Чи справді український аграрний експорт загрожує економіці ЄС
Дональд Туск прямо заявив, що український сировинний аграрний експорт загрожує не тільки економіці Польщі, але й економіці ЄС. Зокрема, він сказав: «Польща продовжує ембарго на імпорт українського зерна, але не виключено, і ми розмовляємо про це також з українською стороною, що потрібне буде розширення ембарго також на іншу продукцію, якщо ЄС не знайде ліпші способи більш ефективного захисту європейського і польського ринку...
Хотів би дуже чітко наголосити, що кордон між Польщею і Україною, між Словаччиною і Україною – це кордон Європейського Союзу. Ми сьогодні бажаємо захистити наших виробників, але ми також хочемо оберігати європейський ринок. Це – наш обов’язок».
Так було сказано на підсумковій конференції після зустрічі лідерів Вишеградської четвірки (Польщі, Чехії, Словаччини та Угорщини). Тобто східний кордон трьох країн з «четвірки» підкреслено названо східним кордоном ЄС, без зайвих сантиментів стосовно того, що цей кордон з Україною колись стане «внутрішньоєвропейським».
Ця заява породжує в мене змішані почуття. Повністю справдились мої прогнози стосовно того, що сировинна, аграрна модель української економіки не монтується в європейську модель. Як казав колись спікер Іван Плющ, – «невпіхуєме». Тобто можна потрафити своєму «аналітичному его», мовляв, попереджав, розумів...
Але масштаб проблем для нас аж такий великий, що ці події спричинюють лише гіркоту, внутрішню образу на короткозорість наших політичних еліт та інфантильність частини суспільства. Які всі ці десять років теревенили про євроінтеграцію та навіть вписали її золотими літерами в преамбулу Конституції і водночас більше ніж 50% свого експорту направляли на ринки Азії та Африки. Говорили про «європейський дім» і все робили для того, аби торгівельним партнером номер один став Китай. Така собі геополітична шизофренія: дружити з тим, з ким не торгуєш, і торгувати з тим, з ким не дружиш.
Так, обсяги торгівлі з ЄС за ці десять років суттєво зросли, але було помітно, що аграрний та сировинний складники нашого експорту в Європу – вже на межі.
Угоду про зону вільної торгівлі між Україною та ЄС визначально укладали для зовсім іншого: наша країна мала стати «східноєвропейським Китаєм», тобто промисловою платформою для виробництва величезної номенклатури споживчих товарів для європейського ринку. Саме тому на складні споживчі товари в рамках угоди не було ніяких квот та були застосовані нульові мита.
Ми мали стати аналогом сучасної Туреччини, яка працює на ринок ЄС, чи аналогом Мексики, яка працює на ринок США. Так європейці хотіли зменшити імпортну залежність від Китаю.
Звичайно, що абсолютно токсична економічна політика наших урядів після 2014 року (до 2014 – окрема історія), відсутність захисту прав власника / інвестора, чесних судів та корупція – все це сукупно унеможливило досягнення мети угоди про зону вільної торгівлі з ЄС. Але для продажу кукурудзи, залізної руди, металу та меду зона вільної торгівлі не потрібна, бо це (крім меду) – біржові товари, комодитиз. А комодитиз – це товари, яким властива повна взаємозамінність, тобто незалежно від виробника споживач сприймає такі товари як однакові.
Зерно – воно і в Африці зерно, на відміну від взуття, яке може бути китайське, а може – й італійське. Для зерна зони вільної торгівлі – не корисні, марні. А для взуття – те, що потрібно. Тобто хотіли йти в ЄС – потрібно було вибудовувати системну політику з підвищення економічної складності та рівня доданої вартості. Аналізувати динаміку європейських ринків та знаходити свою нішу, як це робили поляки, чехи, словаки. Кожна з цих націй знайшла свою, корисну для ЄС, спеціалізацію.
Словаччина, наприклад, стала одним з автомобілебудівних центрів Європи. Польща виробляє широку номенклатуру споживчих та промислових товарів. Чехію назвали «Швейцарією Східної Європи».
Можна згадати і Туреччину, яка колись теж була аграрною країною та експортувала в Європу фрукти та овочі. Але тепер на першому місці в структурі експорту Туреччини – транспортні засоби, обладнання, електротехніка, які разом дають більше ніж 28% експортних постачань, водночас легка промисловість становить понад 10%, металургія – до 8%, а продукція сільського господарства – 2,7%. За темпами зростання експорту електроніки Туреччина входить у світову трійку країн (компанія «Vestel» охоплює п'яту частину ринку телевізорів в ЄС). Ви коли-небудь чули, щоб на кордоні Туреччини та ЄС «висипали» з вагонів турецькі телевізори?
Є така фраза: здаватися (бути удаваним, примарним) чи бути. Протягом усіх цих років ми лише емітували поступ до ЄС. За змістом своєї економічної політики ми шукали ринки Азії та Африки в надії на «швидкі гроші» для десятка ФПГ. Тепер відбулось колапсування цієї форми під час зіткнення з реальністю, коли відсутність змісту в політиці стала наочною.
Олексій Кущ, економіст, фінансовий аналітик
FB
реклама