Афродіта на березі Латориці
Замок Сент-Міклош давно є особливим місцем для закоханих: тут роблять пропозиції руки та серця, влаштовують романтичні вечори зі свічками, вином, вишуканою музикою й поезією, а ще – гучні весілля. Традиційні, з фатою та білою сукнею, і навіть у лицарських обладунках.
Усе це не просто так: замок має специфічну ауру, його стіни благословляють на любов. Відкрив цей феномен Сент-Міклошської твердині її орендар, художник і композитор Йосип Бартош. Він узявся реставрувати замок, підняти його з руїн в ім'я великої жінки Ілони Зріні, легендарної володарки мукачівського замку Паланок. Але якщо Паланок вона обороняла, то саме тут, в Сент-Міклоші, Ілона Зріні мріяла й кохала.
В історичних джерелах зберігся цікавий факт, який сьогодні став основною концепцією замку "Сент-Міклош". У далекому 1682 році княгиня Ілона Зріні обрала фортецю місцем для романтичних зустрічей з легендарним героєм повстанських військ куруців (учасників антигабсбурзьких повстань у Королівстві Угорщина – ред.) графом Імре Текелі. Їхня любов змінила долю не тільки двох закоханих сердець, а й історію цілих народів. Численні літературні та історичні книги згадують цей факт як один із найважливіших не тільки в житті княгині, а й у долі всього угорського народу. Адже ця любов привела до великого зміцнення Угорщини.
А рухають прогрес тут двоє художників – Йосип та Тетяна Бартоші, перші в Україні орендатори замку, з яких беруть приклад усі наступники (довгий час пара закарпатських художників були єдиними в країні людьми, які мали замок у концесії, зараз послідовники з’явилися на Львівщині, консультуються й інші). Крім, власне, середньовічної фортеці тут нині є відновлений парк XVIII ст. зі скульптурами, стайня XVI ст. та трійка коней, ристалище для лицарських боїв із трибуною для глядачів, “школа гармонійного розвитку”, де діти й дорослі вчаться живопису, мов, музики та фехтування. Замок врешті став тим, про що мріяли Йосип і Тетяна: не просто відновленим туристичним об'єктом, а центром розвитку і мистецтва, де кожен знаходить себе.
“СЕРЦЕ ІЛОНИ” НА РУЇНАХ СОВЄЦЬКОЇ АВТОБАЗИ
Йосип зустрічає на подвір'ї біля замку ввечері у будень: екскурсоводи розійшлися, туристів немає, навколо тиша і чудова сніжна зима, яка нині додає старовинній будівлі особливого шарму. Перш ніж іти до фортеці, гуляємо подвір'ям і найперше йдемо до відновленого парку XVIII століття. Поряд – будівля стайні XV століття, на подвір’ї в загорожі їдять сіно троє коней.
Парк – проєкт і втілена мрія Тетяни Бартош. Тим, хто не знає цієї жінки, важко повірити, що тут майже все зроблено її руками: Тетяна з учнями мостили доріжки, будували з річкового каменю й бетону постаменти для античних скульптур, завозили тачками землю на клумби, сіяли газон, висаджували квіти, дерева та кущі. Але тим, хто знає Тетяну Бартош, це невдивовижу: цій жінці під силу й гори звернути!
Точного вигляду замкового парку, як він був спланований у 1749 році парковим майстром Францом Бошиндою для Шенборнів, не збереглося в архівах. Відновлювали його за іншими роботами – Бошинди в Австрії та додавали свої ідеї. Парк існував тут до середини ХХ століття, відтоді замок і прилеглу територію віддали в користування (хоча проситься написати – на поталу) автобазі, й через забруднення землі відходами автопрому тут росли тільки чагарники. Зі старої колекції дерев лишився один каштан, та й той всихає. Зараз тут висадили дуби, липи, тиси, інші хвойники, а ще заклали 130-метрову алею троянд. Феноменально, але Тетяні Бартош за кілька років вдалося селекціонувати зі своєї колекції троянд новий сорт, який назвала “Корда Ілона”, тобто “Серце Ілони” (Зріні).
- Бачила б ти, що тут твориться, коли вона цвіте! – каже Йосип Бартош. – Перше цвітіння припадає на травень, повторне – на липень. У нас у цей час традиційно багато туристів, але з-поміж усіх троянд на 130-метровій алеї людей вабить тільки “Корда Ілона”. Вона має яскравий жовто-червоний колір і неймовірно сильний аромат. Ми маємо у колекції знамениті оксфордські троянди, але ця перевершує їх у рази! Словом, відірвати людей від “Серця Ілони” неможливо! – говорить художник.
АФРОДІТА, ЩО ВИЙШЛА З РІЧКОВОЇ ПІНИ ЛАТОРИЦІ
Ще одна родзинка замкового парку – скульптури античних богів. Їх зробив за проєктами Йосипа й Тетяни їхній учень, закарпатський скульптор Володимир Павлюк. У центрі – стела з барельєфами володарів замку, а з чотирьох боків від неї – скульптури Аполлона, Артеміди, Діоніса та Афродіти. Звісно, як же тут без богині кохання – якщо замок стоїть на концепті любові! Адже перше, про що тут дізнаються ті, хто досі ніколи не бував, – це лавсторі княгині Ілони Зріні та графа Імре Текелі.
Збоку від грецьких богів стоїть кельтський герой Латор. У Йосипа Бартоша окремий пієтет до кельтів – він має найбільшу приватну колекцію кельтських артефактів на Закарпатті, яка експонується у стінах замку Сент-Міклош.
- Кельти – це цілий пласт культури, на якому стоїть Закарпаття, левова частка наших топонімів, народних казок і легенд мають кельтські корені. Навіть річка, що тече поблизу замку, Латориця, якої ми остерігаємося, бо цієї зими є снігу в горах і Латориця може вийти з берегів та затопити замкове подвір'я, таке вже було, до речі, в 1998-му. Так от, ця річка названа на честь кельтського героя Латора – так пояснює дослідник кельтської культури Геннадій Казакевич, який читав у нашому замку лекції. Саме тому скульптура Латора стоїть у нашому парку, – каже Йосип.
Ще одну скульптуру він згодом показує у колишньому гаражі автобази поряд із парком. Ззовні непоказна, ця споруда спершу відштовхує мене: ідилія ліній відновленого парку, до якої, як до всього хорошого, швидко звикає око, прагне, аби ніщо не заважало виду на сусідню річку й довколишні округлі, як перса грецьких богинь, гори.
- То ти просто не була всередині на концерті! – заперечує мені художник. – Ми виявили в цьому бетонному гаражі унікальну акустику. Тут виступав хор “Кантус” (знаменитий і визнаний в Україні та Європі закарпатський хоровий колектив – авт.), Еміл Сокач (керівник хору – авт.) був вражений, наскільки тут унікальний звук! Тут також неперевершено звучить симфонічний оркестр, словом, ми були щасливі, що знайшли на території замку ще один скарб. Тепер тут мусить бути храм Аполлона, де звучатиме класична музика. Поки що не уявляю, як і за які кошти ми цю ідею втілимо, але знаю: храм Аполлона у цьому гаражі буде! – каже Йосип Бартош.
Отож про скульптуру: в боковому приміщенні споруди, що згодом буде храмом Аполлона, стоїть гіпсова фігура Святого Миколая. Замок же названо на його честь: Сент Міклош означає “Святий Миколай”. Зараз сідає сонце, і в його променях скульптура наче рухається. Цей ефект вражає!
- У наших планах – відлити її в бронзі, вона має стояти у центрі селища Чинадієва. Селищна рада робить під неї постамент, ми виготовили макет і відлили в гіпсі. Уже навіть знайшли скульптора, який згодився її відлити в бронзі у Львові. Але для цього потрібно десятки тисяч доларів, яких у нас наразі нема, тому статуя поки що стоїть тут, у колишньому гаражі автобази, де буде храм Аполлона.
КОВІДНІ ЧАСИ НАКЛАЛИ ВЕТО НА КОНЦЕРТИ КЛАСИЧНОЇ МУЗИКИ
Заходимо до замку. Тут темно й тихо, у цей час нема туристів. І холодно, як зазвичай у цю пору року. Раніше зігрітися можна було в одній із кімнат, де жили Йосип із Тетяною як охоронці замку – саме там водночас була й майстерня, і спальня, кипів чайник для теплого чаю чи кави, записувались інтерв'ю... Зараз цього не вистачає. Пізніше дізнаюся, що не тільки мені: художники Бартоші також сумують за замком, хоча й бачать його зранку до ночі з вікна свого нового житла навпроти фортеці.
Ми проходимось залами, на стінах – портрети володарів замку, які колись намалювали Йосип із Тетяною, тут же – бібліотека й колекція артефактів. Тут раніше проводили щотижневі концерти класичної музики, виступали струнні квартети, віолончелісти, піаністи. Ковід це все переінакшив.
- Якщо раніше ми мали по два концерти на тиждень, то зараз вони відбуваються раз на місяць. Дуже важко це організувати у зв'язку з ковідними обмеженнями, тому кількість концертів у замку зменшилася. Утім ми раді, що до нас і далі приїжджають українські й закордонні зірки класичної музики. Наприклад, віолончелістка Діана Гавата з донькою, з Одеси приїжджали оперні співаки Роман Коренцвіт та Юлія Коваленко, вони мали прем'єру “Лоенгріна” у Львові, а через три дні співали тут у нас. Це було неперевершено! – каже художник.
Йосип показує унікальне фортепіано. Інструментові 120 років, його подарували замку благодійники, утім, воно не працювало. Відновлював інструмент Шандор Шрайнер, ужгородський майстер. Зараз на ньому грає класичну й барокову музику молодий піаніст Іштван Кентеш.
- Сучасним піаністами важко на ньому грати, воно зовсім інакше звучить, – коментує Йосип Бартош.
ЯК ЗАХОПЛЮЮТЬ ЗАМКИ У ХХІ СТОЛІТТІ
Поряд із портретною галереєю – лицарська зала. Тут зараз обладунки лицарів, одні з них належать Йосипу Бартошу (це сучасна реконструкція середньовічних обладунків 1495 року з Аусбурга, виконана в Кривому Розі), він виступає у них під час лицарських фестивалів.
- Якщо раніше ця лицарська зала так лише називалася, то зараз вона використовується за призначенням: тут, за цим столом, щомісяця збираються на капітули (засідання – авт.) 11 лицарів та 24 дами. Усі вони – члени ордену Святого Миколая. На засіданнях вирішуємо питання життя ордену, фестивалів, інших заходів. Усі члени ордену – закарпатці з Мукачева, Ужгорода, Хуста, Виноградова, це ті люди, які хочуть займатися реконструкцією XV століття, відчувають у собі потребу відновлювати окремі основні положення Середньовіччя, які ми, на жаль, забули, хоча нині вони нам дуже потрібні. Наприклад, ставлення до дами, розуміння таких понять як батьківщина, сім'я, релігія, робота. У Середньовіччі вони були набагато яскравіші, прозоріші й міцніші, сьогодні ми на це дивимося ніби з посмішкою, але в цій посмішці – наша слабкість. А реконструкція нам нагадує, що можна втратити те, що робить нас людьми, і стати недолюдьми. Знаєш, коли мене запитують, мовляв, кому давати замки в оренду? Завжди кажу: реконструкторам, – розповідає Йосип Бартош.
- Ви з Тетяною довго були єдині орендарі замку в Україні, зараз уже з'явилися послідовники...
- Так, нас дуже багато людей розпитують про нюанси, необхідні документи, шляхи, як знайти на таке кошти... Тішить, що львів'янин Ігор Скальський пішов по наших слідах і взяв у концесію невеличкий замок на Хмельниччині. Він робить лазерне шоу та відновлює цей маєток. Словом, тепер уже є послідовники. І вони ще з'являться. Ми з лицарями ордену святого Миколая потрошку займаємося “захопленням” наших закарпатських замків. Коли кажу, що ми їх захоплюємо, це викликає усмішку в багатьох, але як подумати: коли ми з Тетяною захоплювали Чинадіївський замок, це теж викликало у багатьох іронію, але зараз уже не сміються. Найкраще це наразі виходить у Михайла Штефаня у Довжанському замку. Я, як магістр ордену Святого Миколая, висвятив лицарів на капітанів цих замків. І це не просто звання, тепер їхнє завдання – вдихнути у фортеці та руїни нове життя. На прикладі Довжанського палацу ми бачимо, що це працює – замок ожив. Там провели перший фестиваль, збирається товариство, проводять кінопокази, різні мистецькі акції. Очікую, що невдовзі так буде і в Середнянському, Невицькому та Хустському замках.
Саме так у ХХІ столітті й захоплюють замки! Це, до слова, пов'язано з прямою функцією замку. Адже він – не оборонна споруда, насамперед. Замок – це передусім центр, який працює, притягає людей, котрі відчувають у собі потребу тут бути, творити, бо це спосіб їхнього життя, – каже Йосип Бартош.
ШКОЛА, ДО ЯКОЇ ПРИЇЖДЖАЮТЬ УЧИТИСЯ ЗІ СЛОВАЧИНИ
Цікаво, що при замку Сент-Міклош наразі працює також і школа гармонійного розвитку.
- До неї може потрапити будь-хто, але зазвичай навчаються у нас діти. Вивчають живопис, музику, мови – угорську та німецьку, історичне фехтування та їзду на конях. Маємо уже випускників, які стали професійними художниками. Найбільше роботи улітку (коли у дітей канікули) та на вихідних. Займаються, попри те, й дорослі – що два тижні приїжджають зі Словаччини дві жінки і займаються у Тетяни живописом. Мають дуже гарні результати! – каже Йосип.
Цікавлюся, чи відбудуться цьогоріч два ексклюзивні фестивалі, що проходять тільки тут, – фестиваль флористів “Кохання у Сент-Міклоші”, під час якого змагаються команди квітникарів і прикрашають художніми композиціями з троянд замок та парк, та “Срібний Татош”, який збирає на ристалищі біля замку сотню лицарів і тисячі глядачів.
- Обидва фестивалі відбудуться цьогоріч, ми не проводили їх уже два роки поспіль – відколи почалася пандемія. Фестиваль квітів пройде на початку травня, як зазвичай, а лицарський, який відбувався у нас в кінці травня на літнього Миколая, перенесли на липень. Цьогоріч проводитимемо його за підтримки УКФ, – розповідає Йосип Бартош.
НЕ Я ВЗЯВ ЗАМОК В ОРЕНДУ, А ВІН МЕНЕ
Виходимо із замку, рушаємо пити чай уже в нову квартиру художників, яку облаштували в одному з приміщень, викупленому в автобази.
- Понад 10 років ви з Тетяною прожили в замку. Важко було переїжджати?
- Дуже! Коли настав час збирати речі, ми відтягували цей момент до останнього. Можна було зібратися за два дні, а ми переїжджали два місяці. І нині ніби й живемо поруч, зручніше, є власна майстерня, окремі спальня, кухня, ванна, та наша мрія – повернутися в замок. Це дійсно було порушенням закону, адже жити в замку не можна. Але навколо була автобаза, тож замок потрібно було охороняти, ми й були охоронцями, жили у кімнаті для охоронців.
- Що давали ці холодні стіни, чим гріли?
- Вони гріли тим, що давали зрозуміти: тепер важко, але ми виконуємо якусь місію, що не залежить від нашого “хочу - не хочу”. Замок дав нам із дружиною зрозуміти своє місце у житті, тому нам було легко. І ми своїм прикладом можемо іншим також показати, для чого треба зберігати замки.
- А для чого, якщо відверто?
- Я чітко розумію, що належу замку. Не я взяв його в оренду, а він мене. Ми просто виконуємо те, що повинні. Це як із конем: якщо ви думаєте, що ви купили коня, помиляєтесь, бо це кінь “купив” вас. Тепер ви будете його годувати, доглядати, чистити, а він за це може вас покатати, якщо має бажання, може вас скинути і навіть покалічити.
- Але ви камікадзе, бо мали замок, а купили ще й коней!
- Згоден, пояснити наші з Танею дії логічно – важко. Але безумства на цьому не завершуються, у нас тепер є парк, який чотири дуже поважні паркові майстри відмовилися робити, вони казали, що парку тут не буде ніколи, бо земля на 70% просочена автомастилами, бензином, тут були цілі озера мазуту і смоли. Ми їх випалювали протягом двох років. Але парк є, дерева ростуть, кущі, троянди, квіти, стоять скульптури. Зараз на часі храм Аполлона. Не уявляю, як нам вдасться втілити цю ідею, де шукати на неї гроші, але якщо там виступав хор “Кантус”, і Сокач був вражений акустикою, симфонічний оркестр грав там, – то ми мусимо його відновити!
Тетяна Когутич, Ужгород–Чинадієво
Фото автора
