Дуда їде в Україну. Чого чекати від візиту?
Українсько-польські відносини навіть зараз, в епоху пандемії коронавірусу, в багатьох сферах є доволі інтенсивними. Утім, потенціал співпраці між країнами ще далеко не вичерпаний. Більшої глибини і системності відносинам Києва й Варшави могли б надати президенти обох країн. Для цього контакти на найвищому рівні принаймні мають стати частішими.
ДОВГООЧІКУВАНИЙ ВІЗИТ
Програмою триденного візиту Дуди спочатку заплановано відвідання Києва, а наступного дня – Одеси. Польського президента відверто зачекалися в Україні. Востаннє з двостороннім візитом він побував в Україні майже три роки тому – у грудні 2017 року. Для сусідніх країн, характер відносин між якими визначений як стратегічний, це дещо замало. Тоді Дуда з одноденним візитом відвідав Харків, а провідною темою переговорів була складна історія. Після цього відносини Дуди й експрезидента України Петра Порошенка саме через історію остаточно зіпсувалися, апогеєм чого були дивні синхронні візити Дуди в Україну, а Порошенка – до Польщі в річницю Волинської трагедії у липні 2018 року.
З моменту обрання президентом України Володимира Зеленського відбулися дві зустрічі на найвищому рівні. Обидві – у Польщі й під час міжнародних заходів. Спершу Зеленський взяв участь у відзначенні 80-річчя початку Другої світової війни у вересні 2019 року у Варшаві, а згодом, наприкінці січня 2020 року, він побував на 75-річчі визволення в’язнів концтабору в Освенцимі. Попри багатосторонній характер цих заходів, президенти все ж знаходили час на двосторонні переговори. Однак, принцип взаємності ніхто не скасовував, а тому і президент Польщі мав би завітати в гості в Україну. І такий візит планувався. Пандемія коронавірусу і перенесення через це президентських виборів у Польщі внесли корективи у графік польського лідера. Свій перший закордонний візит у другій президентській каденції Дуда, як і обіцяв під час виборчої кампанії, здійснив до Італії та Ватикану. У другу закордонну поїздку він вирушає до України, що теж непоганий сигнал.
Так традиційно склалося в Польщі, що президенти курують східний напрям міжнародних відносин разом із трансатлантичним, прем’єри – західноєвропейський.
Цей візит Дуди в Україну відбудеться у доволі складних геополітичних реаліях. Одразу три країни Східного партнерства зараз перебувають на складному віражі своєї історії: Білорусь потерпає від глибокої внутрішньополітичної кризи, Азербайджан і Вірменія – від гарячої фази збройного протистояння.
В умовах, коли відносини Варшави з Москвою є відверто поганими, з режимом Лукашенка у Мінську також, український напрям східної політики, попри наявні труднощі, є перспективним для Польщі. Він навіть може стати доволі успішним для Дуди, оскільки у нього зараз друга, а отже остання президентська каденція. Відтак, польський лідер має трохи більше незалежності й політичного простору для дій.
ПЕРСПЕКТИВНІ НАПРЯМИ
Пандемія СOVID-19 не загальмувала відносини між країнами. Про це свідчить динаміка двосторонніх відносин хоча б за останні кілька тижнів, наприклад – у безпековій сфері. Зокрема, нещодавно відбулася зустріч у Варшаві начальників генеральних штабів у форматі “Вишеградська група+Україна”, міністри оборони України, Польщі та Литви спільно відвідали штаб ЛитПолУкрбригу для відзначення в Любліні 5-річчя створення міжнародної бригади. Під час онлайн-зустрічі вирішили інтенсифікувати співпрацю РНБО України та Бюро нацбезпеки Польщі, зокрема у контексті інформаційної безпеки. Цей перелік можна продовжувати.
Не менш перспективною є співпраця між сторонами в економічній сфері, що засвідчив нещодавній візит міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України Ігоря Петрашка на Економічний форум у польському Карпачі. Польща є 4-м найбільшим у світі торговельним партнером України після КНР, Німеччини та Росії. За результатами 2019 року обсяг торгівлі товарами та послугами між Україною й Польщею збільшився на 6,7%. І навіть у “ковідний” період упродовж трьох місяців літа рух вантажного транспорту на українсько-польському кордоні зріс майже на 30% у порівнянні з докризовим 2019 роком.
Цікаво вимальовується співробітництво і в енергетичній сфері. Польська державна нафтогазова компанія PGNiG уже восени розпочинає газорозвідку на заході України, вона також зацікавлена у розробці газових родовищ на сході країни. Польська компанія цього року значно збільшила експорт газу в Україну і не проти була б створити спільний газовий ринок, постачаючи газ країнам ініціативи Трьох морів із великих газосховищ на заході України, які використовує PGNiG.
Дуже активною є співпраця і в політичній сфері. Варшава активно підтримує Київ у питаннях міжнародних санкцій проти Росії, спроб блокування Nord Stream 2. Польща намагається залучати Україну до регіональних інфраструктурних проєктів та ініціатив, таких як Via Carpatia. А зовсім нещодавно було створено ще один політичний формат співпраці – Люблінський трикутник за участі України, Польщі й Литви. У рамках цього політичного формату глави МЗС трьох країн одразу відреагували на драматичні події в Білорусі після фальсифікації президентських виборів і розгону демонстрантів. Очевидно, що цей інструмент треба застосовувати активніше. Взаємодією в рамках трикутника вже зацікавилися, наприклад, органи нацбезпеки при президентах трьох країн.
Останнім часом налагодили співпрацю нацбанки України і Польщі, а свій досвід трансформації гірничо-видобувного сектора польська сторона, за підтримки Світового банку та Єврокомісії, передаватиме українському вугільному басейну.
Перспективних напрямів в українсько-польських відносинах є ще багато в різних сферах, а отже президент Дуда має поле для позитивного маневру. Глава польського уряду Матеуш Моравецький навряд чи створюватиме йому конкуренцію у питанні налагодження тісної співпраці з Києвом, оскільки упродовж майже трьох років прем’єрства він поки що не демонстрував особливого зацікавлення контактами з Україною і ще не був в Україні як глава польського уряду.
ІСТОРИЧНІ ПРОБЛЕМИ
Попри очевидні позитиви в багатьох сферах, в українсько-польських відносинах є й доволі суттєвий багаж негативу, який варто було б спробувати частково нейтралізувати.
Охолодження відносин між країнами на високому політичному рівні упродовж останніх кількох років не є вигадкою, а констатацією факту, який визнають обидві сторони. Причин є кілька. З одного боку, після початку російської агресії в Україні в 2014 році Україна почала більшу увагу концентрувати на впливових країнах Заходу, зокрема, США та учасниках Нормандського формату – Німеччині й Франції. Те, що у цих розрахунках України не було значного місця для Польщі, неабияк дратувало Варшаву, яка до цього вважала себе основним адвокатом Києва на Заході. Але зараз це трохи змінилося. Як нещодавно відзначив під час Економічного форуму в Карпачі директор Східного департаменту МЗС Польщі Ян Хофмокл, Україна за останні роки стала важливим суб’єктом міжнародної політики. Відтак, Варшава не хоче бути кимось на кшталт опікуна України, а чекає від Києва рівноправних відносин і підтримки ініціатив Польщі на міжнародній арені. Можливо, саме з цих міркувань сформувалося й більш жорстке ставлення до України з 2015 року в питаннях історичної політики, після приходу до влади в Польщі партії Ярослава Качинського “Право і Справедливість” (PiS). Варшава в стилі realpolitik почала ставити Києву жорсткі вимоги щодо вирішення історичних проблем, принагідно прирівнюючи в законі про ІНП країни український націоналізм до нацизму і комунізму.
Саме різниця у поглядах на питання спільної історії, й не лише Волинської трагедії, продовжує залишатися найскладнішим пунктом у взаємовідносинах обох країн. Варшава очікує, що Київ повністю розблокує можливість проведення польською стороною пошуково-ексгумаційних робіт в Україні. Початковий жест щодо надання можливості проводити ексгумації у Львові українська сторона надала польській в 2019 році. Взамін, Київ очікує на симетричний крок – відновлення зруйнованого вандалами місця поховання бійців УПА на горі Монастир, яке у Польщі вважалося легальним місцем пам’яті. У Польщі пообіцяли повернутися до цього питання після завершення президентських виборів. Можливо, з цим візитом Дуди тут відбудеться деякий поступ. Тим не менше, варто зауважити, що останнім часом спостерігаються доволі успішні кроки щодо відділення складної історії від інших питань двосторонніх відносин – і це має позитивний ефект.
Ще однією важливою проблемою є спільний кордон, який уже багато років справляє доволі жалюгідне враження. Погана інфраструктура, передусім з українського боку, недостатня кількість пунктів пропуску (8 автомобільних і 6 залізничних на 535 км спільного кордону) укупі з непоодинокими випадками хамського ставлення до подорожувальників й елементами корупції – формують образ кордону не як “відкритих дверей”, а як дамби, через яку ніщо й ніхто не має просочитися. І це все відбувається на фоні різкого збільшення за останні чотири-п’ять років на польсько-українському кордоні як потоку вантажівок у зв’язку з початком функціонування зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, так і руху людей завдяки зростанню української трудової міграції до Польщі. Ремонт під’їзних шляхів, наявної інфраструктури та будівництво нових пунктів пропуску є незмінним викликом уже упродовж багатьох років і ще нікому не вдалося знайти рецепт на розв’язання цієї комплексної проблеми. Можливо, президенти обох країн спробують надати її вирішенню якоїсь нової динаміки.
Варто усвідомлювати, що над погіршенням українсько-польських відносин активно працює третя сторона. За дивним збігом обставин, різноманітні інциденти часто трапляються перед важливими двосторонніми візитами, аби псувати їх атмосферу і спрямовувати у кризове русло. Так було в грудні 2017 року, коли перед візитом Дуди в Україну невідомі намагалися спалити автобус, яким подорожували польські туристи. Згодом, перед візитом Зеленського до Польщі в січні 2020 року – з’явилася інформація про повторне руйнування українського місця пам’яті на горі Монастир. Перед цим візитом Дуди до Києва також спостерігалися спроби створити негативний фон щодо ставлення в Україні до поляків. Так, нещодавно деякі проросійські ЗМІ в Україні, а згодом і російські медіа дуже активно намагалися розкрутити і прикути увагу до польського художнього фільму “Петля” скандального режисера Патрика Веги, який вийшов на широкі екрани в Польщі у вересні. Фільм на основі реальних подій, у якому переплітається світ криміналу, політики і силових структур, російські та проросійські ЗМІ назвали ледь не антиукраїнською провокацією. Автори цих статей намагалися з усіх сил переконати, що цей фільм знято “не просто так”, а – словами неназваного “українського дипломата” – розпалити “новий скандал між Україною й Польщею”. Власне провокацією був не сам фільм, а намагання його таким подати. І треба навчитися реагувати на спроби таких провокацій. На щастя, за роки гібридної війни Росії проти України й Заходу вже нагромаджено відповідний досвід і вміння адекватно реагувати.
Сам візит президента Дуди в Україну навряд чи стане якимсь переламним. Утім, не про це йдеться. Зараз важливо не втратити позитивну динаміку двосторонніх відносин у різних сферах, яка очевидна навіть за пандемії COVID-19, надати нового імпульсу двостороннім ініціативам і спробам наблизитися до розв’язання задавнених проблем.
Юрій Банахевич, Варшава
