Французький ерготерапевт Ерік Сінке: Я хочу бачити українців, які сміються
Ерготерапевт із Франції Ерік Сінке втретє за рік приїжджає в Україну з гуманітарною місією. Він допомагає долати труднощі пережитого стресу і відновлювати свої сили, займаючись фізичною реабілітацією в ігровій формі
У Чернівецькій обласній психіатричній лікарні вже більше місяця проживає і працює 62-річний волонтер із Франції Ерік Сінке. Він проводить тут заняття із місцевими пацієнтами лікарні, серед яких чимало військовослужбовців, дітей переселенців. Також їздить у психоневрологічний інтернат для людей похилого віку, з якими проводить групові ерготерапевтичні заняття (фізична реабілітація). Крім того, знаходить час і на читання лекцій для місцевих фахівців із психології.
У себе на батьківщині Ерік близько 20 років працював у галузі дитячої психології, ще 15 років надавав першу психологічну допомогу дорослим, які постраждали від пожеж, аварій, стихійних лих. Після виходу на пенсію вирішив присвятити себе волонтерству. Раніше він працював із гуманітарними місіями у Румунії та Перу.
Вперше до України приїхав минулої весни. Допомагав працювати із людьми, які пережили бомбардування в Києві, військові дії та окупацію в Бучі, Бородянці. Після того ще приїздив із делегацією французьких волонтерів влітку минулого року. Тоді він працював із переселенцями у Чернівцях, Вінниці, Львові. Цієї весни вже сам приїхав до Чернівців на півтора місяці.
Кореспондент Укрінформу зустрівся із французьким волонтером на території психлікарні та взяв участь в одному із його терапевтичних сеансів.
Зрадів, почувши рідну мову
У лікарні волонтеру допомагає порозумітися із пацієнтами місцева лікарка-психіатр Іванна Яремчук, яка спілкується із іноземцем англійською мовою та перекладає йому питання і прохання підопічних. Вона розповіла, що Ерік не все розуміє англійською, тому він зрадів, коли почув, що я заговорив із ним французькою, згадуючи свої студентські навики володіння цією мовою.
«Минулого літа я мав успішний досвід роботи із військовими, тому вирішив зараз повернутися до Чернівців, щоб працювати у цьому напрямку у місцевій психіатричній лікарні. Тут я допомагаю проводити психологічну реабілітацію із військовими. Але також я працюю і зі старенькими людьми в геріатричному пансіонаті. Крім того, проводжу ерготерапевтичні заняття для діток, які мають різні психічні захворювання і передаю свій досвід місцевим спеціалістам. Наприклад, сьогодні після обіду мене запросили в медичний коледж для читання лекції з фізіотерапії та тілесної медіації», – говорить французький фахівець.
Розповідаючи про перший свій досвід перебування в Україні, Ерік із захопленням відзначає сміливість і безстрашність українців – мешканців Бучі й Бородянки, які пережили воєнні дії у своїх містах та перебували тривалий час в окупації.
«До речі, у Чернівцях я також зустрічав чимало людей із Бучі, Бородянки й інших міст, які пережили бомбардування, активні бойові дії та стали вимушеними переселенцями, а пізніше повернулися до своїх міст. Мене захоплює їхня безстрашність, сміливість тих жінок із Бучі, Бородянки. Вони бачили і пережили багато страшних речей. Працювати із ними було дуже важко, але відважно», – пригадує іноземець.
Він вважає, що кожен його пацієнт є унікальним і до кожного потрібно знайти індивідуальний підхід. Він готовий із радістю допомогти усім хворим і травмованим, які цієї допомоги потребують.
«Розумієте, я приїхав сюди, щоб допомогти українцям, а не для того, щоб поплакати чи сумувати. Я хочу бачити українців, які сміються, рухаються і радіють. Це є основою терапії. І якщо людина рухається, вона нормально дихає, концентрується. Коли ти прогулюєшся, розвиваючи свою ліву та праву сторони, то виділяється норадреналін і твоє тіло стає «слухнянішим», а звідси і посмішка та радість», – зазначає Ерік Сінке.
Пацієнти грають і комунікують між собою
Водночас, із військовими він працює над їхньою травматичною реакцією на зовнішні подразники. Вони займаються в ігровій формі для налагодження відносин, щоб бійці відволіклися від пережитих травм і посміхалися.
«Я не розпитую військових про пережитий досвід, я не для цього сюди приїхав. Я тут для того, щоб привести до ладу їх гормони стресу і руху», – додав ерготерапевт.
Після нетривалої розмови Ерік запрошує мене залишитися і взяти участь у сеансі психотерапії із військовими, які проходять зараз лікування та реабілітацію в психлікарні. Ми переміщуємося у доволі простору залу. Туди заходить група пацієнтів із 7-8 чоловіків. Пізніше до них приєднається ще до десяти військових.
Усі ми стаємо в коло. Після нетривалої руханки Ерік виймає заздалегідь заготовлені невеличкі м’ячі і починає передавати по колу, завдання того, хто передає, назвати ім’я того, кому передають м’яч. Спочатку передають повільно, потім швидше. Через якийсь час наш іноземний «керівник гуртка» плескає в долоні і це означає, що м’яч починають передавати у протилежну сторону. Потім ще кілька вправ із м’ячами, передаванням його одне одному в різних положеннях – боком, передом, задом, по колу тощо.
Далі він виймає довгі скакалки, розкручує їх із кимось, а інші пацієнти мають перебігати з одного кінця зали в іншу, перестрибувати, пролазити під скакалкою. Під час виконання таких неважких вправ виникає чимало жартівливих ситуацій, коли м’яч падає, хтось зачіпається за скакалку тощо. Тоді в залі лунає здоровий сміх. Пацієнти спілкуються між собою, жартують, підказують одне одному, як правильно виконувати ту чи іншу вправу.
І якщо на початку такого тренінгу пацієнти були якісь напружені, сковані в рухах, в емоціях, то вже ближче до завершення процедури усе це «розтануло». Військові посміхалися і раділи вдалому кидку м’яча чи успішному подоланню перешкоди у вигляді рухаючої скакалки, як чи не найбільшому своєму успіху та успіху свого товариша.
Місцеві фахівці зазначають, що комунікація між пацієнтами є дуже важливою складовою цих ерготерапевтичних сеансів. Під час таких, на перший погляд, простих вправ, люди знайомляться, починають щось говорити, відчувають себе більш соціально адаптованими.
«Це дуже класно, те, що він робить для пацієнтів. Причому для всіх – і для діток, і для старших, які відчувають потребу в піклуванні. Серед його пацієнтів – підлітки з родин переселенців. Він розповідав нам про те, що він економить максимально гроші, їсть максимально просту їжу, мешкає не в готелі, а в нас тут. Ми виділили йому кімнату. І зекономлені гроші він витрачає на спортивне обладнання, яке віддає сюди, щоби його підопічні могли робити різні вправи, навіть коли його немає. Ми дуже цінуємо його підтримку», – каже лікарка-психіатр Іванна Яремчук.
ЛІКАРНІ НЕ ВИСТАЧАЄ ПСИХОЛОГІВ
Як розповіла кореспонденту Укрінформу генеральна директорка обласного КНП «Чернівецька обласна психіатрична лікарня» Анжела Левицька, співпраця із Еріком у них розпочалася ще минулого літа і після роботи із місцевими пацієнтами він захотів повернутися.
«Нам пощастило в цьому плані. Вони свою роботу почали ще десь пів року тому. Просто приїхали, привезли волонтерську допомогу. Він каже: «Я володію навиками ерготерапевта, я би хотів попрацювати з хлопцями». Ми, звичайно, трішки прискіпливо до цього поставилися, бо ми ж не знаємо, хто до нас приїхав, з якою метою і для чого... Він провів декілька сеансів гри в м’яч – такий тренінг. Хлопцям це дуже сподобалося. Це було на вулиці. І ми вирішили, що нам треба рухатися в цьому напрямку. Але справа в тому, що дуже багато фахівців виїхали. Психологів не вистачає за їхньою основною роботою. Лікарня перенавантажена, половину ліжкового фонду займають військовослужбовці», - говорить керівниця психлікарні.
За її словами, через якийсь час після того, як французькі волонтери поїхали до себе додому, Ерік сам повернувся до Чернівців і попросився попрацювати тут кілька тижнів.
«Він сказав: «Окрім того, що я буду професійно проводити час із військовими, я працював у дитячій психіатричній лікарні. Тож я би з задоволенням попрацював із дітьми». Звісно, я погодилася, кажу: «Супер, Еріку, давайте!» Він дуже позитивний, класний, відкритий, щирий. Також він пішов у 13-те відділення, де у нас знаходяться люди похилого віку. Він привніс у їхнє життя свято. І періодично він приходить у те відділення, піднімає всіх наших бабульок-дідульок. Вони співають, грають, проводять тренінги. Люди отримують масу задоволення. І це те, чого нам не вистачає з огляду на постійну авральну зайнятість. Тому що медперсонал зайнятий, молодший медперсонал зайнятий – велика кількість людей. І такі люди, як Ерік, полегшують нам життя, роблять свято і це неабияк позитивно відбивається на пацієнтах», – додала Анжела Левицька.
Керівництво лікарні на згадку про роботу в Україні подарували Еріку вишиванку. Він дуже зрадів такому подарунку і каже, що не втомиться захоплюватися сміливістю українців.
«Ви дуже сміливі. Звичайно, війна, яка зараз у вас триває, це дуже погано. Я сподіваюся, що вона скоро закінчиться».
А ще ерготерапевт із Франції Ерік Сінке зазначив, що після завершення війни психологічної допомоги потребуватимуть і військові, і переселенці, і звичайні люди, які довгий час живуть у постійній напрузі. Це буде проблема усієї громадської системи. Тому, впевнений він, в Україну повинні приїхати дуже багато фахівців, які надаватимуть психологічну допомогу.
Віталій Олійник, ЧЕРНІВЦІ.
Фото автора
