«Троянський табун» мирних пропозицій Москви: дайджест пропаганди за 12 лютого 2024 року
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав фейки та наративи пропаганди за 12 лютого 2024 року.
- Майстер-клас від Сакура для Карлсона
- Дубайський вкид американської «підставки для мікрофона»
- «Коридорна» риторика Москви загрожує Європі
- До чого довели Іран 45 років режиму аятол
Майстер-клас від Сакура для Карлсона
Кола по «історичній» каламуті путінського інтерв’ю Такеру Карлсону продовжують розходитися світом. 12 лютого вони докотилися до КНР і Монголії. Китайці (Zichen Wang – колишній співробітник інформагенції СІНЬХУА. Зараз працює у The Center for China and Globalization – неурядовому аналітичному центрі зі штаб-квартирою у Пекіні), і Robert Wu – директор The BigOne Lab Advantage (інтернет аналітика – головний офіс у Пекіні), пропонують повернути в «рідну гавань» Владивосток або взагалі повернутися до кордонів станом на 220 рік до н.е.
А колишній президент Монголії Цахіагійн Елбегдорж (до речі, випускник Львівського вищого військово-політичного училища 1988 року) написав, що після інтерв’ю Путіна він знайшов карти Монгольської імперії. На одній із них, 13 століття, можна побачити, що завоювання Чингісхана та його наступників поширювалися на території двох десятків сучасних держав, включаючи Росію, Білорусь, Україну, Туреччину. На іншій карті стоїть дата 1471, а Росія показана маленькою плямою всередині величезної Монгольської імперії.
Елбегдорж натякнув, що виходячи з логіки Путіна, сучасна Росія має належати нащадкам Чингісхана. «Але не хвилюйтеся. Ми мирна та вільна нація», — написав він. НАСПРАВДІ, це звісно ж тролінг. Навіть не в сенсі карт, а в тому, що монголи більш вільні за росіян і її експрезиденти можуть собі дозволити сміятися над мареннями російських колег.
А яким мало б бути інтерв’ю з Путіним, показала програма Бі-Бі-Сі HARDtalk. В ній взяв участь постійний представник РФ в ООН Василь Небензя (В.Н.), який відповідав на питання ведучого Стівена Сакура.
Ось лише маленька частина з їхньої бесіди, яка показує, як слід «пресувати» Росію (і чому Путін вперто відмовляється давати інтерв’ю не своїм «зарубіним»):
Бі-Бі-Сі: Ви вірите у необхідність визнавати міжнародне право і ті зобов’язання, які воно накладає на різні країни, включаючи вашу?
В.Н.: Звісно.
Бі-Бі-Сі: У такому разі, чи вірите ви також у те, що анексія територій силовим методом та військова окупація є незаконними з точки зору міжнародного права?
В.Н.: На цих територіях було проведено референдум. Люди…
Бі-Бі-Сі: Ні, даруйте, цей референдум ніким не сприймався всерйоз. Конфлікт продовжувався, люди залишили свої будинки.
В.Н.: Крім територіальної цілісності, існує принцип самовизначення.
Бі-Бі-Сі: Пане постпреде, ви звинувачуєте Захід у подвійних стандартах і порівнюєте міжнародну реакцію на події в Україні з реакцією на окупацію Ізраїлем — Західного берега та Гази. Яким чином ваша анексія чотирьох регіонів України може вважатися законною?
В.Н.: Ми не розпочинали цю війну. Війна почалася…
Бі-Бі-Сі: Просто дайте відповідь на моє запитання.
В.Н.: Війна розпочалася у 2014 році, коли Україна…
Бі-Бі-Сі: Пане постпред.
В.Н.: Київський режим розпочав контртерористичну операцію на Донбасі…
Бі-Бі-Сі: Ви знаєте, що це (анексія українських територій) не може бути законним… Усі, крім жменьки країн, відмовляються прийняти світогляд Путіна.
В.Н.: Хто вам таке сказав? Глобальний Південь його приймає.
Бі-Бі-Сі: Ні, це не так. Вони не визнають російської анексії. І ви це знаєте, бо засідаєте в ООН.
І так далі в тому ж дусі. Цікаво було б побачити реакцію Путіна, якби Такер вів інтерв’ю в такому стилі. Але, звичайно, американець приїздив зовсім за іншим. По-перше, побути «підставкою для мікрофона», а по-друге, як вважають аналітики, Такер «робить пролом в мінних полях, через які один кандидат в президенти США почне наступ на зовнішню політику іншого, орієнтовану на підтримку України та Європи». Що з цього пролому вийде побачимо.
Дубайський вкид американської «підставки для мікрофона»
Сам Карлсон після Москви опинився в Дубаї, де заявив, що Путін не під запис сказав йому, що «готовий піти на серйозний компроміс щодо України».
НАСПРАВДІ, «серйозний компроміс», це не просто включення в конституцію РФ Криму і чотирьох українських областей, а й наполягання на відмові від них з боку Києва. Вона вже сформульована як «урахування нових територіальних реалій». А запакована буде в обіцянку «беззастережного припинення вогню по всій лінії фронту».
«Серйозний компроміс» – це фактично не просто капітуляція України, а легітимація цих територій вже як російських (і відповідно – вже й з погляду міжнародного права, адже Москва вимагає Київ від них відмовитися). Нескінченний потік таких «мирних пропозицій» свідчить лише про те, що повністю завоювати ці території росіяни не можуть. Тому пропонують їх просто подарувати.
Авдіївку, нагадаємо, вони штурмують вже 10 років. Стільки, до речі, греки тримали в облозі Трою. Саме тому, дубайський вкид Карлсона про «готовність Путіна до серйозного компромісу» є черговим «конем», з яких вже можна зібрати цілий московський «троянський табун».
А те, що переговорів на тему окупованих регіонів з Україною бути не може, «бо вони вже стали частиною Росії, справа зроблена, ми не готові це обговорювати», – не став приховувати і Небензя у тому самому інтерв’ю Сакуру.
«Коридорна» риторика Москви загрожує Європі
Згодом цей «табун» може доскакати і до Європи. Адже недаремно Путін у розмові з Карлсоном загадав про «незговірливу Польщу, яка змусила Гітлера почати Другу світову війну». Також, нагадаємо, він заявив, що Польща співпрацювала з Гітлером, який пропонував їй «мир та дружбу» в обмін на Данцигський коридор, який пов’язував би основну частину Німеччини з Кенігсбергом і Східною Пруссією.
НАСПРАВДІ, коридорна риторика Москви дуже показова. Нагадаємо, одним з перших «коридорів» путінської війни в Україні був кримський. Другий – мав прорубатися по її півдню до кордону із невизнаною «ПМР». Ці «плани СВО» ще у квітні 2022 року озвучив заступник командувача військ Центрального військового округу Рустам Міннекаєв. Тому тверде путінське переконання, що «Одеса – російська», нічим не відрізняється від гітлерівського Гданська.
Вже з’явився і третій коридор – Сувалкський – про необхідність контролю над яким у відкриту говорять в Москві та Мінську. Це ділянка кордону Литви та Польщі шириною 100 км, який на заході межує з Калінінградською областю РФ, а на сході – з Білоруссю. У разі гіпотетичної війни Росії важливо було б швидко його захопити, щоб відрізати союзникам НАТО шлях по суші в країни Балтії. Про що вже відкрито пише Z-спільнота.
До чого довели Іран 45 років режиму аятол
Всі ці плани бачать і знають в Європі. І готуються до них. «Путін хоче відновити Росію у межах колишнього СРСР. І може розв’язати масштабну війну проти НАТО, якщо не програє в Україні. Ми маємо очікувати, що він добереться до Молдови і країн Балтії», – попереджає голова Мюнхенської міжнародної безпекової конференції Крістоф Хойсген.
НАСПРАВДІ, нещодавно минуло 17 років, відколи Путін виголосив свою сумнозвісну промову на тій самій Мюнхенській конференції і почав світовий біполярний розлад.
16-18 лютого у Мюнхені пройде чергова конференція з безпеки, на яку зберуться глави держав та урядів десятків країн та глави МЗС і оборонних відомств з усього світу. Однією з головних тем порядку денного має стати підтримка України. На конференцію не було запрошено представників лише двох країн: Росії та Ірану.
Щодо останнього, то в ньому відзначають 45 річницю Ісламської революції. Московська пропаганда, вітаючи Тегеран з цим святом, радіє: «Тоді було повалено проамериканський репресивний світський модернізаторський режим. Наразі Іран є союзником Росії, причина цього – спільний ворог в особі США».
Тоді, після лютого 1979-го, Іран покинули, за різними оцінками, від двох до чотирьох мільйонів громадян. Тисячі перебували і перебувають у тюрмах за звинуваченнями у шпигунстві, державній зраді та інших «злочинах» проти влади. Десятки людей щороку засуджують до смертної кари «за образу почуттів віруючих». У звітах міжнародних правозахисних організацій Іран знаходиться поруч з КНДР і РФ.
Тоді, у лютому 1979-го, обіцяючи людям свободу, режим аятоли Хомейні переодягнув жінок знову в чадру, повернув багатоженство, заборонив їм подавати на розлучення. За порядком і зовнішнім виглядом іранців стежить поліція моралі. Контроль над ЗМІ тільки посилився: для цього навіть створили окреме цензурне відомство, яке зараз регулює й інтернет.
Все це нині є і в Росії, яка також із лютого 1917 року (з невеликими перервами як і Іран) б’ється в революційному антизахідному пароксизмі.
І разом із північнокорейським, ці три підсанкційні «аятоли» спільно ворогують проти США. Але чомусь при цьому боягузливо бомблять виключно український Нью-Йорк, а не американський.
Матеріал підготовлено редакцією «Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки» для сайту Укрінформу
