Бистрякова краще посадити? Чи штрафом його обкласти?
Черговий сплеск емоцій навколо інтерв’ю, яке журналіст і депутат Дмитро Гордон взяв у композитора і шоумена Володимира Бистрякова, вкотре нагадав про загальновідому народну мудрість про те, чого не треба зачіпати, аби не зіпсувати запах навколишнього середовища. Гордон не послухався – зачепив - от і маємо те, що маємо... В ефірі 112-го Україна почув і про те, що це вона напала на Донбас, а не Росія на Україну і що в Криму навесні 2014-го все було росіянами зроблено по закону, і взагалі, - Крим – це Росія.
Навіщо Гордону був такий на 100% прогнозований у своїх висловлюваннях ( з певних тем) гість – це не наша сьогодні тема. Але давайте припустимо, що тут спрацював професійний інстинкт інтерв’юера: справа не в тому, що буде сказано – то діло десяте, а в тому, хто саме говоритиме, наскільки розкручений у медіа об’єкт. Отже, хто такий заслужений артист УРСР Владімір Бистряков? Є в дипломатії такий термін – «почесний консул» - це громадянин країни перебування, який забезпечує представницьку функцію і комунікацію з місцевими елітами. Так от, Бистряков - це уже більше 30-ти років почесний консул «яскравої, талановитої , творчої столичної Москви» -в «тьмяно-провінційному, але все одно дуже милому Києві».
У нас, нема де правди діти, крім Бистрякова, такого народу ще вистачає, хоч і стало за ці роки істотно менше. Ці люди давно, можна сказати – завжди – жили, живуть і, звісно, хотіли б і надалі так жити - з головою, повернутою у бік Москви: там для них було і залишається «справжнє життя» , там наука, там можливості, спілкування, театр, література, кіно... Війна поставила їх перед вибором: або-або. Звісно, за три з половиною роки, які пройшли від початку україно-російської війни, людина, яка має освіту, розум, честь і совість, могла би зробити для себе певні висновки, незважаючи, навіть, на те, в якому середовищі вона зростала, що і як вона думала колись. З Бистряковим такого не сталося: надто вже, це видно з усього, було йому комфортно і затишно у ролі «почесного консула». Та й робити настільки різкі розвороти в 70-літньому віці – теж під силу далеко не кожному.
Чи означає це, що дуже толерантна і європейська Україна, поважаючи право кожного на власну думку і свободу слова, має удавати, що не чує того, що кажуть різноманітні ті, хто України впритул не бачить? Ні, звісно! Держава забов’язана захищати не лише життя, здоров’я і майно своїх громадян, але також і їхні національні почуття та гідність. І це означає, що Бистряков цілком наговорив Гордону на «статтю КК», якби її було відповідним чином сформульовано. Бо є такі речі, коли заперечення очевидного і загальновизнаного – це ніщо інше, як свідоме знущання з живих і блюзнірство щодо мертвих. Пропустити повз вуха, промовчати, - означає взяти частину відповідальності і на себе. У випадку, коли мовчить держава – вона де факто «у чомусь погоджується».
Тут не треба нічого винаходити, бо є теми, які дискутуванню не підлягають. Закони багатьох країн світу передбачають кримінальну відповідальність за «бистряковщину». Спробуйте навіть не в Ізраїлі, а в Німеччині публічно заявити, що Холокосту не було – у вас буде нагода певний час обдумувати сказане в тюремній камері, або, принаймні, зважити, чи варте ляпання язиком тих грошей, які доведеться виплатити в якості штрафу. Ви заперечуєте факт Геноциду вірменського народу в роки Першої Світової війни? Краще тримайте свої «переконання» при собі, бо теж реально можете загриміти за грати. І не лише у Вірменії, а у Франції, наприклад, – також. У Росії, до речі, підсудним є поширення інформації та суджень, що Крим є частиною України, а не «Кримнаш».
А що ж ми? Так, у нас уже піднімалося питання про відповідальність за заперечення Голодомору. І де рішення? Ми продовжуємо щоразу приречено відмиватися від чергового «Бистрякова у телевізорі». Може, до вирішення цього питання не доходили руки? Схоже на те, що уже б мали дійти...
Сергій Тихий, Київ
