Вояки Кіма не страшні, а смішні: дайджест пропаганди за 18-20 жовтня 2024
- Стара російська пісня на північнокорейський лад
- Хроніка зближення Москви і Пхеньяна
- Розкол Z-наративу через розстріли полонених
- «Ядерна сенсація» Юліана Рьопке
Стара російська пісня на північнокорейський лад
«Страшно???», – саме так у РФ відреагували на новини про можливу відправку солдатів з КНДР на війну в Україні. Втім, у своєму дописі представництво МЗС РФ у Владивостоці обмежилось переказом публікації південнокорейського агентства Yonhap.
НАСПРАВДІ, не страшно, а дивно. А куди ж поділася «друга армія світу»? Де «невичерпні» людські ресурси Росії? Навіщо тоді Путін своїм нещодавнім указом збільшив штатну чисельність збройних сил РФ до 1,5 млн військових? Що це за звіти Медведєва про те, що контракти з МО РФ щодоби підписує тисяча добровольців? Здається, новини про залучення вояків з КНДР підважують наративи російської пропаганди.
За різними оцінками, чисельність вояків з КНДР може сягати 11-12 тисяч осіб, проте їхня здатність вплинути на ситуацію на фронті залишається під питанням. Хоча б тому, що востаннє армія КНДР воювала 1953 року.
На початку повномасштабного вторгнення Росія активно тиражувала лякалки про «грізних і непереможних» кадирівців. Щоправда, згодом страхи розвіялися і до них причепився глузливий мем про «тік-ток війська». Не виключено, що шлях від страшного до смішного бійці Кім Чен Ина проскочать ще швидше.
Хроніка зближення Москви і Пхеньяна
Але поки що російська пропаганда намагається використати вояків з КНДР на повну. Приміром, російські Z-пабліки вже публікують «пам’ятки» для ЗСУ з інструкціями, як здаватися в полон воякам з КНДР.
НАСПРАВДІ, північнокорейську тему російські пропагандисти мусують досить давно.
Так, ще у березні 2023 року «воєнкор» Сладков заявив, що до російських військ готові приєднатися загалом не менш як 50 тисяч військових з КНДР. «Я розмовляв з одним моїм другом… це керівник організації ветеранів Корейської війни… Нещодавно приїжджав сюди. Я кажу: «Що там корейці?» Він каже: «50 тисяч штатного спецназу готові для відправки», – переконував тоді Сладков.
НАСПРАВДІ, вже за два дні, Сладков був змушений спростувати власний фейк, зізнавшись, що то були лише «фантазії». А пояснив Сладков свої фантазії тим, що «всі ми мріємо про великі зрушення і новини, які лоскочуть свідомість, за це нікому докоряти не можна…».
Проте варто пам’ятати про факти:
– У липні 2023-го тодішній міністр оборони РФ Шойгу просив КНДР підставити плече підвезення.
– У вересні 2023-го візит Кім Чен Ина до РФ остаточно довів приреченість Путіна, адже лідер КНДР поводився з ним, як з холопом.
– У лютому 2024-го Путін вже розплачувався з Кімом лімузинами за боєприпаси.
– У квітні 2024-го з’ясувалось, що Москва «захищає харків’ян» балістичними ракетами серії «Hwasong-11», виробленими у КНДР.
– А у червні, під час візиту Путіна до Пхеньяна, було підписано договір щодо «всеосяжного стратегічного партнерства, яке передбачає взаємну допомогу у разі агресії проти одного з учасників» і решти прихованих від широкого загалу речей.
І ось тепер, судячи з усього, ці приховані домовленості потроху виходять на поверхню.
Розкол Z-наративу через розстріли полонених
19 жовтня офіційний представник МЗС РФ Захарова звинуватила очільника євродипломатії Борреля у брехні: «Він знову відзначився голослівними звинуваченнями на адресу нашої країни в убивствах полонених українських бойовиків в Курській області, які нібито мали місце» і назвала їх «дезінформаційними вкидами з метою очорнити Росію».
Нагадаємо, 12 жовтня канал DeepState опублікував інформацію про розстріл 9 полонених операторів БПЛА в Курській області. Генпрокуратура України порушила кримінальну справу і почала розслідування.
Історію активно коментували й Z-канали, до того ж жоден з них не поставив її правдивість під сумнів. Одні намагалися виправдати злочин «реаліями війни», інші його засудили, а треті заявили, що «це добре, проте замало». Але спростувати інформацію не взявся ніхто.
НАСПРАВДІ, з Боррелем (з точки зору Москви) все давно зрозуміло, а ось що їй робити із власними «воєнкорами»? Вирішили, як завжди, заперечувати очевидне.
В етері шоу Соловйова генерал Алаудінов оголосив, що курський розстріл – це фейк, створений українською владою нібито для того, щоб бійці ЗСУ боялися здаватися в полон.
Цю ж версію висунув фрік-політолог Марков: «Різко збільшується кількість солдатів ЗСУ, які замислюються про те, щоб здатися в полон. Ось їх і хочуть залякати постійними подібними страшними казками про розстріли».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чим гучніші страти українців, тим тихіше росіяни брешуть
Розкол російського наративу в цьому випадку був неуникний. Так звані «воєнкори» пишуть для російських військових і тієї частини суспільства, яка підтримує «СВО». Ця публіка вирізняється толерантністю до найрізноманітніших злочинів ЗС РФ. Тим часом пропагандисти калібру Соловйова чи Захарової звертаються до ширшої аудиторії, при тому їх добре чують на Заході. Звідси – небажання вихвалятися черговим злочином, за причетність до котрого (в тому числі – інформаційну) може прилетіти ордер з Гааги.
А цього ані Захаровій, ані Соловйову ой як не хочеться.
«Ядерна сенсація» Юліана Рьопке
І наостанок, про чергову «українську ядерну бомбу», яка нещодавно вигулькнула в інформаційному просторі завдяки Юліану Рьопке, аналітику німецького таблоїда Bild. Він заявив, що «Україна може створити ядерну бомбу за кілька тижнів» – і понеслося.
За словами Рьопке, ще кілька місяців тому якийсь високопоставлений український чиновник натякнув Bild (і це нібито чули інші політики), що Київ може створити ядерну бомбу: «У нас є матеріал, у нас є знання. Якщо тільки дадуть наказ, за пару тижнів у нас буде перша бомба».
Звісно, за це вхопилася вся російська пропаганда. Навіть Путін заявив, що Росія не допустить створення ядерної зброї в Україні, а подібні заяви – провокація.
НАСПРАВДІ, в Офісі президента України також назвали ці повідомлення «нісенітницею», а сам Володимир Зеленський, нагадаємо, наголосив, що «Україна обирає вступ до НАТО, а не ядерну зброю».
Що ж до Рьопке, то ще у липні Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки писав про його вельми неоднозначні заяви.
Крім того (суголосно із Z-пабліками), Рьопке повідомляв хибну інформацію про взяття українських населених пунктів або поширював відео зі знищенням української військової техніки, які потім сам же і спростовував.
Передостанній провал Рьопке – розкриття нібито фрагменту Плану перемоги, в якому Київ нібито заявляв про готовність до припинення вогню на певних ділянках фронту. Звісно ж, це виявилось фейком.
Не дивно, що російська пропаганда Рьопке помітила і полюбила, широко тиражуючи його хибні висновки і неоднозначні умовиводи. Українській аудиторії варто зберігати критичне мислення і не сприймати на віру все, що пишуть у ЗМІ. Навіть у німецьких.
Матеріал підготовлено Головною редакцією «Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки» для сайту Укрінформу
