Україна створюватиме «віртуальні» посольства за кордоном: про що йдеться?
Президент України Володимир Зеленський видав указ, що передбачає можливість створення так званих дистанційних посольств України за кордоном із резиденцією в Києві. Текст документа розміщений на сайті Офісу президента 15 березня.
Як пояснив глав МЗС України Дмитро Кулеба, нововведення дозволять оптимізувати управління та зробити посольства більш мобільними, ефективними та економними.
«Відтепер ми зможемо створювати посольства України за кордоном із резиденцією в Києві. Тобто посольство фізично розташоване в Україні та забезпечує присутність нашої держави в іноземній країні дистанційно. В еру тотального онлайну така установа може виконувати практично всі ті самі функції, що й фізично розташована у країні перебування», – сказав міністр.
Кулеба додав, що такий формат дистанційної дипломатичної присутності успішно функціонує у багатьох іноземних країнах, зокрема Європейського Союзу, і нині Україна починає втілювати цей передовий досвід як доповнення до традиційних форматів дипломатичної присутності.
Але в яких іще країнах на сьогодні існує щось подібне, про яку економію йдеться, зрештою, як все це діло виглядатиме не практиці, чи стане дистанційна дипломатія ефективною, враховуючи, що дипломатія – це дуже консервативна сфера, в якій важливі особисті знайомства і живе спілкування? А як же вірчі грамоти, як послам проводити традиційне вручення? Питань – багато.
Формат дистанційного посольства цікавий для регіонів із незначною дипломатичною присутністю
«На минулій конференції українських послів міністр закордонних справ провів аналогію мети реформування вітчизняної дипслужби – перетворити її з непоганого надійного бензинового автомобіля на сучасний електрокар. Указ президента України якраз й відкриває доступ до технологій, покликаних підвищити ефективність та мобільність українських посольств за кордоном», – коментує Укрінформу речник МЗС Олег Ніколенко.
За його словами, ідея дистанційних дипломатичних установ не нова. Інститут послів з резиденцією в національних столицях застосовується країнами Євросоюзу, Азії. «До прикладу, посол Сінгапуру в Україні працює зі своєї країни», – підкреслив дипломат.
Що стосується вірчих грамот, то, каже Ніколенко, для їх вручення посли відряджатимуться до країн акредитації, проте більшість часу вони перебуватимуть в Україні.
«Формат дистанційних посольств цікавий, насамперед, для регіонів із незначною дипломатичною присутністю. Візьмемо Африку – 11 українських посольств на 54 африканські держави. Відкривати й утримувати нове посольство за кордоном коштовно. Це і оренда приміщення, і автотранспорт, і компенсаційні виплати співробітникам, – коментує Олег Ніколенко. – З іншого боку, відносини з умовною країною на цьому етапі не активні, українська громада відсутня, потреби в регулярних консульських діях немає. Засновувати посольство не рентабельно, проте акредитований посол отримує повноваження для представлення позиції, проведення зустрічей, організації візитів делегацій тощо. Українська держава, бізнес, громадяни отримують більше можливостей зі значною економією коштів платників податків».
Пандемія довела, наголошує дипломат, що більшість завдань можна вирішувати онлайн. «У багатьох випадках якість роботи суттєво підвищується. Звісно, не забуваємо, що дипломатія – це мистецтво особистого контакту. Тому посли з резиденцією в Києві здійснюватимуть регулярні відрядження до країн акредитації, зокрема й для проведення конфіденційних зустрічей», – зазначив Ніколенко, додавши, якщо відносини між країнами почнуть активно розвиватися, можна говорити про наступний етап – відкриття компактного посольства за формулою 1+2: посол і два дипломати.
Дипломатія в онлайні: що про все це думають експерти
У коментарі Укрінформу президент Українського союзу промисловців і підприємців, колишній прем’єр-міністр України (2001-2002 рр.) та міністр економіки (з березня по грудень 2007 р.) Анатолій Кінах каже, що такий напрямок вже давно реалізується розвиненими країнами світу, як от США, низкою країн ЄС – особливо Великою Британією, а також Ізраїлем, Японією тощо. «У держдепартаменті США, наприклад, функціонує окрема структура – Офіс е-дипломатії (Office ofeDiplomacy). Подібний відділ/департамент є в Форін-офісі в Лондоні. Ці та інші країни вже давно створювали та підтримували діяльність віртуальних послів та посольств. Як правило, такі створюються як консульські представництва в країнах, де відкриття реального посольства тимчасово неможливе з міркувань безпеки чи фінансів. Наприклад, США створювали такі віртуальні інституції в різний час в Австралії, Екваторіальній Гвінеї, РФ, Андоррі, Ірані тощо», – коментує пан Кінах.
На його думку, подібні віртуальні консульства здатні вирішувати до 50% поточних завдань дипломатів. Проте для успішної роботи рекомендуються періодичні візити посла у регіони, де вони функціонують, адже, зрештою, залишається низка питань, які неможливо врегулювати інтерактивними засобами. «Таким чином так, це економитиме державні кошти, однак є певні застереження. Перше – такі посольства можуть бути створені для країн, що не мають стратегічного інтересу для України в плані масштабного розвитку двосторонніх економічних та інших зв'язків. До прикладу, як консульство (видача віз, підтримка наших громадян за кордоном, інформування про можливості співпраці і т.д.) –дистанційні чи то пак віртуальні інституції цілком придатні. В інших випадках потрібна постійна присутність і робота вітчизняного посольства», – вважає Кінах.
Друге, продовжує він, промисловці і підприємці очікують на активізацію діяльності посольств і торгових представників України при них для розширення ринків збуту для українських експортерів. «Поза тим, робота дипломатів дистанційно саме в економічному напрямі може звестися до банального інформування про державні тендери, пошук компаніями партнерів тощо. У багатьох випадках тут важлива робота саме "в полі", організація двосторонніх бізнес-візитів, сприяння участі у виставках, форумах тощо», – наголосив він. І додав, що на це також треба звернути увагу. В іншому він підтримує технологізацію та більшу інтерактивність українських посольств. «Це має бути національна стратегія чи програма віртуальної дипломатії, залучення вітчизняних ІТ-спеціалістів до впровадження хмарних технологій, інтерактивних платформ, уніфікованих систем комунікації з громадянами за кордоном та багато іншого», – підкреслив Анатолій Кінах.
Дипломат, експерт Фонду «Майдан закордонних справ», член політради партії «Сила і Честь» Олег Бєлоколос в даному разі більш категоричний. Він стверджує, що цифрові технології, як і телефон раніше, аж ніяк не замінять «польову»роботу дипломатів. «Особисто мені зі столітньої історії та сучасної практики дипломатії не відомі якісь постійно діючі «формати дистанційної дипломатичної присутності». Є усталені форми дипломатичної присутності – безпосередньо та за сумісництвом. З іншими форматами особисто я не стикався. Звичайно, що пандемія вносить свої певні корективи, і частину роботи, зокрема обробку консульських звернень, слід вже давно переводити в онлайн», – каже дипломат.
Але щодо виконання інших функцій дипломатичної установи, то з його власного досвіду жоден онлайн не може бути сталим замінником традиційного та офіційного і, водночас, до певної міри конфіденційного міжлюдського спілкування повноважних дипломатичних представників. «Адже саме під час нього (такого спілкування, – Ред.) вирішуються і з’ясовуються важливі питання міжнародної політики. А яка сьогодні може бути конфіденційність в Інтернеті?» – запитує Бєлоколос.
Провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України Андрій Мартинов також вважає загрозу витоку конфіденційної інформації слабким місцем онлайн-дипломатії. «І це довів колишній працівник ЦРУ та АНБ США Едвард Сноуден. Все це вимагає додаткових засобів конфіденційного шифрування переговорів у режимі відеоконференції в чаті», – наголошує політичний експерт.
Водночас, зауважив він, такий вид комунікації відкриває нові можливості – обмін інформацією у режимі реального часу, що максимально прискорює дипломатичну діяльність. «Онлайн-дипломатія є законним дітищем інформаційної епохи. Вона відкриває додаткові можливості для дипломатичної активності між офіційно ворогуючими сторонами, які ще не готові потиснути одне одному руки, як того вимагає дипломатичний протокол. Звісно, онлайн-дипломатія не скасовує усі форми традиційної дипломатії, але доповнює її якісно новими можливостями, тож цей формат буде і надалі розвиватись», – резюмував Андрій Мартинов.
Мирослав Ліскович. Київ
