Миколаївський костел: святині не горять, вони народжуються знову
В Києві трапилось дуже прикре – пожежа в костелі святого Миколая на Великій Васильківській. Звістка про це вразила всіх киян, нагадавши про страшну пожежу в соборі Паризької Богоматері в квітні 2019 року.
Костел св. Миколая є не тільки окрасою української столиці, популярною туристичною локацією. Католики щонеділі відвідували богослужіння, а пошановувачі класичної музики знали Миколаївський костел як музичний майданчик, де можна було послухати музику. Втім, паралельне використання будівлі релігійною громадою і концертною організацію – було джерелом основних суперечок останніх років. Власне, згідно основної версії, й почалася пожежа через коротке замикання в сучасному електричному органі, якому було 40 років.
Укрінформ розповідає найголовніше і найцікавіше про Миколаївський костел. Коли і як будували? Хто і чиїм коштом? Якою була доля костелу в радянські часи і про що найбільше мріють київські римо-католики?
Дозвіл на будівництво на тодішній околиці
Наприкінці серпня 1896 року, Київ відвідав молодий російський імператор Микола ІІ. 1 вересня (за новим стилем) у присутності імператорської родини і вищого православного духовенства було освячено новий Володимирський собор. Російський цар перебував у гарному настрої, тож у київських поляків зажевріла надія на будівництво в місті другого костелу. На ту пору польська громада в Києві була четвертою за чисельністю після російської, української та єврейської й складала приблизно 33 тисячі осіб. Полякам, так само як і українцям, доводилося відстоювати власну культурну і релігійну ідентичність у Російській імперії.
Один костел у Києві вже був – Олександрівський, на вулиці Костельній. Утім, звісно, він давно вже не міг вмістити всіх вірян. Його спорудили на місці згорілого дерев’яного храму і відкрили у 1842 році. (До речі, за радянських атеїстичних часів там був планетарій – з 1952 року, а також частина фондів Історичної бібліотеки). У грудні 1896 року понад тисяча польських католиків Києва звернулася до тодішнього генерал-губернатора графа Олексія Ігнатьєва з клопотанням про будівництво другого костелу. Тоді ж уперше було й згадано його назву – святого Миколая.
Дозвіл на спорудження храму отримав граф Владислав Міхал Пій Браницький, який також надав кошти. Ділянка, відведена під будівництво, знаходилася на тодішній околиці столиці. Земля належала місту, але перебувала в оренді у братів Моцкіних, які мали там склад лісоматеріалів.
30 березня 1898 року, після всіх узгоджень, зокрема і з православними ієрархами, римо-католики нарешті отримали офіційний дозвіл на будівництво костелу.
А проєкт був не архітектора Городецького, він лише наглядав за будівництвом
Миколаївський костел споруджували в 1899-1909 роках за конкурсним проєктом студента Петербурзького інституту цивільних інженерів Станіслава Воловського, але під керівництвом знаменитого архітектора Владислава Городецького (1863-1930) (обидва були поляками). Городецький, якого називали «київським Гауді», навмисне їздив у Кельн і Мілан, щоб краще ознайомитися з архітектурою тамтешніх знаменитих соборів. Прикметно, що проєктів було подано чимало, і всі вони жваво обговорювалися в пресі.
8 серпня 1899 року відбулося урочисте закладення першого каменю. У цій події брали участь 22 римо-католицькі священники і тисячі вірян. Освячуючи початок будівництва, єпископ Болеслав Клопотовський зауважив, що храм присвячений святому Миколаю чудотворцю, який жив до розколу Церкви на Східну і Західну, тож було б добре, якби молитви в майбутньому костелі лунали за всіх християн…
Головними жертводавцями стали польські еліти краю. Найбідніші віряни давали пожертви в 5 рублів, а найбагатші, такі як графиня Марія Браницька – 50 тисяч.
Освячення костелу відбулося 6 грудня 1909 року. Тоді зібралася сила-силенна народу, що призвело навіть до затримки поїздів міської залізниці.
Архітектура: унікальні технології, зараз – так само б фундамент будували
З висоти пташиного польоту будівля схожа на видовжений григоріанський хрест. Храм збудований у неготичному стилі.
Костел має габарити 55 на 24 м. і може вмістити за різними даними до 2300 вірян. Дві вежі, що завершуються витонченими шпилями, мають висоту близько 60 метрів; висота внутрішніх куполів – 36 метрів. На вежах встановили три дзвони, виготовлених у Варшаві.
Для фундаменту костелу вперше в Європі було застосовано бетонні набивні палі – ноу-хау київського інженера, товариша і партнера Городецького Антона Страуса (1858-?). Це була абсолютно інноваційна й унікальна технологія. У конструкціях будівлі костелу застосовувався новий будівельний матеріал – залізобетон. Стіни храму викладено з місцевої, київської жовтої цегли. Але ззовні стіни були оздоблені червоною цеглою. Незвичне, але дуже вдале колористичне поєднання – червоної цегли і сірого кольору деталей, справляло потужне візуальне враження.
Скульптурним оздобленням храму займався італієць Еліа Саля (інші його відомі роботи в Києві – декор будівлі Національного банку України і Опери). Майстер створив фігури св. Станіслава, св. Войцеха, а також статуї 4-х апостолів.
Дах костелу був покритий французькою черепицею, яку виписали з Марселю – червоною і темно-сірою. Частина червоної черепиці була виготовлена за малюнком Городецького. Її вже в Києві, на керамічному заводі відомого польського підприємця, мецената і громадського діяча Юзефа Анджиєвського, покривали спеціальною емаллю.
Інтер’єр: вітражі, мармур, бронза, дуб
У 1908 році були завершені опоряджувальні роботи, завдяки яким інтер’єр був двокольоровий: сірий з рожевим. Того ж року були поставлені унікальні віконні вітражі темних тонів «у німецькому стилі», виготовлені у Ризі. Вони стали справжньою окрасою костела. Газета «Киевлянинъ» відзначала, що вітражі були архітектурною новинкою Києва. Навіть у похмуру погоду, світло, що лилося з вітражних вікон, створювало ілюзію сонячних променів.
У головному вівтарі було три величезні вікна із зображенням Різдва Христового, Хресного страждання Спасителя і Воскресіння. В правій наві велике скло – Благовіщення, в лівій – св. Миколай чудотворець, малі вікна – орнамент з молитвою внизу, зліва – «Отче наш», справа – молитва Богородиці. Вітражі були також на хорах костелу.
Планувався вівтар у готичному стилі, який мали виготовляти у Флоренції зі знаменитого каррарського мармуру, але коштів на нього не вистачило, тому встановили дубовий, багато оздоблений, з позолотою. Взагалі, майже все внутрішнє оздоблення було виготовлене з дубу. Двері центрального входу і бічних порталів також були дубові. Їх доповнювала готична фігурна оковка і різьба.
Красива теракотова підлога, викладена у вигляді великої шахівниці існувала до кінця сорокових років, але до нашого часу не збереглася. Так само, не зберігся і мармуровий амвон і мармурові фігури Христа та Богородиці, куплені в Римі – подарунок графа Фелікса Собанського. Вони були по-варварськи знищені в радянські часи.
В храмі було встановлено 26 лав у строгому готичному стилі для вірян.
Орган – обов’язковий атрибут католицького храму – був австрійський.
Для освітлення храму використовували 6 бронзових люстр з кришталем, 10 бра, світло яких разом з вітражними вікнами створювало неповторну ауру готичного храму. А ще в костелі було чимало підсвічників. Наприклад,на головному вівтарі було 10 позолочених та срібних підсвічників.
ХХ століття: від складу - через станцію глушіння «голосів» - до органної зали
Католицькій громаді Києва вдалося продовжувати в костелі богослужіння до 1936 року. Навіть попри те, що священників костелу, так само як і вірян, піддавали репресіям, як і представників інших конфесій. З 1936 року костел не діяв – як свідчить абсурдистський радянський документ, «за відсутністю служителя культу – ксьондза». У 1938 році радянська влада офіційно закрила костел. Будівля використовувалася під склади різних організацій; майно було пограбовано. Позолочені та срібні чаші для причастя, цінні ікони та багато чого іншого, що збиралося й дарувалося обителі Божій з любов’ю впродовж десятиліть, було розграбовано.
А далі було так. Під час війни костел постраждав від артилерійського обстрілу і від пожежі, під час якої було значно пошкоджено декор. У 50-х храм відремонтували і переобладнали під Державний обласний архів; тоді ж деякі барельєфи були знищені. Під час реставраційних робіт 1954 – 1957 років зникли (або були знищені) цінні віконні вітражі. В 1956 році костел внесли в список споруд-пам’яток що охороняються державою, але, у 1963 році викреслили.
Промовиста деталь: у двох вежах храму було розміщене обладнання, яке глушило західні «ворожі» радіостанції.
А ще просто під будівлею почали споруджувати гілку метро з усіма небезпеками, які несе архітектурі подібне сусідство. Втім протести, «як зараз», тоді було суворо заборонені, за це можна було реально і дорого поплатитися.
У 1979 – 1980 роках під керівництвом відомого українського архітектора і реставратора Олега Граужиса (1944-2018) було здійснено реконструкцію Миколаївського костела. Його назвали «Республіканським будинком органної та камерної музики». Було покладено паркет, встановлено (на місці головного вівтаря) орган виробництва чеської фірми «Rieger-Kloss». У нижній частині храму влаштували туалети, гардероб, бар (зараз його немає), кімнати для артистів. Сакральна споруда стала концертною залою…
Нова доба, або коли справдяться надії
Лише 29 вересня 1991 року, на другому місяці української Незалежності і в 50-ту річницю трагедії Бабиного яру, перед храмом було справлено першу Божу службу. Вже в січні 1992 року відбулось урочисте відкриття храму; римо-католики переступили поріг костелу – в ньому знову лунали слова молитов. Відтоді в костелі правляться богослужіння – меси – польською, українською, латинською мовами. Костел належить Києво-Житомирській єпархії.
25 червня 2001 року храм відвідав Іван Павло ІІ в рамках свого пастирського візиту в Україну.
Багаторічні зусилля католицької громади – тисячі звернень і листів – повноцінно повернути храм, не призвели до бажаного результату. На початку ХХІ століття храм поступово почав руйнуватися через дію ґрунтових вод, вплив вібрацій, викликаних і щільним трафіком біля собору, і рухом потягів у київській підземці («синя» лінія. Ред.), яка проходить фактично під костелом.
Реставрація храму за рахунок католицької громади була неможлива, адже собор їй не належав, а був лише орендований у міста. Тільки у вересні 2020 року уряд України заявив про наміри побудувати до 2023 року будівлю Будинку органної музики, а згодом передати костел святого Миколая римо-католикам. Тепер, після пожежі 2021 року, варто знову про це нагадати.
«Pod Twoją Obronę...»…
Над пресвітерієм (простір між нефом і олтарем у східній частині храму; перекладається як «місце для обраних») викарбувана молитва польською мовою «Pod Twoją Obronę...» («Під захистом Твоїм…») – одна з найдавніших молитов до Діви Марії. Прикметно, що ці молитовні слова, написані золотими літерами, пережили репресії, війни, перебудови костелу під потреби різних організацій і реконструкції. Але жодна рука найзатятішого безбожника не наважилася їх стерти…
Тож віримо, що костел буде відреставрований і його передадуть католицькій громаді, а поціновувачі музики отримають від міста сучасний концертний майданчик, зокрема і органну залу, як то й годиться такій столиці, як Київ.
Світлана Шевцова, Київ
Р.S. Рахунок Національного будинку органної та камерної музики України, за яким можна перерахувати пожертву на відновлення будівлі:
ЄДРПОУ: 05509524
ІПН: 055095226553
Р/р UA 893003460000026006016844102
Акціонерне товариство «Альфа-Банк» в м. Києві
Призначення платежу: Благодійна допомога на реставраційні роботи.
Замовник є неприбутковою організацією за ознакою 0031
