Галицький замок: історія для мільйона туристів

Через два роки Галич святкуватиме 1125 років від першої писемної згадки. На Прикарпатті вже міркують про урочистості. Тим часом науковці створили два проєкти, які можуть відкрити нову сторінку життя Галицького замку – свідка тисячолітньої історії міста на Дністрі.

Укрінформ зазирнув у минуле національної пам’ятки і спробував довідатись, яке майбутнє може чекати Замкову гору та скільки коштів потрібно, щоб у Галич таки приїхало мільйон туристів.

Тут треба зазначити, що ініціатива «Мільйон туристів у Галичі» зародилась два роки тому. Аби втілити ідею, яка може значно збільшити надходження до бюджетів усіх рівнів, тодішній голова Івано-Франківської ОДА, а нині прем’єр-міністр України Денис Шмигаль бачив два шляхи: перший – суттєво покращити туристичну інфраструктуру Галича, а другий – привести сюди молодих людей, змінивши Франківську прописку кафедри етнології та археології Прикарпатського національного університету на Галицьку. Втім остання ідея зависла в повітрі, а покращення туристичної інфраструктури і нині залишається на порядку денному галичан.

ЛЮТИЙ ВОРОГ КОРОЛЯ ДАНИЛА ТА ЙОГО ВИНО

Галицький замок – один із центрів середньовічної Галицько-Волинської держави, він височіє на Замковій, або Галич-горі, висота якої – до 340 м. Саме звідси відкриваються неймовірні краєвиди: усміхаються хатинки прилеглих сіл, височіють давні храми Крилоса (село на місці давнього Галича, – ред.) та виблискують дві ріки – Лімниця і Дністер. Остання кілька століть тому була настільки повноводною, що сюди заходили кораблі з найрізноманітнішим крамом. З висоти Замкової гори всебічно проглядається навколишня територія, вочевидь, це й стало вирішальним у середньовіччі, коли тут уперше звели фортифікаційні споруди. Нині учені припускають, що вони були дерев’яними й у першій третині ХІІІ століття належали боярину Судиславу.

«Це був особистий і, мабуть, найлютіший ворог короля Данила, який постійно намагався не допустити його до влади. Тобто, боярин Судислав прагнув визнавати владу угорських королів і навіть підтримувати їхню династію – галицького короля Коломана, але за жодних обставин не пустити сюди Данила Романовича. І ось, після чергової спроби князя Данила здобути Галич, воїни з півночі, з боку сучасного Львова, перейшли річку Дністер і таки здобули Судиславів двір, який, імовірно, розташовувався на цьому пагорбі», – розповідає та вказує напрямок руху королівського війська з Замкової гори завідувач науково-освітнього відділу Національного заповідника «Давній Галич», кандидат історичних наук Андрій Стасюк.

За його словами, жадаючи повної перемоги на цій землі, воїни Данила, які рухались далі до Крилоса, таки зупинились на певний час. Найперше, у Судиславому дворі військо Данила знайшло багато списів. Та зупинку пояснюють іншим трофеєм – винними погребами.

«Очевидно, вино зробило свою справу, і військовий напад призупинили. Так зазначають літописці. Треба розуміти, що в Галицькому князівстві ХІІІ століття вино було дорогим продуктом, бо виноградників тут не вирощували через холодніший клімат. Є припущення, що Судислав у Галичі контролював порт, торгівлю, а тому й прагнув, щоб ці землі належали угорській владі, яка б не торкалась його боярських справ. Сильного князя місцеве боярство у Галичі однозначно не чекало», – зазначає Андрій Стасюк.

Він розповідає, що у 1241 році Галич постійно штурмувало монголо-татарське військо, яке прагнуло попри все рухатись у Європу через Карпати. Є свідчення, ніби Галич був повністю спалений і знищений. Втім, археологи, каже Андрій Стасюк, таку версію не надто підтримують, бо ні слідів повного спалення, ні великої кількості татарських стріл тут не знаходили.

Аби відстояти Галич у політичному сенсі, каже історик, Данилу Романовичу таки довелось їхати до хана Батия і домовлятись. Хан постійно вимагав здати Галич, а безкінечно воювати з його військом королю Данилу бракувало сил. Адже раніше, у битві під Ярославом, Данило Романович остаточно відстояв своє право на Галицькі землі, яке визнали і угорці, й поляки. Після усіх своїх перемог Данило Романович переносить нову столицю княжої держави у Холм і починає розбудову Львова. Галич залишається духовною столицею і на прохання князів у 1303 році Константинопольський Патріарх підносить тутешнє єпископство до статусу Галицької митрополії. Відтоді міське життя з Крилоса (назва з грецької означає «духовенство» – авт.) переноситься до Галича.

ГАЛИЦЬКА СПАДЩИНА І ЧОРНА ВДОВА

«У 1340 році помирає останній суверенний володар держави Романовичів – Галицько-Волинського князівства, або Королівства Руського. Усі ці назви є виправдані. Після цього розпочинаються війни за Галицьку спадщину, в які вступають литовські князі, польські та угорські королі. Переможцем стає Казимир III, король Польщі, який поширив свою владу на Галицькій землі. Після цього місто на Дністрі отримує магдебурзьке право, а на горі, де існував двір Судислава, фундується польський замок», – зазначає Андрій Стасюк.

За його словами, історичні джерела вказують на те, що король Казимир наполягав, аби порушники мирної угоди, яка була підписана між ним та чеським королем Іоанном Люксембурзьким 1346 року, були покарані саме у Галицькому замку. За дослідженнями істориків, замок зводили майже століття. Тут з’являється зброя, а замок стає найбільшим у Галичині.

Першу потужну облогу замок витримав у 1387 році, вже по смерті Казимира Великого, коли його нащадки ділили Галицьку спадщину. Тоді війська королеви Польщі Ядвіги та її чоловіка, литовського князя Ягайла, відмовились штурмувати замок. Натомість Галицькому воєводі Бенедикту, який у той час ним опікувався, запропонували величезні привілеї – землі та села, за які замок опинився під короною династії Ягеллонів. Відтоді тут запровадили посаду старости, а тому Галицький замок ще називають Старостинським.

«Розквіт замку припав на XV-XVI століття. Старости тут управляли від імені короля, замок час від часу перебудовували. До прикладу, у XVI столітті його укріпили мурованими стінами. У разі нападу чи пожежі Галича міщани могли знайти прихисток у його стінах. Біля замку була каплиця Святої Катерини, де зберігався величезний архів судових земських і ґродських книг Галича, відомий з XV століття. У них записували все – заповіти, передачу спадщини, продаж-купівлю майна та інше. Навіть є різні факти про те, що вільні селяни скаржились сюди на пана за пошкодження їхніх слуг, тут розглядались справи подружніх зрад, крадіжок, а в підземеллі замку була в’язниця, де порушників і карали, і катували», – говорить Андрій Стасюк.

Нині біля Галицького замку можна почути легенду, яка, зізнається історик, не дуже переплітається з історичними фактами, але все ж має певні збіги. Легенда переносить сучасників на початок XVII століття, а записав її свого часу та вивів у світи письменник Степан Пушик.

Так ось, коли Галицьким старостою був Миколай Струсь, його донька Христина, яку називали тут ще Геленою, вийшла заміж без дозволу батька за свого небожа. Тобто, за сина своєї рідної сестри Ельжбети, Адама Калиновського. Такий шлюб, звісно, не вітали ні батько, ні церква. Втім кохання, як у всіх легендах, перемагає. Слуги нареченого здійснили підкоп під вежею, домовившись про втечу Христини з її служницею. Так Христина потайки змогла залишити замок і вийти заміж за свого коханого, любецького старосту Адама Калиновського. І тут легенда має кілька версій. За однією з них, батько прокляв свою доньку і кинувся з вежі. Інші перекази стверджують, що батько відразу помер від серцевого нападу, а ще інші – що замурував Христину у вежі Галицького замку.

«І ось тут точно неправда, – запевняє Андрій Стасюк. – Насправді, Христина прожила достатньо довге життя. Від інсульту через цю подію її батько теж не міг померти, бо смерть знайшла його через два роки після шлюбу доньки, приблизно 1625 року. Тут цікавою є думка про прокляття Христини. Бо вона після смерті свого коханого була ще двічі одруженою зі знатними шляхтичами, та всі вони дуже швидко помирали після шлюбу. Так донька старости зажила собі слави «чорної вдови», – зазначає Андрій Стасюк.

Хоч як би там було, але привидів у Галицькому замку досі ніхто не бачив, а каплиця Святої Катерини, в якій зберігались історичні документи кількох поколінь Галича, вистояла до XVIII століття. Вже австрійські війська вивезли архів до Львова у Бернардинський монастир, там є центральний державний історичний архів України, де книги з Галицького замку зберігаються дотепер.

КАМІНЬ ІЗ ХРЕСТОМ

Після 1648 року, коли у Галичі діяли загони Семена Височана, у замку зробили потужну фортифікацію. Адже козаки у Галичі, каже історик, теж були і піднімали великі повстання проти місцевої шляхти. Причому місцеві русини воювали тут і на боці козаків, і на боці шляхти. Після цих боїв над відновленням Галицького замку працював італійський архітектор Франсуа Корразіні на запрошення тодішнього місцевого старости Андрія Потоцького. Є документальні свідчення, що тоді Галицький замок Андрій Потоцький відбудував за власні кошти, скерувавши на це понад 42 тисячі злотих. Щоправда, пізніше, вимагав від державної скарбниці їх повернути. Так у Галицькому замку, який звели на землі 1,7 га, з’явились 2 тераси, 3 муровані вежі та 9 комор.

Та навіть ці укріплення не врятували Галицький замок у 1676 році, коли на нашу землю зайшли османські воїни.

«Війська на чолі з Великим візиром Ібрагімом Пашею підійшли до Станиславівської фортеці, але здобути її не змогли. Тоді вони вирушили до Галицького замку, який мав значно меншу можливість тримати оборону. Комендант замку пристав на зрадницьку пропозицію османів і здав їм фортецю. Турки з татарами заклали порохові бочки у вежі замку і так його підірвали», – зазначає історик.

У XVIII столітті Галицький замок перетворювався на суцільну руїну. Австрійська монархія, яка прийшла на ці землі, не розглядала його ні як оборонну споруду, ні як адміністративний центр. Відтак містянам дозволили забрати зі стін замку залишки будівельного матеріалу, а вони цим активно скористались.

«Знаємо, що дві єврейські синагоги, які вже сьогодні не діють, були зведені з каменю Галицького замку. Також є документи, що єврейська община за цим зверталась до тамтешнього бургомістра. Насправді це було типовим на той час явищем. Станиславівську фортецю у нинішньому Франківську австрійці свого часу теж розбирали на кам’яниці й на мурування вулиць», – зауважує Андрій Стасюк і показує камінь із хрестом в основі фундаменту Галицького замку.

«Це – яскрава архітектурна деталь, яка вказує на те, що й Галицький замок у XIV столітті теж зводили з каменю найближчих храмів, які на той час руйнувались», – додає історик.

ПРОЄКТИ НАУКОВЦІВ

У період Першої світової, коли з Галича вибили царські та російські війська, австрійська армія дозволила Січовим стрільцям підняти на будівлі ратуші найперше синьо-жовтий прапор, а вже потім австрійський. Для Галича, розповідає історик, це був час Стрілецької слави, тоді як на Замковій горі біля руїн розростався чудовий сквер.

«Реконструкція Галицького замку розпочалась на початку двохтисячних років. Її автори дійшли думки, що замок має конусне завершення. У тогочасній архітектурі це теж зустрічається, але документального підтвердження цієї версії нема. Світлини XIX століття, плани замку й описи цього не подають. Польські історики припускають, що тут даху взагалі не було, а вежі були відкритими», – констатує Андрій Стасюк.

Разом із фасадом замку тут відтворили й двері з кованими завісами, про які згадували в королівських інвентарних описах. Адже все, що було в замку, старости охайно вписували в архівний облік. Тим часом Замкову гору на початку 1990-х облюбували місцеві митці, які почали проводити тут концерти, фестивалі та вистави. В останні два роки на Галич-горі прописався і фестиваль «Галицьке лицарство» з історичною реконструкцією. Сюди часто навідуються туристи, затяті селфери та блогери, які полюють за фото з красивими краєвидами та середньовічною архітектурою. Та все ж сам замок, де зупинялись королі та приймались державницькі рішення, поки що стоїть пусткою.

«Ми направили проєктно-кошторисну документацію до Офісу президента і до Міністерства культури та інформаційної політики України не лише для відновлення внутрішньої частини замку, де передбачені виставкова зала для зброї середньовіччя і кафетерій. Щодо інших експозицій, то науковці ще працюють над ідеями. Наш другий проєкт – це благоустрій та озеленення усієї території. Йдеться про вхід і сходову від Галича до замку та під’їзд із того боку, який дає можливість заїхати на територію замку на авто. Тобто є два проєкти, і один із них, щодо благоустрою, вже пройшов експертизу. Тут ми врахували і освітлення, й пішохідні доріжки, і лавки», – розповідає генеральний директор національного заповідника «Давній Галич» Володимир Костишин і показує макет проєкту.

За його словами, ідеї науковців з благоустрою на Замковій горі підтримали місцеві депутати, скерувавши з бюджету 98 тис. грн. Проте для завершення проєкту з відновлення замку коштів поки що не вистачає. Тому його готовність  – 70%.

«Нам не вистачає грошей на проєктування інженерних мереж із відновлення води та газифікації. Але ми маємо запевнення, що цю частину профінансують у рамках президентського проєкту «Велике будівництво», – уточнює Володимир Костишин.

- А скільки коштів потрібно, щоб ці ідеї втілити в життя?

- Вартість проєкту з благоустрою території – 9,8 млн грн. На реалізацію наших ідей необхідно близько 40 млн грн. Думаю, для держави це не велика сума. До того ж, у межах відзначення 1125-річчя Галича ми закладаємо кошти ще на наукові та археологічні дослідження.

- Але є думки, що Галич уже достатньо вивчений. То яке завдання стоятиме перед дослідниками?

- Такі думки – це помилка, запевняю вас. Найперше, не всі архіви ще вивчені. А ще – раніше археологічні дослідження проводилися вручну, з лопатою, сьогодні ж ми маємо технічне забезпечення, що може суттєво вплинути на результати. Навіть зараз із нашими археологами працюють львівські науковці, які досліджують село Залукву та Городище біля Галича. Ба більше, є ще не вивчені підземні порожнини. Адже за легендами – Галицький замок, храм Святого Пантелеймона, фундамент Успенського Собору в Крилосі та костел у Більшівцях поєднані між собою підземними ходами. Вірити в таке чи ні – лише наука має поставити крапку в цьому питанні. Стверджую, що Крилос іще зовсім не досліджений. Бо фундаменти Успенського Собору, які були знайдені ледь не випадково, досліджені лише точково. А де княжі палати? Де храми, про які згадують у давніх літописах? Перед нами – велика праця ще на багато-багато років.

- То ініціатива «Мільйон туристів у Галичі» – це далека перспектива?

- Ми не можемо сьогодні стверджувати, що коли Галицький замок отримає нове дихання, то до нас одразу приїде мільйон туристів. Переконаний, для цього треба відновити увесь Галицький район. А це не лише замок, а ще й інфраструктура Галича. Щоби прийняти мільйон туристів, нам потрібно більше готелів, ресторанів, кафе. Нам потрібні дороги, які ведуть до того ж храму Святого Пантелеймона, до Крилоса, до костелу у Більшівцях, до біблійного містечка у Маріямполі та до інших пам’яток історії й культури. Ми маємо їх дуже багато. Так, Галицький замок має стати сьогодні основним туристичним магнітом, але якщо поступово відновлювати усі пам’ятки, то сюди приїдуть не мільйон, а набагато більше туристів.

Ірина Дружук, Галич–Івано-Франківськ

Фото автора

Перше фото: Катерина Байдужа