США серйозно взялися контролювати Росію в Чорному морі

Сьогодні Президент України Петро Порошенко із спеціальним представником США по Україні Куртом Волкером в Одесі відвідав ракетний есмінець ВМС США Donald Cook, який минулого тижня увійшов у Чорне море для проведення спільних навчань з Україною та іншими союзниками. За останні 5 років цей корабель фактично став американським символом підтримки східноєвропейських держав та “дражнилкою” для Росії. Перший його візит в Чорне море відбувся в квітні 2014 року, саме в розпал анексії Криму та розгортання українсько-російської війни, з очевидною метою нагадати Росії, що вона далеко не володар морів. В останні роки “Дональд Кук” встиг неодноразово відвідати Грузію, Болгарію, Румунію та країни Балтії, постійно позначаючи військову присутність США біля російських берегів. Але сьогодні контекст відвідин американськими військовими кораблями північної акваторії Чорного моря сильно відрізняється від 2014-го і демонструє значні зміни в балансі сил у чорноморському регіоні.

Фактичне захоплення Азову активізували морське суперництво Росії та заходу

До 2018 року російська загроза переважно обмежувалася суходолом, а тому морське протистояння у форматі НАТО - РФ не проглядалося. Кардинально ситуація змінилася в грудні, після агресії Росії в Азовському морі, перекриття Керченської протоки та атаки на українські військові кораблі. Якою, по суті, хоч би як неприємно це чути українцям, було зафіксовано, що Росії вдалося анексувати, окрім Криму, ще й Азовське море. Західні держави дуже нетерпимі до порушення принципів свободи судноплавства, тому дії росіян зустріли не просто шквалом обурення та засудження, а й цілком продуманою та активною військовою відповіддю – постійною присутністю кораблів ВМС США в Чорному морі. “Це важлива відповідь на неспровокований напад та акт агресії проти українських кораблів, який відбувся 25 листопада минулого року. Агресія Кремля, хочу наголосити, зачіпає не лише життєві інтереси України. Вона зачіпає і питання безпеки ЄС, НАТО в Чорному морі”, – підкреслив Президент України Петро Порошенко, під час відвідин “Дональда Кука” 26 лютого 2019 року.

Звісно, українцям хотілося б побачити військово-морську підтримку з боку наших західних партнерів не у вигляді поодиноких кораблів, а у вигляді ударної ескадри НАТО в Чорному морі, що не дала б російським кораблям носа висунути з своїх портів. Але основною проблемою, що стоїть на заваді масштабній військовій присутності НАТО в Чорному морі, нагадаємо, є умови Конвенції Монтре, прийнятої на Міжнародній конференції про режим чорноморських проток ще в 1936 році. Справа в тому, що за її умовами у Чорному морі мають право на постійній основі перебувати виключно військові кораблі чорноморських держав. Інші ж держави мають право заводити у море лише відносно малі судна та лише на обмежений термін. Західні держави не можуть за прикладом Москви нехтувати нормами міжнародного права, а тому чекати армади американських авіаносців біля берегів Одеси нам не варто. Що, втім, аж ніяк не означає, що в росіян залишаються розв’язаними руки та райдужні перспективи.

Чому турецького “натівського” флоту в Чорному морі не достатньо

У першу чергу варто зазначити, що і без американських кораблів блок НАТО в Чорному морі має цілком достатньо засобів, щоб погрожувати Росії. Військово-морський флот члена НАТО Туреччини навіть без підтримки сил Болгарії і Румунії серйозно переважає чорноморський флот РФ. На жаль, повністю покладатись на Туреччину в світлі сучасних російсько-турецьких відносин не можна, а тому НАТО, формально дотримуючись умов Конвенції Монтре, розміщує свої кораблі в Чорному морі на основі принципів ротації. Звісно у випадку серйозних проблем з боку Росії, просто “під боком”, у Середземному морі знаходиться 6-й флот США та численні середземноморські ескадри європейських держав, і перекинути значні сили у Чорне море – справа кількох днів чи й годин. А Туреччина, відповідно до умов конвенції, має право пропускати через чорноморські протоки військові судна на власний розсуд у випадку воєнної загрози. Якщо ця загроза реально йтиме від Росії, імовірніше, що Туреччина стане на бік свого військового блоку. Очевидно, що постійна присутність військових кораблів НАТО у північній акваторії Чорного моря необхідна, аби не допустити повторення Керченського сценарію. Усвідомлюючи цю потребу, НАТО постійно надсилає кораблі та патрульні групи в Чорне море. Якщо в 2017 році патрульні групи НАТО перебували в Чорному морі сумарно всього 80 днів, то в 2018-му - вже 120. І в 2019 році, вочевидь, слід чекати ще більшої тривалості військових місій флотів НАТО в Чорному морі.

А на морі “ополченці” й гумконвої вже не “прокатять”

Військово-політичне протистояння на морі сильно відрізняється від сухопутних реалій. По-перше, тут зовсім інакшу роль відіграють чинники географії, відстаней та об’єктів. Морські хвилі не розділиш лінією окопів і не протягнеш лінії оборони. Саме тому бойові дії на морі мають точковий характер, і здебільшого відбуваються в обмежених зонах поблизу важливих об’єктів: проток, портів, баз тощо. І в такій точці достатньо присутності хоча б одного натівського корабля, аби суттєво вплинути на результат. По-друге, на морі неможливо прикритися “народним ополченієм”, “бурятоубійствєнной войной” та іншими кремлівськими побрехеньками, які Москва розповідає про війну на Донбасі.

Як у випадку з Керченською протокою в 2018-му, будь-яка агресія Росії на морі буде відкритою та очевидною. А з урахуванням того, що кожен військовий корабель – це не тільки зброя, а ще й суверенна територія держави, якій він належить, то будь-яка атака проти американського корабля – це атака на територію США. І що б не виспівували про “радіоактівний пєпєл” російські пропагандисти, на приклад Сирії ми вже знаємо, чим закінчується для росіян навіть найменше військове зіткнення з американцями – черговою партією “вантажу 200”.

Однак, наскільки б рішуче не були налаштовані у справі відсічі РФ на морі США та НАТО, основним захистом наших берегів та морських просторів має бути все ж український військовий флот. На жаль, у відкритому протистоянні з російськими морськими силами наші перспективи доволі сумні. Тому дуже важливо залучити наших західних союзників у боротьбі з РФ на користь розвитку військово-морських сил України, зокрема, розбудови інфраструктури та бойового складу флоту. Втім, навіть якщо такі ініціативи будуть суперуспішними, до часу становлення сильного українського флоту пройдуть роки. Саме тому зараз співпраця, координація, а в перспективі повний вступ України до НАТО – наш найкращий спосіб захистити українське Чорне море та повернути Азовське.

Вячеслав Масний. Київ