“Корінний” статус кримських татар сприятиме міжнародному тиску на агресорку-Росію
Президент Володимир Зеленський анонсував ухвалення законодавства на підтримку корінних народів України й зокрема надання відповідного статусу кримським татарам. Про це йдеться в його відозві з нагоди Міжнародного дня корінних народів світу, який відзначали нещодавно. Одне із завдань – захист прав кримських татар, допомога у всебічному розвитку мови, культури і збереження самобутності народу, який через анексію Криму Росією не може повноцінно розвиватися на історичній батьківщині.
Як нагадують у Міністерстві закордонних справ, корінними народами в Україні є кримські татари, караїми і кримчаки. І проблематика визначення їхнього статусу актуалізувалася лише з початком російської агресії. У березні 2014 року Верховна Рада гарантувала право збереження й розвитку самобутності кримськотатарського народу як корінного у складі України. Парламент доручив підготувати низку законодавчих актів: нову редакцію закону "Про національні меншини в Україні", проєкти законів "Про корінні народи", "Про статус кримськотатарського народу в Україні", "Про національно-культурну автономію", та кілька нормативних документів щодо фінансової підтримки культурного розвитку корінних народів.
Утім, відтоді минуло вже більше шести років, а комплексних змін до законодавства ми так і не дочекалися. Чому? І яким (в ідеалі) має бути правове поле в цій царині? Та головне – чи допоможе це у боротьбі в міжнародних судах за повернення татарам їхньої батьківщини? Укрінформ цікавився у юристів, громадських діячів та експертів.
Загалом вони схиляються до думки: надання нового статусу кримськотатарському народу, караїмам і кримчакам – наріжний камінь звільнення Криму.
Наталія Беліцер, експертка Інституту демократії імені Пилипа Орлика:
Питання корінних народів Криму постійно “спотикалося” об рейтинги
“Як на мене, з ухваленням законодавства про корінні народи в Україні невиправдано затягнули. Завжди керівництво держави остерігалося, що значна частина суспільства та більшість політичних еліт, що не надто розуміються на цій проблематиці, будуть проти. Й оскільки весь час тривали чи то виборчі процеси, чи підготовка до них, можновладці боялися, що це знизить їхні рейтинги. Крім того, даються взнаки певні упередження. Адже наступним – абсолютно логічним після ухвалення таких законів кроком – буде створення в деокупованому Криму кримськотатарської національно-територіальної (а не національно-культурної) автономії. Що передбачено Декларацією ООН про права корінних народів від 2007 року, до якої Україна офіційно приєдналася у травні 2014-го. Де чітко сказано: “корінні народи мають право на самовизначення (до речі, на відміну від “національних меншин”) і створення автономії” з наданням усіх інструментів реалізації такого права. І цього ще більше бояться. Знову ж таки – не з правових міркувань, – бо юридично тут усе “чисто”, у повній відповідності до норм міжнародного права, – а із суто політичних. Мовляв, а як це сприймуть інші жителі Криму, як на це відреагують нацменшини? Доводилося чути від чиновників: “то ж буде така собі “скринька Пандори”, й інші захочуть автономії – угорці, румуни, болгари...”. Насправді, це – нісенітниця. Бо право на таку автономію для національних меншин, які мають власну державу за межами України, не передбачене! Тобто, побоювання безпідставні. І складно сказати, чого тут більше – необізнаності чи маніпуляцій.
Для того ж, щоб зрозуміти, наскільки нагальні ці рішення, пропоную відверто оцінити ситуацію у Криму. Україна і українська влада недооцінюють того, що Росія й окупаційна адміністрація півострова застосовують не тільки “батіг”, а й “пряник” для кримських татар, всіляко схиляючи їх до колабораціонізму. Позірно влаштовують різні концерти, фестивалі. Щоб демонструвати світові: буцімто, ось як вони розвивають культуру кримських татар... Тим часом гноблять тих, хто відкрито висловлює незгоду з окупаційним режимом.
У той же час кримські татари – нині єдина політична організаційна цивільна сила в Криму, що здатна чинити ненасильницький спротив окупації. Зараз це чи не єдина проукраїнська сила на півострові. Оскільки українці Криму й раніше буле не згуртовані й не консолідовані. А після початку окупації більшість активістів змушені виїхати на материк. Тому саме те, що на окупованих землях залишаються кримські татари, є запорукою й надією на успішне втілення проєкту деокупації. Й вони насправді чекають і згаданих законів, і конституційних змін, і нарешті “кревного запевнення”, що “не колись там ми це розглянемо”, а: “у нас уже є законодавство, є чіткі пропозиції щодо конституційного закріплення прав кримських татар як корінного народу”. Якщо ці люди остаточно розчаруються в Україні, усі наші стратегії деокупації можуть виявитися нереалістичними.
Окремо зазначу: дуже засмучена тим, що знову пропонується “розробляти, готувати, обговорювати” проєкти законодавчих актів. Тоді як усе підготовлено ще у 2018 році. Є законопроєкти – рамковий, про корінні народи в Україні, і окремий – про статус кримськотатарського народу, – ретельно опрацьовані пропозиції щодо змін до Конституції. Експертна робоча група Конституційної комісії узгодила ці документи до останньої крапки.
Якщо ж зараз братися за підготовку документів “з нуля” – це буде не просто втрачений час, а й нехтування копіткою працею і шаленими зусиллями експертів, провідних конституціоналістів, юристів, кращих правників. Не знаю – яка держава може дозволити собі розкіш втрачати таке надбання, вже готові напрацювання”.
Айдер Муждабаєв, журналіст, заступник генерального директора кримськотатарського телеканалу ATR:
Кримські татари чекають визнання уже 250 років
“Шлях від намірів до рішень у нашій країні, зазвичай, досить довгий. Тим часом ворог використовує для підступних гібридних атак кожен день. Запорука нашого успіху – лише в активній та послідовній боротьбі. Надання нового статусу кримськотатарському народу вважаю наріжним каменем звільнення Криму. Бо це суттєво посилить наші позиції – зокрема, і на міжнародній арені. Й мене дивує, що політики, стверджуючи про свою відповідальність та послідовність, не роблять цього найважливішого кроку для звільнення Криму.
Необхідні дії ж прості й зрозумілі. Вони вже визначені в офіційних документах – приміром, у заявах Міністерства закордонних справ. Це – визнання окремим законом статусу кримськотатарського народу як корінного народу України і Криму, та внесення змін до розділу 10 (“Автономна республіка Крим”) Конституції України. Зміна його назви на “Кримськотатарська автономія у складі України” із визначенням причини її створення: як “реалізація прав корінного народу України – кримських татар – на самовизначення у складі України”.
Подальші ж кроки можуть бути найрізноманітнішими. Скажімо, створення кримськотатарського уряду у вигнанні, про що, до речі, говорять і деякі депутати від правлячої партії. Тоді представництво корінного народу вийде на інший рівень. Й боротьба України за свою територіальну цілісність вестиметься не тільки у площині порушення Будапештського меморандуму та договорів із Росією про визнання кордонів, а й у площині порятунку корінного народу Криму, який піддається геноциду із боку агресора. Бо насправді ж кримськотатарський народ зазнав геноциду не тільки у 1944 році, що визнала Верховна Рада. Геноцид і наше вигнання тривають із 18-го століття – з часів Катерини II. Й сучасна Росія “успішно” успадкувала імперську політику.
Вважаю, для мене і для усіх кримських татар питання майбутніх конституційних змін уже вирішене – це автономія із нашим гімном, з нашим прапором поряд із Державним прапором України у складі нашої країни, за порятунок, єдність і територіальну цілісність якої усі ми боремося. Плюс – підтримка кримськотатарської мови, яка перебуває в іще гіршому стані, ніж українська...
Найголовніше: це дасть нашому народові зовсім інше уявлення про своє майбутнє у європейській Україні. І це, як на мене, – не питання доброї волі Президента чи Верховної Ради. Для них то – “питання честі”. Таким чином, глава держави й парламент, які нарешті ухвалять ці рішення, увійдуть в історію. Бо йдеться про порятунок цілого європейського народу, який у 21-ому столітті піддається репресіям на своїй землі. Кримські татари чекають таких рішень уже 250 років...”.
Борис Бабін, юрист-міжнародник, екскерівник Представництва Президента України в Криму:
Добре було б запросити в Україну спецдоповідача з прав корінних народів ООН
“Питання захисту прав усіх трьох корінних народів України – кримських татар, караїмів і кримчаків – перезріло. Цього тижня Кримськотатарський ресурсний центр спільно з Асоціацією реінтеграції Криму, структурами ООН (представниками Експертного механізму з прав корінних народів, Постійного форуму з питань корінних народів, інших міжнародних структур) провів онлайнконференцію, присвячену Дню корінних народів світу. Участь у заході взяли й голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров та представники виконавчої влади.
У рамках дискусії визначили основні проблеми, з якими в цій сфері стикається Україна. Передовсім, це відсутність рамкового закону про права корінних народів, а також незалучення експертів ООН до опрацювання відповідних законопроєктів. Проєкти документів, які в різні роки реєстрували в парламенті, не оцінювалися уповноваженими міжнародними чиновниками та експертами із такої специфічної “вузької” проблематики. Справа в тому, що питаннями корінних народів не особливо переймаються у Європі. З-поміж країн ЄС лише держави Північної Європи офіційно визнали, як і Україна, статус корінних народів на своїй території. Тому механізми Ради Європи чи Євросоюзу застосувати у нас не можна. Бо їх просто немає. І експертів обмаль. Тому маємо використовувати напрацювання ООН, залучаючи до оцінювання проєктів міжнародних фахівців. Також було б добре запросити в Україну спеціального доповідача з прав корінних народів ООН, аби той на власні очі оцінив ситуацію.
При цьому навіть до ухвалення законодавства щодо підтримки корінних народів важливо вживати заходів для реалізації прав кримських татар, караїмів і кримчаків, передбачених Декларацією ООН про права корінних народів. Це стосується й їхніх прав у природокористуванні, і захисту культурної самобутності та мови. До речі, єдиними сферами, де комплексно відображено цю проблематику, є освіта і телерадіомовлення – профільні закони враховують специфіку мов корінних народів країни. І це насправді вагомий здобуток України. Шкода, що наші посадовці не знайомлять із таким досвідом представників міжнародної спільноти. Бо, на жаль, рівень українського представництва на засіданнях Експертного механізму та Форуму не надто високий.
Натомість організації корінних народів беруть активну участь у цих процесах, звітуючи про дотримання своїх прав, про ситуацію в Криму, обмеження там прав корінних народів, які у випадку із кримськими татарами вже набули ознак відвертої расової дискримінації. Про що йдеться і в поданому до Міжнародного суду ООН позові України проти РФ. Також маємо приклади заборони Росією культурної організації караїмів рік тому. Цього ж року караїмам заборонили проводити фестиваль в Джуфт-Кале...
Насправді етнічна політика окупантів дуже послідовна. Вона спрямована на знищення будь-якої етнічної самобутності корінних народів України на анексованих РФ територіях. І, звісно ж, ми не можемо про це мовчати. Маємо зробити усе, щоб в умовах окупації із застосуванням міжнародних процедур змусити Російську Федерацію поважати права корінних народів у Криму”.
Алім Алієв, заступник генерального директора Українського інституту:
Потрібні комплексний підхід і політична воля
“Дуже важливо при ухваленні будь-яких рішень щодо Криму, окупованих територій та корінних народів діяти системно. Треба враховувати, що йдеться про комплекс законів і змін до Конституції, які ефективно спрацюють лише в синергії. Маю на увазі й закони про корінні народи України та про кримськотатарський народ, і про внесення змін до розділу 10 Конституції.
Адже наразі маємо невизначену ситуацію і з кримськими татарами, яких 300 тисяч і які, переважно, живуть у Криму, і з караїмами, котрих приблизно 2 тисячі, і з кримчаками, яких лише 200. Це – народи, що сформувалися на теренах України і не мають іншої батьківщини.
Президент публічно артикулював відповідні завдання. І це – сигнал для Верховної Ради, для монобільшості, що такі закони варто підтримати. Бо, вочевидь (хоча й історія не любить умовного способу), якби такі закони ухвалили раніше, ще до 2014 року, то, може, зараз у Криму була б зовсім інша ситуація.
Маємо хоч тепер виконати це завдання – забезпечити для кримських татар право бути повноцінними суб’єктами влади в країні і розділити відповідальність за свою батьківщину. Адже одна з найбільших проблем у кримськотатарському середовищі – збереження ідентичності, культури і мови. Такі закони, вочевидь, дадуть поштовх для розвитку цих напрямків. І проведені нами дослідження у Криму підтвердили, що кримські татари, які мешкають на півострові, дуже чекають на ці кроки з боку української влади. Уже є проєкт змін, якими передбачено, що після деокупації півострова кримські татари мають взяти на себе частину відповідальності за розвиток Криму. Бо до 2014 року порівняно небагато кримських татар працювали у виконавчій владі, їх не брали на посади у силові структури. Після деокупації ситуація має змінитися. Пропонується можливість участі в управлінні півостровом за квотним принципом – 33% татар, 33% українців і 33% – представників інших національностей. Але це – лише одне із завдань, що потребують комплексного вирішення. І політичної волі”.
Поговорив Владислав Обух, Київ
