Врахування історичного досвіду та ґебістська специфіка путінського «права на агресію»
У трьох попередніх подачах ми розглянули, як москва використовувала і до сьогодні пристосовує до своєї зовнішньої політики різні обґрунтування «права на агресію»: міфічну спадщину Рюриковичів, тобто «право на збирання Русі», претензії на спадщину Візантії, духовну та територіальну. А також найбільш глобальне, воістину планетарне радянське право на експансію, що йде з часів Комінтерну.
Тепер, підсумовуючи, ми розберемо, як усе це узагальнюється та синтезується в сучасній путінській політиці, кремлівській практиці.
УЧНІВСТВО В ПЕТРА ПЕРШОГО В БУДУВАННІ ІМПЕРІЇ
Велика війна тривала вже понад три місяці. 9 червня 2022 року путін відвідав виставку «Петро I. Народження імперії» в історичному парку «росія – моя історія» (раніше ми докладно говорили про цей інфраструктурний елемент кремлівського історіобєсія). Після чого сказав на публіку таку цілком відверту промову:
«От Петро Перший Північну війну 21 рік вів. Здавалося б, воював зі Швецією, щось відривав… Нічого не відривав, він повертав! Так і є. Все Приладожжя, там, де Петербург засновано. А там споконвіку поруч із фінно-угорськими народами жили слов'яни, причому ця територія перебувала під контролем російської держави. Те саме і в західному напрямку, це стосується Нарви, його перших походів. Чого поліз туди? Повертав та зміцнював – ось що робив. Зважаючи на все, на нашу долю теж випало повертати та зміцнювати».
І це не випадкові слова, а короткий, але виразний виклад імперської концепції самого путіна, його оточення, сучасних російських еліт, яку підтримує більшість населення росії. Слідкуємо за логікою викладу. Місце, де заснували та побудували Петербург – Інгерманландія – здавна і насамперед було заселено фінно-угорськими народами. Це, до речі, і путін визнає, називаючи слов'ян лише в другу чергу – «жили поруч із…». Але, мабуть, навіть не це тут головне. Найважливіше – те, що ця територія якийсь час була під керуванням держави, котру путін називає «російською». (Новгородська республіка, пізніше захоплена та знищена московським князівством/царством).
Таким чином, за путіним, москва, росія має право «повертати та зміцнювати» все, що колись було/бувало під її владою, впливом. Далі – пряма паралель із сучасністю. В умовах повномасштабної війни проти України путін сказав, що «на нашу долю теж випало повертати і зміцнювати». Розшифровування цього твердження не дається, але за аналогією воно й так зрозуміле: «Чого поліз туди (в Україну)? – Повертати та зміцнювати».
ПУТІНСЬКИЙ ПРИНЦИП АГРЕСІЇ – «ВОЗВРАЩАТЬ І УКРЄПЛЯТЬ»
Пізніше, 9 грудня на Раді з прав людини при президентові рф путін зробив таку видатну правозахисну заяву, що прямо продовжує червневі слова. Він сказав, що «спеціальна військова операція» – це тривалий процес. Але те, що є окуповані території, це, за путіним, «все-таки значний результат для росії, це серйозне питання, і, чого там гріха таїти, Азовське море стало внутрішнім морем росії, це серйозна річ». Тим більше, що «Петро I ще боровся, щоб вийти до Азовського моря».
В наявності – розвиток тези «повертати та зміцнювати» на іншому прикладі. І звернемо увагу на зміну логіки. Захоплення Інгерманландії-Приладожжя Петром путін пояснював тим, що там частково мешкали слов'яни, і загалом територія перебувала під контролем Новгорода, пізніше захопленого москвою. У випадку з Азовським морем посилань на Київську/Стародавню Русь уже немає. Хоча могли би бути, оскільки там була Тмутаракань (на місці нинішньої Тамані), якою певний час правили Рюриковичі. Але тут путін не став розмінюватися на дрібниці. Може ще й тому, що топонім «Тмутаракань» смішний – із приказок.
Тут декларація про агресію обґрунтована інакше – за зазначеним раніше принципом «на нашу долю ТЕЖ випало». Отже, Петро мав право воювати за Інгерманландію, оскільки там колись було Приладожжя. А путін має право воювати за Приазов'я, оскільки за нього воював ще Петро (хоча, строго кажучи, ці землі були завойовані російськими імператорами пізніше).
Зафіксуємо сам цей принцип, котрий проголошується: росія, путін мають «право на агресію» щодо всіх територій, які колись знаходилися під владою москви-Петербурга. Знаєте, є таке міжнародно популярне слівце «вау!». А тут – путінське «віу!» («Возвращать і укрєплять»).
І це абсолютно реваншистська позиція: якщо щось перестало перебувати під безпосереднім управлінням кремля або хоча би під його контролем, може/має бути повернено... Уявімо на хвилинку, що почалося б у світі, якби й інші країни почали проводити її з тією ж послідовністю.
ЗАМАХ НА ВСЮ ЗОНУ ВПЛИВУ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО ТАБОРУ»
Далі важливо окреслити рамки, межі подібних загарбницьких претензій сьогоднішнього кремля. За попередніми прикладами можна дійти невтішного висновку, що це має відношення до територій, які колись входили у межі російської імперії, Радянського Союзу. Але чи тільки це?
Згадаймо, що було з боку москви перед повномасштабним нападом на Україну 24 лютого. Це вимога так званих гарантій безпеки, висунута російським керівництвом двом сторонам – США та НАТО (до 17 грудня 2021 року їх оформили у вигляді проєктів двох договорів). 9 січня 2022-го перед початком переговорів з цього приводу заступник міністра закордонних справ росії Сергій Рябков так витончено сформулював ці вимоги: «НАТО треба збирати манатки і вирушати на рубежі 1997 року».
Згадаймо, що 1999 року до Альянсу вступили Польща, Угорщина, Чехія, а ще за кілька років – інші країни колишнього «соціалістичного табору» плюс колись окуповані й анексовані Радянським Союзом Литва, Латвія, Естонія. Іншими словами – перед тим, як розпочати велику війну проти України, москва зажадала у Заходу повернути під свій протекторат УСЮ Східну Європу.
Це ми докладно розглядали у минулому матеріалі, говорячи про «радянське право на агресію». Згадуваний соціалістичний табір став максимальною зоною панування/впливу москви.
Варто також згадати, як багато в тій попередній подачі йшлося – стосовно реалізації цього самого «радянського права на агресію» – про спецслужби, агентів, розвідку, які керуються та направляються з красної площі. І відразу пригадаємо, що сьогоднішньою пострадянською росією керує саме це спецслужбістське угруповання на чолі з путіним. Як побачимо, це виявляється принципово важливим.
ПРЕЗИДЕНТ ГЕОГРАФІЧНОГО ТОВАРИСТВА – МІНІСТР ОБОРОНИ? ТАК!
При розгляді нинішнього російського побєдобєсія, що часом переходить в історіобесіє, ми також відзначали цікавий факт. Створеним у 2012 році російським історичним товариством (РІТ) керує вищий сановник особливого профілю – директор Служби зовнішньої розвідки Сергій Наришкін.
Однак є такі стародавні думки, які йдуть з античності, – що «історія географічна, а географія історична». І якщо вже казати про якийсь особливий культ історії, котрий розвинувся в нинішній росії, то слід зазначити, що культ простору, сакралізація контрольованих територій у російській імперії / СРСР існував завжди.
І ось тепер час сказати, хто ж є зараз президентом російського географічного товариства (РГТ). Це… міністр оборони сергій шойгу! Щоправда, коли його призначали на цю посаду (2009), він був ще тільки головою МНС. Але після того, як шойгу очолив міноборони (2012), таке поєднання набуло зловісного сенсу. Зрозуміло ж, якщо російської географією керує глава військового відомства, треба чекати експедицій на танках, чи кажучи пряміше – експедиційних корпусів. Ну, а путін з того ж 2009 року став головою опікунської ради, тобто піклувальником РГТ. А тут – пряма алюзія на монаршу владу і славу, оскільки у царський період піклувальниками Товариства були російські імператори.
І тут же доречно згадати, як у 2016 році на церемонії вручення премій російського географічного товариства головпіклувальник запитав у хлопчика-відмінника: «А де закінчуються кордони росії?». Коли той почав бадьоро відповідати «Кордони росії закінчуються за Берінговою протокою із США...», путін його перервав, зірвавши овації залу: «Кордони росії ніде не закінчуються!».
Зважаючи на все, це був добре підготовлений експромт. І цілком концептуальний. У цьому можна побачити, перш за все, саркастичну америкофобію та тролінг США з приводу того, що Аляска колись була російською.
ЩО Ж ВОНИ НАСПРАВДІ ВВАЖАЮТЬ «КАТАСТРОФОЮ ХХ СТОЛІТТЯ»
Але річ не тільки в цьому. Повернімося до шпигунського минулого путіна та його соратників (виходець із промбуду та МНС шойгу якраз у цьому – один із рідкісних винятків). Саме для розвідувальних спецслужб кордонів не існує в принципі, сама специфіка професії передбачає байдуже ставлення до них. Але якщо врахувати, що йдеться про радянські спецслужби, то на таке професійне сприйняття накладається традиційне комінтернівське «право на агресію», яке включає всю Земну кулю, зображену на Гербі СРСР.
Усвідомлення цієї суми факторів дає ключ до правильного розуміння слів путіна про те, що розпад СРСР був «найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття». Їх трактують надто вузько – лише як тугу за колишніми «союзними республіками». Насправді йдеться про набагато більше. І тут можна виділити 4 етапи агресивних претензій. (Вони, до речі, багато в чому збігаються з радянськими зонами зовнішньої активності, що історично розширювалися – їх виділяли гуманітарії, дослідники зовнішньої політики СРСР).
Отже, кремль почав нині з найпершого московського «права на агресію» – атаки на Київ, «спадщину Русі, Рюриковичів» (1). Повномасштабна агресія проти України була скоєна ще й тому, що це найвагоміший «об'єкт», який до того ж загрожує відходом на Захід. Далі кремль сподівався, що за таким поглинанням решта пострадянського простору буде легкою, природною здобиччю (2). Після слів МЗС росії про «манатки НАТО» не варто сумніватися і в тому, що путін тримає в думці наступні ланки ланцюжка «прав на агресію» – «соціалістичний табір» (3). Ну, а в останній і вищій мірі – всі інші континенти, куди раніше були вхожі «агенти Комінтерну», пізніше – радянські та кубинські інструктори, військовослужбовці, радники-спецслужбісти (серед них соратники путіна – наприклад, глава Роснєфті Ігор Сєчін працював в Анголі) (4). Тепер туди ж, скрізь, де це можливо, проникає, щоправда користуючись уже відвертими неоколоніалістськими методами, ПВК «Вагнера», контрольована російськими спецслужбами.
НАЙВИЩА ТА ОСТАННЯ СТАДІЯ РУСИЦИЗМУ-РУСИЗМУ-РАШИЗМУ
У результаті можна дійти важливого висновку, що бачення путінською клікою «найбільшої геополітичної катастрофи ХХ століття» полягає не в розпаді СРСР, як такому. А в тому, що через цей розпад москва втратила можливість глобально впливати на світ, претендувати на домінування в ньому. Відповідно подолання названої «катастрофи» містить у собі два взаємопов'язані етапи – по-перше, відновлення Радянського Союзу, по-друге – його всесвітньої зони впливу.
У цьому – справжній зміст і прогнозовані перспективи нинішньої кремлівської агресивності, в котрій врахований попередній досвід москви-Петербурга у висуванні та реалізації «прав на агресію». До того ж треба зважати на те, що путін за вдачею – максималіст, у додатку до теми – імперіаліст-максималіст. Йому недостатньо палаців і фіміаму, йому потрібна найвища імператорська слава. В цьому сенсі, перефразовуючи класика, можна сказати, що його режим – найвища та остання стадія російського/радянського імперіалізму, русицизму-русизму-рашизму. Тому путінський режим можна зупинити лише пропорційно переважаючою силою та виснаженням ресурсів для агресії.
Наступного разу ми почнемо розглядати особливості російської імперії, і власне росії як імперії. А також того, чому до них буває так непросто застосовувати звичайні імперські рамки, підходи.
(Далі буде)
Олег Кудрін, Рига
