П’ять важливих уроків війни в Карабасі для України та її армії

Друга карабаська війна, після липневої «розвідки боєм», почалася 27 вересня 2020-го і завершилася 10 листопада — через шість тижнів — переконливою перемогою Азербайджану. Нині багато пишуть, що вірмени не врахували очевидного, коли в липні азербайджанці уже показали їм свої переваги. Втім, основне тут те, що в Карабаху/Арцаху армія XXI століття перемогла армію XX-го. І цьому беззастережному факту не могло зарадити ніщо. І за два місяці — від липня до вересня — нічого змінити глобально уже було неможливо. І тому не спасли ані масовий героїзм вірменських солдатів, ані судомні військово-дипломатичні спроби їхнього керівництва. Тут як проти купки озброєних мушкетами воїнів Ернана Кортеса – нічого не могли вдіяти зі своїми списами армії ацтеків…

Чому сталося так — це тема серйозних досліджень, з якими не можна поспішати і легковажити. Вірменська армія озброювалася і навчалася росіянами. Схоже, згідно з невмирущим «залишковим принципом», але все одно — вона копіює армію російську. Між тим, азербайджанців навчали й озброювали Туреччина та Ізраїль. І результат — ось він, зафіксований на бойовищі.

Тож які безвідкладні висновки має зробити Україна, що уже сьомий рік воює з Росією за свою реальну незалежність? Що зараз можна сказати про стан ЗСУ? В якому столітті перебуває наша армія? Що нам необхідно зробити/врахувати, передусім, у військовому та військово-технічному планах, спираючись на досвід Другої карабаської?

1. Безпілотники

Аналізуючи перебіг війни в Карабасі, заступник директора Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Михайло Самусь стверджує, що зараз не кількість особового складу вирішує долю війни.

“Можна скільки завгодно підраховувати – скільки солдатів має Азербайджан, скільки Вірменія, Арцах. Але воює передусім не особовий склад, а техніка, перш за все, безілотники”, - коментує Укрінформу військовий експерт.

Тактично, продовжив Самусь, Азербайджан переграв Вірменію, збройні сили останніх виглядали дуже блідо, не було забезпечно навіть адекватного маскування. “Вірмени у своїх відкритих окопах часто ставали легкою мішенню для азербайджанських безпілотників. Було видно, як безпілотники без проблем знаходять вірменські позиції й обстрілюють їх. Про що це нам говорить? Якщо ударні турецькі безпілотники виявилися наскільки ефективними, то, звісно, інші країни зараз почнуть активно нарощувати зусилля в створенні чи закупівлі аналогічних систем”, - зауважив він.

Українське силове відомство, каже він, дуже правильно зробило, що ще раніше почало закупляти турецькі ударні безпілотники Bayraktar TB2 (ще півсотні таких машин Міноборони планує закупити найближчим часом - Ред.), що почало розвивати проєктування і випуск вітчизняних літальних апаратів (зокрема, безпілотник-камікадзе «Грім», безпілотник-розвідувальник «Сокіл-300», - ред.), а також — високоточну зброю, крилаті ракети (той же Р-360 «Нептун», «Коршун-2», - ред.).

“Все це, однозначно, підніме ЗСУ на новий рівень, дасть переваги, передусім, у війні з Росією, оскільки протиповітряна оборона нашого ворога продемонструвала свою нездатність протидіяти подібним засобам”, - підкреслив Самусь.

А от що сказав директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос: “Під час Другої карабаської війни БПЛА-розвідники забезпечували азербайджанське командування актуальною інформацією щодо скупчення вірменських сил для ймовірної контратаки. Повітряна розвідка на всю глибину театру бойових дій є надважливим чинником (...) Більше того, ефективне використання ударних безпілотників не лише для ліквідації бронетехніки та живої сили противника, але й застосування кадрів враження для демотивації військ супротивника та поширення панічних настроїв”.

Наскільки зусилля, які прикладає Україна в цій сфері, відповідають рівню загрози? Тут проблеми є і про це у нас, принаймні, пишуть. Важливо, щоби ще й читали та враховували…

2. Самохідна артилерія

Не менш ефективною під час війни в Карабасі була самохідна артилерія, натомість як буксована — знищувалася прямо на позиціях. За словами військового експерта Михайла Жирохова, у буксованої арти вірмен фактично не було часу для того, щоб розвернутися в напрямку противника, відстрілятися, згорнутися і поїхати, — безпілотна авіація азербайджанців повністю контролювала небо над Карабахом.

На жаль, грізного «Квітника» так і не запустили в серійне виробництво. (В описі до “Квітника” йдеться, що одним пострілом він здатен уразити танки, броньовані машини піхоти, пускові установки ракет, самохідні артилерійські установки, ціль розміром з аркуш паперу А4 з відстані 20 км - Ред.).

3. Модернізована протиповітряна оборона та РСЗО в броні

Зараз на озброєнні української армії знаходяться радянської ще розробки зенітні комплекси «ОСА», «Стріла-10»... Ці зразки застарілі, вони створювалися для боротьби з вертольотами та штурмовиками, а не маленькими безпілотними летючими апаратами. “Їх треба або модернізувати, або… Приймати на озброєння щось нове. КБ «Луч» і КБ «Південне» мають дуже непогані проєкти, які нам слід втілювати. Звісно, нове по грошах вийде дорожче, аніж модернізація наявного... - зауважив Жирохов. - У будь-якому разі потрібно реагувати. Наша ППО має “навчитися” протистояти безпілотникам. Зрештою, у нашого ворожого сусіда – РФ – теж є безпілотники, а отже, він може залучати та залучає їх у війні. Це перше».

А друге — реактивні системи залпового вогню «Град», «Ураган», «Смерч», «Нептун»… Вони мають бути захищені бронею, наголошують експерти. Той же карабаський досвід показав недостатню бойову можливість турецьких ударних «Байрактарів» проти таких систем. «Броня потрібна. Вона може врятувати не лише РСЗО, але, що набагато важливіше, — екіпаж. Тому кількість броньовиків, кількість броньованих шасі повинна бути в рази більшою», - додав військовий експерт.

4. Бойова підготовка та навчання: відходити від пострадянщини

Експерти наголошують також на тому, що Україні важливо засвоїти сучасний досвід (не лише Азербайджану, але й Вірменії – тобто, негативний. Ред.), зокрема в питанні переатестації офіцерського складу. Михайло Жирохов каже, що вірменські збройні сили формувалися та укомплектовувалися офіцерами, які свого часу навчалися у військових вишах РФ. “Ми на власні очі побачили те, чого їх там навчили – на виклики сучасної війни вони так і не змогли відповісти”, - додав він. Відтак у контексті ЗСУ треба робити переатестацію із залученням іноземних військових фахівців та радників. І по факту — всіх профнепридатних полковників і генералів звільнити, а інших — тих, хто не зовсім відповідає займаній посаді – екстрено перепідготувати.

“Досвід вірменських збройних формувань нам показав, що вони, по суті, є відображенням радянської армії наприкінці її існування. На жаль, українська армія також не далеко втекла. Звісно, у нас присутні деякі новітні елементи, як ото цифровий зв’язок, наявність ударних безпілотних апаратів (які, однак, ніколи не використовувалися, тільки розвідувальні. Ред.), але загалом… Звісно, не у всіх офіцерів, але у багатьох відсутня ініціатива. Фактично, вони були навчені лише обороні, ну, контратаці... На сьогодні наша система не дозволяє воювати по сучасному, вона не завжди реагує адекватно на ту обстановку, яка складається. Наведу вам приклад із використанням ЗСУ ударного безпілотника. Уявімо, що цей апарат – розвідник – знаходить скупчення ворога. Що потрібно робити? Та наносити одразу ж удар! А що маємо по факту? А по факту наша система вибудувана таким чином, що спершу мусимо доповісти начальнику штабу, а він, своєю чергою, — передати по вертикалі. І поки повернеться команда на знищення ворога, то ворога там уже не буде. Розумієте, оця радянська система управління не дозволяє адекватно реагувати на виклики, — наголошує експерт.

За його словами, середня командна ланка повинна навчитися не лише нести відповідальність за власні дії, але й брати її на себе. А для цього треба поміняти підходи та принципи управління військами в бою. “Безумовно, трапитися може будь-що, наприклад, постріл буде здійснено «в молоко» або ж буде накрито помилкову ціль. Однак, офіцер середньої ланки не повинен у цю мить думати про те, що його можуть покарати за втрату безпілотника, або до кінця служби він розплачуватиметься за помилку. Ні, такого не повинно бути, адже техніка це ніщо, це просто розхідний матеріал, а люди — оце найголовніше. Західна військова думка якраз на це опирається, але в радянській армії сповідувалися інші принципи... Там ніколи подібного не культивували”, - резюмував Жирохов.

Михайло Самусь з ЦДАКР у більшості погоджується з колегою, і каже, що підходи до побудови збройних сил мають змінюватися — відходити від пострадянських моделей. «Це стосується і зміни чинної системи призову. Наш центр виступає за введення загальної базової військової підготовки (короткої, але інтенсивної), за відмову від призову радянського типу” - каже Самусь. Окрім того, продовжив він, без створення професійного ядра збройних сил та без добровольчої територіальної оборони Україні також не обійтися. “Вкупі перелічені компоненти можуть забезпечити наступний етап розвитку системи оборони української держави”, - додав експерт.

5. Треба виграти не лише війну, але й мир. А наявність сильного союзника – це принципово важливо

Розвиток високоточних систем озброєння, комплекси «Нептун», наприклад, закупівля тих же турецьких Bayraktar, спільне виробництво з Туреччиною безпілотних літальних апаратів тощо – безумовно, все це повинно іти у загальній канві, без цього ніяк. Утім, крім військово-технічної складової, нам не варто забувати й про військово-політичну...

Як зауважив Ігор Семиволос, наявність союзника, спроможного, наприклад, гарантувати невтручання Росії безпосередньо у бойові дії, або зменшити використання нею дипломатичного тиску...

“Тут важливо чітка і недвозначна демонстрація готовності союзника втрутитися при потребі. На столі мають бути всі варіанти розвитку ситуації – від політичного до військово-політичного. Але слід пам’ятати, що політики та дипломати можуть забезпечити кращі умови миру лише тоді, коли їх аргументи підкріплені успіхами армії й навпаки, навіть геніальні переговорники не зможуть укласти вигідної угоди після поразки. Треба виграти не лише війну, але й мир, тобто створити такі умови, при яких ймовірність відновлення бойових дій буде мінімальною” - наголосив директор Центру близькосхідних досліджень.

Мирослав Ліскович. Київ