Щодо мегарезонансних звільнень 17.07: чекаємо

Перше. Це добре, чи погано? Це добре, бо з’являється шанс на серйозні зміни на цих наших болотах з певною – треба на це сподіватися - перспективою на посилення безпеки та обороноздатності. А що, краще б було, якби Баканов і Венедиктова залишались при своїх кріслах? От дайте виважену відповідь на це нескладне запитання. І – заспокойтеся. Принаймні, поки що, почекайте день-два.

Друге. Песимісти – чуємо вас, ваш розпачливий галас: мовляв, а от ви подивіться, кого туди призначать! Ви уже переконані, що буде гірше – он, один в.о. генпрокурора Симоненко чого вартий. А от я не переконаний, що Зеленський запропонує саме його. Симоненко – людина символ - замарана публічно і дуже сильно. На хіба президентові перебирати на себе цей потік лайна? Це має тепер для нього якесь принципове значення? Адже свої борги за обрання він роздав, наче. І зараз не 2019 рік, а 2022-ий. З главою СБУ – те саме. Зеленський схожий на самогубця, щоби запропонувати туди під час війни відверто палену фігуру з новою перспективою зради? Як на мене, ні, не схожий.

Третє. Нарешті, зсув у ганебній історії з призначенням прокурора САП. Так, цей фарс уже ніколи не перестане бути ганебним, але він закінчується, нарешті. Єрмаку/Татарову вказали на їхнє місце? Чи навпаки - вони близькі до захоплення абсолютноі влади? Ще не знаю, треба почекати. З конкурсом по призначенні нового очільника НАБУ - те саме.

Четверте. Отже. Не треба феєрверків, але й з плачами поки що почекаємо. Ключове слово тут і у вищенаведеному тексті – ПОЧЕКАЄМО. А от коли дочекаємось, тоді й будемо діяти по ситуації. Без істерики, але наполегливо і з аргументами, а не з потоками сліз і лайна.