Слідами "Слова о полку Ігоревім"

З цієї історичної довідки почалася розмова кореспондента Укрінформу з заступником директора Центру краєзнавства імені академіка Петра Тронька Харківського національного університету імені Василя Каразіна, кандидатом історичних наук Ольгою Вовк.

- Ольго Ігорівно, двісті років поспіль, з часу виявлення в одному зі старовинних монастирів пам'ятки давньоруської літератури під назвою "Слово о полку Ігоревім", тривають дискусії про місце битви війська князя Ігоря з половцями. Вчених цікавить, де саме це було: на Правобережжі чи Лівобережжі річки Сіверський Донець, яка і сьогодні протікає територією Харківської області, ближче чи далі від міста Ізюм, яке стоїть на кордоні Харківської та Луганської областей, та чи не перегукується тюркська назва річки Каяла, поблизу якої і відбулася битва, з назвами річок Крайня і Середня Балаклійка, що у Балаклійському районі Харківщини...

- Дійсно, навколо "Слова" багато дискусій, у тому числі, і щодо його справжності. Дискусійним залишається і питання точної локалізації місця бою князівської дружини з кочівниками. Вчені мають документальні свідчення реальності давнього події: інформація про неї відображена в Іпатіївському та Лаврентіївському літописах. Однак найбільшу популярність отримала героїчна поема кінця ХІІ століття «Слово о полку Ігоревім». У середовищі фахівців й досі немає остаточної відповіді на питання про автентичність цієї пам'ятки.

Разом з тим, її справжність визнали багато авторитетних вчених, у тому числі академіки Дмитро Лихачов, Борис Рибаков, Андрій Залізняк.

Спробуємо і ми подумки перенестися у ХІІ століття.

...23 квітня 1185 року війська Ігоря Святославича, його сина Володимира Путивльського та племінника Святослава Рильського виступили в похід. Серед можливих причин називають заздрість Ігоря до успіхів київського князя Святослава, який здобув кілька перемог над половцями, або бажання здійснити набіг на кочівників з метою грабежу. Не виключено також, що похід був просто одиничним епізодом у боротьбі русичів проти половців, який навіть не мав самостійного значення.

Вже 1 травня, тобто через тиждень, князівські дружини досягли берегів Донця і були зненацька захоплені сонячним затемненням. Недобрий знак! Однак Ігор не розвернув коней, лише на два дні затримався біля річки Оскіл, де чекав на свого брата Всеволода. Після цього об'єднані дружини виступили у напрямку річки Сальниця — колись, ймовірно, притоки Сіверського Донця в районі Ізюма.

Перший бій з кочівниками відбувся 8 травня і закінчився перемогою русичів. Ніч пройшла спокійно. А вранці князівські дружини зіткнулися з основними силами половецького князя Кончака, почалася кривава битва. За однією з версій, події розгорталися між сучасними містами Ізюм на Харківщині та Слов'янськ Донецької області. Як писав автор "Слова", "Бились день та бились і другий, А на третій, в південну годину, Похилились Ігореві стяги!". Або, в іншому місці, "Чорна земля під копитами Кістьми засіяна, Кров’ю полита".

Більша частина воїнів загинула. Ігоря поранили в праву руку і разом з братом Всеволодом, сином Володимиром і племінником Святославом захопили у полон.

Згадаймо знаменитий плач княгині Ярославни, яка чекала чоловіка з походу: "Полечу, — каже, — зозулею по Дунаю, Умочу бобровий рукав У Каялі-ріці, Обмию князеві криваві рани На тілі його дужому!"... Після розгрому княжого війська половці вторглися на Русь, обложили Переяслав (нині місто Переяслав-Хмельницький Київської області), а на зворотному шляху спалили місто Римів (до наших днів не збереглося). Говорячи словами автора давньоруської поеми: "Застогнав тоді Київ тугою, Заголосив Чернігів напастями, Журба розлилась по Руській землі...".

Щодо долі Ігоря Святославича, то відомо, що у полоні він мав відносну свободу і повагу. До нього приставили двадцятеро охоронців, які не заважали князю їздити туди, куди він бажав, і виконували його доручення. Проте з часом до табору прийшла звістка про те, що половці задумали вбити всіх полонених русичів. Враховуючи цю обставину, Ігор прийняв рішення про втечу, здійснити яку йому допоміг довірений половець Лавр (Овлур).

Князь успішно втік від переслідування. На одинадцятий день він дістався прикордонного міста Донець. До речі, знаменитий археолог, професор Харківського університету Борис Шрамко вважав це середньовічне місто предтечею Харкова. Залишки укріпленого Донецького городища збереглися до наших днів, вони знаходяться на південно-східній околиці Харкова, неподалік від залізничної станції Карачівка.

П'ятнадцять хвилин електричкою - і ви потрапите на територію Донецького городища, однієї з найбільш відомих археологічних пам'яток на території Харківської області.

А що ж князь Ігор? Незабаром після того, як Ігор Святославич дістався до міста Донець, він повернувся до своєї вотчині у Новгороді-Сіверському. Згодом він об'їхав території Чернігівського і Київського князівств і скрізь був прийнятий з радістю: «Ігор їде по Боричевім до святої Богородиці Пирогощої. Села раді, гради веселі».

Похід князя Ігоря проти половців став основою багатьох творів мистецтва, чому сприяла таємнича атмосфера, яка у всі часи огортала «Слово о полку Ігоревім». Відповідні сюжети використовували композитори Олександр Бородін (опера «Князь Ігор»), Микола Лисенко (композиція «Плач Ярославни»), художники Віктор Васнецов, Василь Перов, Володимир Фаворський, Микола Реріх, Георгій Нарбут, Михайло Бойчук, поети Василь Жуковський, Тарас Шевченко, Микола Заболоцький, Максим Рильський...

Загалом налічується більше п'ятдесяти перекладів поеми різними мовами народів світу.

Не так давно у Харкові видано ілюстрований путівник «Харківщина: туристичні відкриття», у підготовці якого брали участь співробітники Центру краєзнавства університету ім. Каразіна. У путівнику, виданому українською та англійською мовами, зібрана актуальна інформація про всі визначні пам'ятки Харківської області, у тому числі, - Ізюмського району. Ці відомості будуть корисні для всіх, хто захоче самостійно або у складі туристичної групи пройти стежками героїв «Слова о полку Ігоревім», щоб доторкнутися до багатої історії нашого краю.