Україна формує міжнародну коаліцію для повернення дітей, яких викрала росія

За два роки повномасштабної війни росія порушила всі можливі норми й правила міжнародного права. Але одним з найбільш цинічних злочинів є масова депортація українських дітей, яких розлучають з батьками, забирають від піклувальників та віддають на виховання в російські сім’ї.

Їх розшук і повернення – справа надскладна, адже російська влада не ділиться інформацією, дітям прискорено видають російські паспорти, змінюючи їхні дані. Тому Україна розгорнула потужну міжнародну кампанію за повернення вкрадених дітей.

ІСТОРІЯ ДЕПОРТАЦІЙ

Масове вивезення українських дітей триває із самого початку війни, від 2014 року. Після анексії Криму за програмою «Поїзд надії» дітей переміщали в російські регіони, де віддавали на всиновлення. Тоді в Криму було близько 5 тисяч сиріт, де вони зараз – достеменно невідомо. Відтоді депортації відбувались на всіх окупованих землях.

Але вивозять не лише дітей-сиріт або тих, чиї батьки позбавлені права про них дбати. Дітей розлучають з батьками під час проходження фільтрації, не надаючи жодної інформації про них. Існує і механізм добровільно-примусового вивезення дітей начебто на відпочинок та оздоровлення. Зазвичай батькам не залишають вибору, натякаючи, що у разі відмови вони матимуть проблеми.

Дослідники з Єльської школи громадського здоров’я (США), використовуючи дані з відкритих джерел, знайшли щонайменше 43 місця, куди перевозять дітей. Розгалужена система таборів охоплює територію від Криму до Магадану. В таких таборах юних українців «перевиховують» для подальшої інтеграції в російське суспільство. Пропаганда, мілітарна підготовка для хлопців, заборона на спілкування українською мовою є звичною практикою в таких місцях.

Але найгірше – їх не повертають додому. Батьки можуть навіть не знати, де їхня дитина і що з нею.

Не менш цинічною є система надання російських паспортів юним українцям. Протягом 2019–2023 років у російське законодавство вносили зміни для спрощення русифікації на державному рівні. А на початку 2024 року путін видав так званий Указ №11, закріпивши ці зміни. Відтепер вивезеним з України дітям надаватимуть паспорти на підставі звернень від російських організацій. Жодної перевірки – чи є в дитини родичі в Україні? – не проводиться.

Від дітей в такій ситуації мало що залежить. У підлітків, старших за 14 років, можуть взяти формальну згоду, але у молодших взагалі не питають, чи хочуть вони бути громадянами рф. Все вирішено за них.

ПРОБЛЕМА РОЗШУКУ ТА ПОВЕРНЕННЯ

За даними Національного інформаційного бюро, найбільшу кількість дітей країна-агресор депортувала з Донеччини: зафіксовано понад 13600 таких випадків. Щонайменше 1600 дітей вивезли з Херсонської області, понад 1300 – із Запорізької. Загалом незаконно вивезено та депортовано близько 20000 дітей – це лише випадки, коли є якась інформація. Реальна кількість викрадених дітей може бути набагато більшою.

Розшук ускладнюється тим, що доступ до дітей і місць, де їх тримають, відсутній. Це стосується як окупованих територій, так і росії та білорусі, яка активно залучена до процесу депортації дітей.

Наразі Україні вдалося повернути лише 388 з них. Жодна історія повернення не є простою. Зазвичай це випадки, коли діти самі знайшли спосіб зв’язатися з близькими і дали знати, де перебувають.

Свідчення цих дітей є надзвичайно цінними для українських правоохоронців. Але важливо збирати їх без тиску, враховуючи психологічний стан і необхідність адаптації.

За словами заступниці Генпрокурора Вікторії Літвінової, для повернення до звичного життя необхідна професійна підтримка: «Велике значення для наших кримінальних проваджень мають свідчення дітей, які пережили воєнні злочини. Але ще важливіше – їхнє здоров’я та благополуччя. Ми робимо все, що в наших силах, щоб підготуватися до повернення наших дітей, щоб вони могли безпечно реінтегруватися та отримати допомогу для повного відновлення після травми, спричиненої агресором».

Для роботи з дітьми в Офісі Генпрокурора розробили спеціальні стандарти, які базуються на принципах поваги до дитини, уникнення повторної травматизації та їхньої всебічної підтримки. Це означає, що з дитиною говорять зрозумілою мовою і пояснюють усі процеси, обов’язково залучають підготованих психологів, забезпечують наявність адвоката і, наскільки можливо, мінімізують кількість допитів та інших слідчих дій.

В Україні вже працюють 10 центрів «Барнахус», де діти, які пережили воєнні злочини або депортацію, можуть розказати про свій досвід та отримати психологічну й соціальну допомогу. Облаштовано 70 «зелених кімнат», де прокурори та слідчі можуть фіксувати свідчення дітей в безпечному й спокійному середовищі. Також для цього створено Центр захисту прав дитини, де надають медичну й психологічну допомогу.

Але найбільш вразлива категорія – діти, яких забрали зовсім маленькими і які можуть зовсім не пам’ятати свого життя в Україні. Їм прищеплюють нову, російську, ідентичність. І щодня їхнє повернення та адаптація стають все складнішими.

ЄДНАННЯ ЗАРАДИ МАЙБУТНЬОГО

Саме тому питання повернення дітей додому є одним із пріоритетів державної політики. Українська формула миру, яку представив Президент Володимир Зеленський, водночас із поверненням всіх територій містить Пункт 4 – повернути додому всіх військовополонених та цивільних українців, зокрема депортованих дітей.

За ініціативою України та Канади створена Міжнародна коаліція за повернення українських дітей, до якої долучились десятки країн. Основною метою є пошук дієвого механізму повернення дітей додому, зокрема через посередництво третьої сторони – нейтральної країни або організації на кшталт Управління Верховного комісара ООН у справах біженців.

Діяльність Міжнародної коаліції передбачає обмін інформацією про депортованих дітей і координацію зусиль для їхнього повернення, пошук родичів, дипломатичні зусилля, залучення фінансів, інформаційні кампанії для того, аби світ знав про російські злочини.

Окреме завдання – добитися відповідальності для причетних до незаконних депортацій.

Наразі Офісу Генпрокурора вдалося ідентифікувати і почати кримінальне переслідування проти трьох осіб, причетних до депортації 48 дітей-сиріт з Херсонщини. Це головний лікар Херсонського обласного будинку дитини, очільник окупаційного «Департаменту охорони здоров’я» і чинний депутат Державної Думи рф.

Офіс Генерального прокурора в рамках кримінального провадження про депортацію дітей співпрацює із Міжнародним кримінальним судом, Моніторинговими місіями ООН, Слідчою комісією ООН тощо. Також Міжнародний кримінальний суд (Гаага) оголосив ордер на арешт путіна та уповноваженої з прав дітей львової-бєлової.

З точки зору міжнародного права, депортація дітей є грубим порушенням Женевських конвенцій, а їхня примусова русифікація, «перевиховання» та позбавлення української ідентичності прямо протирічать нормам Конвенції ООН про права дитини. Навіть більше, сам факт масового переміщення дітей і передавання їх до іншої країни на всиновлення є ознакою геноциду.

Тому парламенти десятків країн, понад 50 держав-членів ООН, Парламентська асамблея Ради Європи засудили такі дії рф. У 10-й пакет санкцій ЄС внесли осіб, відповідальних за депортацію і примусове всиновлення українських дітей. У Конгресі США працюють над санкційним законопроєктом для протидії депортації дітей. Проєкт назвали на честь Олександра Іванова – підлітка, якого вбили росіяни в перші дні повномасштабного вторгнення.

Тиск на росію має лише посилюватися.

НІКОЛИ ЗНОВУ

Іронія історії полягає в тому, що спланована державна політика викрадення українських дітей не є російським ноу-хау. Під час Другої світової війни в нацистській Німеччині діяла схожа програма, ідеологом якої виступав райхсфюрер СС Генріх Гіммлер. Тоді з окупованої Європи, зокрема з України, вивезли щонайменше 250 тисяч дітей. У Німеччині їх «аріїзували» та віддавали на всиновлення у німецькі сім’ї. Як бачимо, кремлівські «борці з фашизмом» охоче наслідують практику СС.

Чи зможе світ, нарешті, покласти край подібним злочинам? Відповідь залежить від того, чи вдасться Міжнародній коаліції виконати обидва завдання: повернути дітей і покарати організаторів депортацій. Україна ж налаштована рішуче, об’єднуючи зусилля систем правосуддя, урядів, громадських організацій та всієї міжнародної спільноти.

«Ми повинні використовувати кожну можливість, аби ефективно протидіяти цим кричущим порушенням міжнародного права та повернути дітей додому. Ми не маємо ні законних, ні моральних підстав зупинятися доти, доки кожна дитина не повернеться додому цілою та неушкодженою», – заявив Генеральний прокурор Андрій Костін.

Марія Андрєєва, комунікаційна експертка Офісу Генерального прокурора, спеціально для Укрінформу