Чому Україні не потрібне «стратегічне» міністерство?

Реформа оборонно-промислового комплексу України – необхідний крок, який варто було зробити навіть не вчора, а позавчора. Але з безлічі причин вчасно реалізувати реформу не вийшло. Тож наразі єдиний вихід – якомога швидше наздоганяти втрачене.

Позитивним етапом у реформуванні ОПК мало б стати оперативне створення нового Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості на чолі з віцепрем’єр-міністром. Але, як-то кажуть, “не так сталося, як гадалося” – процес формування відомства виявився непростим, а причетні до цього процесу фахівці та експерти подекуди зіштовхувалися з непорозумінням з боку оборонної спільноти.

Отже, спробуємо розібратися, для чого ж таки потрібен Мінстратегпром, які саме галузі промисловості є “стратегічними” та якою буде роль нового міністерства у реформуванні та подальшому функціонуванні українського ОПК.

ЯК МИ ЙШЛИ ДО РОЗУМІННЯ НЕОБХІДНОСТІ ВІДОМСТВА ДЛЯ СТРАТЕГІЧНИХ ГАЛУЗЕЙ

Проблема створення центрального органу виконавчої влади на чолі з віцепрем’єром у складі Кабінету Міністрів України обговорювалося досить давно – як у владних коридорах, так і в колі експертного середовища та виробників озброєння та військової техніки.

Збройна агресія РФ проти України викликала нагальну потребу в державному підході до питання розбудови та розвитку оборонної промисловості країни. Необхідно було сформувати єдину державну політику в цій чутливій та важливій галузі економіки.

Отже, правила гри мали змінитися. Створення належної державної структури повинно було забезпечити військово-технічне співробітництво, державну інвестиційну політику, науково-технічну діяльність, імпортозаміщення та цінову політику у стратегічних галузях промисловості – особливо в оборонній. Нова структура мала б створити ринкові відносини та сприятливе бізнес-середовище для нарощування зовнішніх та внутрішніх інвестицій.

За ці зміни протягом більш як шести років виступали різні профільні аналітичні структури й об’єднання: Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння, Український інститут досліджень безпеки, Ліга оборонних підприємств України, Асоціація виробників озброєння і військової техніки та інші.

Зрештою, однією з причин створення відомства стала низька увага з боку держави до проблем оборонної промисловості, що спричинило високий рівень корупції, низьку завантаженість виробництва, відсутність належних підходів до розвитку науки тощо.

Тривалий час оборонно-промисловим комплексом, а також державним оборонним замовленням займався невеликий департамент Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства. Керував ним заступник міністра. На ньому була відповідальність за державні та приватні компанії вітчизняної оборонної промисловості, а також взаємодія з 16 замовниками оборонної продукції та іншими міністерствами.

Це достатньо великий обсяг, який потребує значно більших повноважень. А тому говорити про вплив на процеси (навіть при сильному бажанні очільника департаменту) для вирішення тих чи інших завдань не доводиться. Одного департаменту недостатньо для реалізації всіх планів та задумів. І це реальність, про яку говорять наші чиновники.

Крім того, прийняті ті чи інші життєво необхідні для держави документи у сфері корпоратизації, приватизації та розвитку галузі потребують практичної імплементації. Навіть якщо вони будуть бездоганно виписані, “достукатися” очільнику департаменту до всіх пов’язаних з темою керівників міністерств та відомств дуже важко. І це доводить історична реальність.

Так, обговорення питання приватизації підприємств зі складу ДК «Укроборонпром» почалось ще шість років тому. Пропонувалися проєкти, вносилися пропозиції щодо змін в законодавчій сфері, однак зрушити з місця протягом багатьох років так і не вдалося.

Також важко проходили питання нормативного врегулювання комерційної діяльності підприємств приватної та державної форми власності й багато іншого. Тому підвищення статусу особи та структури відповідальних за оборонну промисловість країни є цілком необхідним кроком.

Однак, крім статусності, важливим є можливість значно розширити увагу на низку інших критично необхідних для держави сфер – професійну підготовку кадрів, розвиток науки, виробничих потужностей тощо

ПРО ПЛАНИ НА МАЙБУТНЄ

Реформа оборонно-промислового комплексу, про яку публічно заявляє віцепрем’єр-міністр – міністр з питань стратегічних галузей промисловості Олег Уруський, передбачає, у першу чергу, корпоратизацію підприємств.

На початку буде визначено перелік компаній, які залишаться в структурах оборонної промисловості й стануть осередками, на базі яких створюватиметься нова модель оборонно-промислового комплексу.

Ті компанії, які втратили інвестиційну привабливість та зв’язок з оборонкою, будуть передані до Фонду державного майна України. Лише після оцінки розпочнеться процес корпоратизації, де на першому етапі 100% акцій підприємств належатиме державі.

Надалі ДК "Укроборонпром" за рішенням Президента України, а потім уряду має бути ліквідований як юридична одиниця. У країні мають з’явитися дві холдингові компанії: "Оборонні системи України" та "Авіакосмічні системи України". Це будуть керуючі компанії із зовсім іншими функціями. Вони займатимуться стратегічними питаннями – розміщенням акцій підприємств, що складатимуть їх основу.

До складу "Оборонних систем України" увійдуть від 5 до 8 оборонних холдингів, які будуть створені за напрямами діяльності: високоточна зброя, радарні системи, суднобудування, спецхімія та боєприпаси, бронетанкобудування та інші.

"Авіакосмічні системи України", крім підприємств Державного космічного агентства, охоплюватимуть й підприємства авіаційної галузі, які були в юрисдикції "Укроборонпрому". Нова структура складатиметься з холдингів "Антонов" та "Ракетно-космічний центр “Південний", до якого увійдуть вже корпоратизовані підприємства Державного космічного агентства України.

Дві державні холдингові компанії – "Оборонні системи України" та "Авіакосмічні системи України" – будуть в управлінні Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості. Окрім спецекспортерів, які будуть виведені з-під впливу сьогоднішнього ДК "Укроборонпром" та діятимуть у рамках визначених статутами функцій.

Частину акцій холдингів держава може залишити собі, а частину продати інвесторам, як всередині країни, так і за кордоном. Потім підприємства галузі взагалі зможуть купувати один в одного акції. Таким чином має бути створений нормальний бізнес-клімат, який надалі забезпечить ефективне функціонування оборонної промисловості України.

Для початку змін парламентарям необхідно прийняти низку важливих законів. Серед них є два, які сьогодні активно обговорюються: "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності" та "Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі України".

Важливим є й ухвалення Законів "Про порядок здійснення іноземних інвестицій у суб’єкти господарювання, що мають стратегічне значення для національної безпеки України" та "Про особливості корпоратизації підприємств ракетно-космічної галузі".

Загалом реформа розрахована на кілька років, щонайменше на чотири-п’ять. Але вже на старті процес відчутно загальмувався.

РУХ ВПЕРЕД ЧИ ПРОТИСТОЯННЯ З ВІТРЯКАМИ?

В липні 2020 року нарешті з’явилося Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості, в оборонної спільноти виникло багато запитань. Зокрема до назви й повноважень цього відомства. Дійсно, під поняття “стратегічні галузі” можна підвести що завгодно.

Зрештою, 7 вересня 2020 року було прийнято положення про Міністерство, яке визначило стратегічні галузі – оборонну промисловість, літакобудування та ракетно-космічну галузь. Частина державних підприємств, які не належать до визначених сфер, але мають стратегічну важливість, також підпадають під зону відповідальності Міністерства.

Наприклад, створення ракетного комплексу тягне за собою залучення цілого спектру підприємств, які працюють у хімічній, металургійній, приладобудівній та інших сферах. Водночас, за словами нового очільника, Мінстратегпром не планує втручатися у господарську діяльність підприємств, а буде формувати та реалізовувати державну промислову політику для розвитку визначених галузей промисловості.

Саме положення про міністерство, без якого неможливо було розпочати роботу, затверджувалось значно довше відведеного для цього часу. Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства (МЕРТ) своєчасно його не погодило. Також МЕРТ відмовило у перерозподілі видатків до кінця 2020 року між МЕРТ та Мінстратегпромом. При цьому МЕРТ посилалося на… “незатверджене положення про відомство”, тобто, на той самий документ, який МЕРТ мало затвердити раніше.

Отже, відлік фактичної діяльності відомства почався щонайменше з цієї дати – 7 вересня 2020 року, коли нарешті було прийнято Положення про Мінстратегпром. До цього – за наявності керівника та його заступників – відомство де-юре нічого не могло робити, адже не мало належних повноважень.

Тим часом, 14 вересня цього року була прийнята Стратегія національної безпеки України, яка є основою для розробки документів щодо планування у сфері національної безпеки й оборони країни. Цим документом було визначено, що в шестимісячний строк відповідальним структурам потрібно представити власні стратегії розвитку галузей. Тож Мінстратегпром має підготувати власну Стратегію розвитку ОПК України, адже це його сфера відповідальності.

Натомість через чотири дні, 18 вересня, МЕРТ презентувало власну Стратегію ОПК України. Питання не в тому, що документ недосконалий чи нефаховий, а в тому, що МЕРТ надалі не буде його реалізовувати, адже з нього будуть зняті функції, які стосуються ОПК. А Стратегію ОПК України буде впроваджувати вже Мінстратегпром. З нього будуть запитувати де, що і як.

Звісно, подібні документи не розробляються впродовж чотирьох днів чи місяця. Ця робота може тривати щонайменше кілька місяців, ба навіть більше. Отже, МЕРТ над цим документом працювало вже достатньо давно, ще до появи Мінстратегпрому. Так вже склалось. Однак, якщо така робота велась, логічно було б після появи в уряді віце-прем`єра та створення профільного міністерства поінформувати про цю роботу та, вірогідно, скоординувати зусилля. Однак, судячи із здивованої реакції очільника Мінстратегпрому, цього не відбулося.

Інший момент – є занадто високі очікування громадськості швидких реформ, а час стрімко спливає. Вже почався жовтень, лише формується штат міністерства, ще не визначено фінансування на поточний рік.

Крім того, чи вистачить потуги й наступного року? Наразі штат повинен становити трохи більше кількох сотень осіб. При цьому обсяг фінансування, який передбачений на Мінстратегпром на 2021 рік, становить 162,7 млн грн. Фактично всі вони, якщо перерахувати, підуть лише на виплату заробітної платні, не більше.

Отже, нове міністерство повноцінно запрацює через чотири-п’ять місяців, ще рік триватиме перехідний період. Ефективність роботи відомства, як вже згадувалось, також залежить від парламенту. Без прийняття низки законів говорити про реформу оборонно-промислового комплексу не доведеться. Якщо ж прийняти їх вже сьогодні, то лише за кілька років “Укроборонпром” буде реформований і в країні з’явиться інша холдингова структура.

Немає сумнівів в одному – роль Міністерства стратегічної промисловості вкрай важлива. Як для формування базису, так і для побудови нової ринкової моделі взаємовідносин. На зміну старому оборонно-промисловому комплексу має прийти гнучка структура, здатна реагувати на поточні виклики та загрози…

Олексій Левков, Defense Express

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства