Чого вартий останній «союзник» Росії: дайджест пропаганди за 28-30 липня 2023 року
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи російської пропаганди за 28-30 липня.
- ВМФ РФ у непарадному розрахунку
- Ціна путінського «зернового подарунка»
- Кого в Росії вбили за «відкриття рота»
- Що не так з криворуким захистом «Москва-Сіті»
ВМФ РФ у непарадному розрахунку
30 липня у Санкт-Петербурзі з невеликою помпою відзначався черговий день ВМФ. Вперше в параді не брали участі атомні підводні човни та авіація. Якщо рік тому з чотирьох субмарин дві були атомними – «Вепрь» і «Северодвинск», то цього разу всі чотири були дизельними.
А Путін заявив, що «російський флот неодноразово вставав неприступною фортецею на шляху ворога до наших рубежів».
НАСПРАВДІ, якщо виходити з того, що «Росія має лише двох союзників — армію та флот» (вираз, який приписують імператору Олександру III), то з союзами у Кремля наразі дуже кепсько. «Друга армію світу» вже давно всім все показала, а ось про флот, зазвичай, згадують лише на День ВМФ в останню неділю липня.
Торік Путіну не вдалося провести перший переможний парад ВМФ в окупованому Севастополі. Тоді його скасували через переведення стрілок на ФСБ з боку Шойгу після прильоту дрона в штаб Чорноморського флоту. Цього разу підстав для параду в «кримській військово-морській столиці РФ» було ще менше.
А щодо російської флотської «неприступної фортеці», то Сили оборони України з початку повномасштабного вторгнення знищили або пошкодили вже 22 кораблі Чорноморського флоту.
Як підрахувала АрміяInform, з лютого 2022-го по червень 2023-го українські військові повністю знищили 17 кораблів. Найбільшою здобиччю став ракетний крейсер «Москва».
Крім того, РФ вже програла морській «бій» НАТО через вступ до альянсу Фінляндії та Швеції (друга приєднається у недалекому майбутньому). Балтійський флот завжди був найслабкішим у РФ.
А з виділеного 1 млрд рублів на модернізацію кораблів Північного флоту вкрадено понад 692 млн. Тому про загальну боєздатність російського балтійсько-північного морського угруповання, яке має протистояти Норвегії, Польщі, ФРН, Фінляндії та Швеції (у якої Москва закуповувала катери і видавала їх за «диво власної «оборонки»), можна згадувати хіба що з іронією.
Щодо Тихоокеанського флоту, то про його боєготовність говорить хоча б той факт, що після її раптової перевірки (у квітні) з посади було знято командувача – адмірала Сергія Авакянца. Ще до кінця перевірки.
Тому уособленням путінської морської «неприступної фортеці» можна вважати хіба що легендарного «Кузю» – авіаносний крейсер «Адмірал Кузнецов», який видає себе за справжній авіаносець. Ця «фортеця» настільки неприступна, що спалахує сама собою. Їй навіть загроз рубежам Росії не потрібно.
Ціна путінського «зернового подарунка»
Пара лідерів африканських країн після саміту також відвідали разом із Путіним парад його військово-морської неспроможності. Перед цим він пообіцяв деяким з них надати безоплатне зерно, списати борги, подарував гелікоптер, підвищив квоти на навчання у ВНЗ й таке інше.
НАСПРАВДІ, атракціон небаченої щедрості коштуватиме кожній з шести перерахованих Путіним африканських країн від $15 до $115 млн. Пояснення просте: за решту вони сплачуватимуть ринкові ціни, які без постачання українського зерна значно зростуть. (Що визнав і сам Путін, цинічно пообіцявши «поділитися з африканцями частиною наших майбутніх надприбутків»).
Розрахунок наступний: до 24 лютого 2022 року середня світова ціна, наприклад, на пшеницю була близько $380 за тонну. З березня по червень 2022-го вона злетіла до $500. Потім завдяки «зерновій угоді» поповзла вниз і до липня 2023 року утримувалася на рівні приблизно $300. Після виходу РФ з угоди та бомбардувань українських портів ціни вже почали зростати.
Щодо вартості подарунка: Сомалі (щорічно імпортує 700 тисяч тонн пшениці) – за цін, які були на ринку під час угоди платила $210 млн. Тепер, через вихід з угоди РФ, переплата буде не меншою за $115 млн. Буркіна-Фасо переплатить $80 млн, а Малі та Еритрея – не менше $15 млн.
У свій «подарунковий набір» Путін чомусь включив лише шість країн. При цьому Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (FAO) серед держав, які найбільше залежать саме від України називає крім них також: Ліван, Джибуті, Мавританію, Лівію, Пакистан, Туніс та Єгипет.
Президент ПАР Сирил Рамафоса заявив в очі Путіну: «Ми за продовження Чорноморської зернової ініціативи. І приїхали на саміт не для того, щоб просити якісь «дари» для Африки». Азалі Ассумані, голова Африканського Союзу, також заявив про необхідність відновити «зернову угоду. Адже континент вже сильно постраждав від шокових цін на продовольство, викликаних перебоями в його постачанні».
Водночас Путін й досі ігнорує прохання президента Туреччини Ердогана обговорити повернення РФ до угоди. Заступник постійного представника Китаю при ООН Ген Шуан заявив: «Пекін сподівається, що Чорноморська зернова ініціатива й надалі буде збалансована та повністю реалізована».
Як бачимо, «подарунки Путіна» на тлі влаштованих ним світових «голодних ігор» роздратували вже не тільки африканців.
Кого в Росії вбили за «відкриття рота»
Великого розголосу набуло висловлювання Путіна щодо вмотивованості затримання соціолога Кагарлицького та режисерки Беркович, яких у РФ звинувачують у «виправданні тероризму».
На це диктатор відповів, що «вперше чує ці прізвища, але в Україні за таке взагалі розстрілюють. Там вбили кілька людей, варто було їм тільки рота відкрити».
НАСПРАВДІ, маніпуляція хоча б в тому, що Путін, за його словами, не знає Кагарлицького і Беркович та в чому їх звинувачують, але чомусь точно знає, що за їх вчинки «в Україні розстрілюють». Звісно, жодного українського прикладу не навів. (Бо таких і немає).
Натомість в самій Росії за часів Путіна було здійснене не одне політично вмотивоване вбивство. Ось далеко неповний їх список:
– Журналіст-розслідувач Юрій Щекочихін: 3 липня 2003.
– Головред російської версії Forbes Пол Хлєбніков: 9 липня 2004;
– Журналістка Анна Політковська: 7 жовтня 2006;
– Юрист Станіслав Маркелов та журналістка Анастасія Бабурова: 19 січня 2009;
– Правозахисниця Наталія Естемірова: 15 липня 2009;
– Юрист Сергій Магнітський: 16 листопада 2009;
– Політик Борис Нємцов: 27 лютого 2015.
Ще у листопаді 2021 року Центр стратегічних комунікацій замислювався над питанням: чому політв’язнів у РФ зараз стільки ж, як у пізньому СРСР?. Тепер їх вже значно більше. Станом на 5 квітня 2023 року в офіційному міжнародному списку російських політв’язнів 558 осіб.
Що не так з криворуким захистом «Москва-Сіті»
І наостанок про удар по столиці Росії та її діловому центру з англосаксонською назвою «Москва-Сіті». Пропаганда називає їх «ударами по одному з символів міста».
НАСПРАВДІ, цієї надзвичайної події в Москві, (яка увійшла в історію із криком дитини «Ой, бабусю, я боюся!») взагалі не було. Принаймні, якщо вірити федеральним телеканалам. Жоден з них не наважився зіпсувати Путіну та глядачам святковий настрій на день ВМФ. (До цього йому не псували настрій на саміті з африканцями новинами з Таганрогу).
Але подальше замовчування проблеми (яка почалася ще задовго до дронів над Кремлем) не означає, що її не існує. Це вже третя атака на Москву за останній місяць. 24 липня її мер Собянін повідомив про напад двох дронів: один врізався у висотку на проспекті Ліхачова неподалік штаб-квартири МО РФ, другий — упав на Комсомольському проспекті, навпроти Військового університету імені князя Олександра Невського.
Цікаво й трактування цих подій. За версією МО РФ, усі дрони вдалося збити через «професійні дії ППО та РЕБ». Та ж робота, але з боку ЗСУ в українських містах пропагандою називається виключно «криворукою», «самообстрілами» і т.д.
Звісно, видавати справжню війну за телевізійну – «силами експедиційного корпусу на території нацистської України» – вона може ще довго. Але замовчування цих та багатьох інших надзвичайних подій (які частішають) наражає на смертельну небезпеку вже й пересічних росіян. І не тільки на «наземному маршруті» до «Кримнаша», а й в старих регіонах Росії (включно зі столицею), де все частіше діти та жінки кричать «Я боюся!».
Все це мало б призвести хоча б до розуміння того, що, наприклад, московське метро вже не тільки «зручний вид транспорту», а й сховище. Насамперед від наслідків путінської політики, які з кожним днем для росіян будуть дедалі більш трагічними.
