Як налагодити самовідновлювальну модель розвитку

Що означає самовідновлювальна модель? Це досягнення ефекту мультиплікатору для внутрішніх ресурсів та ефекту акселератора під час збільшення темпів розвитку. Класичний приклад: одна гривня внутрішніх ресурсів має перетворюватись на п’ять гривень додаткового валового продукту, який у свою чергу приноситиме півтори гривні додатковий податкових надходжень. Про це в експертній оцінці у Facebook пише український економіст, фінансовий аналітик Олексій Кущ.

Але для створення такого ефекту необхідне запровадження моделі державно-приватного партнерства, в рамках якого держава забезпечує захист, гарантії, права власності, чесні суди, стимули розвитку, а бізнес – ефективність досягнення цілей розвитку (максимізація позитивного ефекту та мінімізація витрат дефіцитних під час війни ресурсів одночасно).

Ефективна держава та Захищений власник – ось наріжні камені цієї політики.

І саме ця політика має дати відповідь на стратегічне питання – чи здатна економіка України вижити без фінансової допомоги США?

І починати тут треба з відновлення справедливості відносно тих підприємців, які у 2014-2015 роках попали під «каток» «вторинного перерозподілу капіталу».

Нагадаю, первинний розподіл капіталу у нас відбувся під час приватизації у 90-ті роки.

А вторинний – це сумнозвісний банкопад «імені Гонтаревої», коли разом із декількома банками-помийками було ліквідовано десятки платоспроможних банків, у яких виникли тимчасові проблеми, пов’язані із тодішньою кризою.

Внаслідок цієї політики, економічні активи знищених банків на сотні мільярдів гривень були розподілені між «новими» власниками, багато з яких належали до тодішніх політичних еліт.

Це був час раптового збагачення з одного боку та втрати економічного потенціалу – з іншого.

Адже розпродані Фондом гарантування вкладів за копійки, іноді за 5% від номіналу активи, опинились у тих людей, які просто використовували їх як дешеву здобич.

За даними НБУ, ця «очистка» коштувала країні до 36% ВВП.

Але деякі активи ще не знищені. Більше того, навіть під час війни їх справжні власники готові інвестувати свої кошти у процес повернення таких активів до економічного обігу.

Чи не єдиним вцілілим острівцем з часів «вторинного розподілу капіталу» залишився Укрінбанк, який всі ці роки доводить у судах несправедливість ухвалених за часів Гонтаревої щодо нього рішень.

Тоді нищили всі неугодні банки, використовуючи стандартні методи і процедури без врахування особливостей кожної фінустанови, адже на кожній фінустанові була завʼязана інфраструктура бізнесу і економіки в цілому. Наприклад, Укрінбанк обслуговував значну частку зарплатних проектів у ті часи.

Зараз ФГВФО бажає повернути кошти бюджету держави і виплатити компенсації вкладникам за рахунок продажу активів банку за ціною лише 5%-7% від їх реальної ринкової вартості. Це крапля в морі в порівняно з тим, якщо вдасться перезапустити роботу банку: тоді його активи зможуть згенерувати в десятки разів більше.

Вкладниками банку є іноземні інвестори, зокрема з США, для яких повага до приватної власності є маркером цивілізованості країни.

Звичайно, багато хто і зараз хоче зробити «чорну п’ятницю» з розпродажі активів банку через систему ФГВФО, продавши їх за 5% від номіналу.

Але набагато корисніше відновити банк разом із активами і зобов’язаннями, тим більше, що власники готові здійснювати додаткові інвестиції у відновлення роботи банківської установи.

Це може стати першим успішним кейсом державно-приватного партнерства під час війни.

Кожна життєздатна система має зберігати в своїх «заводських налаштуваннях» опцію автономного виживання.

Зовнішня підтримка в цьому контексті тоді сприймається не як апарат «штучної нирки», без якого неминуча смерть організму. А як додатковий фактор успіху, який зменшує втрати і прискорює досягнення кінцевої мети.

Таким чином, зовнішня допомога не перетворюється на фундаментальну основу буття. Цією основою залишається внутрішній потенціал.

Олексій Кущ, економіст, фінансовий аналітик

Джерело: Facebook

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства