Дім Терещенків: чи можливе співіснування історії та гламуру?
Напевно, на старенький занедбаний двоповерховий будинок, що на бульварі Шевченка, 34, мало хто звертає увагу. Погляд перехожого швидше «зачепить» надсучасна башта 26-поверхового готелю Hilton, що стоїть із ним по сусідству. А дарма, цей будиночок особливий – саме у ньому у листопаді 1918 року було публічно прийняте рішення про збройний опір планам подальшого існування України в складі Російської держави. Столітня війна (вона триває досі) за українську незалежність почалася десятьма місяцями раніше, під Крутами, а тут, у цій садибі, на нараді під головуванням Володимира Винниченка, було вирішено питання про війну між УНР і Українською державою гетьмана Скоропадського. Уряд УНР виступив різко проти універсалу гетьмана про «українську автономію» у складі Росії. Скажіть, цього хіба мало, щоби обидві влади – українська та київська – подбали про збереження і подальшу долю цього будинку?
Нещодавно, у середині травня, по сусідству зі знаковою історичною пам’яткою Києва, між нею з одного боку, та готелем Hilton з іншого, на бульварі Шевченка, 32 та 32А, розпочалося будівництво нового офісно-готельного комплексу Leonis. Активісти одразу почали бити на сполох, оскільки таке сусідство (за якихось півсотні метрів від садиби) може катастрофічно позначитися на стані історичної будівлі.
«Багатостраждальну садибу Терещенків, колишню "київську перлину", розташовану на бульварі Шевченка, 34 (пам’ятка архітектури місцевого значення, охоронний №110) крім того, що спеціально доводять до руйнування, вирішили ОСТАТОЧНО знищити протиправним спорудженням в її охоронній зоні чергового багатоповерхового "монстру" (офісно-готельного комплексу з ПІДЗЕМНИМ паркінгом) впритул до неї», - написала у Facebook екс-депутат Київради і активіст Олена Терещенко-Єскіна, дружина Мішеля Терещенка – нащадка власника садиби, а нині мера міста Глухова.
Звісно, це питання дуже болюче не лише для Терещенків, а й для всього Києва, адже все частіше на місці старих історичних споруд, яким по сто і більше літ, виростають недоречні висотки, які псують все – вид, ауру... Яскравий приклад неподалік садиби Терещенків - це вулиця Дмитрівська, про яку Укрінформ писав раніше.
Як заради сучасного Парижу було зруйновано Париж Дюма і Гюго
Утім давайте подивимося на проблему без емоцій. Київ, як і будь-яке інше місто, не може не розвиватися – столиця живе, зростає та розбудовується. Чи не час говорити про розумний компроміс: цивілізовану забудову Києва паралельно зі збереженням історичного середовища, перспективи та духу міста? Це можливо – є приклади, коли подібне блискуче вдавалося. Згадати хоча б знамениту «Османську реконструкцію» Парижа у другій половині 19 століття. Той Париж, яким нині захоплюється світ, був іншим і саме тоді він докорінно змінився, перестав бути один до одного містом часів знаменитих романів Дюма і Гюго, містом Вольтера чи, скажімо, мадам Помпадур. Це було результатом реалізації ретельно продуманого і сміливого проекту префекта французької столиці Жоржа-Ежена Османа. Тоді під його керівництвом Париж позбувся переповнених й антисанітарних середньовічних кварталів, на місці яких з’явилися широкі проспекти, бульвари, парки та сквери. Він перекроїв аж 60% (!) нерухомості міста, створивши славнозвісні осі, які відкривають прекрасні види на монументи та площі Парижа.
…Але повернемося до сучасного Києва. Територія між садибою Терещенків та готелем Hilton тривалий час стояла пусткою, і закономірно, що забудовники давно приглядалися до цього вільного клаптика в центрі столиці. Тим паче, що туди ніби й проситься елемент забудови, щоб «вирівняти» цілісний архітектурний ансамбль бульвару. Аби зрозуміти про що йдеться, варто поглянути на скрін бульвару Тараса Шевченка з Google maps у 2015-му:
Праворуч на фото – стіна готелю Hilton, будівництво якого завершилося 2013 року (а розпочалося 2007-го), ліворуч – частина фасаду особняка Терещенків.
Що відомо про двох «суперників» з різним характером?
Отож, Укрінформ вирішив детальніше розповісти про обох конкурентів, одному з яких схоже, доведеться поступитися, але про це далі...
№1 – маєток Терещенків. Садиба збудована у 1874-75 роках у стилі венеціанської готики. Згодом її викупив Іван Терещенко, який періодично в ній мешкав у 1879 – 1903 роках. Згодом у 1917-18 роках тут розмістилося генеральне секретарство шляхів сполучення УЦР (української центральної ради) та Міністерство шляхів сполучення Української Держави і УНР. Та мабуть основна знакова подія, яка сталася у стінах цього будинку, і на якій ми акцентували спочатку, - визнання влади Скоропадського поза законом і рішення про початок війни з Росією, яке було прийнято Директорією у ніч з 13 на 14 листопада 1918.
В 90-ті роки у приміщенні садиби Терещенків розміщувався печально звісний ОВИР (отдел виз и регистрации), а у 2008-2010 роках, знаходилися редакції видань, що входили до медіа-холдингу «Главред» - «Известия в Украине», «Телекритика», «Новая газета», журналу «Профиль». Колеги-журналісти розповідали, що всередині будинок був ще досить пристойний – з косметичним ремонтом, новими склопакетами та «правильною» мережею Інтернету. Нині ж за інформацією програми «Схеми», будинком Терещенків нині володіє ПрАТ "Центрелеватормлинбуд", директором якої є Олег Івченко. Раніше він нібито належав структурам народного депутата Олександра Третьякова.
Сьогодні садиба Терещенків стоїть пусткою, про її колишню ошатність нагадують лише фігурні сходи, вітражі у вікнах та височенні стелі. На другому поверсі в кутку однієї з кімнат залишилися мішки зі всіляким мотлохом, старі стільці, якесь робоче взуття і помаранчеві каски будівельників – як нагадування того, що цей будинок збиралися повернути до життя.
№2 – офісно-готельний комплекс. Про майбутній комплекс Leonis, який виросте по сусідству з садибою Терещенків, відомо небагато. З паспорта об’єкта відомо, що це – «офісно-готельний комплекс з житловими апартаментами, об’єктами торгівлі, харчування, з облаштуванням проїзду та підземним паркінгом». Замовнику будівництва було надано містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки ще у липні 2013 року. Згідно з документацією «Київмістобудування», новий комплекс планувався достатньо високим – у 17 поверхів.
Аби дізнатися трішки більше про новий комплекс та як саме при його проектуванні враховувалося знатне історичне сусідство, Укрінформ звернувся до проектної компанії АІММ-ГРУП, де працює головний архітектор майбутнього офісно-готельного комплексу Олег Насібович. Але там нам повідомили про його завантаженість - відповідь ми чекаємо і досі...
Чи є місце для компромісу у цій історії – пояснюють експерти
А поки що Укрінформ звернувся до історика та києвознавця Михайла Кальницького, аби поцікавитися його власними спостереженнями за будинком Терещенків та можливим компромісом у подібних випадках.
«Цей будинок має тріщині відтоді, як поряд із ним почали рити котловани під будівництво готелю Hilton. Проблема навіть не в тому величезному котловані, а в тому, що це будівництво йшло досить спазматично… Тобто були гроші – роботи тривали, не було – заморожувалися. Зрештою той котлован стояв настільки довго, що сам факт тривалого перебування поряд із ним позначився на стані будинку Терещенків, і зараз він весь у тріщинах», - говорить Михайло Кальницький.
На його думку, у контексті сусідства новобудов з пам’ятками є два моменти, про які потрібно говорити окремо: «По-перше, якщо будівництво відбувається занадто близько до пам’ятки, то треба вжити всіх необхідних заходів, аби її не пошкодити. Якщо все нормально укріпити – проблем бути не повинно. А от якщо це лише імітація укріплення і не враховується зсування ґрунтів тощо – це дуже небезпечно.
Друга проблема – порушується співмасштабність історичної забудови. Тобто якщо раніше будинки були заввишки у 5 поверхів максимум, то зараз поряд з історичними виростають будівлі на десятки поверхів, а відтак псується панорама міста, його силуети, а до того ж фактура фасаду кардинально відрізняється, що знищує історичне середовище.
Можливо, там треба було зробити якийсь архітектурний перехід-вставку від величезного готелю до історичної пам’ятки. Архітектурно це теоретично зробити можливо, а практично – що зараз там будується – інша справа».
Укрінформ також звернувся за коментарем до віце-президента Національної спілки архітекторів Олени Олійник:
«Не треба виправдовувати будівництво в історичному середовищі тим, що місто має розвиватися. Європейська цивілізація знайшла шляхи співіснування і старого і нового водночас, які доповнюють і покращують один одного. Якщо подивитися на історичні міста Європи, то там історичний ареал міста, тобто старий осередок, виділений в особливу зону, де взагалі заборонено висотне будівництво.
Прибічники висотного будівництва в центрі Києва посилаються на уже збудовані висотки. Але якщо в Києві вже допущено беззаконня і збудовано дуже багато дисгармонійних незаконних будинків, які псують середовище, це абсолютно не відмінює законодавство, зокрема закон про охорону пам’яток».
Олена Олійник особливо акцентує на тому, що у питанні охорони пам’яток у нас чинне передусім міжнародне законодавство, яке є вищим за внутрішнє: «Це Європейська ландшафтна конвенція 2005-го року, Ксіанська декларація того ж року, які наполягають, що треба розглядати історичний ареал і охоронні зони, де скупчені пам’ятки архітектури як культурний ландшафт – тобто як цілісне утворення, яке, окрім самих пам’яток архітектури, включає також природний ландшафт, видові точки і певні особливості візуального сприйняття і фонової забудови, яку не можна порушувати. А ще існує так званий Віденський меморандум 2005-го року, який визначає, що в містах, де є світова спадщина ЮНЕСКО, на нових територіях потрібно враховувати наявність цієї спадщини, всіляко підкреслювати її пріоритет і ні в якому разі не закривати новим висотним будівництвом».
В українському законодавстві так само є обмеження – закон про архітектурну діяльність, про охорону культурної спадщини, за якими визнані межі історичних ареалів. «Ця територія на бульварі Шевченка, – продовжує архітектор, – прилягає до буферної зони Софії Київської, знаходиться в центральному історичному ареалі і в найсуворішій зоні регулювання забудови – зоні 1-ї категорії. Також вона знаходиться в центральній планувальній зоні міста і за визначенням Генплану тут встановлено загальні обмеження – не вище 27 метрів від рівня землі. Взагалі ж Київ давно потерпає від культурного геноциду, а його центральна частина спотворена і зґвалтована цим висотним будівництвом».
Уже шість років, як свавілля забудовників фактично узаконено
Отже, за логікою, далі Укрінформ звернувся до Архітектурно-містобудівної ради, що має розглядати проекти будівництва по Києву, і відправив інформаційний запит, аби поглянути на протокол засідання щодо будівництва нового комплексу. Але… В Департаменті містобудування та архітектури нам повідомили, що з 2011 року відповідно до пункту 5 статті 20 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» архітектурно-містобудівна рада розглядає проекти будівництва об’єктів за зверненням замовників таких проектів. А результати розгляду радою зазначених проектів мають виключно рекомендаційний характер і не можуть вимагатися під час погодження та затвердження проекту будівництва. Виходить, що по суті містобудівна рада нічого не вирішує, і схоже, що остаточне слово – власне за Київською міською радою, колегіальним органом. Чому наше законодавство таке допускає– вже інше питання, і Укрінформ поставив собі за мету в одному з наступних матеріалів з’ясувати, яка ж зараз процедура отримання дозволу на будівництво у столиці.
А поки що Олена Терещенко повідомила, що зусиллями активістів висотне будівництво поблизу садиби Терещенків призупинене, а правоохоронні органи розпочали слідчі дії по відношенню до забудовників по бульвару Т. Шевченка, 32 та 32А, а також власників самої пам'ятки по бульвару Т. Шевченка, 34. Активістів також підтримав і мер столиці Віталій Кличко, визнавши, що садибу потрібно зберегти і повернути в державну або ж комунальну власність. Що ж буде із самим проектом офісно-готельного комплексу Leonis – поки не відомо. Можливо, саме зараз розробники цього проекту думають про компроміси?
Юлія Горбань, Київ
