Ювілей НАТО: Вік мудрості і час відповідальних рішень про власну роль у світі та роль України в НАТО

05.04.2024 18:00

Укрінформ

Що нам пропонують і чому не запрошують

4 квітня 2024 року НАТО відзначило ювілей – 75 років з дня заснування цієї військово-політичної організації, головною метою створення і діяльності якої є забезпечення безпеки країн-членів. Безумовно, останні два роки НАТО як безпекова організація не стояла і не може триматись осторонь від російської агресії і від війни, котра на нашій землі ведеться вже понад два роки. Урочисті заходи, які саме в цей день відбувалися в штаб-квартирі в Брюсселі, є початком дій, що будуть тривати аж до ювілейного саміту НАТО у Вашингтоні.

Час не жде, і тому в центрі уваги НАТО і в фокусі нинішнього засідання міністрів закордонних справ є війна в Україні. І це зрозуміло, оскільки агресія проти Української держави змінила безпекову ситуацію і поставила вже всі країни Європи і НАТО перед подібною загрозою російської агресії. Отже, треба шукати відповіді на ці виклики, і потрібно думати і працювати над тим, як припинити агресію, як допомогти Україні перемогти.

Важливі питання, і вони потребують суттєвих відповідей – що й будуть готуватися в той період часу, який залишився до саміту.

З чим зібралися і над чим працювали міністри закордонних справ країн-членів НАТО під час засідання Ради Північноатлантичного Альянсу?

Досить несподіваною була пропозиція Генерального секретаря НАТО Єнса Столтенберга про створення нового фонду підтримки України в розмірі 100 мільярдів доларів на п’ять наступних років. Це була заява, з якою Генеральний секретар виступив на пресконференції перед засіданням, але деякі джерела вже за кілька днів до того про цю ідею почали розповідати. Тому важливим було, якою стане перша реакція під час обговорення в штаб-квартирі НАТО в Брюсселі.

Треба сказати, що сам цей задум, без деталізації, є досить складним для сприйняття, а тим більше для реалізації. Є кілька питань, на які відповідей ще немає, можливо вони є в ініціаторів цієї ідеї, може трохи більше знають міністри закордонних справ країн Альянсу після вчорашнього обговорення. Ще більше ми, можливо, будемо знати після проведення засідання Ради НАТО-Україна, яке відбудеться 5 квітня.

Це все буде далі. Зараз ми бачимо пропозицію, в центрі якої сума. Число велике, значне, але, якщо подивитися на те, що вже є (і ми вже маємо, з чим порівнювати), то воно видається, по-перше, можливим, а, по-друге, якщо поділити на п’ять років по 20 мільярдів доларів на рік, не настільки й великим. Зокрема, пакет допомоги, який завис у Конгресі Сполучених Штатів Америки, включає допомогу на суму понад 60 мільярдів доларів. А в Європейському Союзі, як заявляв високий представник ЄС Жозеп Боррель, вже на цей рік акумульовано зобов’язань і практичної підтримки на 23 мільярди євро. Тобто, цифра важлива, але питання не стільки в ній. Питання в суті.

Цей новий фонд передбачається створити в рамках НАТО. З одного боку, це важливо організаційно, з іншого боку – це досить складно, оскільки НАТО до цього часу, до виникнення цього проєкту, який ще не погоджений, свідомо уникало надання Україні військової допомоги від Альянсу як такого.

Країни-члени НАТО, і ми знаємо про це, – надають допомогу. Ці пакети продовжують надходити. Зокрема, президент Фінляндії, перебуваючи з візитом в Україні, оголосив про новий комплект допомоги від Фінляндії. В цьому нема нічого альтернативного. Принципово нове те, що це планується робити від імені НАТО.

Таким чином Альянс має намір зробити великий крок відносно своєї ж власної стратегії – уникати летальної допомоги. Всі інструменти підтримки, які в НАТО використовувались до цього часу, мали нелетальний характер.

Тому далі залишається поза рамками наявної інформації питання, що це за фонд? Він буде діяти окремо від створеного європейського фонду, він буде функціонувати нарізно і додатково до тих зобов’язань, які країни-члени Альянсу вже зробили, він буде включати ті двосторонні зобов’язання і пакети допомоги, про які вже оголосили і будуть оголошувати країни-учасники організації, чи ні?

Тобто, питань багато. Зрештою, ми пам’ятаємо, що прем’єр-міністр Естонії Кая Каллас не так давно пропонувала вирішити питання фінансування допомоги Україні простим і універсальним способом: виділити 0,25% ВВП кожної з країн Європи чи НАТО, і це дасть можливість акумулювати щорічно понад 120 мільярдів євро. Суми співставні. Отже, йдеться про те, як їх рахувати, як ними оперувати і що з ними робити.

Чи великі ці суми – це теж питання майбутнього. Рішення, якщо й буде прийняте, – це буде на саміті у Вашингтоні. А нам допомога потрібна вже зараз.

До виголошення цієї пропозиції однією з червоних ліній НАТО було намагання уникати дій, які могли б сприйматися Росією як провокації, й уникати загострення або приводів, які могли дати Росії підстави збільшувати інтенсивність дій, продовжувати ескалацію.

Створення фонду НАТО, який передбачає надання озброєння і боєприпасів, – це крок, який відходить від попередньої практики. Але це ще не рішення. Разом з тим, якщо говорити про ескалацію, ми добре знаємо, що Путіну і Росії не треба ніяких приводів для того, щоб створювати напружену ситуацію, збільшувати тиск. Прямо зараз відбувається накопичення спроможностей збройних сил Росії. І це відбувається в умовах подальшої затримки військової допомоги з боку Сполучених Штатів Америки, – коли допомога, яка надходить для Збройних сил України, далі залишається недостатньою.

Достатньо нагадати лише про той мільйон боєприпасів, який минулого року був обіцяний Європейським Союзом, – і досі ця програма не виконана. Достатньо згадати, що на Мюнхенській конференції в середині лютого президент Чеської Республіки вийшов з пропозицією закупити понад 800 тисяч снарядів калібру 155 мм за межами Європейського Союзу. Пізніше, вже наприкінці лютого, в Парижі на конференції, яку зібрав президент Франції Макрон, було прийняте рішення створити фонд і наповнити його, й гроші на ці боєприпаси були виділені, але їх так і нема ще досі в повному обсязі.

Інше питання – мільйон боєприпасів: це багато чи мало? Якщо оперувати цифрами, які з’являлися у відкритих джерелах, можна виходити з того, що щоденно російська армія витрачає на війні в Україні до 10 тисяч артилерійських снарядів. Якщо поділити мільйон боєприпасів, які ми чекаємо від Євросоюзу, на 10 тисяч, які треба використовувати в день, щоб принаймні мати паритет з російською армією, виходить, що мільйона вистачить на 100 днів. Можна порахувати трохи далі: якщо ми маємо тисячу гармат, які можуть стріляти цим калібром 155 мм, то на 100 днів це виходить усього 10 снарядів на одну гармату. Ось і вся арифметика великих цифр, яка зводиться до простих підрахунків, і показує, що таке мільйон снарядів і як швидко вони можуть бути використані.

Крім того, якщо кожна гармата вистрелить всі ці боєприпаси, треба також думати про те, що треба міняти стволи, бо вони теж мають свій ресурс. І коли пройде 100 днів, треба вже міняти самі гармати. Тобто це процес, який потребує постійної, регулярної підтримки, постійного забезпечення.

Власне, про це і заявив Столтенберг, коли розповідав про свою ініціативу створення окремого фонду НАТО для підтримки України. Цей фонд, в його розумінні, має зробити допомогу Україні більш довготривалою і стабільною. Подивимось, як ці плани будуть здійснюватись.

Для прикладу наведу таке. Зараз в рамках комплексного пакету допомоги, який НАТО прийняла для України, діють програми за окремими напрямками, вони були збільшені після початку агресії. Загальна кількість допомоги за цими програмами мала б складати приблизно 500 мільйонів доларів на рік. Так от, за даними, які оприлюднені «Дзеркалом тижня», ці фонди наповнюються приблизно на 10 відсотків. Це про фінансування і про фонди.

Ще одна пропозиція, яка лунала цими днями: щоби НАТО перебрала на себе функції, які зараз здійснює «Рамштайн», тобто стати організатором і координатором військової допомоги, яка надається Києву в рамках Контактної групи з оборони України. Пропозиція теж викликала різні реакції. Зокрема, вчора з Білого дому ми почули, що Сполучені Штати готові й налаштовані і далі бути на чолі «Рамштайну». Крім того, варто брати до уваги, що «Рамштайн» – це більше, ніж НАТО. Якщо в НАТО входять 32 країни, то «Рамштайн» збирає на кожне своє засідання 50 учасників.

Важливо також, що йдеться про координацію військової допомоги, про озброєння і боєприпаси. НАТО як організація до цього часу уникала надавати озброєння Україні. Важливо також не забувати про те, що слід розділяти НАТО як військово-політичний альянс і країни-учасниці цього Альянсу. Вони діють по-різному, в рамках своїх національних рішень, а НАТО діє в рамках своїх повноважень і можливостей.

Отже, ми почули три пропозиції, які зараз будуть інтенсивно обговорюватися. Ми знову не почули головного – ми не почули про готовність запросити Україну до членства на саміті, який буде у Вашингтоні. І це питання залишається не вирішеним, нам пропонують допомогу, нові форми допомоги, НАТО має намір вийти за рамки своєї традиційної діяльності і своєї роботи з Україною, відійти від надання суто нелетальної допомоги до озброєнь і боєприпасів.

Але немає відповіді на головне питання. Як і раніше, залишається те, що було заявлено у Вільнюсі – Україна буде членом НАТО, але запрошення нема. Виникає питання, чому в НАТО говорять про якісь новації, які, по суті, може, і не є настільки новими? ( Більше того, вони не всіма країнами-членами Альянсу підтримуються). І чому НАТО всіляко ухиляється від того, щоб зробити ключовий для нас крок, і для них головний маневр, – чому немає запрошення?

Очевидно, що над цим питанням думають аналітики, розмірковують в європейських столицях і в Вашингтоні, замислюються в столицях інших країн-партнерів НАТО. І відповідь, скоріш за все, зводиться до того, що у НАТО досі немає бачення, як має закінчитися війна, як Північноатлантичний альянс уявляє подальшу структуру безпеки в Європі, як військово-політичний союз розглядає у подальшому відносини з Російською Федерацією.

Для України (і не тільки для неї) відсутність відповіді на питання, чому нема запрошення, означає також, що це спроба, точніше намір, залишити час і місце для якихось можливих теоретичних домовленостей з Путіним, з Російською Федерацією.

Для нас це неприйнятно, у Вашингтоні про це знають, у НАТО це усвідомлюють, проте далі уникають рішення. Є й інші, звичайно, причини. Вони є складними, і їх потрібно розглядати в комплексі.

Важливо, що поки вони розглядаються, війна триває, Україна залишається без гарантій безпеки, оскільки в нашому розумінні, запрошення до членства в НАТО ставить крапку на всіх дискусіях на тему, що буде далі. Відповідь на це питання буде однозначною, коли Україна отримає таке запрошення. Це означатиме, що не буде ніяких сірих зон після війни, це остаточно вирішуватиме, що не буде ніяких торгів навколо України, це розгонитиме останні сумніви у НАТО щодо наступного розширення, і позбавлятиме сподівань Кремль щодо можливості утримати Україну поза межами НАТО.

Запрошення України поставило б крапку на амбіціях Путіна. Але його ще нема. І питання, як уникнути ескалації, тут не є критичним, оскільки, для Путіна немає проблеми вирішити йти далі.

А в той же час Україна виконує головну місію, яка визначена в стратегічній концепції НАТО, – це стримування агресії з боку Росії. І якщо для НАТО це стримування поки залишається теоретичним, хоча загроза зростає, для України – це вже факт, ми вже два роки воюємо, і це не є теорія, це є та загроза, яку щодня долають Збройні сили України, відбиваючи російську агресію.

Учора Столтенберг, відповідаючи на це питання, чому НАТО не надає запрошення Україні, повторив те, що було сказано раніше. Він заявив, що запрошення означає вже зобов’язання і вже, фактично, – членство. Він наголосив на тому, що, на відміну від Європейського Союзу, від запрошення до членства в НАТО відстань дуже коротка, і саме тому, нібито, Альянс поки що не готовий зробити цей крок. Але ми бачимо, що це не зовсім так, – приклад Швеції, яка стала 32-м членом НАТО, демонструє, що від запрошення до членства Швеція пройшла досить тривалий час, майже два роки.

Саме тому, якби було запрошення для України, то тоді й дорожні карти були потрібні. Дорожня карта і мала б визначати шлях від точки, коли нас запросили, до повноправного членства. І це запрошення стало б також точкою неповернення для Альянсу і всіх країн, а також це був би чіткий і однозначний сигнал Путіну, що ніяких інших альтернатив, або сірих зон, або компромісів бути не може.

Питання не лише в тому, коли Україна стане членом Альянсу. Питання в тому, яке майбутнє чекає Європу і яке майбутнє бачить НАТО перед загрозою з боку Росії, як із цією загрозою боротися.

У нашому розумінні, краще спільно боротися, краще, коли Україна вже буде в Альянсі, краще Україну не використовувати, як це робить Альянс зараз, для того, щоб не тільки стримувати, а давати збройну відсіч і зменшувати потенціал агресора, щодня знищуючи техніку, живу силу РФ.

Буде видно, як триватимуть дискусії щодо цих пропозицій. Для нас, як і раніше, головним залишається питання запрошення України до членства. Те, що у Вільнюсі НАТО погодило скасування плану дій щодо членства для України, скорочує шлях до Альянсу. Але зараз питання для нас стоїть зовсім інакше.

Це не питання, як робити реформи, як долати корупцію, як розвивати демократичні засади суспільства, адже це ті трансформації, які можна робити і треба здійснити потім, а зараз, коли на міста і села України падають важкі керовані авіабомби, коли тривають артилерійські обстріли, коли ворог збільшує вогневу потужність на фронті, нас непокоїть зовсім інше.

Зараз нам потрібні боєприпаси, військова допомога, нам треба чітко знати, що Альянс не тільки буде допомагати, навіть створивши новий фонд, а що Альянс стане організацією, в якій Україна буде повноправним і рівноцінним членом з чітким і зрозумілим майбутнім і з точним баченням, що в Європі, після війни з Росією не буде місця Путіну і його оточенню для можливості продовжувати агресію.