Контрнаступ на олігархічному напрямку: що означають обшуки в Коломойського
Минулими вихідними детективи НАБУ обшукали одне з помешкань (в Буковелі, подалі від лінії фронту) одного з найбагатших і донедавна — найвпливовіших — українських бізнесменів Ігоря Коломойського. Слідчі дії відбулися у справі про заволодіння майном та коштами компанії "Укрнафта" на понад 13 мільярдів гривень. Щоправда, про підозру олігархові не оголосили. У справі про фінансові махінації фігурують 8 його колишніх підлеглих (Коломойський — співвласник Укрнафти і, схоже, головний тамтешній “ляльковод”). Втім, багато політиків та експертів вважають, що притягнення - принаймні, спроба - до відповідальності Ігоря Валерійовича - справа часу. Й це вже не перший сигнал про те, що влада, яку ще донедавна звинувачували в залежності від дніпровського олігарха, не збирається із ним панькатися. Лише за цим епізодом чоловікові загрожує до 12 років ув’язнення з конфіскацією майна. А є ж іще купа інших ймовірних порушень в багаторічній діяльності його імперії, які потенційно можуть привести Коломойського на лаву підсудних.
Але (спойлер), вочевидь, не скоро...
Укрінформ нагадує про деякі скандальні активи і активні скандали, пов’язані з олігархом, багато з яких стали предметом журналістських розслідувань та кримінальних проваджень. Але при цьому ми ж із вами пам’ятаємо: незважаючи на запобіжні заходи, вжиті щодо колишніх топменеджерів групи “Приват” та афілійованих із нею компаній, жодних судових рішень про доведення винуватості Ігоря Коломойського наразі немає... А відповідно до частини першої статті 62 Конституції, людина вважається невинуватою у вчиненні злочину й не може нести кримінальне покарання, доки її вину законно не доведуть і не встановлять судовим обвинувальним вироком.
Уроки “вимивання” від І.К. і Ко: не ПриватБанком єдиним...
19 вересня на території ГК "Буковель" вже з п’ятої ранку було гамірно. 50 співробітників НАБУ взялися за обшук номера, в якому мешкає наш відомий співвітчизник і, за частково підтвердженими та непідтвердженими даними — громадянин ще щонайменше двох країн Ігор Валерійович Коломойський. Шукали документацію про діяльність ПАТ "Укрнафта" у справі щодо заволодіння майном і коштами компанії на майже 13 мільярдів гривень у цінах 2015 року.
Власне, й події, які стали предметом розслідування, відбувалися 7 років тому. За даними слідства, упродовж березня-серпня 2015-го низка пов’язаних із групою “Приват” ТОВ були визнані переможцями на аукціонах із продажу нафти. Укрнафта уклала з ними договори купівлі-продажу та відвантажила сировину майже на 11 мільярдів гривень. Але грошей за це так і не отримала. На сполох не били, певно, вважаючи, що наприкінці року усе можна буде списати на “природні” збитки. При цьому посадовці Укрнафти наплювали на чинну тоді урядову постанову про заборону постачання вуглеводневої сировини без 100% передоплати. Тим часом нафту переробили на Кременчуцькому НПЗ, який належить Привату, і продали через приватівську ж мережу АЗС. І там, повірте, порахували гроші ретельно. Бо це ж - суто приватний, а не державний або частково державний бізнес. Бо, 50%+1 акція Укрнафти, як відомо, належать НАК "Нафтогаз України" і лише приблизно 42% - групі компаній, пов'язаних з Коломойським і Ко.
Ще понад 2,5 мільярдів з Укрнафти вивели у липні того ж року завдяки ще простішій схемі: через внесення компанією авансового платежу за нібито придбання нафти, яку насправді вона не отримала. Гроші ж швиденько вивели на офшорні рахунки. Як наслідок, той рік компанія завершила із більш як п’ятимільярдними збитками, хоча навіть у суперскладному 2014 році була “у плюсі”, заробивши 1,3 мільярда.
За інформацією ЗМІ, на таку аномалію тоді звернули увагу: слідство за цими фактами почалося ще 2016 року. А у 2019-ому начебто вже були готові підозри. Та їх не погоджувало тодішнє керівництво Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (за іншими ж даними, процес гальмувало тодішнє керівництво Генпрокуратури).
Тепер крига у цьому питанні, схоже, скресла. Але про жодні звинувачення на адресу Ігора Валерійовича наразі не йдеться. Поки що про захист в суді мають думати лише восьмеро звинувачених колишніх і чинних посадовців Укрнафти.
Водночас нещодавно призначений генпрокурор Андрій Костін відмовився коментувати справу щодо компанії та можливої причетності до неї Коломойського, пославшись на відсутність інформації і на те, що за справою зовсім не стежив. “Я не знайомий з матеріалами цієї справи, оскільки вона перебуває в НАБУ і під процесуальним керівництвом Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Тому — з професійної точки зору — я б не став це коментувати. Це буде спекуляція або інформація, яка може не відповідати дійсності”, - пояснив генпрокурор.
Принцип “свій до свого по своє” для того, щоб вкрасти чуже, в дії...
Цього ж тижня тиск на оточення Коломойського, а через нього — й на самого товстосума — посилився. НАБУ і САП повідомили про підозру чотирьом особам у зловживанні владою та службовому підробленні, через які ПАТ “Центренерго” незаконно переплатило за природний газ 8,25 мільйонів гривень.
Фігуранти — два колишні члени правління товариства, чинний начальник одного з департаментів Центренерго й директор приватного підприємства. “Оскільки один з ексчленів правління компанії переховується від слідства, про підозру йому повідомили заочно”, - уточнили у пресслужбі НАБУ.
За версією слідства, у листопаді 2019 року ПАТ “Центренерго” уклало з приватною компанією договір на постачання газу, а у травні 2020-го здійснило передоплату за законтрактований обсяг ресурсу на червень. Втім, на практиці компанії поставили лише частину проплаченого палива. Решту ж передплати “отоварили” заднім числом, сфальшувавши документи про нібито вищу вартість ресурсу.
Звісно, 8,25 мільйонів заподіяних збитків - “дрібниця” порівняно із 13 мільярдами, як стверджують “зколомойщених” через “Укрнафту”. Але ж ідеться далеко не про перший епізод, пов’язаний із ймовірними зловживаннями в роботі Центренерго. Схему, за якою підприємство-посередник постачає сировину за завищеними цінами і з дисконтом викуповує вироблену компанією електроенергію, застосовували десятки, а то й сотні разів. За оцінками експертів, з 2004 року з Центренерго у різний спосіб вивели майже 100 мільярдів гривень! Причому, нагадаємо, у 2004-2008 роках обмінний курс долара коливався довкола позначки 5 гривень, а з кінця 2008 до 2013-го — 8 гривень. Тож загалом ідеться далеко не про $2,5-2,6 мільярда, як за нинішнім курсом. Що вже й казати про купівельну спроможність і про те, як би з користю для суспільства могла використати цей фінансовий ресурс держава. Плюс такі схеми не лише збагачували “своїх” продавців газу й вугілля, а й ставили у привілейоване становище “своїх” же споживачів електроенергії. У випадку з Коломойським беремо до уваги, що його Нікопольський завод феросплавів і Запорізький феросплавний завод - одні з найбільших споживачів цього ресурсу в країні.
Щодо інших прикладів, то, приміром, у квітні минулого року в бізнес-центрі, де розташований офіс Ігоря Коломойського, відбулися обшуки в іншій справі, пов’язаній з розкраданнями в цій компанії. В СБУ їх пояснили розслідуванням у кримінальному провадженні за фактом порушень при продажу електроенергії. “Служба безпеки України проводить досудове розслідування у кримінальному провадженні за фактом продажу Центренерго на різних сегментах ринку виробленої електроенергії за цінами, які на 20-30% нижчі собівартості її генерації”, - повідомили у пресслужбі силового відомства. Слідчі переконані: такі оборудки призвели до збитків та розтрати майна компанії майже на 225 мільйонів гривень.
Ще раніше, у травні 2019 року, Північний апеляційний господарський суд за позовом Національного антикорупційного бюро визнав недійсним договір, згідно з яким державне підприємство “Вугільна компанія “Краснолиманська” поставило понад 649 тисяч тонн вугілля комерційній компанії-посереднику за заниженою ціною. Слідство встановило, що на момент укладення договору в ДП знали, що кінцевим споживачем її вугілля є ПАТ “Центренерго”. Але замість постачання напряму до схеми протиправно залучили посередника, збуваючи йому паливо за ціною, на третину нижчою від ринкової. Натомість той перепродував це вугілля Центренерго вже за завищеними цінами. Інтересам держави, за версією слідства, заподіяно шкоди на 310 мільйонів гривень.
При цьому формально ПАТ "Центренерго" Коломойському не належить. У відкритих джерелах ми так і не знайшли достовірної інформації про те, який пакет може бути у власності пов’язаних з олігархом компаній. Але товариство вважають одним із найкращих активів держави. Адже їй належить понад 78% акцій. Більш, ніж контрольний пакет. Проте, маючи у власності об'єкт, що забезпечує 30 % теплової генерації і 15 % загальної потужності виробництва електроенергії в Україні, держава на цьому майже нічого не заробляла. Більше того, в окремі роки Центренерго навіть звітувало про збитки.
Натомість десятиліттями купони від його роботи стригли бізнесмени, чиновники й нечисті на руку менеджери. Через призначення своїх людей у наглядову раду та у правління компанії. Спочатку, кажуть, це були люди Ахметова, потім — Олександра Януковича, у середині 2010-их — ті, кого пов’язують з Ігорем Кононенком і “вугільним королем” Віталієм Кропачовим, а наприкінці минулого десятиліття - із Коломойським.
Версії стосовно того, чому так відбувається, різні. Головна: зацікавленість високопосадовців у такому стані речей. Хоча дехто каже й про те, що у держави до реального впливу на управління таким великим активом (Вуглегірська, Зміївська і Трипільська ТЕС, ремонтне підприємство ВП “Ременерго”, понад 6 тисяч працівників) руки не доходять. Що ще раз підтверджує висновок, який для багатьох експертів є аксіомою: держава — поганий менеджер. Тож курс на приватизацію Центренерго — правильний. З цивілізованим підходом: хто платить (за модернізацію, придбання сировини, за податковим зобов’язаннями), той і “дівчину танцює”, себто, отримує прибутки. І, вочевидь, це має стати одним з головних завдань при роздержавленні компанії після війни.
Така ж ситуація і з Укрнафтою. Контрольний її пакет — в руках держави. Але вирішальний вплив на кадри донедавна чомусь мав саме олігарх. І доки держава в особі Нафтогазу спала, менеджери (із власної волі чи за розпорядженням “старшого товариша”, судити не беремося) виводили з неї мільярди.
Також держава донедавна фактично не мала впливу на управління компанією “Укртатнафта” - незважаючи на те, що й тут вона має нехай і не контрольний, але набагато більший пакет, ніж Ігор Коломойський. Пам’ятається, одразу ж прийшовши на посаду, чинний голова правління Нафтогазу Юрій Вітренко назвав саме олігарха реальним господарем "Укрнафти" і "Укртатнафти". Становище ж держави він порівняв із приймами. "Іноді здається, що він не сусід, а господар, а ми, або держава, у нього в “приймах” і в гостях. Окремо на політичному рівні поставлено ще одне питання. Це те, що держава не може миритися, що в "Укртатнафті" у нас більше 43%, але фактично державу відсунуто і від процесу ухвалення рішень, і від дивідендів", - сказав посадовець.
І хоча, якщо проаналізувати історію становлення цивілізованих економік та сучасність квазіринкових, побачимо, що такий підхід не є ноу-хау Ігоря Валерійовича, саме він, за висновками багатьох експертів, найповніше скористався цим методом на українських теренах. Особливістю його господарювання називають те, що той, начебто не маючи величезних (відносно) активів, через вплив на менеджмент, невеликі пакети акцій, уміє заробляти на чужій власності, нічого натомість не вкладаючи.
Як би там не було, а більшість наших товстосумів — нехай свого часу і не зовсім законно щось “прихватизували”, скупили за безцінь, рейдернули, — намагаються якось розвивати свої активи, модернізувати їх, створювати вертикально-інтегровані структури. Чого не скажеш про Коломойського. Повноцінними його “дітищами”, які розвивалися за ринковими законами, можна вважати хіба що ПриватБанк (після створення у 1992 році Коломойському та Боголюбову насправді належали лише по 16,7% його акцій) і медіаімперію. Плюс можна говорити про певні спроби формування інтегрованих компаній у кольоровій металургії. З решти ж активів він просто висмоктував соки. Власне, як і з ПриватБанку безпосередньо перед його націоналізацією. За принципом “поматросив... і перемкнувся на інший об’єкт”.
Можливо, помилимося (бо Боголюбов із Коломойським зараз намагаються довести у судах протилежне), але, схоже, якби влада ще трохи позволікала з націоналізацією, то й ПриватБанк вони б кинули, як непотрібну валізу без ручки.
Інша справа тепер — коли завдяки державним вливанням банк доволі непогано на ринку почувається. Ще б пак. Загалом на порятунок і поповнення його капіталу витратили понад 200 мільярдів наших із вами гривень. 155 мільярдів — прямі вливання у вигляді ОВДП у 2016-2017 роках і понад 40 мільярдів гривень - відсотки, нараховані на внесені в капітал цінні папери.
Замурували, демони: ні тобі в Диснейленд з Ізею з’їздити, ні в Буковелі спокійно відсидітися
Хмари над головою дніпровського олігарха збираються вже не вперше. Та поки що йому вдавалося виходити сухим із води. Ну майже.
Звісно ж, найбільш дошкульним ударом по його бізнес-імперії стала згадана націоналізація 2016 року ПриватБанку. Про відповідний кейс уже, мабуть, і дисертації написані, тож, аби не відволікатися, не повторюватимемо цю історію. А пригадати, як усе відбувалося, при бажанні можна, зазирнувши, приміром, сюди.
В березні минулого року Сполучені Штати Америки внесли Ігоря Валерійовича до санкційного списку — мовляв, через причетність до значної корупції. Про відповідну ухвалу оголосив сам держсекретар США Ентоні Блінкен. В Держдепі переконані: перебуваючи на посаді голови Дніпропетровської облдержадміністрації у 2014-2015 роках, Коломойський брав участь у корупційних діяннях, “що підривали верховенство права та довіру української громадськості до демократичних інститутів і процесів урядування, включаючи використання свого політичного впливу та офіційної влади для особистої вигоди”. Під дію американських санкцій потрапила і родина олігарха - дружина Ірина, дочка Анжеліка та син Ізраїль Цві.
Раніше, у грудні 2020 року, прокурори США звинуватили Коломойського та його багаторічного партнера Геннадія Боголюбова у використанні незаконно привласнених коштів для придбання нерухомості в Огайо. Також є підозри щодо відмивання коштів через купівлю майна у штатах Кентуккі й Техас.
В Україні доволі дошкульним ударом по інтересах і мріях Коломойського стало ухвалення (не без чарівного “пенделя” з боку Заходу) закону про банки, який політики, експерти і звичайні українці назвали саме “антиколомойським”. Бо він унеможливлює повернення проблемних банків колишнім власникам. ПриватБанку — у тому числі. І насамперед. Хоча на практиці його положення, за висновками експертів, ще майже не застосовуються. Й дуже часто судові інстанції нижчих рівнів стають на бік Коломойського, Боголюбова, а також братів Суркісів, яких НБУ визнав пов'язаними із ПриватБанком особами. Хоча найважливіші процеси тривають в іноземних юрисдикціях (про це трохи згодом).
Не все гладко для олігарха і у вітчизняних судах. Поміж останніх ударів по Коломойському — скасування права його компанії на експлуатацію Дніпропетровського аеропорту. “Офіційно підтверджую, що сьогодні Дніпровський окружний адміністративний суд скасував компанії Коломойського право експлуатації Дніпропетровського аеропорту. Позивачем була міська рада Дніпра. Третя особа – НАБУ”, - написав 16 вересня міський голова Дніпра Борис Філатов.
При цьому він звернув увагу на те, що понад десять років нікого не цікавило, що, використовуючи аеропорт мільйонного міста, Коломойський монополізував повітряний простір, а державний майновий комплекс використовувався у приватних інтересах. Нині аеропорт зруйнований, а війна буде ще довго, проте “настане час, коли дніпряни літатимуть вільно до Європи. Лоукостами. Без Коломойського”, - переконаний Філатов.
“Імперія” завдає удару у відповідь: як група “Приват” бореться із державою в судах
Як відомо, одного з головних українських олігархів, як і переважну більшість його “колег”, не раз звинувачували у рейдерському захопленні чужого майна. Були й випадки “розбірок” між структурами самих фінансових “небожителів”, та, здебільшого, атаки здійснювалися на слабших, кому (не)пощастило мати у власності привабливий актив. Упродовж тривалого часу таким “слабаком”, якого не гріх було “укусити”, залишалася держава, що й дозволило прибрати до рук цілу купу її активів. Причому, дуже часто виявлялося, що завдяки одному з десятків чи й сотень відносно чесних способів віджати чуже: через законодавчі прогалини, неузгодженості, різночитання або й відверті помилки та шкідництво.
Останніми роками частину цих ґанджів вдавалося виправляти, законодавчі проріхи — латати, зменшуючи кількість лазівок та мінімізуючи ризики. Проблема лиш в тому, що робили це, здебільшого, не діючи на випередження, а вже після того, як держава обпікалася, а хтось на цьому наживався. Й дуже часто ми набивали гулі та дізнавалися про те, що “так можна було”, саме завдяки діям юристів і топменеджменту структур Коломойського.
За загальним висновком, вони мають одну з найпрофесійніших в країні юридичних команд. Окрім того, активно залучають іноземних консультантів. Перефразовуючи неоднозначну пародію “кварталівців”: “І в Лондоні якийсь юрист думає про Валєрича”...
Навіть зараз за їхніми та зустрічними позовами (здебільшого, від АТ КБ “ПриватБанк” і НБУ) в судах різних масштабів та інстанцій — від (умовно) місцевого “зачепилівського” до Високого суду Лондона і судових установ у США, Ізраїлі та на Кіпрі - розглядаються сотні справ. Стосується це як безпосередніх, пов’язаних із власністю групи “Приват”, так і опосередкованих загроз для бізнесу олігарха. Дуже часто саме його юристи одними з перших оскаржували регуляторні рішення держави, глобальні чи секторальні зміни нею “правил гри” на вітчизняному ринку.
З одного боку, це постійно тримає владу, державних менеджерів і правоохоронців у напруженні. З іншого — є шанс виграти. Як цілком законно, так і через тиск на суди, особливо — нижчого рівня. Трапляється, аналізуючи ту чи іншу судову ухвалу, фахівці одразу ж бачать, звідкіля там “ноги ростуть”. Але довести, приміром, факти фінансового “стимулювання” суддів вкрай складно. І навіть якщо пізніше суд вищої інстанції скасує неправомірне рішення колег, позивачі залишаються у виграші. Ба, навіть якщо скаржники апріорі розуміють, що шансів втрати справу фактично немає, вони однак поспішають “на килим” до служителів Феміди: адже будь-який судовий процес — це збереження на невизначений час вигідного бізнесові статус-кво. А отже — продовження терміну отримання прибутку завдяки суперечливим активам — як легального, так і тіньового чи й відверто кримінального.
Кількість позовів, пов’язаних з націоналізацією ПриватБанку, узагалі підрахувати може, мабуть, лише людина, яка роками стежить за ситуацією. Хіба що ще — юристи Коломойського та його бізнес-партнера Боголюбова.
Навіть, доки країна воює, юристи Коломойського штампують позови: після відновлення роботи вітчизняних судів їх зареєстрували уже десятки. Левова частка – оскарження результатів перевірки ПриватБанку НБУ перед націоналізацією, вимоги про скасування рішень щодо передання банку державі, а також про повернення акцій колишнім власникам. Головна мета цього спаму, за висновками фахівців: розвалити справи проти ексвласників банку у західних судах, спростувати звинувачення про виведення коштів, отримати компенсацію в розмірі статутного капіталу банку та внесків пов'язаних осіб, якими вони були до націоналізації, легітимізувати виведення активів боржників з-під застави (понад 97% комерційних позичальників банку були пов'язаними особами, що підтверджено висновками НБУ та міжнародного аудиту).
Щодо зустрічних позовів, то загальна сума претензій, заявлена ПриватБанком проти Коломойського і “компанії” в Англії, на Кіпрі, в США та Ізраїлі, перевищила $10 мільярдів.
Перспективи ж наразі невизначені. Судові процеси тривають роками. І, вочевидь, іще стільки ж триватимуть. Судова машина в усьому світі — це вам явно не болід “Формули-1”...
Звідси - й сумніви експертів, що в разі доведення вини Коломойський поміняє Буковель на “курорт закритого типу”. НАБУ — не виняток. Його розслідування й підготовка підозр — також доволі тривалий процес. І навіть після оголошення про підозри, за законом, аж до 12 місяців відводиться на досудове розслідування. Термін розгляду справи Вищим антикорупційним судом – ще не менше року. На практиці ж може бути і 3 та навіть 5 років. При цьому частина експертів сумніваються, що слідству вдасться довести зв’язок між правопорушеннями та групою “Приват” і її патронами.
Тож поки що Ігор Валерійович може спокійнісінько собі пити каву. Але ж суспільство не заспокоїться...
Олександр Радійчук, Київ
