“Слово не горобець”, або Іще кілька питань до стенограми «Зеленський-Трамп»
Одна лише телефонна розмова – з тих, зміст яких раніше ніколи не оприлюднювався – після примусової публікації спричинила скандал, що торкнувся не лише України та США, але й вніс елемент напруженості ще й у відносини з провідними європейськими країнами, зокрема — Францією та Німеччиною через їх нібито “недостатню підтримку”. Навряд чи є сенс вкотре переповідати текст розмови між президентами Трампом та Зеленським, про яку, схоже, вже кожна собака прогавкала: від Нью-Йорку аж до Києва.
Безумовно, з одного боку все це дуже неприємно. Бо несхвальні висловлювання на адресу фрау Меркель та мсьє Макрона нам точно не на руку. А тим більше напередодні ймовірної зустрічі в “нормандському форматі”, де за столом переговорів Зеленський може, як нещодавно висловився екс-президент Кучма, залишитися один проти трьох. Утім з іншого боку... ЄС також має і певні зобов’язання перед Україною, і свій стратегічний інтерес. І полягає він (цей інтерес) не лише в торгівлі з Росією та будівництві газопроводу “Північний потік-2” тощо. Повернення російської делегації без жодних санкцій у ПАРЄ мало б бути чимось врівноважене – це абетка міжнародної політики, тим більше, коли йдеться про засліплену імперським комплексом Росію. І тут є одне “але”, до якого ми трохи згодом повернемося.
Україна опинилася у фокусі багаторівневого конфлікту. У Вашингтоні вона - наче те “яблуко розбрату”, котре одночасно намагаються “відкусити” і республіканці, і демократи. Тому без перебільшень: скандал навколо Трампа може стати найбільшим викликом і для нового українського президента та України зокрема. Уже у п’ятницю, 27 вересня, особистий адвокат Трампа Рудольф Джуліані пообіцяв надати свідоцтва незаконного впливу з боку України… ще на американські вибори 2016 року. Про це він написав у себе в Twitter. “Урок тим, у кого є порядність. Ніколи... не звинувачуйте, ґрунтуючись на чистих чутках. Я не звинувачував Україну в незаконному впливі на вибори 2016 року, коли такі факти були надані. Я отримав прямі свідчення, відеозаписи і документи, які доводять це. Дивіться і чекайте!” – написав Джуліані.
Що ж ситуації (все вірно, в множині), м’яко кажучи, дуже незручні. І робити якісь кроки потрібно вкрай обережно — адже нажити ворога набагато легше, ніж здобути друга. Більше того, коли ми замкнуті в геополітичному протистоянні з постімперською Росією — ми потребуємо всіх міжнародних друзів, яких тільки можемо отримати. Власне, це і є, те згадане “але”.
На питання Укрінформу — по-перше, наскільки «розсекречені» слова Дональда Трампа та Володимира Зеленського на адресу лідерів Франції та Німеччини зашкодять Україні, тобто чи стосунки з європейськими лідерами зіпсуються, чи далі скороминучих образ не піде, утім “певний осад залишиться”, по-друге, попри те, що Україна таки “влипнула” у внутрішні американські розборки, ставши об'єктом інтриг демократів та республіканців, як нам при цьому втримати баланс і зберегти двопартійну підтримку в Конгресі та Сенаті, а також прихильність Білого дому, і останнє, по-третє (так, дещо риторичне), чому через усі ці геополітичні клопоти, в які свідомо/несвідомо встряла наша влада, мають потерпати звичайні українці та майбутнє України в цілому? Адже окрім того, що сказав, чи не сказав президент, існують стратегічні інтереси, і ЄС, США, НАТО і наша держава в них має певну вагу… Нам відповідають:
Павло Бульдович, експерт-міжнародник:
“Можливо, дещо прохолоднішими стануть контакти на рівні лідерів, але навряд це вплине на поточну політику держав”
— Перше — стосунки з ЄС. Мабуть, не варто очікувати погіршення ставлення Німеччини і Франції до України після оприлюднення розмови між Трампом і Зеленським. Можливо, дещо прохолоднішими стануть контакти на рівні лідерів, але навряд це вплине на поточну політику держав. Зрештою, в діалозі з американським президентом Зеленський до надмірно гострої критики європейських колег не вдавався. Водночас, крім особистісних моментів, важливо й те, що з огляду на публічний характер, зміст цієї телефонної бесіди може негативно вплинути на громадську думку в країнах ЄС щодо України, а це додатково легітимізує в Європі політику примирення з Росією. До того ж більш жорсткою може стати і риторика Меркель та Макрона, насамперед, відносно зобов’язань України, які слід виконати в обмін на допомогу ЄС. Так чи інакше, не варто перебільшувати вплив президентської розмови на пріоритети європейської політики щодо України, і, якщо в якийсь момент Євросоюз вирішить, скажімо, зняти чи послабити санкції проти Росії, необережні висловлювання Зеленського навряд чи посядуть місце серед вагомих причин таких геополітичних зрушень.
Друге — ми і Сполучені Штати. Безумовно, Україна потрапила у вразливу для себе ситуацію. Нині ми є чинником внутрішньополітичного процесу в США. І для мінімізації негативного впливу на україно-американські відносини варто залишити за собою пасивну роль. Тобто ніяких необережних кроків на чиїйсь конкретній стороні, жодної ініціативи в умовах непрогнозованого розвитку подій допускати не можна. Шаблонність, формальність і неупередженість є компонентами найбільш вдалої лінії поведінки для Києва. Тільки так можна зберегти двопартійний консенсус в Штатах для підтримки України. Тим більше, що Трамп грає на підвищення ставок (остання заява Джуліані про втручання України у вибори 2016 року – гарне тому підтвердження), і українській владі важливо за будь-що уникнути подальшого втягування в цю гру. Щодо прихильності Білого дому, знову ж, не варто потурати Трампу, оскільки вже через рік овальний кабінет може зайняти той же Байден, відтак Україні за будь-яких розкладів ліпше зайняти чітко виражену нейтральну позицію у скандалі, який у майбутньому тільки набиратиме обертів.
Нарешті третє. У демократичній країні за всі дії політиків відповідальність несуть не лише самі політики, а й суспільство, котре їх обирає. І це не вада системи, а її нормальний стан. Попри це, необачні висловлювання політичного лідера не повинні перекреслювати чи навіть ставити під сумнів легітимні геополітичні інтереси держави, це віддає дилетантством. Втім, якщо вже такий прецедент має місце, очевидне завдання для української влади – переконливо довести і Європейському Союзу, і США, і НАТО пріоритетність своїх євроатлантичних перспектив. І найкраще робити це справами у вигляді рішучих реформ.
Богдан Петренко, політичний експерт, заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму:
“Міжнародна стратегія України має будуватись на ґрунтовних розробках, а для цього необхідно, щоб зовнішньою політикою займались професіонали, а не знайомі”
— Те, що наші європейські партнери почули меседж Зеленського – це однозначно. Щонайменше, про це говорять їхні нагадування, скільки насправді країни Євросоюзу надали допомоги Україні. Як після оприлюднення стенограми телефонної розмови будуть продовжувати співпрацю з Україною європейські лідери? – відповідь на це питання лежить не в одній заяві. Вона у тому, наскільки європейські країни бачать інтерес в Україні. І одним таким демаршем навряд чи можна докорінно змінити ставлення. Західні лідери, коли перестали відчувати загрозу розгортання військових дій з Донбасу на Європу, повернулись до парадигми меркантильності у зовнішній політиці. Найбільша наша проблема полягала у тому, що Євросоюз шукає шляхів відновлення економічної співпраці з РФ – у тому числі й через скасування санкцій. І такі слова нашого Президента можуть стати неофіційним виправданням (тобто приводом, а не причиною) для відновлення повноцінних стосунків ЄС з Кремлем та закриванням очей на російську агресію в Україні. Це не означає, що уже завтра нам скасують безвіз чи скоротять допомогу. Але, це факт, що емоційно знижує підтримку України на Заході. Взагалі, якщо виходити з того, хто найбільше виграв від цієї сцени Трампогейту, то я б не виключав і «руку Москви».
Як Україні зберегти підтримку у США? Незалежно від того, чим закінчаться наступні вибори у США і яку позицію займе наша країна, Україна має високі шанси перетворитись на подразник для громадської думки у Штатах. Тим більше, цю тему обов’язково буде накручувати інформаційна машина Кремля. Тому усі стосунки з нами, державна допомога, перетворяться на предмет надзвичайної і перебільшено скептичної уваги журналістів.
Але, зацікавленість у нашій країні визначатиме не стільки громадська думка, скільки – політичні та економічні інтереси США. Вони щодо України є природними (незалежними від нас) – використання України для тиску на ЄС і Росію. І штучними – тими, що створимо ми самі (наприклад, закупівля американської зброї, доступ компаній США до участі у приватизації, проукраїнська інформаційна кампанія в Америці).
Що ж стосується тактики, то сьогодні є два напрямки. Україні доцільно самоусунутись від внутрішніх процесів у США. Зробити це складно, оскільки ми туди вже залучені як «імовірний предмет злочину». Тому, перший – пасивний - напрямок передбачає, що ми передаємо розслідування справи Burisma на території нашої держави американським офіційним представникам.
Друга – більш агресивна тактика - може передбачати таке собі відкрите загравання з Китаєм. Відтак, США вимушені будуть посилити свій вплив в Україні (у тому числі й економічну присутність) - для того, щоб обмежити вплив КНР. Але ця тактика надто ризикована.
У цілому ж розробка міжнародної стратегії поведінки нашої держави має будуватись на ґрунтовних розробках, а для цього необхідно, щоб зовнішньою політикою займались професіонали, а не знайомі, навіть якщо вони «дуже хороші люди». І щоб вона була дійсно стратегією, а не тактикою одноденних перемог.
І останнє - щодо внутрішньої ситуації. Безперечно, в команді Зеленського розуміють, що поїздка в США, яка мала всі перспективи принести виграш, на практиці перетворилась у програшну.
Тому, від української влади можна очікувати застосування відволікаючих маневрів, які б знизили увагу до того, що трапилось цими днями у США. Це може бути що завгодно – головне, щоб люди говорили про досягнення влади.
Дмитро Сінченко, політичний експерт, голова Асоціації політичних наук:
“На політику європейських лідерів щодо України це суттєво не вплине, але при нагоді вони обов'язково згадають Зеленському його слова”
— Загалом, Зеленський не сказав нічого, що б не відповідало дійсності. США дійсно допомагають нашій країні значно більше, ніж наші союзники з Європи. Саме через позицію ЄС західні країни не запровадили жорстких санкцій, які б могли обвалити російську економіку. Саме Німеччина просуває "Північний потік-2", який намагається заблокувати США. Саме Франція і Німеччина пролобіювали повернення російської делегації в ПАРЄ. Це факт. Проте форма сказаного, звісно, була досить грубою. Зеленський обрав цілком правильний і відповідний стиль спілкування з Трампом, і якби сказане не стало публічним, то це принесло б тільки користь. Але сталося те, що сталося, і європейські лідери дійсно можуть образитись. Не думаю, що це суттєво вплине на їх політику щодо України, але при нагоді вони обов'язково згадають Зеленському його слова.
Щодо США... Головне — не нашкодити більше, ніж це є зараз. Не робити контроверсійних двозначних заяв, чітко пояснити позицію президента України. Треба наполягати, що Україна підтримує принципи верховенства права, незалежно від партійної приналежності будь-яких діячів, що Україна вдячна за підтримку з обох політичних таборів у США. А далі — має проводитися чітка і злагоджена робота нашої дипломатичної служби, яка за лаштунками має загладити всі гострі кути, які виникли внаслідок цієї оказії. Загалом це буде не так і важко, адже у випадку із Зеленським завжди можна посилатися на його недосвідченість.
І останнє. Питаєте, чому звичайні українці мають через все потерпати? Так, а хто ж обрав цю владу на демократичних виборах? Хіба не звичайні українці? Виборцям треба розуміти, що саме вони відповідальні за свій вибір.
Поговорив Мирослав Ліскович. Київ
