Національна безпека й оборона: головні події, процеси, тенденції у III кварталі 2024 року
Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва разом зі своїми партнерами –Інститутом інформаційної безпеки та Центром Разумкова – у межах програми «Дослідження суспільно-політичної та безпекової ситуації в Україні» презентує щоквартальні аналітичні огляди актуальних тенденцій безпекового середовища України – інформаційної безпеки, кібербезпеки, оборони та інших напрямів нацбезпеки держави.
Протягом липня–вересня 2024 р. спостерігався чи не найвищий рівень ескалації не лише з початку активної фази російського наступу в жовтні 2023 р., але й з моменту повномасштабного вторгнення. Інтенсивність російських атак, очевидно, наблизилася до апогею, але наразі відсутні ознаки критичного виснаження наступального потенціалу в короткотерміновій перспективі.
Протягом трьох місяців відбулися помітні зміни лінії бойового зіткнення, а сухопутний театр бойових дій поширився на російську територію. Незалежно від подальшого розвитку подій у зоні Курської операції, вже тепер можна стверджувати, що вона має більш важливе значення, ніж один із епізодів війни, а в разі її подальшого успіху (в комплексі з іншими асиметричними діями) може стати переломним моментом російсько-української війни.
На тлі «переможного поступу» російських військ і відсутності чіткої узгодженої позиції ключових партнерів України стосовно формату завершення війни та відповідної стратегії досягнення поставлених цілей проштовхуються різні мирні ініціативи, що не враховують ризики компромісів з Кремлем коштом України. Водночас ультимативна позиція Путіна залишається незмінною та несумісною ні з Мирним планом України, ні з пропозиціями тих потенційних посередників, які закликають до виконання положень Статуту ООН.
Отже, наприкінці вересня 2024 р. залишилися незмінними як характер тривалої фази війни на виснаження, так і позиції сторін стосовно передумов припинення вогню та політико-дипломатичного врегулювання конфлікту. На шляху реалізації міжнародних мирних ініціатив, як і раніше, стоїть несумісність позицій ворогуючих сторін, недієздатність міжнародних інструментів впливу на агресора, а також розбіжності в позиціях ключових світових гравців стосовно шляхів і формату завершення війни.
КЛЮЧОВІ ПОДІЇ НА ТЕАТРІ БОЙОВИХ ДІЙ ТА ЇХНІЙ ВПЛИВ НА ПЕРЕБІГ КОНФЛІКТУ
Російська сторона утримувала ініціативу майже на всьому сухопутному театрі бойових і намагалася максимально використати «вікно можливостей», зумовлене насамперед затримками західної допомоги, обмеженнями на застосування далекобійної зброї та провалами мобілізації в Україні. Різновекторні внутрішньополітичні та соціально-економічні, а також зовнішньополітичні фактори стимулювали російське військово-політичне керівництво до форсування наступальних операцій, не звертаючи увагу на втрати в живій силі та техніці, чи відповідність отриманих результатів затраченим ресурсам.
Головні наступальні зусилля противника були зосереджені на східній ділянці фронту та переслідували завдання повного захоплення території Донецької та Луганської областей. Відповідно найбільш інтенсивні бойові дії відбувалися на ділянці фронту від Куп’янська до межі Донецької та Запорізької обл., і саме на цьому відрізку зафіксовані максимальні темпи просування противника. Лінія бойового зіткнення на Харківському напрямку суттєво не змінилася, попри намагання російського військового командування реалізувати поставлене Путіним завдання зі створення буферної зони на межі з Бєлгородською обл. Контратакувальними діями на Півдні росіяни виконували завдання сковування українських резервів та мали радше символічну мету нівелювання результатів українського контрнаступу в 2023 р. Для протидії постійним обстрілам та диверсійно-розвідувальним діям противника значна частина Сил оборони задіяна на тих ділянках російсько-українського кордону, що не відображаються на картах як лінія фронту.
Сильною стороною противника залишається не тільки чисельна перевага у живій силі, але й неймовірно високий поріг терпимості до втрат. Перевага у засобах вогневого враження має також як кількісний (артилерія, КАБи), так і якісний характер, насамперед у ракетно-авіаційному складнику. Здебільшого ці два компоненти лежать в основі російської тактики повзучої окупації. Перевага противника у повітрі та у засобах дальнього враження дає змогу завдавати масованих повітряних удари не лише по позиціях українських Сил оборони в тактичній та оперативній зоні, але й фактично по будь-яких військових і цивільних об’єктах на всій території країни. Попри те, що у липні кількість запущених Україною дронів дальнього радіуса дії (520) вперше перевищила російську (426), баланс повітряних спроможностях дальнього ураження залишається на користь Росії. Домінування в повітрі в комбінації з перевагою в живій силі (кількість та байдужість до втрат) є ключовим чинником утримання ініціативи на театрі воєнних дій.
Стратегія дій української сторони полягала у недопущенні оперативного прориву фронту, стримуванні темпів російського наступу та максимального виснаження бойового потенціалу противника. На тлі видимих тактичних успіхів на сухопутному театрі воєнних дій, командування російського чорноморського флоту фактично визнало нездатність забезпечити захист головної бази ЧФ та втрату його функціональної спроможності в західній частині акваторії Чорного моря. У липні 2024 р. останній бойовий корабель ЧФ покинув Севастополь. На думку західних оглядачів, це може стати знаковою подією поступової втрати російського контролю на півостровом і персональної поразки для Путіна з огляду на створену ним гіпертрофовану значущість Криму для Росії.
КУРСЬКА ОПЕРАЦІЯ
У серпні 2024 р. Україна відкрила якісно нову фазу російсько-української війни, розпочавши операцію на території Курської області РФ, яка стала повною несподіванкою не лише для країн-партнерів, авторитетних вітчизняних і зарубіжних експертів, але й заскочила зненацька військово-політичне керівництво Росії, яке напевне знало про накопичення українських військ на Курському напрямку, але вкотре припустилося стратегічних прорахунків в оцінюванні дій і намірів противника.
Подальші дії Путіна з розв’язання «курської проблеми» лише підтвердили його готовність жертвувати власними громадянами та територіями заради продовження загарбницької війни для знищення сусідньої країни. Запровадження режиму «контртерористичної операції» (усупереч вимогам російського законодавства) є свідченням неадекватного управлінського рішення, коли відповідальність за військову операцію покладається на спецслужбу (ФСБ), а підпорядкованим підрозділам збройних сил відводиться роль допоміжної структури. Згідно із законом, Путін мав би оголосити воєнний стан і мобілізацію, що потенційно могло б негативно вплинути на підтримку режиму або ж радше байдужість населення стосовно т. зв. СВО.
Путін із самого початку демонструє впевненість у тому, що воєнні успіхи на Донбасі дадуть йому змогу розв’язати «курську проблему» без вагомих внутрішньополітичних ризиків для власної влади. Слід зазначити, що на кінець серпня, російська соціологія не зафіксувала впливу події в Курській області на рівень підтримки війни – переважна більшість росіян (78%) схвалює т. зв. СВО. Дії ж російської армії на власній території мало відрізняються від традиційної тактики випаленої землі із масованим застосуванням ракетно-артилерійських обстрілів і авіаційного бомбардування, що призводить до руйнувань та жертв серед цивільного населення.
Відповідь на питання, чи є такі дії Путіна прикладом «стратегічного мислення», чи зразком стратегічних прорахунків, стане відомою найближчим часом. Неадекватність реакції очільника Кремля на очевидну загрозу територіальній цілісності російської держави потребує особливої уваги в контексті оцінювання стратегії завершення війни, зокрема, визначення цілей або ж «больових точок» режиму, ураження яких могло б змусити противника до відмови від сьогоднішньої агресивної політики.
Навіть після двох місяців з початку Курської операції складно об’єктивно оцінити її доцільність та ступінь досягнення цілей, але оперативні результати та міжнародний резонанс події дає змогу зробити припущення стосовно імовірності стратегічного впливу на подальший перебіг війни. Наразі відомі різні позиції в оцінюваннях доцільності та ефективності здійснення наземної військової операції на російській території та перспектив її розвитку. Курська операція не принесла територіальних здобутків чи значної передислокації російських резервів, але два обміни полоненими у вересні слід сприймати як один з очікуваних результатів від цієї операції.
КЛЮЧОВІ ВНУТРІШНІ ЧИННИКИ ВПЛИВУ НА ПЕРЕБІГ КОНФЛІКТУ
Публічний звіт міністра оборони Р. Умєрова про результати першого року роботи з’явився після резонансної статті, яку підготовала група відомих українських активістів з критикою роботи оборонного відомства. Міністр озвучив низку важливих фактів, зокрема, стосовно обсягів річного фінансування вітчизняного виробництво озброєнь (понад 4 млрд. дол.). Частка боєприпасів українського виробництва у 2024 р. зросла до 41% (у 2023 р. – 18%). У 2024 р. МО та Мінцифри закупили понад мільйон дронів. Окрім того, Р. Умєров зазначив досягнутий прогрес у вдосконаленні внутрішньовідомчих процесів і послуг завдяки, зокрема, цифровізації, досягнення у боротьбі з корупцією та у сфері міжнародного співробітництва. Наостанок він зауважив, що більшість «роботи залишається поза увагою громадськості», і «у воєнний час це природно».
У зазначеній вище статті під красномовною назвою «Міністерство хаосу Умєрова» дається кардинально протилежна оцінка змінам, що відбулися (чи не відбулися) в роботі МО за останні 12 місяців, і піддається жорсткій критиці якість роботи відомства як центрального органу військового управління в Україні. Автори, визнаючи певні здобутки, зокрема у сфері оборонних закупівель, навели приклади системних проблем в управлінні, плануванні, координації, відсутності чіткого розподілу повноважень і відповідальності, а стан справ у сфері міжнародного співробітництва оцінили як «тотальний провал».
Важко сказати, наскільки об’єктивна зовнішня критика оборонного відомства, більшість роботи якого «залишається поза увагою громадськості», але позитивом є як сам факт публікації подібних матеріалів, так і аргументована реакція міністра оборони на публічну критику.
За офіційними ж повідомленнями, ситуація з мобілізацією налагодилася, і її темпи збільшені втричі, зосібна через рекрутингові центри, які забезпечують середньомісячний набір 6,5 тис. добровольців. За даними The New York Times, Україна після набуття чинності нового закону про мобілізацію у травні 2024 р. досягла показника щомісячної мобілізації у 30 тис. осіб, що втричі більше за показники грудня 2023 р. До розв’язання української проблеми мобілізації долучилися сусідні країн. Згідно з підписаною 8 липня двосторонньою, українсько-польською, безпековою угодою, передбачене створення в Польщі добровольчого Українського легіону (з можливою участю іноземців). Набір добровольців здійснюватимуть консульські установи України, а польська сторона з іншими партнерами забезпечує оснащення та тренування Легіону на своїй території. За словами офіційного представника МО Польщі, «такі військові після закінчення служби на фронті матимуть право повернутися до Польщі». Ініціативу Польщі підхопила Чехія.
Попри різноманітні зусилля, спрямовані на забезпечення людського ресурсу для оборони, очевидно, залишається нерозв'язаною не лише проблема кількості, але й якості новобранців, які також тісно взаємопов’язані. Через гостру потребу в поповненні бойових частин, скорочуються терміни підготовки мобілізованих та, відповідно, страждає її якість, що призводить до надлишкових втрат.
Завдяки запровадженим змінам до нормативно-правової бази досягнуто однієї з цілей – налагодження системи обліку військовозобов’язаних. За словами члена комітету Верховної Ради з питань нацбезпеки, оборони та розвідки Ф. Веніславського, «мільйони громадян оновили свої дані через Резерв+, сотні тисяч – через ТЦК та СП і ЦНАП». Він окремо наголосив на ефективності застосунку «Резерв+», який суттєво полегшив процес обліку за умов, коли паперова система «була суттєво знищена, а електронний облік військовозобов'язаних у форматі, передбаченому законом про Єдиний реєстр, ще не запрацював».
Водночас ключові проблеми мобілізації, такі як якість особового складу, розв’язані лише частково. За словами народного депутата України Р. Костенка (полковника СБУ, учасника російсько-української війни), ТЦК в гонитві за чисельними показниками мобілізують людей, яких відмовляються брати військові частини, і ті залишаються в навчальних центрах, отримують зарплату, а звільнити їх не можна. У контексті якості актуальним є питання вікового діапазону бійців, який наразі становить 25–60 років, хоча, на думку самих військових, «люди в 40+ … вважаються старими для виконання штурмових завдань».
Генеральний штаб Збройних сил України підготував пропозиції стосовно надання повноважень командирам військових частин з призову військовозобов’язаних, які виявили бажання проходити службу саме в їхній частині, без залучення територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП). Запропоновані зміни допоможуть спростити процес мобілізації, поліпшити якість відбору кандидатів відповідно до потреб військової частини та побажань мобілізованих.
Зокрема, 21 вересня українські соцмережі збурив пост військовослужбовця С. Гнезділова, який заявив про самовільне залишення частини (СЗЧ), щоб привернути увагу до відсутності встановлених термінів служби під час війни. Цей демарш актуалізував і без того гострі дискусії навколо більш широкого кола проблем мобілізації військовозобов’язаних і суспільства загалом, військової дисципліни, соціальної справедливості тощо. Верховна Рада 11 квітня 2024 р. ухвалила законопроєкт про мобілізацію, з остаточної версії якого була вилучена стаття, що передбачала право мобілізованих на звільнення після 36 місяців служби через неспроможність держави забезпечити виконання цієї норми. Перспектива служби до кінця війни є чинником деморалізації тих, що вже служать, і однією з головних причин ухилення військовозобов’язаних від мобілізації.
Публічний скандал навколо генерала Ю. Содоля (одного з найвищих посадовців Сил оборони) створив прецедент і спричинив широку дискусію стосовно кадрових проблем. Після цього були оприлюднені ще кілька випадків «невдалих кадрових рішень» стосовно призначення на посади професійно непридатних командирів або ж необґрунтованого (на думку підлеглих) звільнення «реально толкових командирів».
Україна продемонструвала нові зразки успішних розроблення, виробництва та застосування інноваційних озброєнь. А 24 серпня з’явилося повідомлення про застосування ракети-дрона дальньої дії (600–700 км) «Паляниця» українського виробництва та успішні випробовування балістичної ракети. Протягом місяця українські безпілотники вразили кілька важливих цілей в російському тилу на віддалі більше ніж 1000 км. У сегменті FPV-дронів українські виробники наближаються до повної локалізації виробництва, що убезпечить від небажаної залежності від китайських складників.
Уряд Данії повідомив про виділення близько 116 млн дол. на реалізацію ініціативи із закупівлі зброї в українських виробників. Найближчим часом Сили оборони отримають перші САУ «Богдана» з партії (18 од.), які замовлила Данія. Реалізація таких проєктів виконує одночасно два критично важливих завдання: постачання зброї та розвиток вітчизняної оборонної промисловості.
У Стамбулі відбувся спуск на воду українського корвета «Гетьман Іван Виговський». Ще один корвет, «Гетьман Іван Мазепа», є на етапі будівництва. Будівництво бойових кораблів – довгострокова інвестиція в розвиток оборонних спроможностей України.
КЛЮЧОВІ ЗОВНІШНІ ЧИННИКИ ВПЛИВУ НА ПЕРЕБІГ КОНФЛІКТУ
Після майже тримісячної затримки, 9 вересня, адміністрація Байдена направила до конгресу таємну доповідь про стратегію США стосовно війни в Україні. Зазначена стратегія мала бути надана протягом 45 днів (у червні 2024 р.) відповідно до вимоги, що містилася у квітневому 2024 р. рішенні конгресу США про виділення допомоги Україні в обсязі 60,8 млрд. дол. З огляду на таємний статус документа, наразі відсутня навіть обмежена публічна інформація стосовно змісту стратегії довгострокової підтримки України, що, згідно з вимогою конгресу, має визначити «конкретні та реалістичні цілі, пріоритетність безпекових інтересів США, критерії оцінювання досягнення цих цілей». Достеменно не відомо, наскільки одностайними є американська стратегія та План перемоги України.
Головною причиною затримки з підготовкою стратегії, очевидно, було небажання адміністрації Байдена змінювати нинішню контрпродуктивну політику «контрольованої ескалації» через штучні обмеження з надання та на застосування західної військової допомоги Україною, результатами яких вже стало затягування війни без чітко визначених (для США) кінцевих цілей та надмірних людських, територіальних і матеріальних втрат для України.
Повідомлення про поставчання іранських балістичних ракет до Росії спричинили потужну реакцію західних партнерів на рівні заяв, що давали сподівання на зняття заборони на удари «західною» зброєю по території РФ, але позиція адміністрації Байдена залишилася незмінною. Очевидно, що Білий дім досі вважає посилення бойових спроможностей України більшим ризиком «різкої ескалації», ніж постачання іранської балістики до РФ, а найбільше занепокоєння у Вашингтоні спричинює поглиблення стратегічного партнерства між Москвою та Тегераном. Зокрема, йдеться про постачання російських винищувачів Су-35 і сприяння у модернізації кіберспроможностей і ракетно-космічних програм Ірану в обмін на балістичні ракети.
Наприкінці вересня зазначені обмеження на застосування Україною далекобійних озброєнь залишилися чинними. Москва, намагаючись вплинути на імовірні політичні рішення стосовно зняття заборони, вдалася до випробуваного інструменту – ядерного шантажу. Водночас рішення Путіна про внесення змін до ядерної доктрини як сигнал Заходу (на фоні чергового невдалого випробовування новітньої російської ракети «Сармат»), схоже, не справило бажаного ефекту ні на західних політиків, ні на Україну.
Представники Збройних сил Латвії повідомили 9 вересня про падіння російського дрона-камікадзе типу «Shahed» на території країни, зазначивши, що військові вчасно ідентифікували повітряну ціль, але не збивали, оскільки мали переконатися в тому, що підозрілий об’єкт є військовим і спрямований атакувати саме Латвію. Латвія – вже третя держава-членкиня НАТО (на додаток до Польщі та Румунії), де сталися такі інциденти з порушення повітряного простору російськими ракетами та бойовими дронами. В усіх відомих випадках військові не застосовували зброю.
Ключовою міжнародною подією липня 2024 р. став саміт НАТО у Вашингтоні. Цього разу, на відміну від попереднього саміту, очікування офіційного Києва були більш реалістичними, а результати – переважно очікуваними. Знову було чітко підтверджене суверенне право України на набуття повноправного членства в Альянсі та опосередковано – неготовність обох сторін до такого рішення. Слід зазначити, що «чергова» фраза у тексті Декларації Вашингтонського саміту «Майбутнє України – в НАТО», можливо, не мала б великого значення за інших обставин, але в цьому разі – це, очевидно, була чітка відповідь на ультиматуми Путіна.
Низка країн-членів і партнерів оголосили про нові пакети допомоги, а НАТО як організація – про зобов’язання з довгострокової підтримки України. Союзники узгодили новий план із координації військової допомоги Україні, згідно з яким створюється командування у Вісбадені (Німеччина). Завданням командування буде координація та планування безпекової допомоги Україні, зокрема навчання особового складу та ремонту військової техніки та обладнання. Нова ініціатива діятиме паралельно з форматом «Рамштайн» (Група з координації оборонної допомоги) і зосередиться на короткострокових цілях, а «Рамштайн» – на довгостроковій модернізації та зміцненні оборонних спроможностей України. Однією з політичних цілей є перерозподіл тягаря між союзниками та страхування ризиків зміни політики США після президентських виборів або ж у разі приходу до влади в інших державах-членах НАТО популістських, праворадикальних або крайніх лівих сил чи дружніх із Путіним лідерів.
Німецька компанія Rheinmetall оголосила про отримання замовлення на спорудження заводу з виробництва боєприпасів на території України. Будівництво підприємства розпочнеться у третьому кварталі поточного року, а випуск продукції – протягом наступних 24 місяців. Створення спільних підприємств оборонної промисловості в Україні є одним із елементів зменшення залежності від зовнішньої допомоги та зміцнення оборонних спроможностей у довгостроковій перспективі. Слід зазначити, що залучення міжнародних компаній до співробітництва з Україною пов’язане не лише з економічними інтересами (фінансовими прибутками та ризиками), але й безпековим загрозами від підривної діяльності російських спецслужб. За повідомленням CNN, американські та німецькі спецслужби запобігли замаху на генерального директора концерну Rheinmetall А. Паппергера, зазначивши, що його організовав Кремль. Міністр закордонних справ ФРН А. Бербок визнала, що цей випадок є ще одним свідченням ведення Росією гібридної війни проти країн Заходу.
Представники Комісії із стратегії національної оборони США під час слухань в комітеті сенату зі Збройних сил заявили про відставання США від Китаю в «багатьох військових галузях або таких сферах, які можна використати на військові потреби», та перевищення військових спроможностей геополітичного альянсу Росії, Китаю, КНДР та Ірану над спільними можливостями США та європейських партнерів. Визнано також провал стратегії США з недопущення партнерства між Москвою і Пекіном та заявлено про необхідність нової оборонної стратегії навколо цього «доконаного факту».
Китай у відповідь на неодноразову критику стосовно підтримки російської агресії проти України ухвалив рішення про запровадження жорстких обмежень на експорт дронів, їхніх складників та низки інших товарів, що можуть використовуватися з військовою і терористичною метою. Такі обмеження (набрали чинності з 1 вересня 2024 р.) можуть вплинути на бойові спроможності як Росії, критично залежної від постачань з Китаю, так і на прямий доступ України до китайських дронів та їхніх складників.
Періодичні повідомлення про загрозу вторгнення з території Білорусі мали радше характер інформаційно-психологічної операції, ніж оцінювання реальної загрози. Їхньою (білоруських маневрів і відповідних інформаційних вкидів) головною метою є створення додаткової напруги на північному кордоні України та сковування частини українських резервів. Хоча ймовірність втягування Білорусі у війну оцінюється як вкрай низька, МЗС України 25 серпня опублікувало заяву стосовно недружніх дій Республіки Білорусь, закликавши посадових осіб Білорусі «не робити трагічних для власної країни помилок під тиском Москви та попередивши, що у разі порушення державного кордону всі скупчення військ, військові об’єкти і шляхи постачання на території Білорусі будуть законними цілями для Збройних сил України».
В останні дні вересня почалося нове загострення безпекової ситуації на Близькому Сході, але наразі складно оцінити подальший розвиток подій в регіоні та можливий вплив на російсько-українську війну.
РОСІЯ
За словами Головнокомандувача ЗСУ генерала О. Сирського, загальна чисельність російських військ, розгорнутих у зоні бойових дій становить 520 тис. осіб, а наприкінці 2024 р. противник планує нарощування своїх сил до 690 тис. осіб. Для реалізації цих планів Кремлю необхідно не лише мобілізувати 170 тис. осіб, а й забезпечити компенсацію бойових втрат, які сягають орієнтовно 30 тис. загиблих і поранених щомісячно.
На цьому етапі збройного протистояння, який розпочався майже рік тому назад і характеризується як «війна на виснаження», найбільші шанси на перемогу має зазвичай сторона, яка володіє більшими людськими та матеріальними ресурсами. Однак оновлені оцінки російських ресурсних можливостей ведення затяжної війни та свідчення зростальних проблем в нарощуванні людського ресурсу без нової хвилі мобілізації ставлять під сумнів висновки про наперед визначений результат війни і позицію прибічників компромісу задля умиротворення агресора.
Свідченням нових проблем в нарощуванні людського ресурсу без наступної хвилі мобілізації є постійне підвищення грошових бонусів для «добровольців» на т. зв. СВО. Керівники російських регіонів, намагаючись виконати рознарядку Кремля, вимушені постійно збільшувати суми одноразових виплат, середній розмір яких зріс у 80 разів порівняно з липнем 2022 р., а максимальна сума сягнула понад 22 тис. дол. Окрім того, певні регіони запровадили грошову винагороду тим, хто вмовить кандидата на підписання контракту. Підписання контракту на війну для багатьох росіян є порятунком від проблем із кредитною заборгованістю та звільненням від чи пом’якшенням відповідальності за адміністративні порушення та важкі злочини. За деякими оцінюваннями, війна в Україні коштувала російському бюджетові 10 трлн руб. у 2022–2023 рр. і може сягнути такої ж суми за підсумками 2024 р. з огляду на витрати, які постійно зростають, зокрема на особовий склад.
Російські спецслужби доволі уміло використовують нестандартні підходи для ведення підривної діяльності російських спецслужб на території України. Останніми місяцями майже щоденно фіксують випадки умисних підпалів військових автомобілів у тилових містах України. Відео підпалів як «свідчення внутрішнього спротиву» активно використовують російські пропагандисти. Переважно зловмисники були завербовані через соцмережі, їхньою головною мотивацією було швидке отримання прибутку задля, зокрема, погашення значної мікрокредитної заборгованості. Журналістське розслідування «Схеми» виявило одну з мереж мікрокредитних організацій, власники якої є громадянами РФ і володіють персональними даними тисяч боржників.
ВИСНОВКИ
Аналіз найбільш важливих подій, політичних заяв та рішень протягом липня–вересня 2024 р. дає змогу зробити такі висновки:
● протягом третього кварталу 2014 р. російська сторона володіла оперативно-тактичною ініціативою на театрі воєнних дій, досягла вагомих тактичних успіхів, але не змогла здійснити оперативного прориву на жодному з напрямків;
● Сили оборони України не допустили прориву фронту, але наразі не в змозі зупинити російський «повзучий» наступ;
● ультимативні вимоги Росії є незмінними і несумісними ні з Мирним планом України, ні з пропозиціями інших потенційних посередників, принциповий пункт яких – виконання Статуту ООН, зокрема стосовно відновлення територіальної цілісності України;
● на тлі «переможного поступу» Росії та з огляду на перспективи затягування війни або ж примусу до мирних переговорів Україна нагально потребує формування реалістичної, обґрунтованої та узгодженої з партнерами стратегії завершення війни.
реклама