Слово до людей: Ярослав Грицак
25 листопада україно-російська війна пішла на новий виток: відтепер уже не лише «ихтамнети» і не лише на суходолі: Росія атакує відкрито і на морі. В такі дні нації, яка воює, дуже важлива підтримка – не лише зброєю, але й словом. Відтак Укрінформ поставив відомим людям, тим, кого можна назвати моральним авторитетом нації, кілька нагальних запитань: що сьогодні треба усвідомити, про що не має забувати українець; як за умов, в яких вимушена жити Україна, ми все ж таки не втратимо свободу слова і решту демократичних цінностей, даючи водночас гідну відсіч агресору?
Слово надаємо доктору історичних наук, професору Українського католицького університету Ярославу Грицаку.
“Ця криза є надто добрим шансом, щоб його змарнувати”
***
Кожен українець повинен пам’ятати, що кожна революція має політичний контекст і цей контекст є вирішальним. Без зовнішньої підтримки ми не мали цього шансу сто років тому, в 1917-18 роках, але маємо його зараз. У Революції, яку ми переживаємо і досі, вирішальним є політичний контекст, його ніхто не скасовував. Зокрема ми мусимо пам’ятати про це і під час виборів президента. Багатьох кандидатів я не уявляю на чолі держави — щоб вони могли, приміром, п’ять-шість годин уночі вести переговори, сваритися з Путіним. І ще раз наголошую — без зовнішньої підтримки ми не виграємо. Тільки ставши під парасольку великих об’єднань ми можемо перестати бути Палестиною Східної Європи.
***
Як зберегти демократичні цінності і свободу слова і при цьому дати гідну відсіч агресору — це забезпечено в нашій Конституції і ґрунтується на тому, наскільки наш політичний клас готовий її дотримуватися. Згідно з Конституцією, введення воєнного стану не має бути перешкодою збереження демократичних процесів. Якщо ми дотримаємося Конституції, то цього звичайно не станеться. Що буде з дотриманням прав і свобод, якщо, приміром, воєнний стан продовжиться на півроку — покаже лише час.
Але хочу навести думку моєї колеги про те, що ні одна держава не може стати демократичною, поки вона не подолає всі спокуси авторитарного режиму. Я вважаю, що дві спокуси, чи навіть три (враховуючи правління Кучми), ми вже подолали. Перший і другий Майдан — були відповіддю на ці спокуси. І я маю надію, що оскільки ми вже маємо такий досвід, то цього разу нам вдасться уникнути цієї пастки.
***
Росія зараз дуже закрита, і це відбувається під впливом влади, “телевізійної кнопки”, для декого — добровільно, а для декого, хто є корисним ідіотом, просто з вигоди. Тому переконувати у чомусь Росію я не бачу сенсу. З нею треба говорити мовою сили, яку вона розуміє. Але водночас я усвідомлюю, що в України ніколи не буде достатньо ресурсу, щоб говорити з Росією мовою сили. Тому наше завдання — робити так, щоб за нами стояли ресурси Європи і всього світу. Лише в такому випадку ресурси Росії будуть нам уступати.
***
Світу і Європі хотілося б нагадати: не майте ілюзій щодо теперішньої Росії і не забувайте: на Сході Європи досі нестабільно. І центром нестабільності залишаються російсько-українські стосунки, тому становище самої України — це також ваш головний біль. Ви повинні розуміти, що не можна залишати такі країни поза увагою. Так вже було після Першої світової війни, яка значною мірою привела до Другої світової війни. Тому я вважаю, що це певною мірою добрий шанс, щоб знову піднімати питання участі Україні і в Європейському Союзі, і зокрема у НАТО. Не йдеться про моментальний вступ, але ми маємо право вимагати конкретних планів і конкретних перспектив.
***
Варто розуміти, що ми живемо у період великої світової революції. Якщо у минулому столітті на рік “припадало” по дві революції, то тепер за 18 років маємо вже близько ста революцій у світі. Тобто зараз на рік випадає по п’ять революцій, що вдвічі-втричі більше, ніж у минулому столітті. Ця хвиля іще довго не припинятиметься, але водночас вона несе позитивні зміни - у спробах людей добитися більшої демократії і гідності. Важливо зрозуміти, що хоча ця революція спричиняє кризу, але криза є надто добрим шансом, щоб його змарнувати. Це ще один сигнал, що нам усім потрібна чергова перебудува уяви про цей світ. Наприклад, створювати спільні воєнні союзи, зокрема мені імпонує ідея Емманюеля Макрона про створення європейської армії. Нам треба чітко розуміти, що таке Європейський Союз і де його кордони. І дуже важливо, що у цих питаннях зростає роль України. Зараз ми маємо шанс стати повноцінним суб’єктом міжнародних відносин, хоч, на жаль, і за таких недобрих обставин.
Записала Юлія Горбань, Київ
