Кожен євроінтеграційний етап українці розглядають як захопливий серіал. За тим, як Україна отримувала рішення про відкриття перемовин з ЄС наприкінці грудня минулого року, стежила вся країна. У багатьох у цій сазі вже є свої герої та антигерої. У кінці червня на нас чекає чергова серія – затвердження переговорної рамки з ЄС. Про те, чому важливо отримати це рішення саме тепер, з якими проблемами на практиці стикається євроінтеграція, і чому цей шлях не буде легким, кореспондент Укрінформу поговорила з головою Комітету Верховної Ради з питань інтеграції України до Європейського Союзу Іванною Климпуш-Цинцадзе.

- Нещодавно в Офісі Президента заявили, що Україна вже виконала всі чотири законодавчі кроки, які визначила Європейська комісія для фактичного початку переговорів про вступ до Європейського Союзу. Розкажіть, про які чотири законодавчі кроки йдеться, і чи справді Верховна Рада з ними повністю впоралася?

- Дійсно, ми всі на різних щаблях української як влади, так і громадянського суспільства докладаємо всіх зусиль для того, щоб до кінця червня було ухвалене рішення про затвердження переговорної рамки з Україною. І це стало би офіційним стартом наших перемовин з Європейським Союзом.

Чому важливо саме до кінця червня? Тому що наступною після Бельгії в Європейському Союзі буде головувати Угорщина, і, на жаль, Угорщина вже дала чітко зрозуміти, що для неї не буде пріоритетом євроінтеграційне просування України. Вона вже оголосила про свої пріоритети на головування, і нас там немає. Тому важливо не втрачати темп і час, який є критичним для трансформації країни.

Ми дуже розраховуємо, що міжурядова конференція в кінці червня, яка відбудеться після завершення виборів до Європейського парламенту, затвердить переговорну рамку.

Чи зробила Україна свою домашню роботу? Ми з вами мали сім завдань, які супроводжували рішення надати нам статус кандидата. Маємо розуміти, що ці завдання – це були не просто умовні сім законопроєктів чи сім рішень виконавчих структур, а кожне з них розбивалося на додаткові підзавдання. Коли йдеться про ці чотири додаткові завдання, то це з «розшивки» тих семи, що ми не доробили на грудень минулого року, коли ухвалювалося принципове рішення, що з Україною можна переходити до наступного етапу – перемовин про членство.

Справді, на кінець березня Україна, зокрема Верховна Рада, зробила свою частину роботи. Це були закони, які стосувалися, наприклад, лобізму. Були й інші речі, які доробляв уряд, які стосувалися втілення в життя змін до закону про національні меншини. Усі ці речі, а також антикорупційні заходи, що стосуються дій наших правоохоронних органів та судової влади, мали б враховуватися в остаточному рішенні Європейської комісії. І в кінці березня ЄК надала таку рекомендацію Європейській Раді – вони рекомендують затверджувати переговорну рамку з Україною.

Але, на жаль, не є даністю на 100 відсотків, що до кінця червня вдасться це рішення затвердити, і це не стосується того, як Україна виконала чи не виконала свої домашні завдання. Постійно кожен етап нашого євроінтеграційного шляху підважується певною мірою позицією однієї з країн-членів Європейського Союзу, тією ж Угорщиною.

Наприклад, ми бачимо, як Угорщина тепер учергове блокує використання коштів з відсотків від заморожених активів Росії на придбання зброї для України.

- Чи можуть в Євросоюзі виникнути ще якісь внутрішні проблеми, що завадять ухваленню цього рішення?

- Те, що ми чуємо від наших партнерів, жодна інша країна, крім Угорщини, тепер не виступає проти відкриття перемовин про вступ.

На цей момент Європейський парламент і Європейська комісія, а також більшість країн-членів, чітко виступають за ухвалення цього рішення.

- Повернемося до нашого домашнього завдання, яке ми мали б виконати з євроінтеграції… Ваш колега, народний депутат Ярослав Железняк у нещодавній статті для The Kyiv Independent писав, що «з початку повномасштабного вторгнення Верховна Рада не відхилила і не направляла на повторне читання жоден законопроєкт з Меморандуму МВФ чи, DPL Світового Банку, чи програми ЄС». Він вважає, що проблеми з «нестримною жагою до реформ» явно треба шукати в інших установах. Чи справді європейські реформи сьогодні гальмують інші гілки влади?

- Мені би хотілося, щоб ми могли ставити десятку з десяти за роботу Верховної Ради України в царині європейської інтеграції, але це не зовсім відповідає дійсності.

Я не погоджуся зі своїм колегою, тому що, наприклад, одна з речей, яку ми виконували в рамках семи кроків, що супроводжували рішення про надання нам статусу кандидата на вступ до ЄС, був закон про зміну підходів до відбору суддів Конституційного Суду. Коли у грудні 2022 року я виступала з трибуни Верховної Ради України, то пояснювала колегам, що те, що пропонувалося до затвердження на той момент, абсолютно не відповідало висновку Венеційської комісії, і нам доведеться це переробляти.

Наші колеги з більшості намагалися переконати, що вони все погодили з Європейською комісією, що, мовляв, це повністю відповідає висновку Венеційської комісії і, мовляв, мої виступи чи виступи моїх колег не мають нічого спільного з дійсністю.

Дійсність показала, що через сім місяців, перед ухваленням рішення про наступний крок з боку Європейського Союзу, нам довелося переробляти цей закон.

Тому мені би хотілося, щоб ми дійсно дослухалися до фахівців, до тих, хто уважно відстежує реальні вимоги з боку Європейського Союзу, і не припускалися ось таких «штанг». Між крапельками тут не вдасться пройти.

Нам доведеться бути, як кажуть, святішими за Папу Римського для того, щоб скептики у країнах-членах Європейського Союзу не мали аргументів проти.

Певні політичні сили в Євросоюзі – праворадикальні, ліворадикальні – використовуватимуть будь-які наші помилки, ось такі недопрацювання проти подальшого руху України в ЄС. Тому важливо, щоб ми припинили ці ігри й рухалися дійсно системно.

Поза тим, сьогодні у Верховній Раді України ми все ще не маємо усталеного алгоритму ухвалення євроінтеграційних законів. Уже два роки ми діємо на підставі постанови Верховної Ради України, яка є тимчасовою і мала би вже давним-давно перейти в Регламент, усталити практику того, що, наприклад, наш Комітет з питань інтеграції України до Європейського Союзу має не лише право, а й відповідальність перевіряти законопроєкти на відповідність праву Європейського Союзу, зокрема до другого читання.

Дуже часто, на жаль, між першим і другим читанням з’являється багато поправок, які руйнують щось, що називалося євроінтеграційним на початку, коли подавався той чи інший законопроєкт.

Це теж насправді великий виклик, який полягає в тому, щоб створити реальну інституційну спроможність у Верховній Раді України. Сьогодні її не вистачає як нашому Комітетові, секретаріатові нашого Комітету, так і профільним комітетам. Над цим треба працювати.

Через це Верховна Рада виконує свої завдання не завжди з першого разу, не завжди достатньо відповідально. Думаю, що спочивати на лаврах Верховній Раді зарано.

Ми маємо також приклад ситуації навколо Рахункової палати. Поки що це не було частиною конкретних вимог з боку Європейського Союзу, але це чітко сказали посли «Групи семи» і посол Європейського Союзу: не призначайте додаткових людей до Рахункової палати, поки не зміните правила відбору цих кандидатів; не припиняйте повноваження тих людей, які працюють у Рахунковій палаті, доки не зміните правила набору нових працівників; не перетворюйте Рахункову палату, яка відповідає за якість використання, моніторинг і аналіз бюджетних коштів, на кульгаву качку.

І що ми маємо тепер, на жаль? Рахункову палату, яка не спроможна ухвалювати рішення. Це не допомагає нашій європейській інтеграції.

Мені хотілося б, щоб Верховна Рада України як орган, різні політичні сили, насамперед більшість, відповідальніше ставилися до завдань, що стоять перед нами. Вони будуть дедалі складніші.

Так, зараз ми виконали все, що від нас очікували, але ми не можемо в такому ж авральному режимі затверджувати наступні рішення.

- Свого часу Албанії довелося залучати штучний інтелект, щоб провести скринінг законодавства країни на відповідність європейському, бо в Албанії не було такої кількості експертів-юристів і перекладачів. 25 січня цього року в Брюсселі започаткували процедуру скринінгу українського законодавства. Як триває цей процес?

- По-перше, трошки лукавлять представники уряду України, коли гучно оголошують про те, що ми вже розпочали скринінг. Робити скринінг ще ніхто не розпочинав. Він розпочнеться тільки після ухвалення рішення про затвердження переговорної рамки і відкриття перемовин про членство з Європейським Союзом.

Тепер протягом кількох місяців з початку року відбуваються ознайомчі інструктажі щодо скринінгу. Європейська комісія пояснює різним фахівцям українського уряду, як це робити. Треба віддати належне Європейській комісії – вони дали можливість долучитися до цих інструктажів і громадським організаціям, і народним депутатам, і представникам секретаріатів, і помічникам народних депутатів.

Тепер нам за всіма різними главами, кластерами, за якими будуть йти перемовини, розповідають і пояснюють, як відбуватиметься це оцінювання. Сподіваюся, що з липня буде ухвалене рішення, і ми далі рухатимемося до безпосереднього скринінгу.

Дійсно, ми дуже далекі від того, щоб мати перекладений весь масив європейського законодавства українською мовою. Європейський Союз дозволив нам використовувати програму, яка допомагає перекладати законодавство, – «Eurolex». Ця програма наповнюється українськими законодавчими актами, що дасть нам змогу мати таку базу перекладів, з якою потім доведеться працювати фахівцям. Це не є технічний переклад. Маємо розуміти, що в директивах і регламентах Європейського Союзу є поняття, які дуже важливо правильно перекласти.

Що стосується нашого комітету, то ми вже чотири чи п’ять разів зверталися до керівництва Верховної Ради з проханням розширити штат працівників нашого секретаріату. На жаль, ці звернення залишаються без відповіді. Створюється якась хаотична система всередині Верховної Ради України. Так, Верховна Рада має проєкт, який підтримується Європейським Союзом, і який голосно назвали, здається, Євроінтеграційним офісом. Але це тимчасовий проєкт, який жодним чином не зміцнює інституційну спроможність Верховної Ради України. А нам потрібно розуміти, що це не тимчасова історія.

Нам потрібно мати фахівців у Верховній Раді та урядових структурах, які зможуть не лише тепер брати участь у перемовинах, аналізувати законодавство, а й допомагати наступному скликанню парламенту та наступним урядовцям. Як на мене, це один з основних викликів, з якими ми будемо стикатися.

Я дуже розраховую, що громадянське суспільство України продовжить так само активно підключатися, як воно підключилося до заповнення опитувальника, коли йшлося про кандидатський статус, і буде надавати свою експертизу. Але без підготовки фахівців на центральному, регіональному та місцевому рівнях нам буде важко впоратися з обсягом завдань, які стоятимуть перед нами не тільки на етапі скринінгу та оцінювання законодавства, а й на етапі змін, трансформації країни та імплементації всього, що ухвалить Верховна Рада.

- В одному з інтерв’ю ви сказали, що «варто усвідомити, що євроінтеграція не буде встелена червоною доріжкою». З якими перешкодами, на вашу думку, ми зіткнемося вже в найближчому майбутньому, якщо переговори про вступ таки розпочнуться?

- Мені видається, що ми маємо бути дуже чесні з українським суспільством. Будь-які обіцянки, що за два роки ми станемо повноцінними членами Європейського Союзу чи будемо за два роки повністю готові до членства в Європейському Союзі, не відповідають дійсності. Це брехня. Відверта маніпуляція і брехня.

Нам потрібно відповідально ставитися до того, які очікування ми створюємо в українського суспільства, щоб втримати велику підтримку нашого євроінтеграційного поступу, яку ми на сьогодні маємо.

Маємо також розуміти, що нам доведеться ухвалювати складні рішення, які в нашому випадку накладатимуться на надзвичайно болючий досвід війни. Такого шляху ще не проходила жодна інша країна, яка стала кандидаткою, а потім членом Європейського Союзу. Якісь рішення будуть, наприклад, у короткотерміновій перспективі болючими, але в середньо- і довготерміновій перспективі – вигідними для українського суспільства.

Це треба буде пояснювати, максимально залучати різних гравців для того, щоб ми всі разом це обговорили, усвідомили, де є плюси, де мінуси, скільки нам знадобиться, можливо, додаткового ресурсу, відкладених рішень, перехідних періодів, щоб ми могли успішно рухатися вперед.

Тому, по-перше, це відвертість і чесність у цій дискусії. По-друге, це підготовка фахівців. По-третє, готовність Європейського Союзу до проведення внутрішніх реформ. Вони розуміють, що їхня, наприклад, сільськогосподарська політика чи політика щодо забезпечення фінансування структурних фондів, які надаються тим територіям, що менш розвинуті для їхнього «підтягування» до більш розвинених територій, потребує перегляду.

Бо сьогодні, якщо виконувати норми ЄС, Україна може претендувати на 14 мільярдів євро дотацій для сільського господарства, десь приблизно 9 мільярдів євро структурних фондів. Зрозуміло, що країни-члени ЄС, напевно, не будуть готові йти на такі шалені вливання суто для України. Тому вони тепер думають про перегляд своїх політик, і це буде для нас теж складний процес, бо ми матимемо справу з конкурентами. Ми вже бачимо, скажімо, ці всі блокування наших кордонів фермерами з Польщі.

Щось у цьому є об'єктивне, а щось – абсолютно підігріте несправедливо. Маємо розуміти, що конкуренти ставитимуть нам палки в колеса, і маємо бути готові відстояти свій інтерес, щоб зайти в Європейський Союз сильним і успішним членом цієї спільноти. Це буде теж великий виклик. Доведеться обирати, в яких аспектах наполягатимемо на збереженні тієї чи іншої частини нашої економіки, а де муситимемо бути гнучкішими.

Інша історія, яка для нас буде, як на мене, дуже складною, – це Зелена угода. Зрозуміло, що необхідно переходити на інші типи енергетичних спроможностей, використовувати інші підходи до різних підприємств, наприклад сміттєпереробних. Проте тут, в Україні, ми також маємо розуміти, що виконання цих вимог буде ускладнюватися знову ж таки наслідками війни. Ми маємо десятки тисяч квадратних кілометрів замінованих територій, маємо страшні наслідки підриву Каховської ГЕС. Тобто все це для нас буде складною частиною перемовин, де нам треба буде відстояти те, що ми заслуговуємо на додаткову підтримку.

- Ну і насамкінець дозвольте поставити вам досить широке запитання, але, гадаю, саме ви, з огляду на ваші компетенції, зможете на нього відповісти. Яка роль сьогодні парламентської дипломатії в євроінтеграційному процесі? Чи важливо до переговорів щодо вступу в ЄС залучати народних депутатів і чим вони можуть допомогти?

- Ми ведемо дискусію з урядом та керівництвом парламенту стосовно того, чи варто включати народних депутатів України до робочих груп, які будуть готувати позицію України з тих чи інших напрямів. Є така спокуса: запросити до цих робочих груп кількох народних депутатів. А потім, коли до Верховної Ради прийде складний євроінтеграційний законопроєкт, скажуть: депутати, які брали участь у робочих групах, не казали, що це буде складно. Мені би хотілося уникнути цієї ситуації, щоб у нас був чіткий, зрозумілий, підзвітний діалог між урядом і парламентом на рівні профільних комітетів, нашого комітету, можливо, погоджувальної ради, де би ми до білого диму сперечалися, але знаходили спільне рішення.

А що стосується парламентської дипломатії, знаєте, я впевнена, що рішення про надання кандидатського статусу ми отримали завдяки тому, що вся країна на всіх рівнях включилася в ці адвокаційні процеси. Ми працювали як з європейськими інституціями, так і з окремими країнами-членами. Для нас важливо розуміти, що рішення про кожен наступний етап нашого просування щаблями євроінтеграції буде залежати від рішення всіх країн-членів Європейського Союзу. Всі країни-члени Європейського Союзу ухвалюють свої рішення на основі того, який мандат їм дають парламенти цих країн. Це означає, що для нас критично необхідно працювати з парламентарями країн-членів Європейського Союзу, а також з інституціями – Європейським парламентом, Європейською комісією, навіть з тим же Європейським інвестиційним банком на рівні парламентаріїв. Не розуміти цього – це просто стріляти собі в ногу. Тому мені би хотілося, щоб ми, нарешті, позбавилися тих штучних, незаконних перепон, які тепер існують. Сьогодні вони базуються на незаконному, рекомендаційному, нагадаю, рішенні Ради національної безпеки і оборони та незаконному, неконституційному рішенні Кабінету Міністрів України, який обмежує роботу і можливість пересування народних депутатів у час воєнного стану, а також на незаконних рішеннях голови Верховної Ради, який своїми розпорядженнями обмежує можливості народних депутатів працювати за кордоном. Це обмежує можливість захищати наш національний інтерес як щодо подальшої підтримки України на різних майданчиках різними країнами, так і стосовно нашої європейської та євроатлантичної інтеграції. Це неприпустимо.

Тетяна Пасова
Фото надала Іванна Климпуш-Цинцадзе