Чи переможе «правда Путіна» на Заході: дайджест пропаганди за 9-11 лютого 2024 року
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав фейки та наративи пропаганди за 9-11 лютого 2024 року.
- Американська «підставка» для путінського мікрофона
- Як в Угорщині поставилися б до російських ґвалтівників
- Чому в Росії знову згадали про «вырусь»
- Що приховано за «історичною перемогою СКА»
Американська «підставка» для путінського мікрофона
Дві години брехні та марень під назвою «ток-шоу Путіна під виглядом серйозної розмови з Такером Карлсоном», залишалося на вихідних головною темою російських ЗМІ та кремлеботів, які працюють на зовнішню авдиторію. 11 листопада офіційний представник Кремля Пєсков радів: «Карлсон — дзеркало громадської думки в США, американці мало знають про зарубіжжя, важливо було донести до простих американців «ідеологію Путіна».
НАСПРАВДІ, те, що від Путіна ніхто нічого нового не очікував почути, а його інтерв’ю можна було дивитись, граючи в «бінго», було зрозуміло ще до початку цієї «серйозної розмови».
Але були певні сподівання на Карлсона. Що він, відомий полеміст (на чому, власне, і заробив собі ім’я і непогані статки), все ж таки не влаштує Путіну «теплу ванну». Сподівання виявилися марними. Відчули це і провідні світові ЗМІ. Fox News і CNN, наприклад, після інтерв’ю взагалі не згадали про нього в своїх етерах. І зовсім не тому, що не люблять Карлсона (або Путіна), або що вважають недоцільним давати в етер маячню на кшталт «віддали б поляки Гітлеру Гданськ і не було б Освенциму».
У своєму інтерв’ю Путін навіть ці ЗМІ облив брехнею: «У війні пропаганди дуже складно перемогти США, тому що вони контролюють усі світові ЗМІ. Кінцевим бенефіціаром найбільших з них є американські фонди». Звісно, Карлсон (який добре знає всю західну медійну кухню) міг би (хоча б тут) перебити Путіна, попросити навести приклади «такого контролю». Але Карлсон промолчав.
Про решту питань, які поважаючий себе інтерв’юер обов’язково поставив би, «опинившись перед Путіним», і методично повертався б до них (якби той не менш методично переводив тему на «австрійський Генштаб, до якого надійшли листи від Богдана Хмельницького»), – взагалі не йшлося. Карлсон міг би увійти в історію як людина, яка своїми питаннями «посадила Путіна в калюжу». (Хоча б на знак протесту, після того, як його примусили в Кремлі принизливо чекати аж 5 годин).
Екс-ведучий Fox News міг повторити легендарний успіх колеги Девіда Фроста, який під час інтерв’ю з колишнім президентом США Річардом Ніксоном в 1977 році змусив політика розкаятися за Вотергейт та інші помилки свого урядування.
Але Карлсона просто використали. І це підтвердив Пєсков, який 11 листопада не став приховувати, що «цифри переглядів інтерв’ю значно перевищують показники найрейтинговіших мовників світу. Таким чином, головне завдання, щоб Путіна почули та побачили – успішно досягнуто». «Світочем» американської журналістики банально скористалися як підставкою для мікрофона.
Як в Угорщині поставилися б до російських ґвалтівників
10 лютого президент Угорщини Каталін Новак подала у відставку після скандалу, пов’язаного з помилуванням нею (ще навесні 2023 року) засудженого за приховування фактів педофілії. Історія спливла лише минулого тижня, опозиція та угорські ЗМІ (які, за путінським визначенням, «контролюються американськими фондами») здійняли галас, що зрештою і призвело до відставки Новак, яка, зауважимо, є близькою соратницею Віктора Орбана.
НАСПРАВДІ, у зв’язку з цим лише одне з багатьох питань Путіну (яке міг поставити нормальний журналіст, а не Карлсон) мало звучати приблизно так: «якими високими ідеями «звільнення українців» ви поясните масову відправку на фронт педофілів, канібалів, вбивць та інших ґвалтівників, яких ви помилували своїм указом?».
До листопада 2023 року Путін помилував щонайменше 17 осіб, які отримали строки за вбивство. Деякі вже встигли скоїти нові злочини. За даними на кінець листопада, російськими жертвами помилуваних Путіним «зеків», що повернулися з фронту, стали як мінімум 30 осіб. Ось лише два з останніх випадки: 24 січня у селищі Білоярському (Ханти-Мансійський автономний округ) двоє друзів, які були помилувані за участь у т.зв. «СВО», зґвалтували дівчину, забрали у неї телефони та гроші.
Суд у Кемерові у лютому засудив до 7 років колонії екс-«вагнерівця» Олександра Держалова за замах на вбивство. Він вдарив чоловіка на очах у дітей. До цього Держалов був сім разів (!) судимий, але так само отримав помилування від Путіна і медаль «За відвагу» за війну з українцями.
Але відважні «світочі» американської журналістики про таку «правду Путіна» не те, що не розкажуть, а навіть, не спитають про неї. Тому донесення таких історій (насамперед, пов’язаних з насиллям окупантів щодо українців) до тієї ж угорської (і взагалі західної) аудиторії, яка дуже чутлива до подібних речей, – вкрай потрібне. Інакше «правда Путіна» переможе. Принаймні, за кількістю переглядів, якою так пишаються в Кремлі.
Чому в Росії знову згадали про «вырусь»
У Росії знайшли чергову конкретну людину для «денацифікації». Йдеться про нового головнокомандувача ЗСУ генерал-полковника Олександра Сирського. Приводом стало те, що він народився в Росії (Володимирській області), закінчив у 1986 році з відзнакою Московське вище загальновійськове командне училище.
Його призначення призвело до нового сплеску популярності у Z-пабліках слова «вырусь». (Так пропагандисти називають людину російського походження, яка втратила російську ідентичність. – Ред.).
НАСПРАВДІ, до «выруси» пропагандисти зараховують і нинішнього секретаря РНБО України Данілова, ексміністра закордонних справ Клімкіна, ексміністра оборони Резнікова, віцепрем’єр-міністра Федорова та багатьох інших (много в Украине уже скопилось этой самой «выруси»). Стосовно них у РФ просувається наратив, що вони «російські колаборанти» і водночас «галичани як справжні патріоти їх не сприймають», «і в ЗСУ, мовляв, з підозрою ставляться до випускників російських військових училищ або тих, у кого родичі у РФ».
Зрозуміло, для чого це робиться – внести розбрат, поставити під сумнів українську громадянську ідентичність і т.д. Метода примітивна і легко зчитується. Подібні вкиди й раніше не дуже допомагали, а зараз, фактично на третій рік війни, й поготів. Проте тенденція є. І цю тему пропаганда знову активно розкручує. В тому числі й за допомогою нібито родичів, які вже дають коментарі російським ресурсам у відповідному дусі.
Як ті ж «путінські соколи» бомблять українські міста, де вони народилися і де й досі живуть їхні батьки, пропаганда, звісно, мовчить. (Та й американська «підставка під мікрофони» теж про це не запитує).
Навіть не у Путіна, а у спікерки Ради Федерації Валентини Матвієнко, яка народилася в Шепетівці, або у заступника керівника АП РФ Дмитра Козака, який родом із с. Бандурове Кіровоградської області. Міністром транспорту у РФ був колишній житель Одещини Ігор Левітін, міністром культури — Олександр Авдєєв (народився в Кременчуку), а міністерство зв’язку та масових комунікацій очолював вінничанин Ігор Щеголєв.
58-ю загальновійськовою армією РФ під час вторгнення у 2022 році командував уродженець села Ветли Волинської області Михайло Зусько. Ексголовнокомандувач ВМФ РФ Володимир Висоцький народився в селі Комарно Львівської області. Родом із села Покошичі Чернігівської області екскомандувач Військово-космічними силами РФ генерал-майор Олег Остапенко, а зі Львова — колишній заступник головнокомандувача Сухопутних військ генерал-лейтенант Олександр Студенікін.
Не бракує у російському війську і прямих зрадників української присяги з 2014 року: заступник командувача Тихоокеанським флотом Денис Березовський (колишній командувач ВМС України), заступник командувача Балтійським флотом Сергій Єлісєєв (колишній перший заступник командувача ВМС України) і багато інших.
Вони свою Батьківщину зрадили ще 10 років тому. А останні два – нещадно її атакують.
Що приховано за «історичною перемогою СКА»
І наостанок «новини спорту». 11 лютого вся Росія раділа «історичному світовому рекорду» – понад 21 тисячі глядачів, які зібрались у Санкт-Петербурзі, на першому матчі місцевого клуба СКА. «Таким чином вони показали, що є першими не тільки у турнірній таблиці, а й у сфері маркетингу». Господарем СКА є «Газпром».
НАСПРАВДІ, ця «маркетингова перемога» – одна з численних ілюстрацій того, як російський спорт зрощений не просто з державою, а з російською армією, яка зараз веде війну проти України. Так, назва «СКА» – історична. Але у самому словосполученні «Спортивний клуб армії, генеральним спонсором якої є державний концерн «Газпром», видно, що Росія й досі не бачить в цьому нічого поганого.
Але при цьому все так само воліє повернутись на олімпіади та інші світові турніри під гаслом «не треба політизувати спорт». (І дехто в МОК, УЄФА, ФІФА та інших міжнародних спортивних організаціях на це, на жаль, й досі купується).
А щодо справжніх, а не маркетингових, «перемог Газпрому», то нею, безумовно, стала зафіксована минулого тижня. Видобуток «Газпрому» впав до мінімуму за всю історію компанії. За підсумками минулого року вона витягла з надр 404 млрд кубометрів сировини, повідомив «Коммерсант» з посиланням на дані Міненерго РФ. Підсумкові обсяги виробництва газу «Газпромом» стали найнижчими за всі 34 роки, що існує компанія. Постачання до Європи впали до 28 млрд кубометрів — рівня другої половини 1970-х років. Для порівняння: 1980-го, після укладання великого контракту з Німеччиною, СРСР качав до неї 54,8 млрд. Китай минулого року закупив трубопроводом «Сила Сибіру» рекордні 23 млрд кубометрів. Втім, це лише 1/8 від загального колишнього російського експорту до ЄС.
І ось це по-справжньому історична поразка путінської Росії, наслідки якої намагаються прикрити подібними «маркетинговими перемогами».
Матеріал підготовлено редакцією «Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки» для сайту Укрінформу
