Коломойський — людина 1990-х і він не зрозумів, що на дворі уже 2020-ті

Київський апеляційний суд переніс на 25 вересня розгляд скарги олігарха Ігоря Коломойського на обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з можливістю внесення застави у розмірі 509 млн грн у зв'язку з тим, що не надійшли матеріали справи з Шевченківського райсуду столиці.

Підозра та взяття під варту

Коломойському, як відомо, інкримінується шахрайство та легалізація майна, отриманого злочинним шляхом, за 190-ю та 209-ю статтями Кримінального кодексу України. Якщо судова перспектива цієї справи поки що залишається в тумані, то сам факт затримання олігарха такого масштабу та його відмова внести заставувиглядає як акт принципової незгоди з обвинуваченням. 

Чому Коломойський відмовився від внесення застави та згодився на перебування у цілком комфортному, але метрично та концептуально обмеженому просторі слідчого ізолятору? Складно припустити, що в нього не вистачає коштів, навіть попри значне звуження його донедавна розлогої бізнес-імперії. Ймовірно, Ігор Валерійович дотепер живе за поняттями початку первісного накопичення капіталу, тобто 1990-х років, коли піти на принцип та не здавати жодного сантиметру відвойованого та набутого вважалося неабиякою чеснотою. 

Втім, можливе й інше пояснення цього демаршу – фантастичне, якщо чесно: попереднє ув’язнення зараховується у загальний термін відбування покарання, а за згаданими статтями ККУ, у разі доведення злочинного умислу, передбачено чималі роки ізоляції від суспільства. Втім, це майже жарт. Очевидно, олігарх розраховує на щось сприятливе для себе. Тож подивимось.

Керівництво держави утримується від коментарів щодо цієї резонансної справи, однак у суботньому відеозверненні Президента Зеленського прозвучала фраза про те, що «…буде Україна інших правил… точно без багатолітнього «як завжди» щодо тих, хто грабував Україну та ставив себе вище, ніж закон і будь-які правила».

З інженерів – в олігархи, з олігархів – під санкції та арешт

Шлях пана Коломойського до камери слідчого ізолятора СБУ, яка й ініціювала розслідування та довела його до вручення підозри та судового засідання щодо обрання запобіжного заходу, розпочався давно. Після отримання диплому інженера Ігор Коломойський займався різноманітним підприємництвом, був та є власником та тримачем значних пакетів акцій різноманітних підприємств. Бізнес-імперія Коломойського включала в себе банківські установи, промислові та переробні підприємства, чималий медіа-холдінг. За різноманітними бізнес-рейтингами Коломойський багато років входить до першої п’ятірки найзаможніших людей України, його статки оцінюються у майже 1,5 млрд доларів. 

Починаючи з відставки з посади керівника Дніпропетровської обласної адміністрації у березні 2015 року, розгалужена бізнес-імперія Коломойського почала неухильно зменшуватися, як і його політичний та економічний вплив в Україні. Суботнє вручення підозри та потрапляння до камери слідчого ізолятору ще не є судовим вироком, розгляд справи , вирок і подальші апеляції можуть зайняти тривалий час. Водночас ці події дають потужний сигнал і українському суспільству, і нашим зарубіжним партнерам щодо того, що в Україні недоторканних персон немає, а союзники України щоразу наголошують на необхідності боротьби з корупцією. 

Нещодавній візит до США керівників Вищого антикорупційного суду, Національного антикорупційного бюро та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури  України, де вони мали зустріч у тому числі й з радником з національної безпеки президента США Джейком Салліваном засвідчив, що Сполучені Штати надають боротьбі з корупцією та відмиванням грошей значну увагу. Коломойський, як відомо від 5 березня 2021 року знаходиться під санкціями США через його причетність до корупції. Навіть якщо розглядати вручення підозри Коломойському як демонстративну відповідь нашим американським партнерам на їхню стурбованість певними процесами в Україні, ця відповідь у будь-якому разі є назрілою.

Клани і плани

Варто згадати, що т. зв. дніпропетровська група від давніх давен мала неабиякий вплив на політико-економічний стан в Україні, а до проголошення незалежності – навіть й в СРСР. Це пояснювалося кількома факторами, насамперед тривалим перебуванням на вершині радянської влади Леоніда Брежнєва (колишнього дніпропетровця за посадою) та концентрацією у Дніпрі та Дніпропетровській області стратегічно важливих підприємств. Хоча "дніпропетровський клан" ніколи не був однорідним та об’єднаним, але його представники вміли домовлятися, знаходити компроміси та щоразу отримувати належне  і використовувати це для розвитку бізнесу. 

І другий Президент України Леонід Кучма, і одіозний колишній прем’єр Павло Лазаренко були представниками різних гілок вельми розгалуженого дніпропетровського чудо-дерева. Сталь "дніпропетровського клану" гартувалася у протистоянні з полум’яним вогнем донецьких бізнес-еліт, які врешті-решт віддали пальму першості своїм політичним та економічним конкурентам. У цьому сенсі слід побіжно згадати керівника іншої ще донедавна найпотужнішої бізнес-імперії Рината Ахметова, який втратив вплив на донецькі еліти після подій 2014 року та згорнув свою медіа-активність на території України.

Ще під час подій Помаранчевої революції було відчутно регіональний поділ бізнес-еліт сходу України. Якщо «донецькі» активно підтримали або принаймні тримали доброзичливий нейтралітет стосовно Януковича, то Коломойський підтримував коаліцію, яка склалася навколо Віктора Ющенка. Взагалі, тема підтримки т.зв. олігархами політичних партій та громадських організацій в України доволі широка та ще чекає свого вдумливого, прискіпливого та неупередженого дослідника. Зокрема, Коломойському та його бізнес-структурам приписували взаємодію з низкою політичних сил, серед яких називали повний політичний спектр  від «Батьківщини» - до «Свободи». Що насправді відбувалося у перші десять-п’ятнадцять років становлення української політичної системи, ми навряд чи колись дізнаємося достеменно, проте небезпідставною є думка, що розумні бізнесмени доклалися до поповнення золотими яйцями певної кількості політичних кошиків. І тут Ігор Коломой1ський не є виключенням. Але що це йому дало?

Метаморфоза від патріота до угодовця з Росією

Коломойський є дуже суперечливою постаттю у новітній історії України. Ігор Валерійович мав значний вплив як у бізнес-середовищі, так і на політичні процеси. Коломойський досить рано, на відміну від інших топ-бізнесменів, усвідомив значення політичного фактору у процесі заробляння грошей. Хоча він безпосередньо не брав участі у виборах до представницьких органів влади, але його підтримкою користувалися чимало українських політиків, а опосередкований політичний вплив Коломойський та його команда уміло і вправно конвертували у вигідні контракти та підряди.

За першого вторгнення Росії, анексії Криму та спалаху сепратизму на Донеччині та й загалом на південному сході України, Ігор Коломойський відіграв неабияку роль у придушенні промосковської п’ятої колони там, де мав безпосередній або опосередкований вплив. Формування добровольчих батальйонів, вплив на ситуацію у Харкові та Одесі, витіснення колаборантів та заїжджих ініціаторів «руской вєсни» з Запоріжчини, Миколаївщини та Херсонщини, не кажучи вже про власне Дніпро – у цьому була певна заслуга Коломойського. 

Як керівник Дніпропетровської обласної державної адміністрації Ігор Коломойський діяв рішуче, з «сепарами» не загравав. Його заяви про готовність виплатити винагороду за лідерів проросійських формувань, яких доставлять до рук спецслужб, стали інтернет-мемами. Варто також згадати, що найпершу захисну стіну, що захищала українські землі від проросійських територій, почали зводити саме за ініціативи Коломойського. Химерній «стіні Яценюка» передувала цілком реальна «лінія Коломойського».

Що спонукало пана Коломойського змінити свою позицію після подій 2014-15 років, першої гарячої фази російського вторгнення, чому він почав виступати із закликами «домовитися з Путіним» – відає Бог. Але не тільки. Вірогідно, «внутрішній олігарх» переміг в ньому «внутрішнього політика і патріота». Перемозі бізнесмена над політиком сприяло й те, що Коломойський не знайшов спільної мови з тодішнім Президентом Петром Порошенком, а також був вельми незадоволений ситуацією навколо «Укрнафти», контроль над якою він втратив, а також - націоналізацією фундаменту його бізнес-імперії - Приватбанку. 

У 2019 році Коломойський, який тоді щойно повернувся в Україну після тривалого перебування в Ізраїлі, заявив, що Україні час відвернутися від Заходу та обернутися у бік Росії. І він не приховував, що зі зміною особи президента, розраховує на повернення націоналізованого Приватбанку та на відновлення свого впливу на політичне та економічне життя в Україні. Втім, не так сталося, як гадалося. 

Реальна політика і олігархи. 1:0

Реальний політичний процес та становлення демократичних інститутів в Україні призвели до того, що  Ігор Валерійович зі своїм способом мислення та вирішення проблем, притягнутих в початку 90-х років минулого століття, дедалі більше ставав токсичною фігурою. Український політикум, на який ми небезпідставно нарікаємо, за ці роки пройшов неймовірно важкий та звивистий шлях -  від фонового «оздоблення» при сильному керівникові та обслуги певних бізнес-груп спочатку - до ситуації, за якої він змушений реагувати на запити та настрої виборців. Ці настрої відкидають кланово-олігархічну модель, що впроваджувалася домайданними керманичами держави. Два українські Майдани довели, що політикам  найвищого рівня варто таки прислухатися до реальних побажань своїх виборців, інакше вони не мають перспективи досидіти до кінця своєї каденції. 

Широкомасштабна російська агресія супроти України лише загострила потребу у  справедливості. Не слід забувати, що фоном справи про виведення сотень мільйонів доларів з-підд оподаткування відбулося на фоні щоденного збору коштів для ЗСУ та отримання Україною військової та фінансової допомоги від союзників. За таких умов будь-які новини про махінації з великими грішми і воєнними поставками сприймаються вкрай боляче. Не менш важливою є й реакція наших партнерів на Заході, які у допомозі не відмовляють, але й цілком обґрунтовано вважають, що якщо вони виділяють Україні допомогу, то ці кошти мають витрачатися у найбільш ефективний спосіб, а українські способи знаходити та залучати кошти зі своєї власної економіки повинні бути прозорими та позбавленим навіть натяку на будь-які корупційні методи.

Схоже, саме цього не зміг зрозуміти Коломойський, а якщо й зрозумів – то не зміг подолати інерцію. Він, повторимось, залишився в 90-х – і ментально, і за способом заробляння грошей, і за характером стосунків з оточуючими.

Будьмо відвертими – справа Коломойського, його арешт та запроторення до слідчого ізолятору є демонстрацією того, що в Україні немає недоторканних фігур, ніщо не є індульгенцією у разі порушення закону. Минули часи його тіньового впливу  і до мільярдера Коломойського держава ставиться так само, як і до пересічного пана Петренка або Василенка.  

Коломойський йшов до такого проміжного фіналу (остаточним буде судовий вирок) тривалий час, конфлікт інтересів носить не персональний характер протистояння з владними вертикалями. Це конфлікт інтересів потужного бізнесмена та держави.  Бізнес, побудований на схемах та ментальних засадах розвитку дикого капіталізму в Україні, за сьогоднішніх умов приречений в Україні, якщо від й надалі хоче керуватися не законом, а домовленостями та напівлегальними схемами. Часи остаточно змінюються, сподіваймося – на краще.

Ми маємо можливість спостерігати, як сама ментальність 90-х стикнулася із новою ментальністю 20-х. За цей час українське суспільство та українська державність змінили своє ставлення до багатьох явищ, які три десятиліття тому здавалися цінностями, а насправді виявилися хибним відступленням від загальноприйнятних норм.

За демократичного ладу та безумовної вищості закону у зіткненні таких ментальностей завжди перемагає поліція.

Дмитро Редько, Київ