Законодавство проти дезінформації: роль закону про цифрові послуги в ЄС і перспективи для України

Сформувавши 165-мільйонну аудиторію. Охоплення російської пропаганди навіть зросло протягом першої половини 2023 року через зміни стандартів безпеки ексТвіттеру.

Узявши на себе зобов’язання боротися з російською пропагандою на початку 2022 року, big tech платформи, врешті-решт, виявилися радше безпорадними тогоріч. Вибори в ЄС в червні 2024 року стануть мішенню російської інформаційної війни. У відповідь Брюссель розробив нову політику та законодавство (Digital service act та Digtial markets act), щоб уникнути небезпек, що виникатимуть в інформаційному просторі через втручання Росії.  Команда Центру вирішила дослідити, як Європа планує захищати свій інформаційний простір та що саме може перейняти Київ для своїх реалій.

До закону про цифрові послуги, за подачі Європейської Комісії, цифрові платформи, а саме: 34 стейкхолдери, підписали Кодекс практик протидії дезінформації в червні 2022 (The Code of Practice on Disinformation). Це був перший прецедент, коли гравці індустрії погодилися на саморегулювальні стандарти задля боротьби з дезінформацією. Кодекс охоплював 44 зобов’язання та 128 конкретних заходів у таких сферах:

• Контроль за розміщенням реклами (в тому числі зменшення фінансових стимулів для розповсюджувачів дезінформації);
• Забезпечення прозорості політичної реклами;
• Доброчесність послуг;
• Розширення прав і можливостей користувачів;
• Надання ширшого доступу до даних дослідникам;
• Посилення співпраці зі спільнотами фактчекінгу.

Втім на практиці платформи не запровадили ці заходи задля ефективної протидії дезінформації, як виявилося невдовзі. А ексТвіттер й поготів, самовільно вийшов з-поміж підписантів Кодексу в травні 2023.

Невдовзі після Кодексу практик протидії дезінформації ЄС ухвалив Закон про цифрові послуги, який набув чинності у 2023 році. По суті, цей закон має за головну мету сприяти безпечнішому онлайн-середовищу, а онлайн-платформи мають постійно надавати користувачам інструменти для цього.

Хто підпадає під дію закону про цифрові послуги?

ЄС визначає великі онлайн-платформи (або великі онлайн-пошуковики) як такі, що мають понад 45 мільйонів користувачів у ЄС. Наразі це 19 стейкхолдерів, як от: Alibaba AliExpress, Amazon Store, Apple App Store, Booking.com, Facebook, Google Play, Google Maps, Google Shopping, Instagram, LinkedIn, Pinterest, Snapchat, TikTok, Twitter, Wikipedia, YouTube, Zalando, Bing та Google Search.

Відтак Google у відповідь на новий закон розширив свій центр прозорості в серпні. Meta також запровадила нові додаткові інструменти для прозорості та пообіцяла розширити налаштування свого рекламного кабінету. ТікТок також змінює свою рекламну політику та запроваджує свій алгоритм на опціональних умовах (контент у стрічці може подаватися як у хронологічному порядку, так і відповідно до вподобань конкретного користувача). 

Від лютого 2023 року дія Закону про цифрові послуги поширюється на різноманітні онлайн-платформи, незалежно від їх розміру.

Що станеться, якщо ці платформи не дотримуватимуться правил?

Онлайн-платформи, які не дотримуються правил Закону про цифрові послуги, можуть бути оштрафовані на суму до 6% від їхнього загальносвітового доходу. Згідно з Європейською комісією, Координатор цифрових послуг і Комісія матимуть право «вимагати негайних дій, якщо це необхідно для усунення дуже серйозної шкоди». Платформа, яка постійно відмовляється дотримуватися вимог закону, може тимчасового призупинити свою роботу в ЄС. Втім є думки, що новий закон навряд чи справить масштабний ефект на великі онлайн-платформи. 

Як закон про цифрові послуги може захистити від дезінформаційних кампаній Кремля

В ЄС охоплення дезінформації, спонсорованої Москвою, зросло з лютого 2022. Найбільша аудиторія російської дезінформації фіксується на платформах Meta, в той час, як кількість акаунтів в Telegram, які підтримуються Кремлем, зросла втричі – згідно з серпневим звітом Європейської комісії. Норми, які запроваджує Закон про цифрові послуги, мають великий потенціал для боротьби з дезінформацією Кремля, але вони мають застосовуватися швидко та ефективно. 

Попри те, що технологічні компанії використовували різні методи оцінки ризиків для забезпечення прав людини, довіри та безпеки, стандарти, наведені в Законі про цифрові послуги, застосовуються наразі лише до платформ і пошукових систем з більш ніж 45 мільйонами користувачів в ЄС. Цей ценз є фактом перших регуляторних вимог для оцінки ризиків, пов’язаних з онлайн-контентом і поведінкою в Інтернеті.

Проте такі вимоги не будуть останніми, оскільки інші країни також впроваджують схожі правила. Від сінгапурського Закону про безпеку в Інтернеті, прийнятого минулого року і введеного в майбутньому, до довгоочікуваного законопроєкту про безпеку в Інтернеті у Великій Британії –  оцінка ризиків стає загальною складовою багатьох режимів регулювання контенту. Від Бразилії до Тайваню законодавчі пропозиції прийняли концепцію «системного ризику», запропоновану Законом про цифрові послуги.

Закон про цифрові послуги визначає чотири категорії системного ризику:

• Поширення незаконного контенту;
• Негативний вплив на здійснення основоположних прав;
• Негативний вплив на громадянський дискурс, виборчі процеси та громадську безпеку;
• Негативний вплив на гендерно зумовлене насильство, захист громадського здоров’я та неповнолітніх, а також серйозні негативні наслідки для фізичного та психічного добробуту людини.

Поширення незаконного контенту

У статті 34 Закону про цифрові послуги в ЄС йдеться про поширення незаконного контенту, а саме:

 «Відповідні національні органи повинні мати можливість видавати такі накази щодо контенту, який вважається незаконним, або накази про надання інформації на підставі права Союзу, або національного законодавства, відповідно до права Союзу, зокрема, Хартії, і адресувати їх постачальникам посередницьких послуг, у тому числі тим, які засновані в іншій країні-учасниці ЄС».

Дезінформаційна кампанія Кремля під час війни в Україні значно підвищує ризик появи незаконного контенту на онлайн-платформах. Існує загроза збільшення публікацій, які спонсорують агресію в Інтернеті. Серпневий звіт Європейської комісії показує, що кремлівська дезінформація сприяє розповсюдженню незаконного контенту, включаючи заклики до насильства та інші порушення.

За чиїм законодавством визначається незаконність поширюваного контенту?

На перший погляд, розповсюдження незаконного контенту здається очевидним аспектом системних ризиків, оскільки компанії протягом багатьох років борються з незаконним контентом відповідно до європейського законодавства.

Однак важливо з’ясувати, на підставі якого законодавства контент визнається незаконним і повинен розглядатися в рамках оцінки ризиків Закону про цифрові послуги. Чи стосується це лише контенту, який є незаконним у всіх країнах Європи, наприклад, контенту, пов’язаного з тероризмом чи порушеннями авторських прав? Які заходи потрібно вжити, коли юрисдикції мають різні підходи до визначення та інтерпретації незаконного контенту?

Ці питання ще потребують відповідей.

Негативний вплив на здійснення основоположних прав

Дезінформаційна кампанія Кремля створює значні загрози для основних прав людини, поширюючи широкомасштабний дискримінаційний контент, що принижує та дегуманізує певні групи або окремих осіб на підставі їх національності, статі, гендерної належності або релігії.

Так, команда «Детектору медіа» проаналізувала 45 тисяч дописів в українському та російському сегментах таких платформ, як Facebook, Instagram, Twitter, YouTube та Telegram за період від 28 лютого по 28 серпня 2022. Основна мета —  ідентифікувати загострення серед українського суспільства та посилити такі розломи. Щобільше, експлуатація тематики гендеру та сексуальності є однією з основних в концепції «руского міра».

Негативний вплив на громадянський дискурс, виборчі процеси та громадську безпеку

Дезінформаційна кампанія Кремля несе значний ризик негативних наслідків не лише для громадської безпеки, але і для виборчих процесів та громадянського дискурсу. Міжнародне право в галузі прав людини передбачає, що обидва типи ризиків можуть виникати, коли оманливі методи використовуються з метою обману громадян, щоб завадити їм повністю реалізувати свої права. Наприклад, це може стосуватися права голосу, права на свободу вираження поглядів, права на свободу інформації та права на свободу переконань.

У своєму Зауваженні загального порядку № 25 до статті 25 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Комітет ООН з прав людини зауважує, що «виборцям повинно бути надано можливість формувати свої думки незалежно, без насильства, примусу, спонукання або маніпулятивного втручання будь-якого виду». У своєму Звіті про дезінформацію та свободу думки та вираження поглядів під час збройних конфліктів Спеціальний доповідач ООН з питань свободи вираження поглядів підкреслює, що «доступ до різних перевірених джерел інформації є фундаментальним правом людини» і «суттєвою потребою для осіб у суспільствах, постраждалих від конфлікту». Він також вказує на те, що будь-яке маніпулювання процесом мислення, таке як індоктринація або «промивання мізків» з боку державних або недержавних суб’єктів, порушує свободу думки. Кураторство контенту через потужні рекомендації платформи або мікротаргетинг, яке грає важливу роль у посиленні дезінформації та політичної напруженості, є недозволеним втручанням у внутрішні процеси мислення користувачів у цифровому середовищі. Таким чином, це порушує право на свободу вираження поглядів.

Дезінформаційна кампанія Кремля використовує різноманітні моделі поведінки та типи контенту на онлайн-платформах, які вводять користувачів в оману стосовно життєво важливих суспільних питань у воєнних умовах і штучно збільшують охоплення дезінформацією Кремля через різноманітні неперевірені джерела інформації. Якщо не буде прийнято заходів для стримування дезінформаційної кампанії Кремля, це може створити значні ризики для виборчих процесів і громадянського дискурсу. Вище наведено загальний огляд типів поведінки та контенту, які використовуються прокремлівськими акаунтами, і які створюють потенціал для системних ризиків як для виборчих процесів, так і для громадянського дискурсу.

Які законодавчі інструменти має Україна для регуляції цифрового середовища? 

Україна може відчути «хвильові» ефекти, адже процес гармонізації нашого законодавства з правовою системою ЄС – є однією з умов євроінтеграції. Завдяки Міністерству цифрової трансформації України ми маємо закони «Про хмарні послуги», «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні», в комітеті опрацьовується проєкт закону про захист персональних даних.

Задля протидії дезінформації в Україні діє законодавство, яке передбачає цивільно-правову відповідальність, а саме: 

• Стаття 32 Конституції України: «кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріального і морального збитку, завданого збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації».
• Закон «Про інформацію», стаття 278 Цивільного кодексу України, яка намагається знайти баланс між свободою слова та запобіганням реалізації такої свободи на шкоду законним інтересам, правам і свободам фізичних і юридичних осіб.

Адміністративну відповідальність передбачає закон «Про телебачення та радіомовлення», закон «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні». Кримінальну ж відповідальність передбачає Кримінальний кодекс України. Так, стаття 109 передбачає відповідальність за публічні заклики щодо повалення державного ладу організованими групами («ботофермами»). Втім, жоден із зазначених нормативно-правових актів не передбачає відповідальності саме великих онлайн-платформ та великих пошукових систем за поширення дезінформації. 

А в серпні 2023 року Верховна Рада ухвалила «євроінтеграційний» закон «Про цифровий контент та цифрові послуги», запровадила термін «цифрова річ», «цифровий контент», «цифрова послуга». Дія закону спрямована на захист прав споживачів під час придбання та використання цифрового контенту чи послуги. Відтак, цей закон регулює постачання споживачам:

• цифрового контенту на матеріальному носії;
• програмного забезпечення та застосунків, в тому числі їх розроблення відповідно до вимог споживача;
• послуги SaaS (software as a service);
• постачання медіаконтенту в електронному форматі; 
• стрімінгових сервісів; 
• цифрових послуг та контенту в соціальних мережах і в хмарах;
• онлайн-ігор;
• послуг хостингу файлів тощо.

Однак цей закон не містить частини, присвяченої правам людини, на відміну від європейського Закону про цифрові послуги. Відтак це відкриває вікно можливостей для України, щоб визначити правові відносини між Big Tech гравцями та користувачами в умовах інформаційної війни, адже великі можливості передбачають велику відповідальність за їх реалізацію.

Матеріал підготовлено редакцією «Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки» для сайту Укрінформу