«Корейський сценарій» для України - це що?
Останнім часом в американських ЗМІ почали з’являтися дивні публікації про те, що вони називають обговоренням «корейського сценарію» для України. Про це пише експерт Петро Олещук.
Що характерно, автори цих публікацій, судячи з усього, або самі взагалі не розуміють, що таке цей «корейський сценарій» насправді, або просто вдають, що не розуміють, бо для «корейського сценарію» потрібно кілька компонентів, яких у російсько-українській війні немає і близько. І я навіть не кажу про те, що в Корейській війні титульними суб'єктами були дві різні Кореї – комуністична та прозахідна.
Головне – те, що в Корейській війні безпосередньо воювали великі світові держави. США (за підтримки своїх союзників) та Китай (за підтримки СРСР). Це робило цей конфлікт війною світового масштабу і, зрештою, зумовило її заморожування, оскільки сторони не могли перемогти одна одну, а йти на ескалацію не збиралися, бо вона могла означати лише ядерну війну.
«Корейський сценарій» для України – це що? Введення американських військ? Створення американських баз? Ввезення американської ядерної зброї? Ні? Ну тоді це не «корейський сценарій», а просто нова назва для чергових Мінських домовленостей, що, як усі ми знаємо, завершуються черговим нападом росіян. Просто Мінські домовленості мають погані асоціації, а коли усі чують про «корейський сценарій», то всім на думку одразу спадає футуристична Південна Корея, корейська поп-музика, корейські бренди електроніки та інші переваги провідної азійської держави. Але всі ці розмови про заморожування не мають до реалій Корейської війни жодного стосунку.
Ключова проблема будь-яких сценаріїв заморожування полягає в тому, що вони не враховують відсутність паритету між Україною та її ворогом. Це навіть якщо ми припустимо, що хтось на це все погодиться. Заморожують те, що розморожувати потім буде дуже не вигідно. І як хтось на Заході збирається це робити у ситуації з росіянами? Знову лякати їх санкціями? Чи постачанням зброї Україні? А потім цією зброєю знову буде заборонено бити по російській території? Тоді чому б росіянам знову не спробувати здійснити агресію? У гіршому випадку – їх просто витіснять із зайнятої під час агресії території. А може, і не витіснять? Чим погано с точки зору агресора, який не звик враховувати втрати?
Для утримання паритету Україні конче потрібні засоби, які будуть цей паритет підтримувати єдиним доступним для росіян способом – знищенням чогось, для них цінного. Наприклад, НПЗ і всього, що пов’язане з нафтопродуктами. До речі, нещодавно відбулася чергова успішна операція. СБУ та ГУР у ніч на 17 травня атакували цілі окупантів у Севастополі, Туапсе та Новоросійську. Дрони влучили у морський порт, НПЗ, нафтовий термінал та електропідстанцію. Якщо НПЗ уже зазнавав атак раніше, то порт – це цікаве розширення «меню» атак, бо це вже стосується і самої нафти, а не лише нафтопродуктів. Такі спецоперації – це розмова з росіянами доступною для них мовою.
Бо як вони мислять? Вони можуть робити все, допоки не одержать по пиці. Тактика західних партнерів України – не давати по пиці, а легенько стукати по ній долонею, сподіваючись, що це переконає змінити модель поведінки. Звісно, це нічого не змінює, а лише підживлює інтерес. А от удари по тому, що приносить росіянам реальні гроші, – це уже серйозно. Звісно, якщо займатися цим достатньо часу та витрачати достатні ресурси.
Але західні партнери, звісно, думають про інше. Їм головне, як зазначив нещодавно український Президент, щоби «ніхто не програв і ніхто не виграв». Але як це забезпечити, якщо між сторонами – такий колосальний ресурсний розрив? Зробити це майже неможливо, хоча б тому, що неможливо порахувати, скільки ресурсів треба точно, щоби тримати «баланс». Тому західні партнери спершу з усіх сил пручаються, щоби давати Україні сучасну авіацію, бо раптом українці ще почнуть перемагати, і гублять момент, коли росіяни масово починають використовувати КАБи, проти яких в українців не лишається засобів. І тут уже сучасна авіація – це не засіб якогось наступу, а просто засіб, як утримувати баланс, але час, необхідний на впровадження сучасних літаків, уже втрачено.
Тому про адекватні відповіді Україні доводиться турбуватися самостійно, з використанням тих засобів, які в України є. І де тут «корейський сценарій»? Лише у свідомості західних журналістів, які останнім часом демонструють щоразу нижчий рівень розуміння реальної ситуації як у світі, так і в Україні.
Петро Олещук, політолог, викладач КНУ імені Тараса Шевченка
Першоджерело: FB
Колаж на основі ілюстрації CNN
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
реклама