«А от в Ізраїлі…» Іранські ракети і російська пропаганда

Українцям, які вже понад два роки потерпають від масованих обстрілів з боку Росії, не треба пояснювати, наскільки важливою є ефективна система ППО. У цьому контексті закономірну увагу привернула дієва військова підтримка, надана США та іншими країнами Ізраїлю під час атаки. Її передбачувано порівнюють із тим, як нескінченно довго та обережно (щоб не спровокувати Москву!) партнери вирішують питання посилення обороноздатності України.

Наївно думати, що на цю українську дискусію не намагається вплинути російська пропаганда. Проте наше завдання – не лише відбивати інформаційні атаки Росії, але й ефективно доносити власні аргументи до західних аудиторій, насамперед – у Сполучених Штатах.

Вигуки з російської гальорки

За даними соціологів, українці ставляться до Ізраїлю позитивно: більшість вважають цю країну дружньою і виступають на боці Ізраїлю у його конфлікті з Іраном. Крім того, Ізраїль вважається позитивним прикладом країни, котра має високу обороноздатність і ефективно протистоїть могутнім суперникам. І саме нашими симпатіями до Ізраїлю російська пропаганда часто маніпулює для просування деструктивних наративів в українському суспільстві. 

Ці наративи загальновідомі. Так, після атаки ХАМАС на Ізраїль у жовтні 2023 року Росія розганяла фейки про те, що терористи використовували зброю, що походить з України. Але ця атака була спрямована не лише на західні суспільства. Українську аудиторію також намагалися переконати у корумпованості та неадекватності керівництва держави.

У наступні місяці Росія розгорнула вже прицільне ІПСО проти української аудиторії, намагаючись деморалізувати її меседжами про те, що США тепер спрямують всі ресурси на підтримку Ізраїлю, а Україну кинуть напризволяще.

Іранська атака на Ізраїль в ніч проти 14 квітня також стала приводом для активізації російської пропаганди: мовляв, це українська влада винна в тому, що США допомагають Ізраїлю більше, ніж Україні.

Все це – невелика частина широкої інформаційно-психологічної операції, яку Москва розгорнула проти нас з перших днів повномасштабного вторгнення. Її мета – спочатку деморалізувати українців, а потім спрямувати їхній гнів проти власної держави, військово-політичного керівництва, країн-партнерів тощо.

Здобутки і виклики

Якщо поглянути на факти, то становище України хоч і складне, але не настільки катастрофічне, як стверджує російська пропаганда. На тлі проблем із надходженням допомоги від США, Україна інтенсивно розвиває стосунки з європейськими партнерами.

Наприклад, 11 квітня Україна і Латвія підписали двосторонню безпекову угоду, котра передбачає, зокрема, безпекові зобов’язання. Аналогічні угоди вже укладені з Німеччиною, Францією, Великою Британією, Данією, Канадою, Італією, Нідерландами та Фінляндією.

За два роки повномасштабної війни партнери дійсно багато зробили та продовжують робити для України, хай і не завжди в бажаному для нас обсязі. 

Що ж стосується Сполучених Штатів, то ситуація у Конгресі справді проблемна. Втім, якщо поглянути ширше, її коріння сягає за межі американської внутрішньої політики. Нагадаємо, в ніч проти 14 квітня відбивати іранську атаку Ізраїлю допомагали не лише США, але також Велика Британія, Франція і навіть Йорданія.

Попри неоціненну допомогу, яку Київ отримує від Лондона і Парижа, обидві країни все ще не готові до активної військової підтримки України. Так, ідея Макрона про відправку військ в Україну була піддана критиці з боку низки держав-членів НАТО. А у МЗС Великої Британії днями заявили, що треба уникати «прямої взаємодії військ НАТО з російськими військами». Так само й Сполучені Штати виявляють стриманість, якщо не сказати нерішучість.

Причину цього слід шукати не у Вашингтоні, Парижі, Лондоні чи Берліні, а у Москві. Саме там, у Кремлі, було створене справжнє російське «вундерваффе» – ілюзію фанатичної запеклості Росії, яка змушує держави НАТО обмежувати свої зусилля для запобігання можливій «ескалації».

Україна ще у 2022 році зруйнувала міф про непереможність російської армії, але розвіяти західні страхи перед «ескалацією» виявилось набагато складніше. І це – головна стратегічна мета для нашої дипломатії на 2024-й рік.

Звичайно, російська пропаганда зробить усе, щоб гальмувати підтримку України країнами НАТО погрозами «втягування у війну». Проте завдання Києва – вказати на об’єктивний факт, який полягає у тому, що ця війна вже давно на порозі, і саме нерішучість та неквапність Заходу спонукає Росію до масштабування агресії далеко за межі України.

Зрештою, до того «Шахеди» вперше зазвучали в небі Ізраїлю, до їх звуку встигло звикнути українське вухо.

Матеріал підготовлено редакцією «Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки» для сайту Укрінформу