Що “не так” і що “так” у щойно прийнятому законі щодо судової реформи
Верховна Рада напередодні ухвалила законопроєкт №1008 щодо діяльності органів суддівського врядування. 236 голосів “за” (ледь не найнижчий рівень підтримки законодавчих актів, затверджених парламентом IX скликання). До того ж, це – один із небагатьох поданих новою владою документів, який не був одностайно підтриманий президентською фракцією: лише 219 голосів від "слуг народу", решта 17 – “доробок” позафракційних. В оточенні глави держави позиціонують проєкт як частину вкрай необхідної країні судової реформи. Натомість опоненти кажуть, що він не лише не виправляє помилок, допущених при попередніх спробах реформування стратегічної галузі, а й створює додаткові ризики для незалежності судової влади. Тож у разі підписання закону Володимиром Зеленським закладені у ньому помилки доведеться виправляти – якщо не теперішньому, то наступному складу найвищого законодавчого органу.
Реформа, яка назріла, але належним чином “не визріла”
Певно, ні в кого, хто бодай щось знає про особливості вітчизняного судочинства, та в більшості з тих, хто колись стикався із українською Фемідою, немає сумнівів: попри неодноразові спроби (реальні й “про око”) щось у цій царині змінити, вона й досі залишається недо-недо-недореформованою. Рівень довіри до судової системи був, є і, вочевидь, найближчим часом залишатиметься найнижчим з-поміж усіх гілок влади. Одним із важливих кроків, який допоможе змінити ситуацію і справді має стати реформування органів суддівського самоврядування – Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС) та Вищої ради правосуддя (ВРП). Адже, попри неодноразові спроби “косметичних змін”, ці структури так і не стали повністю незалежними інституціями. Навпаки – у багатьох випадках вони були й залишаються такою собі “передавальною ланкою” для зовнішнього тиску на суддівський корпус, і відповідно – на його рішення. За таких умов будь-яка спроба реформувати ці інститути, здавалося б, мала сприйматися “на ура”. Та на практиці, як виявилося, документ викликав шквал критики – і одразу ж по тому, щойно “сирий” іще законопроєкт зареєстрували у Верховній раді, і після завершення його розгляду.
Чим же не догодили автори документа багатьом колегам-політикам, вітчизняним юристам, представникам громадського сектору, зрештою – міжнародним партнерам України? І, з іншого боку, – на які позитивні зміни все ж можемо розраховувати, якщо документ буде підписаний главою держави і набере чинності?
1. Найнегативніше. Нове “оновлення” Верховного суду
Чи не найбільшу незгоду, судячи із офіційних і неофіційних коментарів офіційних та неофіційних осіб, викликало намагання ревізувати одну із небагатьох відносних “перемог” у попередній багаторічній боротьбі за оновлення вітчизняної судової системи: формування на конкурсних засадах нового Верховного суду. “Нова мітла” вирішила скоротити кількість членів найвищої судової інстанції із 200 (нині у її складі 192 судді) до 100. З одного боку це (потенційно) може очистити інституцію від людей, щодо яких свого часу безуспішно висловлювала застереження Громадська рада доброчесності (таких 44). З іншого ж – жодних гарантій того, що комусь із (а то й усім) цих суддів не вдасться “вдруге увійти у стару річку”, немає. Натомість права решти суддів, котрі чесно й сумлінно пройшли багатоетапний конкурс, буде порушено. Як наслідок – і до ворожки не ходи, – матимемо чергове збурення, пов’язане із судовими позовами (аж до Європейського суду з прав людини) з боку тих, хто не пройде повторного конкурсного відбору і не потрапить до “щасливої сотні”. До того ж, є побоювання, що “переможці” ще й заздритимуть “переможеним”: адже складно спрогнозувати, якою буде їхня завантаженість після реорганізації суду. Бо ж попередньо затверджену кількість членів цієї інституції взяли не “зі стелі”: навантаження навіть на 200 служителів Феміди найближчими роками – зокрема, й через “запущеність” справ у судовій сфері – прогнозовано залишатиметься шаленим (зараз на розгляді у ВСУ 63 тисячі справ).
А ще новим законом запропоновано зменшити рівень оплати суддівського корпусу. Зокрема, оклад члена Верховного суду знизять із 75 до 55 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (до трохи більше 110 тисяч гривень із 150 тисяч). А це – додатковий корупційний ризик, який, здавалося б, бодай частково вдалося нівелювати завдяки призначенню суддям ВСУ “захмарної” з точки зору пересічних українців зарплатні.
От що каже безпосередньо голова Верховного суду України Валентина Данішевська: “Без жодних претензій руйнується ВСУ. Зменшується кількість суддів вдвічі. Це при тому, що на розгляді величезна кількість справ, тих, які ми отримали від попередників (…), а також до нас щодня надходить 360 нових звернень”. І новий закон “б'є саме у це найбільш хворе місце”. Данішевська сподівається, що президент таки ветує ухвалений парламентаріями закон.
Критикують запропонований законодавцями новий підхід до організації роботи ВСУ і міжнародні партнери України, які вважають, що “будь-яке скорочення кількості суддів має базуватися на ретельному аналізі структури цієї інстанції, навантаження на суддів і юрисдикції”. "Скороченню суддів Верховного суду має передувати перегляд норм юрисдикції суду та укомплектування належним штатом судів нижчих інстанцій для забезпечення доступу до правосуддя і стабільності судової системи", – зазначається у листі, який посли Канади, Великобританії, Німеччини та Євросоюзу надіслали на адресу голови Верховної Ради Дмитра Разумкова, прем'єра Олексія Гончарука і голови Офісу президента Андрія Богдана. Дипломати просять щонайменше переглянути окремі положення законопроєкту.
2. Негативне. Трабли з перепідпорядкування ВККС та люстрацією її членів
Поміж іншим, йдеться і про плани підпорядкувати Вищу кваліфікаційну комісію суддів Вищій раді правосуддя: "Надання ВРП повноважень затверджувати правила та методологію судового відбору перешкоджає ВККС ефективно виконувати свої функції. Таке підпорядкування має відбутися лише після реформування ВРП", – наголошують у згаданому листі зарубіжні дипломати.
Міжнародні партнери України та вітчизняні експерти критикують і норму, якою запропоновано поширити люстрацію на керівників ВККС та Державної судової адміністрації, котрі обіймали посади не менше ніж рік у період із 21 листопада 2013 року по 19 травня 2019-го. Адже такий вибірковий “люстраційний підхід” нагадує “полювання на відьом”. Причому, не на всіх і не найстрашніших. Також скорочується склад ВККС – із 16 до 12 членів. До Вищої кваліфікаційної комісії заборонили обирати колишніх членів ВРП. Крім того, кандидати до ВККС мають подавати "заяву про проведення перевірки, визначеної законом "Про очищення влади". Відповідні положення потребують уточнення і доопрацювання. Зокрема, через отримання висновків Венеційської комісії.
Також іноземні дипломати рекомендують українській владі уточнити вимоги щодо створення конкурсної комісії з відбору членів ВККС та Комісії з питань доброчесності і етики при ВРП, включно з умовами участі і залучення міжнародних експертів.
3. Позитивне. Усунення “самоконтролю” ВРП й оновлення ВККС
А ось сам факт створення Комісії з етики та доброчесності, яка стежитиме за доброчесністю членів ВРП і ВККС, і міжнародні партнери України, і більшість вітчизняних фахівців вважають позитивним. До складу комісії, за законом, входитимуть троє членів Вищої ради правосуддя і троє міжнародних експертів. Передбачається: якщо комісія дійде висновку про недоброчесність члена суддівських самоврядних органів чи порушення ним професійної етики, його рекомендуватимуть звільнити. І у цьому зв’язку дуже важливо, що при доопрацюванні документа було враховано пропозицію щодо права вето на рішення комісії, яке нададуть її членам-іноземцям. Нардепи спочатку провалили, а потім таки підтримали запропоновану першим заступником голови ВР Русланом Стефанчуком правку №195 – щодо порядку звільнення членів Вищої ради правосуддя за погодженням з міжнародними експертами. Без цієї правки члени ВРП мали б звільняти себе самостійно – попри сумнозвісний принцип “рука руку миє”. На унеможливленні такого підходу, нагадаємо, наполягали члени громадського сектору (зокрема, Громадської ради доброчесності (ГРД), а також представництво ЄС у Києві.
“Позиція наших міжнародних партнерів цілком зрозуміла, – наголошує в коментарі Укрінформу голова правління фундації DEJURE Михайло Жернаков. – Єдиний за останні п’ять років повністю успішний досвід створення судових інституцій в Україні – це формування Вищого антикорупційного суду, у процесі якого міжнародні експерти мали право вето. У інших випадках – там, де Громадська рада доброчесності мала дорадчий голос, і де міжнародні експерти також лише “радили”, дуже часто закривали очі на найбільш кричущі порушення. Приміром, за висновками ГРД навіть до складу Верховного Суду потрапили 44 судді, до доброчесності яких “є питання”. Тому Євросоюз готовий допомагати нам фахівцями лише тоді, коли вони матимуть реальний вплив на кінцевий результат, а не тоді, коли ними лише намагатимуться прикрити узаконення чиєїсь волі”, – нагадав юрист.
Щоправда, “підвищення ваги” голосу іноземних представників викликало невдоволення прибічників “теорії зовнішнього управління Україною” з-поміж наших політиків (насамперед, членів ОПЗЖ). Головний їхній аргумент – потенційна упередженість іноземних радників при судових розглядах за участі іноземних компаній. Водночас незалежні експерти вважають такі побоювання безпідставними: адже ні Етична комісія, ні ВККС з ВРП не здійснюють судочинства й не виносять ухвал за результатами судових розглядів. Вони лише контролюють процес формування суддівського корпусу та дотримання правил і норм у його роботі. І в цьому зв’язку є важливе завдання не лише для України, а й для її міжнародних партнерів, – обирати (пропонувати) до складу органів суддівського самоврядування по-справжньому гідних і неупереджених зарубіжних фахівців – тих, для кого верховенство права важливіше, аніж інтереси політиків чи бізнесменів-співвітчизників. Те ж стосується і добору вітчизняних представників до складу цих органів.
Важливим “плюсом” нового закону експерти називають повне оновлення Вищої кваліфікаційної комісії суддів, а також впровадження конкурсного відбору її членів. Більше того, депутатів частково вдалося переконати, що оновлена ВККС має зберегти самостійність. Зокрема, комісія (а не ВРП, як пропонувалося у первісному варіанті законопроєкту) затверджуватиме регламент своєї роботи. З-поміж принципових “мінусів” – відсутність повного перезавантаження ВРП (йдеться лише про часткове оновлення цього органу, на процес якого може впливати влада). Тож, незалежно від того, підпише чи не підпише новий закон Володимир Зеленський, – наступними кроками в реформуванні судової системи в Україні, за висновками фахівців, мають стати саме повне оновлення Вищої ради правосуддя та зміна процедури її формування.
Владислав Обух, Київ
