Сарматські звірі із «Золотої комори»

Обласний краєзнавчий музей, історія якого налічує ціле століття, у воєнні роки втратив свої експонати, але зумів створити власну "Золоту комору".

Експонати з "комори" показують відвідувачам вкрай рідко і в дуже невеликій кількості. Так відбувається не тому, що музейні співробітники не хочуть, а просто тому, що немає спеціального приміщення.

А щоб облаштувати так звану "скарбницю", водити туди групи відвідувачів, показувати найцінніші речі і заробляти на цьому – потрібні мільйони. Поки їх навіть не обіцяють знайти, про них лише говорять. 

Спеціально для журналістів Укрінформу співробітники музею заглянули в "святая святих" і дістали кілька унікальних знахідок.

ВТРАЧЕНА КОЛЕКЦІЯ

Початком історії Запорізького обласного краєзнавчого музею прийнято вважати 1921 рік. Саме ця дата зазначена в архівних матеріалах: тоді зарплату в музеї отримували три людини - директор установи Яків Новицький, науковий співробітник і доглядач. На цьому інформація вичерпується.

"Можливо, музею і більше років. Але у нас немає підтвердження. Є архівні дані, що у 1921 році Яків Новицький його заснував, що було потім – лакуна, аж до 1945 року. Під час війни уся документація, архів і вся колекція музею зникли. Саме тому ми починаємо розповідати про наш музей з 1945 року", - каже керівниця відділу історії краю Зоя Попандопуло.

Сам музей спочатку знаходився у "Народному Домі "(свого часу - кінотеатр ім. Леніна), згодом "переїхав" до прибуткового будинку Яна Бадовського, потім взагалі потрапив до Мелітополя, а у 1948 році знову повернувся до Запоріжжя (працював у різних приміщеннях). І лише у 1970-х роках він отримав будівлю колишньої земської управи, де розташовується досі.

“У повоєнні роки була розроблена програма, по місту розвішували оголошення, в яких містян просили допомогти відшукати загублені експонати. Людей просили передати в музей все, що вдалося зберегти. Але, на жаль, ми нічого не отримали. Повний нуль. Музеї повністю не могли вивезти, десь експонати мали зберігатися, але ми навіть не знаємо, куди вони могли переїхати. Наприклад, музей Харкова відстежив, куди їхня колекція переїхала, і потім її повернули", - кажуть співробітники музею.

У краєзнавчому музеї є дві козацькі гармати. Кажуть, що їх було знайдено у підвалі одного з приміщень, де під час чергового переїзду розміщувався музей. Найімовірніше, гармати не вкрали тільки через їхню вагу, не змогли тягнути і кинули. Ці гармати вважають експонатами тієї самої загубленої колекції.

За 100 років свого існування Запорізький обласний краєзнавчий музей провів понад 1100 виставок. 

САРМАТСЬКЕ ЗОЛОТО І ГУНСЬКІ ПРИКРАСИ

Переходимо до засіків, точніше – "Золотої комори". У ній зберігаються дійсно унікальні речі: посуд (фарфор, срібло, фаянс), ікони, прикраси – сотні речей, більшість з яких ніколи не бачили відвідувачі.

"Експонати нашої "Золотої комори" ми вкрай рідко показуємо: на ювілеї, до приїзду важливих гостей. Вони зберігаються у нас у фондовому приміщенні, і щоб їх дістати, ми повинні створити спеціальну комісію – не менш як 5 осіб. На ваше прохання створили, зайшли до приміщення, вибирали речі і потім точно так само і повернемо на місце. До "Золотої комори" ми ніколи нікого не пускаємо, люди навіть не знають, де вона знаходиться. У залі виставляємо копії цих речей. Так роблять багато музеїв", - розповіла завідуюча науково-методичним відділом Вікторія Водоп'ян. 

Отже, які ж експонати зберігалися за "сімома замками".

Співробітники дбайливо дістають з невеликих коробочок паперові згортки. Усі вони підписані, але щоб не було плутанини – їх розгортають по черзі. У першому - сарматські речі, що їх було знайдено при дослідженні так званого "Запорізького кургану".

Як виявилося, в 1960-х роках у Запоріжжі проводилися розкопки кургану по вулиці Республіканській. Тоді група археологів помітила в стіні нішу, почали її копати, а там виявився скарб - сарматське золото. 

"Це предмети для кінської збруї - фалари із зображенням тварин, дві поясні бляхи із зображенням бичків, на яких з двох боків напали хижаки. Цей прийом називається скіфським звіриним стилем, але він характерний і для сарматів теж", – коментує Зоя Харитонівна.

При виготовленні цих речей сармати вперше використовували інкрустацію. Щоб розібратися, з чого зроблена вставка, експонати віддавали на реставрацію в Ермітаж. Виявилося, що матеріал, який використовувався для інкрустації, – не бірюза, а пофарбована кістка мамонта.

Також у кургані знайшли браслет. Археологи кажуть, що всі предмети – жертовні, їх приносили людині, яка там була похована. Втім, скелет людини був зруйнований, і зрозуміти, хто ж похований (жінка чи чоловік), неможливо. Експонати датуються V століттям до нашої ери.

"Ці речі відкрили багато цікавих фактів. Є так звана колекція Петра І, в якій подібні речі також є. Всі вважали, що це речі з Сибіру, але коли з'явилися наші експонати, думка змінилася. Наприкінці 1980-х - на початку 90-х років ці речі подорожували Європою. Вони були у Фінляндії, Югославії, Німеччині. Інститут археології просив наші експонати для виставки в Японії. Але ми відмовили", - згадує наукова співробітниця.

Ще однією річчю зі "скарбниці" стали гунські пряжки, прикрашені каменем, зовні як дві краплі води схожим на гранат, але з'ясувалося, що це альмандин.

"Можливо, це прикраси пояса. Також у нас є колт – жіноча прикраса. Ми його не знаходили, а купили. Його хотіли продати на ринку, але ми перекупили. Це IV століття нашої ери. Гуни прийшли після сарматів, вони їх розбили, а потім пішли через наші степи до Європи, – розповідає археолог.

Керівництво музею давно мріє про повноцінну "скарбницю", яка була б під охороною в окремому залі, з красивими броньованими вітринами, але на все це банально немає коштів. Ціна питання - мільйони гривень. Втім, сьогодні немає коштів і на реставрацію музейної будівлі, що вже казати про створення повноцінної "комори".

Минулого року Міністерство культури та інформаційної політики приймало заявки для участі у програмі "Велика реставрація", але обласний краєзнавчий музей до неї, на жаль, не потрапив. 

Ольга Звонарьова, Запоріжжя

Фото Дмитро Смолієнко