Ані престижу, ані грошей: Молодь Дніпропетровщини готова відмовитися від вугільних шахт

Відмова від вугілля для виробництва електроенергії і закриття вугільних шахт – невідворотний процес. Велика Британія першою з країн Великої Сімки повністю відмовилась від використання вугільних електростанцій і цьогоріч закрила останнє таке підприємство. Про свій план британці оголосили у 2015 році і впроваджували його майже 10 років. Інші країни G7 планують відмову від вугілля до 2035 року. Україна також має намір попрощатися з вугіллям до 2035 року, про це було оголошено у 2021 році на кліматичному саміті в Глазго.

Коли ми говоримо про відмову від вугілля на українських електростанціях, то маємо на увазі державні підприємства. Однак закриватимуть усі шахти. В Україні у 2022 році було 45 вугільних шахт. З них 10 – на Дніпропетровщині. Наша вугільна галузь давно збиткова і потребує значної державної підтримки. А тепер вже 80% вугільної генерації в Україні зруйновано, частина шахт перебуває на територіях, які захопила Росія. Щоб відновити галузь, потрібні роки і чималі кошти. Але чи є сенс відновлювати неефективну, дотаційну і шкідливу для довкілля та людей енергосистему радянського штибу? Особливо враховуючи цілі декарбонізації та прагнення України до вступу в ЄС.

МОЛОДЬ МРІЄ ПРО ВЛАСНИЙ БІЗНЕС

Закриття шахт, навіть поступове, повністю змінить життя шахтарських громад. Їм потрібно вже тепер перекваліфіковуватися, збільшувати свої шанси на гідну роботу, а для цього повинні відбутися зміни в освітніх процесах. Як на державному, так і на місцевих рівнях влада має шукати нові можливості для вугільних громад. Розвиток інших галузей у шахтарських регіонах також сприятиме справедливій трансформації громад. Шахти не можна просто закрити, залишивши людей без роботи і доходу, а поступова адаптація громад до нових реалій – це і є справедлива трансформація.

«Найбільше до змін готова молодь, – каже Олена Вусик, керівниця Громадської організації “Центр міжнародного співробітництва і впровадження проєктів”, – молоді люди визнають, що гірничі професії вже не є ані престижними, ані високооплачуваними, як це було колись. До того ж це важка фізична праця, часто шкідлива для здоров’я. Тож молодь мріє про іншу роботу, про власний бізнес, хоче вчитися. Тоді як старшому поколінню складніше уявити своє життя без гірництва, вони побоюються, що втратять єдине джерело доходів і не зможуть знайти іншу роботу». Ці висновки експертка робить з результатів дослідження, яке  провела її команда в рамках проєкту «Справедлива трансформація вугільних громад». В опитуванні взяли участь мешканці п’ять громад Дніпропетровщини віком від 20 до 55 років: Павлоградської, Першотравенської та Тернівської міських, Петропавлівської селищної та Миколаївської сільської територіальних громад. На територіях цих громад проживають близько 100 тис. осіб, найбільшими є Павлоградська та Першотравенська громади, найменшою – Миколаївська сільська громада.

«Поки що ми лише аналізуємо потреби, запити і настрої шахтарських регіонів. Упродовж п’яти місяців вивчали наявну освітню базу, потребу у спеціалістах, перспективи працевлаштування та можливості перекваліфікації вугільних громад. Загалом більшість людей усвідомлюють, що відмова від вугілля відкриє нові перспективи і можливості, але є і частина жителів, які думають інакше. І з тією частиною, яка вважає, що шахти мають працювати і надалі, ще треба комунікувати і пояснювати невідворотність цих процесів», – каже Олена Вусик.

Результати дослідження в шахтарських громадах були оприлюднені у жовтні на круглому столі з громадами, присвяченому справедливій трансформації. Також цієї осені на форумі «Справедлива трансформація вугільних громад», що відбувся на Львівщині за підтримки Німецького товариства міжнародного співробітництва (GIZ) та Кабінету Міністрів України, був підписаний меморандум про співпрацю для справедливої трансформації вугільних регіонів України. Зокрема, документ підписали Міністерство захисту довкілля, Міністерство енергетики, Міністерство розвитку громад і територій, Асоціація вугільних громад України, міжнародні партнери. На форумі заступник посла Федеративної Республіки Німеччина в Україні Тім Пранґе пообіцяв Україні підтримку Німеччини, адже країна має великий досвід, як ліпше інвестувати, як трансформувати вугільну галузь з урахуванням її впливу як на шахтарів та їх сімʼї, так і на культурну та соціальну сфери в регіоні.

«Німеччина має довгу історію справедливої трансформації шахтарських громад, яка розпочалася у 2018 році і триватиме до 2028. Ми вже вивчили багато уроків і готові ділитися досвідом з Україною», – сказав посол. 

Прикметно, що німці довго не наважувалися перервати давню вугільну традицію, адже на деяких федеральних землях видобуток вугілля розпочався ще у ХІ–ХІІІ століттях. Однак у 2007 році уряд Ангели Меркель ухвалив рішення про закриття всіх вугільних шахт і припинення дотаційного видобутку кам'яного вугілля у країні до 2018 року. На той час уся кам'яновугільна галузь Німеччини була приватною, однак підприємства працювали завдяки дотаціям, що коштувало державі дуже дорого.

БЕЗ ВУГІЛЛЯ, АЛЕ НЕ БЕЗ РОБОТИ

Дослідження на Дніпропетровщині виявило, що в регіоні не вистачає вчителів, психологів, юристів, менеджерів, управлінців, сімейних лікарів та медичного персоналу, працівників сфери культури, представників робітничих професій: столярів, слюсарів, спеціалістів-будівельників, сантехніків, малярів, електриків та фахівців сільськогосподарської галузі:  агрономів, водіїв, трактористів, а також спеціалістів дорожнього та комунального господарств. Найбільш затребуваними гірничими спеціальностям сьогодні є електрослюсар підземний, машиніст підземних установок, машиніст електровозу. Саме за цими спеціальностями випускники професійних ліцеїв мають найвищий відсоток працевлаштування.

Після відмови від видобутку вугілля та закриття шахт деяка кількість фахівців гірничої галузі буде обслуговувати колишні копальні й територію підприємств. Адже шахту не можна просто зачинити на замок, її треба законсервувати, рекультивувати, зробити безпечною для людей та довкілля. Шахтні води, якщо не стримувати їх рівень, можуть забруднити поверхневі водоносні шари і зробити воду в регіоні непридатною для використання. Виділення газів у шахтах, зокрема метану, також потрібно моніторити і відкачувати навіть після закриття підприємств.

Можна використовувати старі шахти в туризмі й отримувати прибуток, наприклад, як це роблять Польща чи Чехія. Підземна романтика, історія галузі, легенди та міфи, особливий колорит приваблює на ці локації кількасот тисяч туристів на рік. У промислових будівлях можна облаштувати музеї, сувенірні магазини, організовувати культурні події, концерти, ярмарки. Попит мають і кафе та бари в копальнях. Нове життя старих шахт приваблює гостей, приносить гроші й дає робочі місця тим, хто не мислить своє життя без гірничого ремесла.

Та поки що про перепрофілювання молодь вугільних громад Дніпропетровщини лише мріє, адже під час опитування вони вказали на відсутність доступу до курсів, тренінгів, програм для розвитку підприємницьких навичок тощо. У регіоні немає жодних місцевих програм профорієнтації або перепрофілювання.

«Ми вважаємо, що усі вугільні громади, особливо ті, що є монобюджетними, тобто повністю фінансово залежать від гірничого видобутку в шахтах, мають отримати від держави гарантії та субсидування на створення і розвиток нових форм економічної діяльності та робочих місць. Має бути грантова підтримка, підтримка державою фінансування місцевих програм з навчання чи перепрофілювання молоді. Доцільно залучати також наших іноземних партнерів та донорів, які надають Україні технічну чи фінансову допомогу, у досягненні цілей з декарбонізації», – каже Олена Вусик.

А Світлана Матус, докторантка Варшавського університету природничих наук (SGGW), яка також брала участь у дослідженні, додає, що вже зтепер треба розпочинати переформатування навчальних програм, щоб вони відповідали потребам суспільства, вимогам сучасного ринку і сприяли енергетичній трансформацій самих громад. Застосування відновлювальних джерел енергії в регіоні також допоможе створенню нових галузей і робочих місць та зеленому відновленню громад. Від цього виграють усі – громади, бізнес, наукові установи.

Леся Москаленко, журналістка

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства