А чи не Аксьонов влаштував це «шоу» у Криму?
З підручників історії ми добре пам’ятаємо, що визначні та трагічні події минулого могли починатися з махрової провокації. Сумнозвісна операція «Консерви» стала пунктом відліку Другої Світової у вересні 1939-го, радянська сторона вдалася до нібито обстрілу зі сторони Фінляндії щоб розв’язати Зимову війну 1939-1940 років. Події 7 серпня 2016 року на півночі Криму навряд чи можна розглядати як початок чогось надзвичайного. Але вони теж – явно робилися для чогось більшого та іншого. Отже, по-порядку.
Що сталося? Чи не сталося?
Зауважимо одразу, конкретики щодо епізоду, який нібито мав місце на пропускному пункті поблизу окупованого міста Армянськ дуже й дуже мало. Офіційних та, одночасно, ймовірних пояснень нема досі, коли йде уже третя доба від моменту закриття КПП. Російські й українські офіційні установи лише повідомили про тимчасове перекриття кордону, але зараз ситуація більш-менш врегульована. Загалом, уже давно так не було, щоби для чуток відкривався настільки широкий «оперативний простір».
А що було? Кажуть, що група з декількох осіб, нібито з боку Херсонської області, намагалася перетнути «кордон», була виявлена, прикордонники РФ вжили певних заходів (яких саме, власне, незрозуміло), була сутичка з застосуванням вогнепальної зброї, один російський прикордонник загинув, двоє – поранені. Групу з декількох осіб затримати не вдалося, їх, нібито, шукають. Тобто, спочатку було сказано таке, що його не можна було залишати без швидкого продовження. А між тим, залишили…
Хто винуватий? Це споконвічне «російське» питання і тут не є зайвим. Адже, якщо прорив мав місце і його здійснили якісь «диверсанти», то це, у першу чергу, провал російських прикордонників, що підпорядковані ФСБ. І по факту мають бути розбори польотів з кадровими висновками. Не будемо романтиками: у росіян є всі технічні можливості для спостереження за українською територією поза Перекопом, зафіксувати якусь там групу, причому, озброєну, що просувається у бік кордону – це взагалі елементарний професійний обов’язок. Тому сам факт прориву виглядає дивно. Та мали б кістками лягти аби ніхто не пройшов! А якщо прорвалися, то за лічені години – упіймати – знешкодити - пред’явити плебсу. Якщо цього не сталося – то летять голови, кар’єри, погони. Отже історія з самого початку виглядає дивною, як для російських реалій та порядків.
У російському сегменті Мережі найбільш популярною є версія, що «диверсанти» - то є бійці кримськотатарських батальйонів, що дислоковані на півдні Херсонщини, а сам прорив нібито – якась така терористична вилазка в дусі ІДІЛ, тобто – знову змова проти Росії. Ця версія панує, звісно ж, серед найбільш «ватної» частини інтернет-користувачів Криму.
Друге крило - віддає перевагу іншому сценарію: нібито, офіційна влада України взагалі нічого не контролює на власних теренах, от і прориваються різні «бандерівці» в Крим. А мета проста – розв’язати війну за півострів.
За усім цим – затишний для «ватної» свідомості стан обкладеної фортеці: всюди вороги, хочуть нашої погибелі, але – «врагу не здается наш гордый «Варяг»… Втім, для цього уже б треба було «предьявіть» (див. вище), а цього нема і час спливає.
Кому вигідно? Три версії
Як часто буває, на допомогу у таких міркуваннях приходить вічний «дєдушка Ленін». Він колись у всіх історичних подіях та документах радив шукати саме те/тих, чому/кому була користь від тих чи інших, може й не дуже значних, подій чи явищ.
1. Розберемося одразу з Україною. Судіть самі: вже півтора місяці триває загострення на Донбасі, вже майже офіційно визнається, що до переходу ситуації до повномасштабного військового протистояння зразка серпня 2014-го залишається менше кроку. Провокувати ще одне загострення з Росією засилаючи «диверсантів» у Крим – більшого безглуздя вигадати неможливо. Це те ж саме, що вірити у винуватість української сторони у трагедії 2 травня в Одесі або в те, що саме українські ракети знищили «Боїнг» над Донеччиною.
2. В Інтернеті достатньо поширеною є думка про навчання російського МВС, що їх проводять окупанти саме в ці дні у Криму. Або й не МВС це, а підрозділи щойно створеної Нацгвардії. Чому ж усе настільки таємно, немає жодної офіційної інформації? «Не положено», як говориться у таких випадках. На рахунок такої версії грає те, що по закінченні все можна «пояснити»: мовляв, нічого страшного не трапилось, ніхто насправді не загинув, «диверсантів» (тобто своїх же) все ж таки затримали, а значить – «броня крепка и танки наши быстры». У голові «ватника» залишиться «глубокое удовлетворение» і - головне з усього цього інфошуму: «диверсанти» прийшли з боку України. І даремно буде нагадувати, що то насправді «свої», мерзотне насіння пропаганди уже впало у благодатний грунт – «Україна - погана», «нас хочуть захопити», «дамо відсіч!» тощо.
3. Ну й дозволимо собі третю версію, суто політичну. Події 7 серпня – це і не навчання, і не «диверсанти». Це – спектакль, що розіграний керівництвом Криму для головних глядачів у Москві. Навіщо? З ліквідацією Кримського федерального округу все більшої ймовірності набирає сценарій, за яким лідер окупаційної влади в Криму Аксьонов залишить свою посаду та перейде на роботу у Держдуму рядовим депутатом. Це для нього не є дуже вже бажаною перспективою, тому саме зараз треба продемонструвати Москві та особисто Путіну, що як тільки слабне вплив Аксьонова у регіоні, - починаються усякі негаразди, а федеральні установи (прикордонники відносяться до них) справляються погано. Задля збереження влади Аксьонов може піти й на людські жертви, у цьому сумніватися не доводиться. Треба буде «для картинки» показати зловлених «диверсантів» - «забезпечать» і це, причому зловить їх саме кримське МВС! І це буде такою собі демонстрацією ефективності в дусі «а-ля Кадиров». Не вірите, що таке в принципі може в Кремлі пройти? І дарма. У решті-решт, десь з місяць тому на російському ТБ демонстрували «кіно» щодо затриманих поблизу Керченської протоки «морських диверсантів». І «диверсанти» у показаннях плуталися, і картинка була явно розіграною, але «ватник схавав» все без розбору, а у Москві, мабуть, прийняли до уваги.
P.S. Крим чекає, чим завершиться ця історія. У Сімферополі вжили певні заходи безпеки, але загалом – спокійно. На півночі Криму є проблеми з Інтернетом та світлом. Але головна проблема залишається на перепускних пунктах, де страждають від спеки сотні, а може й тисячі людей, потік яких в обидва боки є безперервним на протязі уже двох з половиною років окупації. Людям треба в особистих справах, до родичів, на лікування або, уявіть собі, на відпочинок. Зрештою, курортний сезон, який раніше годував, чи підгодовував ледве не половину жителів Криму - горить синім полум’ям уже третій рік поспіль. Тепер ще до всіх «принад» додалися озброєні патрулі на дорогах і якісь невідомо де «зниклі диверсанти». Але ці обставини, звісно, російську сторону не бентежить. На такі дрібниці, як люди, тут вже давно не звертають увагу.
Віктор Чопа
