Енергетичний вампір на прізвище Саакашвілі
Ви не відчули, і доби не пройшло з часу прориву кордону паном Саакашвілі сотоваріщі, як громадський і медійний інтерес до всього, що пов’язано з цією подією, став вщухати прямо на очах? На порядок упала кількість відповідних заголовків в стрічках інтернет–ресурсів, у випусках теленовин, сюжети «про Саакашвілі», посунулися з першого місця, на друге місце, а де і на третє-четверте. За лічені години вляглися словесні баталії «проміховців» і «антиміховців» у соціальних мережах.
Що трапилось? Справа тут не в тому, що хтось свідомо спустив вказівку не давати і не згадувати. Справа в природі самого фігуранта. Міхеїла Саакашвілі традиційно вистачає на короткий спурт шаленої активності, а потім йому швидко починає бракувати «дихалки», як кажуть спортсмени.
Пригадайте ці два з половиною роки – «український період» Саакашвілі. Екс-президент Грузії став екс-головою Одеської обласної адміністрації. Саме в такій послідовності. В цій кричуще яскравій невідповідності і криються основні причини і українського провалу Саакашвілі, і того головного болю, який він сьогодні Україні завдає.
Початок губернаторства в Одесі – «дев’ятий вал» ініціатив, велелюдних форумів, гучних кадрових рішень та публічних звинувачень у зловживаннях та корупції. Потім, за лічені тижні – все стихає: ініціативи треба наполегливо просувати, суспільну активність організовувати, звинувачення – доводити, довго і нудно збираючи свідчення і факти. Губернатор всього цього робити не вміє і не хоче. Решту часу на одеському «престолі» - а це місяці – Саакашвілі жаліється, що йому «не дають», а по правді - відверто нудьгує: не його масштаб.
І тут з’являється нова можливість опинитись у центрі уваги – Антикорупційні форуми, які ще чинний глава Одеської ОДА вирішив провести хвилею – по всій країні. Перший форум у Києві на початку зими 2015 року. Очікування зашкалюють, тисячі людей ще з Майдану, які зачекалися швидких змін, вщент заповнили зали Виставкового центру на Лівобережній. Запальні промови, мізкові штурми, презентації. Виступ лідера. МІхо зриває овації, але людям, з тих, хто дещо розбираються у публічній сфері, добре видно, як він технологічно сам себе заводить, ніби підживлюючись енергією від натовпу. Ну, нехай – заспокоюють себе вони – це лише початок, подивимось, що буде в регіонах. А в регіонах хвиля райдужних очікувань спадає ледве не до нуля, слова залишаються лише словами. Харків і Дніпро – це вже на порядки нижча енергія – і відчутно було, ледве не фізично, як Міхо знову стає нецікаво.
Потім – партія з дивною назвою «Рух нових сил». Хто йому таке порадив – загадка. Але початок знову з імітацією вибуху – потужно розрекламовані зустрічі з лідерами політичних сил, які опонують нинішній владі, спроби розгортання мережі штабів. Але дуже швидко і цей бурхливий потік зводиться до дріб’язкової метушні з реєстрацією: «Рух нових сил» чи «Рух нових сил Міхеїла Саакашвілі»… Втім уже добре видно, що у самого Саакашвілі не те, що «нових сил» немає, у нього і «старих» не залишилось, щоб бодай удавати інтерес до свого партійного дітища.
…І тут, як подарунок долі, історія з позбавленням громадянства. Хто це придумав, гальванізувати політичний труп з рейтингом у межах статистичної похибки 1-1,5%, який упевнено прямував до нуля? Це запитання уже ставилось, але відповіді на нього ми так і не почули. А шкода. Країна двох Майданів має право знати своїх «героїв», що, як мінімум, не здатні бачити далі свого носа. Але що цікаво, проведіть соцопитування зараз – в кращому разі ці півтора відсотки тимчасово подвоються – до знову таки непрохідних трьох. І це після такого гучного скандалу з проривом кордону в Шегинях… Міхо – це відпрацьована пара, пора це зрозуміти тим, хто його побоюється і тим, у кого ще, може, залишаються щодо нього рожеві ілюзії.
Втім, серед українських політиків, які разом з Саакашвілі, метушилися у неділю уздовж польсько-українського кордону, дурнів і дуреп немає. Всі вони прекрасно бачать, що політичного майбутнього ані в Україні, ані деінде у колишнього президента Грузії немає. А робили вони це – засідання «штабу в Хюндаї», брифінг на пероні у Перемишлі, марш-кидок на Краковець і з «стратегічним» поворотом на Шегині - лише для того, щоб набрати очки собі коханим, про всяк випадок: а якщо завтра заваруха? Те, що побічним продуктом цього «цирку на дроті» стало приниження держави Україна, переймає їх менше всього. Зараз дуже цікаво буде спостерігати за тим, як ці «політичні тварини», особи захищені депутатським імунітетом, реагуватимуть на абсолютно законні і передбачувані дії влади, які вже розпочалися: затримання, підозри, запобіжні засоби щодо тих, хто допомагав їм «проривати» державний кордон і не мають при тому недоторканості.
Не забуваючи про досі незрозумілий ляп з позбавленням Саакашвілі українського громадянства, треба зазначити: тактика, обрана владою, після «шегинського прориву» - занурення цього ганебного скандалу разом з усіма його фігурантами в нудну бюрократичну процедуру - є сьогодні єдино правильною. Слідство, звинувачення прокурорів, відповіді адвокатів, судові слідства, відводи, апеляції тощо – все це і не таку ганьбу зводило в Україні на маргінес. А чого в такій ситуації ще, скажіть, можна прагнути?
І насамкінець – ще про Саакашвілі. Так, 50 років для політика найвищого рангу – це лише початок, але для Саакашвілі, як виявилось, це фінал. Він може існувати, як дійова особа політичного театру, лише в головній ролі, на вершині піраміди, начальником над усіма, «монархом». Але свого королівства ніхто йому більше не дасть. І Міхо ніяк не хоче і не може з цим змиритися, і все це було б прекрасною темою для сценічної трагедії (де ви, Шекспіри сучасності?), але не виходить навіть комедія. Принаймні, для українців. Адже саме нашу з вами енергію «п’є діжками» цей енергетичний вампір, енергію, яку нам конче необхідно витрачати на інше.
Ігор Петрук, Київ
