Перші дні без газового транзиту: жодні «жахалки» не справдилися
З 1 січня Україна не помпує газ із держави-агресора до Європи – дію укладеного у 2019-му п’ятирічного контракту між НАК «Нафтогаз України» та російським «Газпромом» зі зрозумілих причин вирішили не продовжувати. Тепер наша газотранспортна система використовується виключно для забезпечення паливом внутрішніх споживачів. При цьому прогнози про ймовірні негативні наслідки такого кроку для нашої країни не справдилися – ні тобі перебоїв із газозабезпеченням, ні «захмарних» тарифів. Дійсно, через відсутність транзиту ми втратимо приблизно $800 мільйонів на рік, але й агресор не отримає $4,5-5 млрд, а за деякими оцінками – навіть $6 мільярдів. А головне: остаточно втратить серйозний важіль впливу на ЄС, добряче ослаблений ще 2022 року, коли Європа почала активно заміщувати паливо з РФ альтернативними постачаннями та відмовилася від кремлівських політичних проєктів «Північних потоків».
УКРАЇНА БЕЗ ТРАНЗИТУ: ТАРИФНІ «ЖАХАЛКИ» НЕ СПРАЦЮВАЛИ
Перше, що спадає на думку про ймовірні наслідки припинення транзиту, – фактор безпеки. Чи не спробує ворог зруйнувати нашу внутрішню систему газопостачання? Адже українську ГТС використовували не лише для постачання газу до Європи, а й для реверсу та перекачування палива із розташованих переважно на заході країни газосховищ до інших регіонів.
Безумовно, ризик посилення цілеспрямованих ракетних та дронових атак на об’єкти критичної газової інфраструктури існує. І це був чи не ключовий аргумент прибічників продовження дії транзитного контракту. Мовляв, прокачування газпромівського палива у європейському напрямку стримувало Путіна від ударів по нашій ГТС. Але ж пригадаймо: починаючи принаймні з березня минулого року, жодних табу для рашистів тут не було. Ворог час-від-часу атакував наші підземні газосховища та навіть компресорні станції, що забезпечують роботу «труби». При цьому, навіть якщо тепер кремль спробує «для помсти» масштабувати удари, йому буде складно нашкодити нашій системі газопостачання настільки ж дошкульно, як електроінфраструктурі, кажуть експерти.
«Ворог справді може посилити атаки на українську газотранспортну систему. Але вона відновлюється в рази швидше, ніж об’єкти електроенергетики. Ще 2014 року ворожі диверсанти намагалися вчиняти теракти на трубопроводах та компресорних станціях. Але обладнання після таких атак швидко відновлювали. Та й із комплектуючими для ремонту буде легше. Адже проблема з постачаннями обладнання для пошкоджених ворогом електропідстанцій, наприклад, пов’язана з різницею класів напруги у нас та в Європі. Тож замінити устаткування новим чи, приміром, б/в європейським неможливо. Натомість газове компресорне обладнання в усьому світі стандартне», – каже в коментарі Укрінформу голова Бюро комплексного аналізу та прогнозів Сергій Дяченко.
Загалом же наша ГТС, за його словами, має хороший запас міцності. Адже розрахована на транзит до 150 мільярдів кубометрів палива на рік, що в рази перевищує обсяги внутрішнього споживання. Тому пошкодження, припустимо, на лініях можна компенсувати, оперативно перекинувши потоки на іншу гілку.
«Певний захист компресорного обладнання від дронів також є. А витрати на ракети для ворога в рази перевищуватимуть вартість об’єктів, по яких йому вдасться влучити. І все це відновлюватиметься за лічені дні, а не за місяці чи роки, як при атаках на великі електропідстанції чи ГЕС і ТЕС», – переконаний Дяченко.
Фінансові ж втрати України, за його оцінками, також не будуть суттєвими. Дійсно, це не отримані до бюджету сотні мільйонів доларів на рік. Але в умовах ритмічної підтримки від міжнародних партнерів – це невелика плата за політичні вигоди та обмеження фінансових можливостей агресора.
Не позначиться відсутність транзиту й на економіці наших домогосподарств, – переконаний експерт з питань енергетики Геннадій Рябцев. «Жодного впливу на пересічних українців припинення транзиту не матиме. Від цього не залежить ні кількість газу, що споживається в Україні, ні його ціна. Адже свого часу вжито достатніх заходів, щоб мінімізувати вплив тиску в транзитній трубі на розподіл газу всередині країни. Відповідні роботи почалися після «другої газової війни» і були завершені до початку повномасштабного російського вторгнення. Оператор ГТС остаточно переорієнтував потужності системи на забезпечення внутрішніх потреб. Транзит здійснювався лише однією із чотирьох магістральних гілок газогону. Останнім часом – у незначних обсягах, до 15 мільярдів кубометрів на рік», – пояснив експерт у коментарі Укрінформу.
Нагадаємо, 1 січня 2009 року через відсутність річного контракту на постачання газу «Газпром» відмовився постачати паливо в Україну. За кілька днів потому Господарський суд Києва заборонив НАК «Нафтогаз» здійснювати транзит російського газу до Європи, тож 7 січня «Газпром» повністю перекрив і постачання транзитного газу. Відтак українська ГТС ще відтоді перейшла в автономний режим та й держава була готова до будь-яких «газових вибриків» з боку Москви.
«Оператор ГТС України завчасно підготував інфраструктуру до функціонування в режимі нульового транзиту і надійного газопостачання українських споживачів. Колектив компанії готовий до роботи в нових умовах», – запевнив цими днями генеральний директор Оператора Газотранспортної системи України Дмитро Липпа. ОГТСУ, за його словами, домовився про збільшення гарантованих потужностей для забезпечення можливості постачання газу як в Україну, так і через нашу країну європейським споживачам. Також компанія мінімізувала витрати: скоротила споживання газу для власних потреб та оптимізувала активи, які не залучені в роботі ГТС.
Водночас підвищення тарифів на розподіл і транспортування газу, рішення про яке НКРЕКП ухвалила наприкінці минулого року, що дехто намагався подати як страшний удар по споживачах, на ціни на газ для населення та бюджетних організацій жодним чином не вплине. «Адже вони визначаються окремими постановами уряду – через ПСО, покладені на учасників ринку природного газу», – нагадує Рябцев. До того ж, транспортна складова у газовому тарифі порівняно незначна, додає Дяченко.
ПРИПИНЕННЯ ТРАНЗИТУ І ЄС: БІЛЬШІСТЬ КРАЇН ПОДБАЛИ ПРО АЛЬТЕРНАТИВУ
У Європі в 2024-му все ще залишалися залежними від газу з РФ Італія, Австрія, Чехія та Словаччина. Також паливо через Україну помпували до Молдови та Придністров’я. Італія останнім часом зробила чимало для пошуку альтернативних джерел постачання газу. До того ж, вона продовжує отримувати російське паливо через Туреччину.
Міністерка з питань клімату та енергетики Австрії Леонор Гевесслер запевнила, що її країна взагалі більше не залежить від російського газу, оскільки учасники австрійського газового ринку встигли знайти джерела альтернативних постачань.
У Міністерстві промисловості та торгівлі Чехії також запевнили, що припинення транзиту не вплине на газозабезпечення. Запорукою цьому – стратегічні інвестиції, надійна інфраструктура та диверсифікація джерел постачань. Починаючи з 2022 року, більшість палива чехи отримують з Нідерландів та Норвегії, а також з Алжиру.
А ось словацький прем’єр Роберт Фіцо продовжує, як-то кажуть, каламутити воду. Він до останнього розраховував, що Україна або ж продовжить дію контракту, або погодиться на ідею транзиту російського газу «в обгортці» азербайджанського. А тепер погрожує Києву припиненням імпорту електроенергії та обмеженням допомоги українським біженцям.
При цьому, за оцінками експертів, рівень заповнення словацьких газосховищ на кінець грудня перевищував 65%. Тобто, навіть якщо Братислава чекатиме «манни московської» (у розрахунку, що Єврокомісія стане на її бік та почне тиснути на Україну) і нічого не робитиме для пошуку інших джерел надходження «блакитного палива», запасів із лишком вистачить, аби пережити цю зиму. Та й Чехія ще перед Новим роком пообіцяла допомогти сусідам із постачанням палива. Тож така ситуація – ще одне свідчення того, що Фіцо більше цікавить не стільки забезпечення блакитним паливом співвітчизників, як захист інтересів кремля.
У Єврокомісії тим часом запевнили: після того, як Україна зупинила транзит газу з Росії у Європу, постачання палива забезпечили альтернативними маршрутами через Німеччину та Італію. Також активізували відбір газу зі сховищ. В ЄК нагадали, що після попередньої спроби газового шантажу з боку кремля у 2022-му енергетичну безпеку ЄС посилили значними потужностями з імпорту скрапленого газу.
Водночас питання можливого транспортування до Європи азербайджанського газу з порядку денного остаточно не зняте. Україна змушена буде прислухатися до побажань партнерів з ЄС, якщо йтиметься про офіційне консолідоване звернення. Говорячи про це, прем’єр-міністр Денис Шмигаль нагадав, що Угодою про асоціацію з ЄС і Договором до Енергетичної хартії, Україна зобов’язана транспортувати російську трубопровідну нафту, а також газ до Європи. При цьому ризик того, що де-факто постачатиметься російський газ, зберігається. Але, на думку експертів, навряд чи ЄК подасть запит на постачання азербайджанського палива до кінця нинішнього опалювального сезону. Та й надалі ймовірність цього, на щастя, мізерна.
Тим часом базова ціна на газ у Європі напередодні піднялася на 4,3%, досягнувши 51 євро за мегават-годину (приблизно $552 за тисячу кубометрів). Це найвища вартість ресурсу, починаючи з жовтня 2023 року. Однак набагато нижча, ніж восени 2022-го, коли кремль вдався до газового шантажу Європи, зрештою простимулювавши більшість країн ЄС шукати альтернативу російському паливу. Тоді ціна на газ тимчасово зросла до більш як 300 євро/МВт-год (понад $3200 за тисячу кубів).
Зараз найбільше потерпають від припинення газового транзиту українською ГТС Молдова та невизнане Придністров’я. Молдова запровадила жорсткі обмеження на споживання палива, але може розраховувати на допомогу від Румунії. Адже й раніше фактично увесь отриманий від РФ газ Молдова постачала до сепаратистського регіону – в обмін на електроенергію.
У Придністров’ї ж зараз діють тотальні обмеження – припинено газозабезпечення всієї промисловості, немає гарячого водопостачання, в багатоповерхівках з автономним опаленням відсутнє тепло. Розташовану на непідконтрольній Кишиневу території Молдовську ДРЕС, яка забезпечує проросійський регіон, а також левову частку потреб Молдови в електроенергії, перевели на вугілля. Але ця ситуація викликана не стільки припиненням українського транзиту, як діями російського Газпрому, котрий незалежно від продовження транзитного контракту з НАК «Нафтогаз» уже давно погрожував припинити постачання палива через звинувачення та суперечки про обсяги заборгованості за газ. При цьому договір між Молдовою та РФ, на відміну від транзитного контракту між Нафтогазом і Газпромом, термін дії якого вже сплив, чинний аж до кінця жовтня 2026 року.
Тобто, якби не демарш кремля, Молдова та Придністров’я могли б отримувати газ через Туреччину. Отже, Росія і тут підпиляла гілку, на якій сидить, – залишила без енергопідтримки Придністровський регіон, де зберігає військову присутність та безпосередній вплив на місцеву «владу».
Владислав Обух, Київ
