“Безсмертний полк” по-київськи: помірковані русофіли, “старостильники” та Опоблок

Фоторепортаж

09.05.2018 16:53

Укрінформ

Репортаж з альтернативного святкування 9 травня

“Враховуючи скільки грошей у це вкладається, то “Безсмертний полк” має стати фрагментом зникаючого “Русского міра”, - думала я, шукаючи анонс цього заходу в Києві. Інтернет містив сотні посилань на ходіння полку в різних куточках Росії та пострадянського простору. В Україні, де об’єктивно історично-переможна тематика - це оголений нерв, до заходу обіцяли «долучитися» і радикали, і члени молодіжних рухів. Тому для безпеки ходи було вжито безпрецедентні кроки. Охорони було мало не по дві особи на кожного учасника. На перехресті біля “Арсенальної” з боку Грушевського було встановлено високі залізні паркани, тож потрапити на вулицю Мазепи, звідки починалася хода Безсмертного полку, можна було або через пункти пропуску, або з вулиці Московської (її ось-ось мають перейменувати ім’ям героя Російсько-української війни Дмитра Годзенка).

Я пробралась на вулицю Мазепи за півгодини до початку ходи.

Тут вже стояв перший ряд учасників із фото своїх рідних (за традицією сюди приходять з фотографіями родичів – учасників війни). Привітавши зі святом одного чоловіка з портретами двох дідів, запитую:

- Чому ви вирішили святкувати Перемогу саме тут, адже на Пагорбі Слави завжди, всі роки, за допомогою райадміністрацій автобусами привозять ветеранів зі всього Києва, там урочистості, військові, влада, квіти, є де розгулятися.

- А ви коли святкуєте? – запитує у відповідь киянин Іван Брижко (він охоче говорить та легко представляється).

- 8 травня. Я святкую День перемоги та примирення разом з Європою.

- А Ви знаєте, коли була підписана капітуляція? – допитливо продовжує він.

- 8 травня ввечері вона вступила в силу.

- Після 23 години, у Москві вже було 9 травня, - радісно каже він.

- То ви за старий стиль? Тобто старостильник?

- А Ви чому проти? – знову запитує він.

- Нещодавно була провідна (поминальна) неділя у селі. Там багато свіжих могил хлопців, вбитих з російської зброї. Тому я не хочу святкувати з Москвою, - я не планувала заходити так далеко у дискусії, просто досліджувала настрої та контингент (з “Безсмертним полком” я йшла вперше).

- А Ви скажіть собі, що це Москва зі мною святкує, а не я з нею.

Я не встигла відповісти, що Москва заявила, що перемогла би і без України, бо якійсь дід поряд зі мною почав несхвально дивитися та широко хреститися. А тітоньки з портретами - кричати, позаяк в мене ніхто не воював (насправді воював), то я і не розумію.

Я підійшла до іншої жіночки. Галини Степанівни Овчар. Почула, що вона говорить українською.

- Чому ви святкуєте тут, а не разом з ветеранами на Пагорбі Слави? Там же більш урочисто.

- Розумієте, зараз модно святкувати 8 травня. А мій тато він завжди ходив на 9 травня. Я ніякий не “Безсмертний полк”, чи як вони… монархісти, да? Ні, я нормальна людина. Я проти Путіна, і я за перемогу, але знала саме про цю ходу. І мені подобається йти з портретом батька. Він починав воювати з 1939 року. Ну, вони як спочатку воювали, нападали – самі знаєте, то на Польщу та на Фінляндію, а потім вже боронили нас від фашистів. Я батька дуже любила.

Почали підходити старенькі учасниці. Великий телеканал, який любить показати радянські фільми та транслювати радянські настрої вибрав найбільш колоритних учасниць у чепчиках та гімнастерках, таких гротескних, поставив їх у шеренгу. Та почекавши, коли вони почнуть співати “Катюшу”, став знімати. Взагалі звуковий супровід тут окрема тема. Для учасників ходи найняли оркестр. Хлопці там були з гумором, після військово-патріотичної пісні вони починали грати “Гей, наливаймо” чи інші козацькі марші. Так ось, коли лунала нерадянська пісня в групах колон, люди діставали свої мобілки та програвачі і вмикали “Ой туманы мои, растуманы”, “Белеет ли в поле пороша”, “Осенний вальс”, “Смуглянку”.

Йдучи колоною, я розуміла, що тут зібрані не такі вже упороті москвофіли, просто ті, кому неблизька парадигма Другої Світової війни, хто звик називати її “Велика Вітчизняна”, хто любить лише старі пісні, і частково ті, хто не приймає владу. Втім, це не був маргінальний марш, як минулі рази - з “царєбожніками”. При розумному підході їх можна було теж очолити, але не на рівні першої особи, а так - радники, заступники міністрів. Втім, цей електорат на півдороги очолили Вадим Новінський та Нестор Шуфрич. Сказати, щоб народ сильно зрадів – не скажеш. Просто (зізнаймося) наявність офіційної особи додає урочистості. Без інтриги не обійшлося. Охорона заблокувала парочку націоналістів та виставила вояків перед цілою шеренгою молоді, яка принесла портрети героїв романів фентезі. Молодь з портретами чудовиськ та героїв стояла на тротуарі, а колона, побачивши їх, почала скандувати: «Фашизм не пройде».

Вздовж колони йшов Кирил Куліков в окулярах та футболці з портретом Броз Тіто (диктатора Югославії, який під час Другої світової був лідером партизан). Він виявив пожвавлення, коли побачив Новінського.

- Кириле Борисовичу, а чому ви тут, а не на Пагорбі слави? – запитую його.

- Я всюди був, - суворо каже він.

Ох, які тільки люди не очолювали український Інтерпол.

Колона оці двісті метрів - від Арсенальної до Парку Слави - йшла близько двох годин. Час від часу я розмовляла з учасниками.

Вони були різні. Одна голосно та демонстративно казала, що її онук вважає, що “підлі америкоси, які у 1945 дали нам хіба що тушонку, також воювали”. Інші жалілися, що “історію так переписують, аж сили нема, бо Європа вся здалася Гітлеру”. А були абсолютно здорові, україномовні неагресивні люди у вишиванках, які казали: для нас головне, аби люди не забували про перемогу.

- Ми святкуємо і День примирення, який прийшов з європейськими цінностями, і День перемоги. Можна поєднувати і День перемоги у Великій Вітчизняній і перемогу у Другій світовій війні, яка пізніше закінчувалася, - розповідає Анатолій Кубраченко, який очолює профспілку машиноприладобудівників, - ця дата не повинна стати точкою розділення. Це не комуністичне свято, це свято Великої Перемоги. Цю ходу я б не називав “Безсмертний полк”, бо полк не може бути безсмертним. Та й більшість людей тут не в курсі, що це “Безсмертний полк”, просто вони про це дізнались і їм сподобався формат – прийти з портретами рідних.

Вздовж дороги продавалися маки (новітній символ війни, покликаний замістити георгієвські стрічки). І головне - їх купували. Також помітила, що половина народу була з конваліями, а не гвоздиками – тобто не мала на меті опонувати офіційному святкуванню.

Так мирно, хоч і дуже поволі колона підійшла до Парку Слави. На самому вході присутнім роздавали листки з текстом пісні “Вставай, страна огромна”» та «Я люблю тебя, жизнь» (Марка Бернеса). Щоправда, заспівати ми не встигли. Перед пам’ятником всіх присутніх привітав голова якоїсь ветеранської організації. Люди почали класти квіти.

- А що, сто грамів нема? - розчаровано запитав літній учасник, якщо і не ветеран, то дитина війни.

Мені дуже хотілося сказати, що “бойові сто грамів” наливають всім на Пагорбі Слави, разом з військовими та ветеранами на офіційних урочистостях, а тут - не той формат.

Але промовчала. Все ж День Перемоги.