Чому росіяни так вперто «втрачали» Залужного: дайджест пропаганди за 25 травня 2023 року
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи пропаганди за 25 травня.
- Головком ЗСУ передав привіт Наришкіну
- Шойгу знову програв у морський бій
- Куди так ядерно крокують Путін і Лукашенко
- Пригожин тікає з Бахмута аж до Африки?
Головком ЗСУ передав привіт Наришкіну
25 травня Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний на переконливі прохання російської пропаганди («Україна не може довести, що він живий!»), все ж таки помахав їй рукою.
Для того, щоб пропаганді було далі легше казати, що відео із Залужним «фейкове», українські медійники навіть підготували для неї підказки.
Почалося все з «воєнкора» Руденка, який ще 20 травня ініціював пошуки Залужного повідомленням: «живий, але перебуває у критичному стані». А закінчилося коментарем цілого очільника Служби зовнішньої розвідки РФ Наришкіна, який 24 травня заявив, що «достовірної інформації про це немає».
За цей час Головнокомандувач ЗСУ (якщо вірити пропаганді): «переніс операцію на серці», «у нього виникли ускладнення після невдалого протезування», «йому провели трепанацію черепа, він живий, але виконувати свою роботу вже не зможе».
НАСПРАВДІ, активне просування теми «Залужний вийшов з чату і навряд чи повернеться» саме в ці дні мало інформаційно прикрити поразку у «героїчній «обороні Бєлгородської області».
«Втрата Залужного» – це спроба посіяти паніку в ЗСУ, серед українців та країн-партнерів. Про те, що українська армія – це система, яка продовжить успішно функціонувати, навіть якщо щось трапиться з головнокомандувачем, пропаганда не в курсі, бо пропаганда працює у радянській парадигмі: «наш командир бойовий, веди у бій за собою».
«Втрата Залужного» – знаходиться у тій же пачці кремлівських рятівних соломинок, як і «Китай, Іран, Трамп нам допоможе». Усе це – прямі психологічні ознаки поведінки тих, хто програє.
«Втрата Залужного» – це свідчення загального страху перед ЗСУ і конкретно – перед українським контрнаступом.
«Втрата Залужного» – це чергова спроба вкинути дезінформацію про розбрат у військово-політичному керівництві України (як натякала пропаганда: «ракета наша по ньому вдарила, а цілевказання з Києва надали».
«Втрата Залужного» стала настільки ідеєю фікс для пропаганди, що заради цього вона навіть трохи прикрутила тумблер «усім керує НАТО, а українці – лише м’ясо» і нехай опосередковано, але визнала значущість особистості головкома ЗСУ.
«Втрата Залужного» – це ще й свідчення звичайної заздрості. Своїх генералів-героїв у Росії немає (хіба що актори-регулювальники на кшталт Лапіна).
А на питання «Чому ж Залужний увесь цей час не з’явився на публіці?», відповідь проста: «Хто такі «воєнкори, щоб цілий головнокомандувач ЗСУ мав би на них реагувати?».
Тому зберігаємо спокій, віримо в ЗСУ та особисто в Залужного. І не звертаємо уваги на подальші «вкиди» пропаганди. Цю інформаційно-психологічну спецоперацію Росія (як і попередні) програла. З огляду на поразку в рамках усієї «СВО», до цього пора вже звикнути.
Шойгу знову програв у морський бій
Другу інформаційно-психологічну поразку 25 травня росіяни отримали вже у військово-морському вигляді. Ще напередодні «прес-генерал» МО РФ Конашенков зухвало заявив про знищення усіх трьох надводних БПЛА (нібито ЗСУ), які о 05:30 ранку 24 травня атакували корабель ВМФ РФ «Иван Хурс». Як «доказ» він показав відео якогось переможного морського бою.
НАСПРАВДІ, як мінімум один дрон невідомого походження все ж досяг цілі. Про те, що ураження корабля було – свідчить той факт, що окупанти негайно перекрили рух на Кримському мосту (нібито через «навчання»).
З приводу цього морського інформаційного бою цікава його хронологія, яка наочно доводить те, як Україна в чисту переграє Росію.
Тут, як і в історії з Залужним. Звісно, він міг передати привіт пропаганді значно раніше, але зробив це тоді, коли на арену московського інформаційного цирку вийшла офіційна особа – головний розвідник Наришкін.
Так само і з морським розвідником «Іваном Хурсом». Спочатку дочекалися, коли з’явиться офіційна особа від Шойгу і доповість про «перемогу».
І лише після того було оприлюднено відео, яке вчергове змусило реготати над російським Міноборони та його фільмами на переможну військово-морську тематику.
Куди так ядерно крокують Путін і Лукашенко
25 травня міністри оборони РФ Шойгу та РБ Хренін підписали документи про зберігання російської ядерної зброї в Білорусі. Лукашенко з цього приводу заспокоїв, мовляв, «не переживайте, ми несемо відповідальність»
НАСПРАВДІ, для Лукашенка, який (за його словами), регулярно чекає чи то диверсантів, чи то повномасштабного нападу з боку України, Польщі, Литви… (чи взагалі усього НАТО) ця впевненість звучить досить дивно.
А з огляду на те, що «бєлгородські диверсанти» лише трохи не дійшли (тому, що не треба було) до російських ядерних об’єктів – запевнення Лукашенка взагалі непереконливі.
Його ядерна історія для пересічних білорусів погана тому, що Лукашенко перетворив їхню територію у російський ядерний склад, ключі від якого у Путіна. Тобто потенційно в «радіоактивний попіл».
Щодо Вашингтону (який за задумом мав би здригнутися від взяття Білорусі в ядерні заручники), то він навіть не позіхнув. «США не бачать підстав змінювати готовність або корегувати свої стратегічні сили у зв’язку з повідомленнями про початок переміщення ядерної зброї до Білорусі», – заявили у Держдепі.
До того ж цим ядерним кроком, Мінськ і Москва не тільки не налякали Вашингтон, а вже й демонстративно «кинули» Пекін. Той, нагадаємо, офіційно закликав до нерозповсюдження ядерної зброї.
Тож висновки Китай зробить.
Про напрямок, куди так вперто і ядерно крокують Лукашенко з Путіним, залишається тільки здогадуватися.
Пригожин тікає з Бахмута аж до Африки?
І наостанок про відхід ПВК «Вагнер» з Бахмуту. Про це 25 травня заявив його ватажок Пригожин і додав відповідне відео. За його словами, «вагнерівці» збираються повністю залишити зруйноване місто до 1 червня, відпочити, зайнятися ремонтом техніки та вербуванням нових найманців, а потім «почати виконання нового завдання».
НАСПРАВДІ, цими словами Пригожин чітко дав зрозуміти, що ніяку «приватну військову компанію» він не очолює. «Вагнер» — це навіть не паралельна армія, а гібридна надбудова над регулярною російською, яка діяла у конкретний час на конкретній ділянці фронту. Все.
До того ж ця гібридна армія фактично розбита. Представник східного угруповання ЗСУ Сергій Череватий заявив, що «піджавши хвіст, Пригожин просто тікає, бо втратив найкращі свої кадри. По суті, «Вагнер» в Бахмуті розбитий».
Багато аналітиків, наприклад, в американському Інституті вивчення війни, вважають, що відхід з Бахмута в тил просто дасть Пригожину можливість пересидіти український наступ.
А щодо «нового завдання», то цілком вірогідно ним стане Африка. 25 травня (в Міжнародний день Африки) секретар Радбезу РФ Патрушев заявив, що «країни Африки відчувають потребу в допомозі у питаннях забезпечення оборони, безпеки, незалежності, щоб убезпечили їх від «кольорових революцій».
Тож африканський напрямок, з огляду на втрату українського (який окупанти «прорубали» під тими ж приводами та гаслами), стає пріоритетним.
Після повної втрати Європи та Америки і поступово Азії, нічого більше «великому геополітику» в Кремлі не залишається.
Але Африка має чудовий досвід боротьби з колоніалізмом. Тому швидко розбереться і з цим гібридним неоколонізатором.
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
