування газу нашою територією, Кремль може позбутися одного із останніх запобіжників від прямої агресії проти України. Збереження ж транзиту – важливий фактор стримування ворога: що б там не казали, а Москва не готова остаточно “побити горщики” із європейськими споживачами свого “блакитного товару”.
2. Визнання і сплата “Газпромом” штрафу. Олексій Оржель і Юрій Вітренко, інформуючи про відповідну домовленість, запевнили: цей крок взагалі має передувати технічному продовженню транзиту російського газу українською територією. За словами посадовців, російська сторона перерахує відсуджені “Нафтогазом” майже $3 мільярди вже до нового року. При цьому йдеться про всю заборговану суму – із урахуванням пені і відсотків за несвоєчасну сплату. Зрозуміло, що для України, яка наприкінці року переживає певні фінансові труднощі, це – неабияка “підмога”.
3. Підвищення “транзитного тарифу”. "Сторони розуміють, що тариф має зростати", – наголосив на брифінгу Олексій Оржель. Конкретних цифр він не назвав, уточнивши, що їх узгоджують між собою “Оператор ГТС” і “Газпром”. При цьому урядовець запевнив: сторони керуватимуться не власними забаганками, а європейськими орієнтирами з визначення тарифів.
4. Транзит окремо, анексоване РФ українське майно – окремо. Це також дуже важлива “червона лінія”, яку за жодних обставин не мали перейти представники України. Йдеться про судові претензії, які НАК “Нафтогаз України” улітку скерував до Трибуналу при Постійній палаті Третейського Суду в Гаазі, а також позови, подані до інших міжнародних судових інстанції. Українська сторона вимагає від Росії компенсації збитків, заподіяних унаслідок експропріації активів “Нафтогазу” під час анексії Криму. “Нафтогаз” наполягає аби Трибунал зобов’язати РФ виплатити $5,2 мільярда. Цілком очевидно, що росіянам було вигідно “протягнути” до пункту про взаємну відмову від судових претензій і цей позов. Але, відповідаючи на запитання журналістів, Олексій Оржель запевнив: про те, щоб “панять і прастіть” Росії ще й це, не йшлося, не йдеться і не йтиметься у майбутньому. При цьому він нагадав: відповідачем у цих позовах визначений не “Газпром”, а “Держава Росія”. Тож у цьому питанні Кремль “не відмажеться”.
5. Співпраця за європейськими правилами. Готуючись до укладання контракту з “Газпромом”, Україна зробила важливі кроки до інтеграції в єдиний європейський енергетичний простір. Зокрема, унаслідок анбандлінгу НАК “Нафтогаз” вдалося створити нову структуру – ТОВ “Оператор ГТС”, яка й підпише контракт із “Газпромом”. Відповідно, уся майбутня співпраця відбуватиметься за чіткими й прозорими європейськими правилами. Нагадаємо, нещодавно новий газовий оператор отримав європейську сертифікацію. Тож тепер доступ до наших транспортних потужностей матиме не лише “Газпром” (як у рамках чинного до кінця року контракту), а й інші власники і споживачі “блакитного палива”, які зможуть оперативно резервувати потужності української ГТС на будь-який час – рік, місяць, тиждень і навіть день. Завдяки цьому можна буде частково розв’язати проблему недостатньої заповненості нашої “труби”.
Також важливо: майбутнім контрактом планується передбачити і європейські правила співпраці між “Газпромом” та “Нафтогазом” у питаннях можливого постачання російського газу в Україну. Нав’язати нам обов’язкові прямі поставки, на чому неодноразово наполягала російська сторона (про що, зокрема, під час нещодавніх переговорів в Парижі говорив Владімір Путін), Москві не вдалося. Але Україна зберегла за собою право у разі потреби закуповувати необхідні обсяги палива в РФ – проте, тільки за європейськими правилами і за конкурентними європейськими цінами.
Угода України й РФ: “зради” і сумніви
1. Одним з негативів домовленостей українці вважають відкликання судових позовів "Нафтогазу" проти "Газпрому".
"У пакеті” із продовженням транзиту – варіант, який передбачає повне врегулювання усіх вимог з обох сторін. Не залишиться жодних відкритих позовних вимог після того, як це рішення буде втілене”, – наголосив, аналізуючи відповідні положення майбутніх угод, Олексій Оржель. І це спровокувало чи не найбільше сигналів про “зраду” у соцмережах. Багато хто вважає, що Україна має продовжувати свою боротьбу із “Газпромом” у міжнародних судових інстанціях. Адже “на кону” як-не-як – $12,25 мільярда! Плюс – штрафи (іще понад $7 мільярдів), які наклав на російського газового монополіста український Антимонопольний комітет! АМКУ зобов’яжуть скасувати свою ухвалу. Водночас не варто забувати, що йдеться і про відмову від позовів з боку “Газпрому”. Російська сторона ж також хоче стягнути із України кілька мільярдів доларів. Шанси виграти відповідні справи невеликі. Але вони є. Нагадаємо, принагідно, що “Газпром” виграв у нас один із попередніх позовів. Інша річ, що на набагато меншу суму. Тому у результаті “взаємозаліку” ми й повинні отримати за рішенням Стокгольмського арбітражу згадані вже майже $3 мільярди.
Хоча загалом продовження судового протистояння – перспектива заманлива. Адже українські позиції досить сильні. Шанси відсудити якщо не усі $12,25 мільярда, то щонайменше половину цієї суми, доволі значні. І вчергове “покарати доларом” російського монополіста – неабияка спокуса. Адже “$5-6 мільярдів на дорозі не валяються”... Але маємо усвідомлювати: за таких обставин “Газпрому” не залишалося б нічого іншого, як “відморозитися” і припинити будь-які контакти з українською стороною. Адже Москва вже не раз демонструвала, що рішення Стокгольмського арбітражу та інших міжнародних судових інстанції і навіть положення міжнародних конвенцій і договорів для неї – “не закон”.
Іти ж шляхом арештів “газпромівського” майна за кордоном, що частково вже відбулося у рамках зусиль зі стягнення присудженого у Стокгольмі відшкодування, – складно й не зовсім вигідно. Бо, по-перше, знайти майно, вартість якого б відповідала ймовірно відсудженим багатомільярдним сумам, не так легко (адже це можна зробити лише на території європейських країн). По-друге, процедура реалізації цього майна доволі тривала й витратна. У підсумку вдасться виручити лише частину присудженої міжнародним арбітражем суми. І розмір “дисконту” може бути доволі значним.
2. Термін контракту і обсяги прокачування. Оцінки пов’язаних із цим положень майбутнього документа неоднозначні. “Нафтогаз" і "Газпром" домовилися про контракт щодо транзиту газу територією України на 5 – із можливістю пролонгації ще на 10 – років. І це – наслідок взаємних поступок. Адже раніше позиції сторін були кардинально протилежними: Москва вважала вигідним для себе лише однорічний (чи й піврічний) контракт, у Києві ж наполягали на щонайменше 10 “обов’язкових” роках із можливістю “автоматичного” продовження за згодою сторін.
Пізніше – до переговорів у вересні – віцепрезидент Єврокомісії Марош Шефчович запропонував укласти договір на 10 років із можливістю його розірвання уже за 5 років “у зв’язку із новими обставинами”. Українська сторона цей варіант підтримала, російська – сприйняла “в штики”. Тому досягнення компромісу за формулою “5+10” більшість експертів оцінюють позитивно. Хоча є й ті, хто вважає: наші переговорні позиції нині настільки міцні, що 10 “обов’язкових” років можна було запросто “протиснути”.
Те ж стосується й оцінок передбаченого майбутнім контрактом мінімального обсягу прокачування палива українською “трубою”. Сторони домовилися про помпування щонайменше 65 мільярдів кубометрів газу у перший рік і по 40 мільярдів “кубів” упродовж чотирьох наступних. 65, а не 60, як пропонувалось раніше, мільярдів кубометрів у 2020-ому, це – начебто також певна поступка із боку Москви. Але не факт. Адже у зв’язку із проблемами, з якими Кремль стикнувся при прокладанні газогону “Північний потік-2”, збільшення обсягів – саме в російських інтересах. Проте, і для України отримана за транспортування “додаткових” 5 мільярдів “кубів” валюта не буде зайвою. Інша справа – лише 40 мільярдів кубометрів, які “Газпром” зобов’язується обов’язково помпувати нашою “трубою” у 2021-2024 роках. Для України це справді суттєве обмеження. Бо, за висновками вітчизняних експертів, саме такі мінімальні обсяги прокачування гарантують беззбиткову експлуатацію нашої ГТС. А ми ж зацікавлені у тому, щоб ще й заробити на своєму стратегічному ресурсі! Приміром, зараз через Україну щороку транспортують 95-100 мільярдів кубометрів газу. “Обмеження ж у 40 мільярдів “кубів” перетворюють нашу ГТС з однієї із найважливіших у регіоні на “допоміжну”, – вважає економіст Олексій Кущ. При цьому Україна позбавлена можливості маневру. Зате у Москви така можливість є. Бо затвердження мінімальних параметрів прокачування не означає, що “Газпром” у разі потреби не зможе помпувати додаткові обсяги палива. Хоча – знову ж таки – “фінансово” у цьому зацікавлена й Україна.
З іншого боку, такі поступки – жест доброї волі із боку нашої країни, яка, попри сильні позиції, продемонструвала готовність до компромісів. Таким чином, ми не загнали “Газпром”, як того пораненого звіра, в безвихідь. Чим, з-поміж іншого, продемонстрували європейським партнерам, що їхні інтереси для нас також дуже важливі. Такого ж ставлення до нашого національного інтересу потребуємо взамін. Зокрема, і в питанні підтримки збереження достатніх для ефективного використання нашої ГТС обсягів транзиту “блакитного палива”.
Перемога №2. Американські санкції проти ПП2 у дії: деякі підрядники зупиняють участь у проєкті
Швейцарська Allseas припинила участь у будівництві газовопроводу "Північний потік-2". Така заява з’явилася на її офіційному сайті. Allseas – одна із п’яти компаній у світі, які володіють технологіями прокладання труб на глибині 30 та більше метрів і мають відповідну техніку. У прокладанні ПП2, до речі, задіяні 6 суден компанії: “Pioneering Spirit”, “Solitaire”, “Audacia”, “Calamity Jane”, “Fortitude” і “Oceanic”. Росія власних технологічних можливостей завершити прокладення ПП2 на глибоководних ділянках не має. Тобто, відкликання – навіть, тимчасове – швейцарських спецсуден – неабиякий удар по проєкту. Тим паче, на тлі відмови від нього і низки інших підрядників.
Інформація про рішення керівництва Allseas надійшла одразу ж після того, як президент Сполучених Штатів Дональд Трамп підписав щорічний оборонний бюджет країни, що містить положення про військову допомогу Україні у $300 мільйонів і про санкції щодо російських “обхідних” газопроводів “Північний потік-2” і “Турецький потік”.
За оцінками фахівців, на завершенні проєкту “Турецький потік” запроваджені Вашингтоном у рамках заходів із “гарантування енергетичної безпеки Європи” санкції особливо не позначаться. Адже підводні роботи там фактично завершені. А ось у випадку із другою гілкою “Північного потоку” може йтися якщо не про повне закриття проєкту, то про суттєве відтермінування введення його в експлуатацію. Що теж – неабиякий позитив для України. І що, безумовно, посилило позиції Києва на транзитних переговорах з Москвою.
Як передбачено, американські санкції діятимуть упродовж 5 років. На жаль, це не означає, що і введення ПП2 в експлуатацію затягнеться до кінця 2024-го. Мала і ймовірність (як би нам того дуже хотілося) повного припинення будівництва цього газогону. Занадто багато вже вклали у нього “Газпром” і його партнери по компанії-оператору Nord Stream 2 AG – французька Engie, австрійська OMV, британсько-нідерландська Royal Dutch Shell, німецькі Uniper і Wintershall. А також занадто “небайдужі” до нього деякі впливові європейські політики. Мова, насамперед, про уряд Німеччини, який продовжує послідовно критикувати американські санкції. “Федеральний уряд відкидає такі екстериторіальні санкції. Вони завдають удару німецьким та європейським підприємствам та втручаються у наші внутрішні справи", – наголосила в суботу заступниця речника німецького уряду Ульріке Деммер. Розкритикували санкції і в Єврокомісії. При цьому, як наголошується, американські зусилля не зупинять будівництво ПП2, а лише затримають його. І, на жаль, як свідчить історія, навіть США не під силу “поховати” подібні проєкти, якщо у них зацікавлені такі впливові європейські гравці як Берлін і Париж.
“Подібна історія вже була – із санкціями президента США Рейгана та британської прем'єрки Тетчер проти радянського газопроводу "Союз" за часів холодної війни і "залізної завіси". Вона показала, що такі гігантські енергетичні проєкти в Європі не зупинити, якщо є бажання з боку головних європейських держав (насамперед Німеччини і Франції) їх здійснити”, – пише словацький енергетичний експерт Карел Хірман.
Тож рано чи пізно прокладання газогону ПП2 продовжиться. Може, із залучення технічних можливостей котроїсь із китайських компаній, які не особливо зважають на американські санкції. Може, шляхом створення окремої структур під цей проєкт. Можливе також придбання “Газпромом” технології прокладання газогонів на глибоководних ділянках. Адже російський монополіст має власне судно, здатне прокладати труби на великій глибині. Проблема – відсутність у розпорядженні росіян необхідних технологій. Проте, в цьому випадку під дії американських санкції потрапить сам російський газовий монополіст. Чи піде на такий ризик Москва – сказати важко.
Хоч би як там було, а проблеми росіян із прокладанням альтернативного газогону допомогли Україні під час нинішніх газових переговорів і допомагають нам так би мовити із “більшим оптимізмом” дивитися у транзитне майбутнє своєї країни. Тим паче, що цими днями Україна здобула іще й низку інших “тактичних” перемог у боротьбі за власну енергетичну незалежність. Зокрема, ТОВ “Оператор ГТС України" домовилося з угорським оператором “FGSZ ltd” про умови співпраці у точках з’єднання Берегове та Берегдароц, що повністю відповідають правилам транскордонного співробітництва і законодавству ЄС. Отже, із 1 січня міжоператорська угода щодо точок з’єднання між Угорщиною та Україною набере чинності. Перед цим оператор ГТС уклав угоди про взаємодію із Польщею та Румунією. Ось-ось будуть підписані контракти з Молдовою і Словаччиною.
І головне: ймовірні газові перемоги – продовження транзиту з РФ і гальмування будівництва ПП2 – дають час для модернізації нашої ГТС, аби зробити її надійнішою і привабливішою для європейських споживачів російського палива. Робити ці кроки треба вже зараз. Адже 5 “транзитних” років промайнуть непомітно.
Владислав Обух, Київ
