У 2020-му Україна навряд чи отримає “промисловий безвіз”. Але боротися – треба
Президент Володимир Зеленський підписав Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо зменшення тиску на бізнес з боку органів ринкового нагляду". Таким чином, знято останню перепону для початку переговорів щодо отримання нашою країною так званого "промислового безвізу" (спрощеного, без додаткової сертифікації експорту промислових товарів до ЄС), про що вже давно мріє орієнтований на експорт вітчизняний бізнес. Адже відповідна угода має полегшити доступ українських товарів на європейський ринок, а також пришвидшити і здешевити процедуру їх сертифікації. Що особливо важливо для малого й середнього бізнесу, для яких вартість сертифікації є одним із “факторів стримування” при виході на ринки Об’єднаної Європи. Свій “зиск” від укладання угоди отримають і “звичайні” українці. Зокрема, завдяки покращенню якості, розширенню асортименту і зниженню унаслідок конкуренції цін на промислову продукцію. Хоча з точки зору забезпечення позитивного для країни балансу зовнішньої торгівлі на першому етапі дії домовленостей можливі і певні проблеми...
Шлях до “промбезвізу”: законодавчі перепони подолано
План дій з підготовки до підписання Угоди щодо оцінки відповідності та прийнятності промислової продукції АСАА (Agreement on Conformity Assessment and Acceptance of Industrial Products) затвердили ще в далекому 2005 році. Пізніше ці наміри закріпили у статті 57 Угоди про Асоціацію України з ЄС. Документи підтверджують зобов’язання Києва привести вітчизняне законодавство у відповідність до європейських норм. Це ж стосується і стандартів якості та реформування органів, що здійснюють контроль у цій сфері. З-поміж завдань – і скасування низки регуляторних режимів, які не відповідали європейським вимогам, що паралельно з підготовкою до підписання АСАА сприяло й просуванню нашої країни у світовому рейтингу “Doing Business“. Натомість – європейці без додаткових перевірок мають визнавати висновки українських контролюючих (сертифікаційних) органів.
Щоправда, на першому етапі, Україна, як це часто буває, обмежилася лише констатацією намірів. І до 2014-2015 років майже жодних конкретних кроків для досягнення задекларованої мети ми так і не зробили. Зате у 2015-2016-му вітчизняне законодавство в цій царині почали стрімко реформувати. Низка важливих кроків припала і на 2018-й, коли, зокрема, було затверджено технічні вимоги до устаткування. Таким чином, “домашнім завданням” на 2019 рік стали адаптація національного законодавства в частині технічних регламентів та оцінки відповідності до законів ЄС (ухвалили у червні) і впорядкування системи ринкового нагляду (затверджено ВР 12 грудня).
Ухвалений парламентаріями і підписаний главою держави Закон покликаний з одного боку – зменшити корупційні ризики в діяльності посадовців під час перевірок бізнесу, з іншого – посилити захист споживачів від потрапляння на ринок небезпечної нехарчової продукції. Документ усуває дублювання контролю за окремими видами продукції та уніфікує різновиди перевірок нехарчових товарів, що унеможливлює зловживання; встановлює чіткі та прозорі вимоги до інспекторів органів ринкового нагляду і суб’єктів господарювання щодо переліку й термінів надання документів для (і за результатами) перевірок. Загалом перевірок стане менше, вони будуть “вузькопрофільними” (орієнтованими на конкретні види продукції). Зате відповідальність (у вигляді штрафів) суб’єктів господарювання за порушення законодавства у сфері ринкового нагляду посилюватиметься.
Як зазначається у “перехідних положеннях” документа, Закон набере чинності за три місяці після публікації. Тобто, орієнтовно наприкінці березня. І вже у першому кварталі наступного року в Україну, як очікується, приїде попередня оцінювальна місія ЄС, що передбачено дорожньою картою для укладання АСАА.
Здавалося б, усе дуже просто – кілька підписів під Угодою – і український бізнес “у дамках”: може “завалювати” європейські ринки своєю продукцією. Адже вона вже не потребуватиме проходження тривалої, складної і недешевої європейської сертифікації. Бо, згідно із документом, у Європі визнаватимуть висновки українських сертифікаційних органів, які маркуватимуть перевірену продукцію знаком СЕ (проходження сертифікації відповідно до європейських директив). Полегшення, за оцінками урядовців, стосуватимуться доступу на європейські ринки виробників 15-20% вітчизняного експорту до країн ЄС (загалом ідеться про 27 промислових секторів, три із яких – “машини”, "низьковольтне обладнання", "електромагнітна сумісність” – ймовірно, отримають преференції вже на першому етапі дії Угоди). А також сотень потенційних українських експортерів, які з тих чи інших причин ще не ризикнули вийти на ринки Євросоюзу – в тому числі, і через складність та значну вартість процедури сертифікації в ЄС. Але, виявляється, не все так просто. Поки що, говорячи про швидкий “промисловий безвіз”, ми самі себе дуримо, намагаючись розділити шкуру не вбитого ведмедя. До підписання Угоди АСАА, а тим паче – до “пожинання її плодів” – іще далеко. Через численні організаційні, технічні проблеми і, навіть, з огляду на певні “дипломатичні” перепони.
Шлях до “промбезвізу”: попереду організаційні й дипломатичні терни
Розраховувати, що “промисловий безвіз” із Європою запрацює уже в середині чи до кінця наступного року, звісно ж, можна. Але для цього треба бути дуже великим оптимістом. З точки зору реаліста, а тим паче – песиміста – для завершення відповідних процедур знадобиться набагато більше часу. З огляду, зокрема, й на великий масив інформації, яку мають перевірити емісари європейських оцінювальних місій, і на неквапливість європейської та української бюрократій, і з деяких інших причин.
Скажімо, окремі представники ЄС “натякають”: укладання АСАА Україні, мовляв, ніхто й не обіцяв. Приміром, про це заявив нещодавно директор зовнішньополітичної служби ЄС, відповідальний за “Східне партнерство”, Люк Девінь. Він, зокрема, засумнівався, що Євросоюз зможе у найближчому майбутньому довіряти українським процедурам сертифікації промпродукції – через загальну недовіру ЄС до нашої системи правосуддя. "Ви ставите себе у складну позицію: мовляв, якщо ACAA немає, то Україна програла. Навіщо? І я можу ще раз чітко сказати, що ми не обіцяли вам ACAA", – наголосив представник ЄС.
Водночас торговий представник України Тарас Качка нагадав, що така “обіцянка” міститься в тілі Угоди про Асоціацію України з ЄС: "Після перевірки з боку ЄС та досягнення домовленості про стан узгодження відповідного технічного законодавства України, стандартів та інфраструктури Угода ACAA додається як Протокол до цієї Угоди за згодою між сторонами відповідно до процедури внесення поправок до Угоди, яка охоплюватиме такі сектори зі списку в Додатку ІІІ до цієї Угоди, які повинні бути гармонізовані" (стаття 57 Угоди про Асоціацію). Із цього випливає: після виконання Україною необхідних для укладання АСАА умов, Єврокомісія повинна почати підготовку підписання документів.
Змусити європейців виконати свої зобов’язання – одне із завдань української дипломатії. І, судячи з інформації вітчизняного зовнішньополітичного відомства, загалом у Європі зацікавлені в досягненні відповідних домовленостей з Україною. Адже йдеться про додаткові “мільярди” від зовнішньої торгівлі. Але це не означає, що усі кроки у рамках цього процесу будуть миттєвими. Судіть самі: до квітня в Україні чекають лише на перед-оціночну місію. І тільки за її рекомендаціями ухвалять рішення про дату приїзду “повноцінної” оцінювальної місії. Це якщо висновки будуть позитивними, і Україна не отримає додаткових рекомендацій щодо готовності національного законодавства до укладання АСАА. Якщо ж такі поради будуть, процес ухвалення необхідних законодавчих змін забере іще щонайменше кілька місяців. Далі – приїзд, власне, оцінювальної місії, невизначений час для її роботи, висновків і підготовки подання на адресу Єврокомісії. А лише позитивний вердикт цієї інституції гарантує перехід переговорів у практичну площину. Саме ж узгодження документа, вочевидь, триватиме ще кілька місяців...
Хоча дехто у цьому зв’язку, можливо, і скаже: ну нічого – чекали на “промисловий безвіз” 14 років, то й іще рік або два почекаємо... І в цьому справді є сенс – якщо українці лишень не сидітимуть, склавши руки, а використають “тайм-аут” для посилення позицій наших виробників як на зовнішніх, так і на вітчизняному ринках. Мова, зокрема, про забезпечення конкурентності, належних якісних і цінових параметрів товарів українських виробників (а проблем тут, з-поміж іншого, додають нинішні події на валютному ринку, адже стрімке зміцнення гривні знижує рівень привабливості вітчизняної продукції для зарубіжного споживача).
Водночас у так би мовити “безвізовій ейфорії” не варто забувати і про “зворотній бік медалі”: відповідно до угоди АСАА, Україна має полегшити й доступ продукції європейський виробників на свій ринок. І, зважаючи на “любов” наших співвітчизників до імпортних промислових товарів та орієнтованість вітчизняних банків і небанківських фінустанов на споживче кредитування “під імпорт” (про що писав Укрінформ), це додасть проблем. Ба, навіть може виявитися, що на першому етапі впровадження “промислового безвізу”, ми не отримаємо очікуваного економічного ефекту, а навпаки – “програємо”. Зокрема, йдеться про “програш”, пов’язаний зі збільшенням негативного торговельного сальдо країни (перевищення обсягів імпорту над експортом). Адже, на відміну від українських харчів, які вже завоювали авторитет у Європі, нашим промисловим товарам доведеться лише відвойовувати місце під “європейським споживчим сонцем”. Натомість українські споживачі, за звичкою, ледь не моляться на товари, що мають позначку “Made in EU”. А згадане вже маркування “СЕ” лише полегшуватиме потрапляння такої продукції на наш ринок.
Але й ця “біда” може нас багато чому “навчити”. Зокрема, в умовах конкуренції це сприятиме підвищенню якості української промислової продукції – як тієї, що йтиме на експорт, так і товарів, які продаватимуть на внутрішньому ринку. Тож, за великим рахунком, у підсумку від впровадження “промислового безвізу” Україна виграє. Чим і можна пояснити таке наполегливе й послідовне бажання керівництва країни підписати з Європою АСАА – Угоду про взаємне визнання результатів сертифікації промислової продукції.
Владислав Обух, Київ
