Закорковане море для Ольги Кобилянської

Меморіальний музей Ольги Кобилянської, який розташувався в одноповерховій будівлі за кількасот метрів від однойменної вулиці у Чернівцях, зберігає чимало особистих речей письменниці. Посеред робочого кабінету увагу відвідувачів привертає письмовий стіл Ольги Юліанівни, а на ньому – пляшка від вина, наповнена морською водою із піском та мушлями.

Якщо не знати добре Чернівців, то знайти невеличкий особняк, у якому розташувався меморіальний музей авторки «Землі», виявиться непростим завданням. Рухаючись від центру міста, потрібно пройти до кінця вулиці Ольги Кобилянської, звернути вниз по Шевченка, тоді на вулицю Тобілевича, яка спускається вниз, і повернути ліворуч на вулицю Софії Окуневської. На її початку є вказівник до меморіального музею Ольги Кобилянської.

ПРИДБАЛА БУДИНОК ЗА ГОНОРАР

Після блукань центральними вулицями міста, поціновувачі української літератури й культури потраплять у затишний особняк, де збережено атмосферу часу письменниці. Відвідувач музею ніби опиняється у Чернівцях початку минулого століття. Ось невеличкий, милий дворик, де любила сидіти на своєму плетеному з лози кріслі письменниця у роздумах за чашечкою запашного чаю, далі – старовинні меблі, елементи одягу та картини, якими Ольга Кобилянська оточила себе наприкінці життя.

«Це тринадцята адреса Ольги Кобилянської у Чернівцях, і прожила вона у цьому будинку свої останні 13 років. Цікавий символізм у цих цифрах», – зустрічає мене у музеї його старша наукова співробітниця Юлія Микосянчик.

У цьому будинку Ольга Кобилянська поселилася восени 1929 року. Це перше й останнє власне житло письменниці у Чернівцях. До того вона проживала у винайнятих квартирах. Належав цей будинок старшому братові Ольги Кобилянської Максимові, який із родиною переїхав жити до Одеси ще у 1917 році, а цей будинок здавав квартирантам.

«Максим Кобилянський помер в Одесі у 1922 році, й будинок у Чернівцях перейшов по спадщині його доньці Марії. Саме з нею зв’язався видавець із Харкова Михайло Біляч, який був уповноваженим Ольги Кобилянської перед радянськими видавництвами і переказав їй частину гонорару за твори письменниці. За однією з версій, вартість цього будинку склала 2750 доларів, за іншою – 4 тисячі доларів», – каже працівниця меморіального музею.

Проживала тут Ольга Кобилянська разом зі своєю прийомною донькою, племінницею Оленою Панчук-Кобилянською та її сім’єю – чоловіком і двома синами. У перших двох кімнатах нинішнього музею мешкала родина прийомної доньки письменниці, далі йде робочий кабінет письменниці та спальня Ольги Кобилянської.

Посередині робочого кабінету під старовинною люстрою стояв великий письмовий стіл. Коли створили музей, цей стіл трохи відсунули вправо, аби відвідувачам було зручніше оглядати експозицію.

«Якби столи вміли розмовляти, вони би нам могли розповісти якісь цікаві історії. Цей стіл був в іншому домі, він пам’ятає, як Кобилянська працювала над останніми своїми повістями, в які вкладала молодечі почуття. Зокрема, із впевненістю можемо говорити, що в цьому будинку за цим столом Ольга Кобилянська редагувала свій останній великий роман «Апостол черні», який з’явився друком у 1936 році», – продовжує розповідь працівниця музею.

Зокрема, тут лежить папка для паперів, у якій, окрім чистих і списаних листків, була так звана «зебра». Вона цікава тим, що зазвичай це чорні лінії на білому фоні, а в Ольги Кобилянської було навпаки – чорний фон, білі лінії. Також на столі є ніж для розрізання паперів, скринька для листів, татова попільничка. Батька письменниці не стало у 1912 році, й цю попільничку – як знак пам’яті про нього – вона завжди зберігала на своєму робочому столі.

«Крім того, Кобилянська не була проти, коли у її присутності курили, їй подобався аромат тютюну. Є такий сімейний переказ, начебто її зять Єльпідефор Панчук – чоловік її прийомної доньки, щодня рівно о 17-й годині проходився робочим кабінетом письменниці із запаленою цигаркою, щоб тут залишався той аромат», – каже Юлія Микосянчик.

СТОРІЧНА ВОДА

Також на столі є преспап’є і чорнильне приладдя. Поруч лежить телефон, який встановили після приходу на Буковину радянської влади. Адже із 1918 по 1940 рік Чернівці перебували у складі Румунії. І ось після приєднання Буковини до Радянського Союзу влада вирішила покращити побутові умови класика української літератури і провела телефонний зв’язок. Але цим телефонним апаратом Ольга Кобилянська практично не користувалася. А один із найцікавіших експонатів з-поміж розміщених на письмовому столі письменниці – пляшка з морською водою.

«Ольга Кобилянська усе своє життя любила море і жодного разу на морі не побувала. Вона все будувала плани, але завжди ставалися якісь перешкоди – матеріальні, її здоров’я, здоров’я батьків, елементарна відсутність вільного часу тощо. І ось моря вона так і не бачить. Але що цікаво, на початку ХХ століття вона пише нарис «Через море». Тобто описує те, чого ніколи не бачила. І ось єдине море, яке вона побачила у своєму житті – це була ось ця пляшка з морською водою», – розповідає мій екскурсовод.

У 1924 році цю пляшку Ользі Кобилянській надіслала її приятелька, художниця Лея Прункул, яка мешкала у Констанці (Румунія). І ось там вона набрала воду в Чорному морі, на дно насипала пісок, камінчики й невеличкі мушлі. Була ще морська рослинка, як згадували ті, хто бачив цю пляшку в 1920-х роках. Але з часом ця рослинка розчинилася у воді.

Хоча пляшка з-під вина, в яку набрали морську воду, була добре закоркована, з роками частина води таки випарувалася. І зараз там водою наповнено близько двох третин пляшки.

«Мені здається, що ми чи не єдині у світі, які мають такий експонат із морською водою із 1924 року. Я знаю, що є подібні експонати в інших світових музеях, але набирали там воду набагато пізніше», – зазначає Юлія Микосянчик.

Цій пляшці з морською водою наразі 97 років, і в музеї думають, як би оригінально відзначити її 100-річчя.

«Думаємо навіть над ідеєю, щоб до нас люди надсилали свої пляшки із морською водою, але вже не чорноморською, а з якихось екзотичніших країв. Основна умова такого перформансу – записочка. Бо до цієї пляшечки Лея Прункул прикріпила записку приблизно такого змісту: «Люба пані Ольго, Чорне море шле вам цю маленьку хвилю як гарний привіт». Це переклад із німецької, якою листувалися українська письменниця із румунською художницею», – додає екскурсовод.

І ось ця пляшка з того часу постійно була на робочому столі Кобилянської. Є різні версії, чому письменниця тримала її там – і для поетичного натхнення, і для того, щоб вона нагадувала їй ту нереалізовану мрію життя – поїхати на море.

Пляшка з морською водою завжди викликає інтерес у відвідувачів, так само виникають і різні версії її походження. Зокрема, є версія, що цю пляшку подарувала Ользі Кобилянській Леся Українка, яка часто бувала на морі й дуже любила його. Проте, дослідники цю версію спростовують. Адже мають документальні підтвердження, що дарувальницею є саме Лея Прункул.

Віталій Олійник, Чернівці
Фото автора та з Facebook-сторінки Чернівецького літературно-меморіального музею Ольги Кобилянської