«Люди-трансформери» та ті, хто робить для них нові кінцівки

Центр протезування та реабілітації «Сміливий крок» заснований на базі «Клініки Святого Миколая» на початку цього року, але фактично відкрив свої двері у вересні. Тут ставлять на ноги, зокрема і титанові, як цивільних, так і військових ветеранів.

АВАНТЮРНИЙ ПРОЄКТ

- Відкриття цього центру – це реально авантюрна ідея. Вона належить власникам клініки – Костянтину Милиці та Миколі Бєлому. Вони запросили мене – а я сама з Мелітополя, маю благодійний фонд та досвід спілкування з багатьма посольствами, – та запропонували спробувати реалізувати цей проєкт. Сума гранту – 52 тис. євро від посольства Словаччини. В проєкт ми вірили, але розуміли, що може вийти, а може й ні. Та я побігла по всьому світу кричати про те, що на лінії фронту потрібен такий протезний центр. І докричалася, – розповідає керівниця закладу Наталя Рудич.

Команді довелось заповнити та скласти величезну кількість документів, пройти чимало погоджень, придбати та завезти сучасне обладнання, підготувати фахівців.

- Це неймовірна командна робота. На сьогодні ми передові в цьому напрямі. Про це нам кажуть і колеги з-за кордону, – говорить Наталя.

Центр безкоштовно приймає тих, хто втратив кінцівки через війну або через супутні захворювання. Саму ж послугу з протезування та власне виготовлення протезу оплачує держава.

- За кордоном протезування виходить дорожче. Та й нема потреби їхати – у нас, в Україні, все є. Ми, наприклад, можемо приймати до 35 людей на місяць. Така завантаженість – це нормально. Головне, щоби всі документи були зібрані, – додає Наталя.

27-річний Андрій – один з пацієнтів центру. Він ветеран війни, втратив ногу в районі Роботиного Запорізької області.

- Я сам із Рівненської області. Попав під мобілізацію 20 червня 2022 року. Навчався на полігоні, потім був на Донецькому напрямку, далі – боронив Запорізький напрямок. 27 серпня 2023 року підірвався на міні в районі Роботиного. Потрапив в лікарню, де обрізали «все зайве», а далі в Тернополі лікувався. Вони вже робили ампутацію, зашивали і сказали, щоби ми самі шукали, де можна зробити протезування. В інтернеті знайшов інформацію про клініку в Запоріжжі. Вирішив спробувати. Приїхав і не пожалкував, – розповідає боєць.

У день нашої розмови він прийшов у лікарню, спираючись на милицю. Йому поки що важко даються кроки, він ще помітно кульгає.

Андрій отримав свій перший протез 3 листопада. Це тимчасовий, бо, щоб ходити з постійним, треба докласти ще чимало зусиль.

ПЕРШИЙ КРОК З НОВОЮ НОГОЮ

Андрій каже, що зараз відчуває біль в нозі. Але, враховуючи те, що з моменту ампутації пройшло мало часу, – трохи більше двох місяців, – так і має бути.

- Стараюсь, роблю все, аби скоріше стати на ноги і допомагати хлопцям, – каже боєць, розминаючи м’язи на нозі.

- Хочете повернутись до війська? – питаю.

- Так, звичайно.

- Що рідні кажуть на таке бажання? – уточнюю.

- Не хочуть відпускати… (усміхається, трошки стишує голос), але я знаю, що хлопцям потрібна допомога. Навіть в тилу: машини ремонтувати чи ще щось. Хочу повернутись, але будемо дивитись по ситуації.

За станом Андрія уважно стежить технік-протезист Олексій Яценко. Він пояснює, що розмір кукси (частина кінцівки, що залишається після ампутації, – ред.) постійно змінюється.

- На цьому етапі йде зменшення об'ємів кукси. Тобто спочатку виникає набряк, а після того, як людина починає займатися, кукса зменшується в декілька разів. Чим більше «стухає» набряк, тим скоріше кукса заживає. У Андрія десь у півтора раза кукса змінилася в об'ємах, і ми далі займаємося, щоби зробити постійний протез із іншими комплектуючими. Наразі в нього лікувально-тренувальний протез. Новий буде без пом’якшувальної вкладки, його об'єми будуть менші, система кріплення буде інша, і стопа буде напівспортивна, – пояснює лікар.

Він демонструє штучну стопу, яку планує зробити для Андрія.

- Вона м'якша. Акумуляція енергії з п’ятки і передача її до носка. Стопа інша буде, – додає.

Зараз Андрій та Олексій займаються підготовкою м’язів та суглобів до активної фази протезування.

На перший погляд, чоловіки роблять зовсім не складні фізичні вправи. Але це лише здається. Достатньо побачити, як напружуються руки лікаря і наскільки важко даються рухи пацієнту.

- Фізично важко... Проходить час, а ти не можеш стати на свою ногу, бо її немає. А потім раз – і ти ніби знову можеш стати на дві ноги, – намагається пояснити Андрій.

- З чим можна порівняти відчуття, коли знову став на обидві ноги? – питаю.

- Перший крок – це… як в дитинстві перший крок. Ніби я дитина, яка вчиться ходити. Починав з двома милицями, сьогодні з одною, але стараюсь вже йти зовсім без них, – говорить хлопець.

У цей час лікар приміряє йому напівспортивну стопу. Різницю Андрій відчув одразу, каже, що нова нога значно зручніша.

- Що можна робити з таким протезом? – звертаюся до лікаря.

- Бігати, ходити. Керувати автівкою можна теж, треба тільки дещо переробити. Та все що завгодно можна, – відповідає той.

Така кінцівка не боїться ні води, ні ультрафіолету, ні бруду. Для додаткового захисту від вологи металеві частини обробляють спеціальним розчином. Протез важить близько 1,5 кг.

Термін його «життя» становить близько трьох років.

До Центру протезування людина може приходити для технічного обслуговування нової кінцівки, а також, якщо дуже сильно зміняться розміри кукси, можна замовити інший протез.

- Якщо людина використовує більше трьох «шкарпеток» (спеціальні чохли, які надівають на кінцівку перед тим, як надягати протез, – ред.), то необхідно знову звертатися до протезиста. Саме тому ми чекаємо, поки всі розміри усталяться, і потім робимо постійний протез. Цей, лікувально-тренувальний, теж віддаємо людині. Якщо раптом розміри зміняться, то в цей, тимчасовий, протез нога «зайде» точно, – додає протезист.

ВРЯТУВАТИ НАЙВАЖЧИХ

Центр «Сміливий крок» є найближчим до лінії фронту. В команді центру наразі працює семеро людей, зокрема два протезисти та хірург.

- Нас знаходять просто в гуглі. Наші всі телефони там є, і ми відповідаємо на дзвінки і листи в соцмережах 24/7. У нас є адміністратор, який займається документами, – каже комунікаційниця центру Ганна Таланова.

Офіційно центр відкрили 22 вересня 2023 року, але до того часу була проведена підготовча робота, облаштовано майстерні.

Майстерня – це окремий кабінет, який чимось нагадує робоче місце скульптора.

- Тут у нас шафа-сушильня (піч), далі – машинка, бо тут шиють «шкарпетки» для кукси. Ось тут є предмети, ви праві, як у скульптора. Виготовлення протезу – ювелірна робота, дуже кропітка. Тут важливо все правильно змішати, чітко, швидко і правильно зробити протез і розпочати власне реабілітацію. У нас обладнання німецького виробництва. Крутішого за нього поки що нічого немає, – розповідає Ганна під час невеличкої екскурсії майстернею.

У черзі на протезування тепер багато людей. Але в центрі пояснюють, що багато часу забирає саме оформлення та збирання необхідних документів.

- Бюрократія є і у нас, і в Європі. Ми працюємо з державою і маємо виконувати певні умови. З часом ми хочемо розширитись, навчати протезистів, бо в Україні таких фахівців дуже мало. Ми хочемо, щоб на базі нашого підприємства проходили навчання студенти, були відкриті кафедри протезистів, – каже Наталя Рудич.

Та це не єдина мета і мрія команди «Сміливий крок». Тепер в країні понад 50 тисяч апмутованих, і через війну ця цифра зростатиме. Є настільки важкі випадки та такі високі ампутації, що навіть фахівці з-за кордону не завжди розуміють, що можна зробити.

- Раніше я відправляла хлопців через свій фонд лікуватись за кордон, а тепер мені звідти телефонують і просять забрати назад, бо вони не розуміють, що далі робити. Ми готові приймати людей, бо в нас стає більше досвіду. Щодо високих ампутацій, то ми зачепилися за можливість протезування в кістку – остеоінтеграцію. Це надія поставити людину на ноги у випадках, коли інші від таких пацієнтів відмовляються. Це перспектива найближчих шести місяців. Ми готові, є домовленість про навчання наших хірургів. Тепер треба все відпрацювати на законодавчому рівні і паралельно підготувати спеціалістів, бо ми звикли робити або гарно, або ніяк, – додає Наталя.

ПРОТЕЗИСТ: І СЛЮСАР, І СКУЛЬПТОР

Поки ми були в центрі, туди разом з дружиною на першу консультацію прийшов ще один ветеран без кінцівки. Протезист одразу зробив гіпсовий зліпок і відправив його в «піч». Це означає, що вже наступного дня для цього чоловіка буде готовий тимчасовий протез, і він почне лікування, як зараз це робить Андрій.

- Не можна втрачати час. Тіло швидко реагує, починаються зміни, – каже протезист.

До речі, протезист Олексій має інженерну освіту. Починав працювати слюсарем на одному із запорізьких підприємств, потім додалася робота з гіпсом, ламінування. Що стосується виготовлення протезу, то всі етапи виробництва він робить сам. Проходив стажування в Міннесоті (США). Пояснює, що більшість протезистів працює за принципом «один виріб – один виконавець». Адже саме завдяки тому, що він знає кожну деталь того чи іншого протезу, чудово розуміє, яке навантаження той здатен витримувати.

- Я обираю конструкцію протеза, стопу та інше. Є нюанси, які треба враховувати під час тренування та реабілітації, – говорить технік.

Олексій не веде ліку вироблених протезів. Жартує, що підрахунки роблять ті, в кого роботи мало.

Запитую в Андрія, скільки часу пройшло після поранення, поки він усвідомив, що знову буде ходити.

- Чесно, спочатку я був розгублений. Ніколи ж з таким не стикався і не думав взагалі, що таке може бути. Потім дивився багато відео в інтернеті, як хлопці стають на ноги, – відповідає.

У Андрія є дівчина, яка чекає на нього вдома. Він планує одружитися і каже, що готовий вивчити весільний танок.

Ольга Звонарьова, Запоріжжя
Фото Дмитра Смольєнка